У 1991 р. український народ отримав історичну можливість свого національного відродження й утвердження у світовому співтоваристві. Це дало поштовх зростанню уваги до спадщини минулого, до набутого століттями духовного багатства.

Загальновідомо, що період Київської Русі був надзвичайно багатий на розквіт науки, освіти, культури, мистецтва, літератури. Монгольська навала XIII ст. перервала культурний розвій держави, а Західна Європа тим часом продовжувала розвиток мережі навчальних закладів, обігнавши Україну десь майже років на 400.

У XII – XIV ст. у Західній Європі поступово виникають так звані універсальні школи, що збирали молодих людей, які прагнули здобути знання з багатьох дисциплін, а не лише з вузького ремесла. Для захисту своїх прав учителі й студенти (студеї) об’єднувалися у своєрідні корпорації (цехи). Подібні об’єднання-корпорації поступово переростали в університети і вища освіта в цей час якраз і була представлена класичними середньовічними університетами. Назва походить від латинського слова universitas, що означає об’єднання, сукупність, корпорація, “середньовічна гільдія”, яка об’єднує за прикладом цеху і студентів, і викладачів. Ще одна назва – Alma mater (мати-годувальниця). Керівник університету “ректор” – начальник цеху.

Дати заснування європейських університетів у різних авторів різні, але найбільш вірогідними є такі:

- в Італії (Болонья – 1119 р., Віченца – 1205 p., Ареццо – 1215 р., Падуя – 1222 p., Неаполь – 1224 р., Рим – 1303 p.);

- у Франції (Монпельє – 1180 - 1289 рр., Париж – 1215 р., Сорбонна – 1259 р.);

- у Німеччині (Гейдельберг – 1386 р., Лейпциг – 1409 р., Віттенберг – 1502 р., Кенігсбер – 1544 p.).

До кінця XVI ст. в Європі було 63 університети.

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI – XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії.

Особливості розвитку вищих навчальних закладів України в XX – на початку XXI століття.

З 1991 p., коли Україна здобула незалежність, розпочинається новий етап у розвитку національної вищої школи. Відроджуються і впроваджуються колишні кращі надбання функціонування вищих навчальних закладів та досвід зарубіжних країн. За останні роки прийнято низку державних документів, спрямованих на подальший розвиток національної системи освіти в Україні і, зокрема, вищих навчальних закладів. Це Закон України “Про освіту” (1993 p.), Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) (1992 p.), Закон України “Про вищу освіту” (2002 p., 2014 р.). Згідно з цими документами значно змінена структура вищої освіти (введено поняття вищих навчальних закладів І, II, III і IV рівнів акредитації; запроваджено ступеневу освіту). Усе це дає змогу розвивати національну систему освіти взагалі і вищої професійної, зокрема.

На початку третього тисячоліття станом на 1 вересня 2003 р. українська вища освіта представлена 1009 вищими навчальними закладами І – IV рівнів акредитації, в яких навчається понад 2,1 млн. студентів.

Система освіти сучасної України, її структура.

Система освіти – це сукупність навчально-виховних і культурно-освітніх закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, які згідно з Конституцією та іншими законами України здійснюють освіту і виховання громадян.

Структура й доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її ефективність і перспективність розвитку. На початку XXI ст. структура освіти в Україні (у відповідності до Закону України “Про освіту”) така:

1. Дошкільна освіта.

2. Загальна середня освіта.

3. Позашкільна освіта.

4. Професійно-технічна освіта.

5. Вища освіта.

6. Післядипломна освіта.

7. Аспірантура.

8. Докторантура.

9. Самоосвіта.

РОЗКРИТИ КОЖНИЙ ЕЛЕМЕНТ СТРУКТУРИ ІЗ ЗАКОНУ

Принципи діяльності освітніх закладів.

Діяльність освітніх закладів України ґрунтується на відповідних принципах.

Принципи освіти – це базові положення, які лежать в основі функціонування закладів системи освіти України. Обґрунтування принципів зумовлюється передусім закономірностями розвитку суспільства та політикою держави в галузі освіти. Основні принципи освіти визначено Законом України “Про освіту”. ВИПИСАТИ І РОЗКРИТИ ПРИНЦИПИ ІЗ ЗАКОНУ

Кожний принцип окреслює певні вимоги до функціонування тих чи тих закладів освіти. Плануючи й організовуючи діяльність освітніх закладів, необхідно ретельно продумувати, якою мірою вони відповідають вимогам принципів освіти.

Характеристика вищої освіти України на початку третього тисячоліття.

“Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями”.

Протягом XX ст. в Україні сформувалася певна структура вищої професійної школи. Вона задовольняла вимоги свого часу. Зокрема, вища школа набула значного досвіду підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Тогочасні об’єктивні соціально-економічні чинники, ідеологія впливали на визначення структури, змісту, форм, методів навчально-виховної роботи у професійній школі.

В Україні з прийняттям Закону України “Про вищу освіту” у 2014 р. встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені:

1) молодший бакалавр;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії;

5) доктор наук.

РОЗКРИТИ КОЖНИЙ РІВЕНЬ ТА СТУПІНЬ ІЗ ЗАКОНУ

Особливості діяльності викладача вищого навчального закладу.

Як відомо, викладачі вищих навчальних закладів належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов’язаному з професійною підготовкою.

Головні складові викладацької діяльності: науково-предметна, психолого-педагогічна, культурно-просвітницька.

Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги:

- висока професійна компетентність – глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

- педагогічна компетентність – ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

- соціально-економічна компетентність – знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

- комунікативна компетентність – культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.

Для успішного виконання своїх функцій викладач має бути організатором, оратором, аналітиком, психологом, висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, ерудитом в інших галузях знань. Також викладач повинен мати талант, природні здібності. Від нього вимагаються великі розумові, фізичні, часові й емоційно-вольові затрати. Викладач вищого навчального закладу має бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.

СУТНІСТЬ, СКЛАДОВІ ТА ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ВИПИСАТИ ЗА ПІДРУЧНИКОМ ВІТВИЦЬКОЇ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Мотиви навчання.

Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать ще від одного соціально-психологічного чинника – мотиву навчання.

Мотив (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – внутрішня спонукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів можуть виступати передусім різноманітні потреби – фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали.

РОЗКРИТИ ГРУПИ МОТИВІВ

РОЗКРИТИ КОЖНИЙ ЗАКОН

Дослідницький етап.

Формувальний експеримент.

Особливістю цього етапу є активне формування явища, що вивчається в процесі спеціально організованого експериментального навчально-виховного процесу. На цьому етапі в повній мірі розгортається реалізація методики.

Результатом формувального експерименту є: заповнені даними протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, що подані у вигляді таблиць, графіків, висновки стосовно подальшого уточнення гіпотези, поглиблене формулювання гіпотези.

Контрольний експеримент.

Під час експерименту створюється контрольна група піддослідних з метою порівняння рівня розвитку дітей цієї групи, з дітьми з тієї групи, де проводився формувальний експеримент. Метою порівняння є виявлення результатів формувального впливу. Особливу увагу треба звернути на те, щоб діти в контрольній та експериментальній групах були в рівних умовах – такого ж віку, виховувались в подібному середовищі тощо. Крім того, кількість зібраного матеріалу повинна бути достатньою для подальшої статистичної обробки.

Результатом контрольного експерименту є: заповнені даними протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, що подані у вигляді таблиць, графіків, висновки стосовно підтвердження або відкидання гіпотези, повне формулювання гіпотези.

Витоки й основні віхи становлення освіти й вищої школи у світі і в Україні.

Дати заснування європейських університетів у різних авторів різні, але найбільш вірогідними є такі:

- в Італії (Болонья – 1119 р., Віченца – 1205 p., Ареццо – 1215 р., Падуя – 1222 p., Неаполь – 1224 р., Рим – 1303 p.);

- у Франції (Монпельє – 1180 - 1289 рр., Париж – 1215 р., Сорбонна – 1259 р.);

- у Німеччині (Гейдельберг – 1386 р., Лейпциг – 1409 р., Віттенберг – 1502 р., Кенігсбер – 1544 p.).

До кінця XVI ст. в Європі було 63 університети.

12 3 4 5