ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Керамічні вироби для покрівлі й перекриттів

Керамічна черепиця (ДСТУ Б В. 2.7 -28 -95) є найпоширенішим керамічним матеріалом для покрівлі як в Україні, так і в западноєвропейських країнах завдяки своїй екологічній чистоті й довговічності (до 300 років), вогнестійкості, стійкості до атмосферних впливів. Черепицю виробляють з легкоплавких глин широкої колірної гами (від блакитного до чорного) Морозостійкість черепиці повинна бути не менше 25 циклів.

До недоліків відносять крихкість, трудомісткість монтажних робіт, велику вагу 1 м2 (40-80 кг). Застосовують керамічну черепицю на крутих покрівлях з ухилом не менше 30о. Різновиди керамічної черепиці представлені на рис. 3.1.

 
 
в


Рис. 3.1 - Види глиняної черепиці: а — штампувальна пазова;

б — стрічкова пазова; в — конькова.

 

Санітарно-технічна кераміка й керамічні вироби спеціального призначення

 

Вироби санітарні керамічні – раковини, умивальники, унітази, зливальні бачки і т п. Ці вироби виготовляють з фарфору й фаянсу. Сировиною є біловипалювальні глини, каоліни, кварц і польовий шпат, у різних співвідношеннях табл. 3.1.

 

Таблиця 3.1 – Склад сировини для виробів санітарно-технічної кераміки

 

Складові Вміст ,% за масою
У фаянсі У напівфаянсі У санітарно-технічному фарфорі
Біловипалювальні вогнетривкі глини й каоліни Кварц Польовий шпат     55..60. 40...50 5...10   48...50 40...45 7..12   45..50 30...35 18...22

 

Основні технічні характеристики санітарно-технічної кераміки наведені в табл. 3.2. Вони показують, що вироби з фаянсу мають пористість, а з фарфору – щільний, сильно спіклий черепок. Середня щільність напівфарфору є проміжною за значенням між фаянсом і фарфором.

Таблиця 3.2 - Фізико-механічні властивості санітарно-технічної кераміки

Властивості Фарфор Напівфарфор Фаянс
Водопоглинання,% 0,2-0,5 3-5 10-12
Щільність, кг/м3 2250-2300 2000-2200 1900-1960
Межа міцності при стиску, МПа 400-500 150-200
Межа міцності при вигині, МПа 70-80 38-43 15-30

До групи санітарно-технічних керамічних виробів відносять дренажні й каналізаційні труби. Дренажні труби застосовують у меліоративному будівництві, для безнапірних мереж каналізації, що транспортують промислові, побутові, дощові, агресивні й неагресивні води.

До спеціальних видів кераміки належить цегла для димарів, клінкерна дорожна цегла, кислототривкі вироби.

 

Контрольні запитання

1. Які матеріали мають назву « кераміка»?

2. Які сировинні матеріали використовують для отримання кераміки?

3. Які види, властивості й засоби виробництва керамічної цегли вам відомі?

4. Наведіть класифікацію керамічних матеріалів за призначенням, структурою черепка та видом поверхні.

5. Наведіть характеристики стінових керамічних виробів.

6. Наведіть характеристики керамічних виробив для облицювання фасадів та внутрішнього облицювання.

7. Які сировинні матеріали використовують для отримання санітарно-технічної кераміки?


Розділ 4. СКЛО І МАТЕРІАЛИ НА ОСНОВІ МІНЕРАЛЬНИХ РОЗПЛАВІВ

 

Загальні відомості

 

Як галузь прикладного мистецтва виробництво виробів із скла було особливо розвинуте в Древньому Єгипті, Сірії, Фінікії, Китаї. Винахід склодувного способу в середині I століття до н.е. у Сірії а також підвищення температури варіння скла дозволили одержувати прозорі й тонкостінні вироби. Особливо високого розвитку виготовлення скляних виробів досягло у Венеції XVI ст., потім у Богемії і Англії ХV ст.(кришталь), у Франції кінця XIX ст.(напівпрозоре кольорове скло). На Русі склоробство було розвинуте ще в домонгольську епоху, але потім це виробництво було забуте. Справжній розквіт російського склоробства наступив лише в середині XVIII ст., коли М.В. Ломоносов розробив дешеві способи одержання пофарбованого скла. Розвиток науки і техніки в цьому сторіччі привів до розвитку виробництва виробів з мінеральних розплавів широкої номенклатури, з різними властивостями і призначенням.

Склом називають аморфні тіла, одержувані шляхом переохолодження розплавів, що володіють у результаті поступового збільшення в'язкості механічними властивостями твердих тел.

До ознак склоподібного стану речовини відносять: відсутність чітко вираженої температури плавлення, гомогенність та ізотропність. У будівництві застосовують винятково силікатне скло, умовний склад якого залежно від виду і призначення містить оксиди (у % за масою): SiО2 – 64-73, Na2О3 – 10-15; С2О – 0-5; СаО – 2,5-26,5; Mg – 0-4,5; Аl2О3 – 0-7,2; Fе2О3 – 0-0,4; SО3 – 0-0,5; B2О3 – 0-5.

Варіювання вмісту зазначених оксидів у складі скломаси дозволяє прискорити процес варіння скла, знизити температуру плавлення, надати блиск, поліпшити світлопропускання, підвищити хімічну стійкість та інші експлуатаційні характеристики скла.

Основи виробництва скла

Сировинні матеріали для виробництва скла розділяють на основні й допоміжні.

До основних відносяться кварцовий пісок, сода, доломіт, вапняк, поташ, сульфат натрію.

Допоміжні матеріали вводять у шихту для зміни норм технологічного процесу (прискорення варіння) і надання склу необхідних властивостей. До них відносять: освітлювачі (сульфати натрію і алюмінію, калієва селітра), що сприяють видаленню із скломаси газових пухирців, глушники (кріоліт, плавиковий шпат, подвійний суперфосфат), що забезпечують світлорозсіювальні властивості скла, фарбники, що додають склу заданий колір (з'єднання: кобальт синій, хром зелений, марганець фіолетовий, залізний, коричневий, синій, зелений тони і т д.).

Виробництво скла включає наступні технологічні операції:

- підготовка сировинних матеріалів (сушіння, подрібнювання);

- приготування скляної шихти (дозування і змішання компонентів);

- варіння скломаси;

- вироблення (формування) із скломаси виробів;

- термічна, хімічна чи механічна обробка виробів для поліпшення властивостей.

Варіння скломаси є основним і відповідальним етапом у технології склоробного виробництва. Скловаріння проводять у склоплавильних печах (ванні печі) безупинної чи періодичної (горшкові печі)дії. При нагріванні шихти до 1100..1150оС утворюється розплав, відбувається силікатоутворення. Подальше підвищення температури приводить до повного розчинення найбільш тугоплавких компонентів SiО2 і Аl2О3, утворюється скломаса, насичена газовими пухирцями, яка має неоднорідний склад. Подальший підйом температури до 1500…1600 оС необхідний для освітлення і гомогенізації скломаси. При цій температурі знижується в'язкість розплаву, відповідно полегшується видалення газових включень і одержання однорідного розплаву. Заключним етапом скловаріння є процес охолодження розплаву до температури, що забезпечує необхідну в'язкість для виготовлення виробу прийнятим методом (прокат, пресування, лиття, витягування, видування).

Формування виробів здійснюється різними методами. Так, для формування листового скла використовують спосіб вертикального (горизонтального) чи витягувального способу стрічки, що плаває. Крім зазначених способів скляні вироби одержують литтям, прокатом, пресуванням, видуванням.

Випал – технологічна операція, метою якої є зняття залишкових напружень, що виникли при охолодженні скломаси. Скло вторинне нагрівають до утворення його пластичного стану, після чого повільно і рівномірно охолоджують.

 

4.3. Властивості скла і скловиробів

Найбільш важливими оптичними властивостями скляних матеріалів є показники світлопропускання, світлозаломлення, відображення і розсіювання. Звичайне силікатне скло здатне пропускати всю видиму частину спектра і не пропускати інфрачервоні й ультрафіолетові промені. Звукоізолююча здатність 1 см скла відповідає цегельній стіні в півцегли – 12 см. Силікатне скло володіє високою хімічною стійкістю до більшості агресивних середовищ. Теплопровідність скла знаходиться в межах 0,5-1,0 Вт/(м ос), теплоізоляційні скловироби мають коефіцієнт теплопровідності 0,032-0,14 Вт/(м ос).

Щільність звичайного будівельного силікатного скла – 2,5 г/см3, однак щільність стекол спеціального призначення може бути від 2,2 до 6 г/см3. Межа міцності скла при стиску складає 600-1000 МПа, технічна межа міцності при розтяганні 30-90 МПа. Основним недоліком скла є крихкість, поганий опір ударним навантаженням.

Різновид скляних виробів

Листове віконне скло виробляється товщиною від 2,0 до 6,0 мм, максимальними розмірами залежно від товщини – від 1000х1600 мм до 400х500 мм. Може бути полірованим, неполірованим, неполірованим поліпшеним. Світлопропускання складає 84-89%. Маса 1 м2 – 2...5 кг. У таблиці 4.1 наведено розподіл віконного скла за марками й областю застосовування.

Таблиця 4.1 – Марки листового скла

 

Марка скла Товщина, мм Умовна назва Рекомендована область застосування
М1 2...6 Дзеркальне поліпшене Виготовлення високоякісних дзеркал, вітрових стекол легкових автомобілів
М2 2...6 дзеркальне Виготовлення дзеркал загального призначення, безпечних стекол транспортних засобів
М3 2...6 Технічне поліроване Виготовлення декоративних дзеркал, безпечних стекол транспортних засобів
М4 2...6 Віконне поліроване Високоякісне скління світлопрозорих конструкцій
М5 2...6 Віконне неполіроване Скління світлопрозорих конструкцій, безпечних стекол для сільськогосподарських машин
М6 2...6 Те саме Скління світлопрозорих конструкцій
М7 6,5...12 Вітринне поліроване Високоякісне скління вітрин, вітражів
М8 6,5...12 Вітринне неполіроване Скління вітрин, вітражів ,ліхтарів

Вітринне скло застосовується для засклення вітрин, вікон громадських будинків. Виробляється двох марок: М7 – поліроване, М8 – неполіроване, товщиною 6,5-12 см, розмірами до 3000х6000 мм.

Скло листове візерункове виготовляється прокатним способом, на одній чи на обох сторонах має рельєфний візерунок. Застосовується для декоративного засклення віконних і дверних прорізів, внутрішніх перегородок, критих веранд. Може бути кольоровим і безбарвним.

Армоване листове скло відрізняється підвищеною міцністю і вогнестійкістю за рахунок армування звареною чи крученою сіткою зі сталевого дроту. Може мати гладку, рифлену і візерункову поверхню. Застосовується для влаштування світлових прорізів, ліхтарів верхнього світла і т.д. Світлопропускання безбарвного армованого скла 65-75%.

Увіолеве скло застосовують для засклення оранжерей і прорізів у дитячих і лікувальних закладах. Пропускає 25-75% ультрафіолетових променів. Такі особливості скла обумовлюють сировинні компоненти з мінеральним вмістом домішок оксидів заліза, титану і хрому.

 

Триплекс (багатошарове стекло) при ударі не дає осколків, тому що складається з декількох листів скла, міцно склеєних між собою полівенілбутерольною плівкою. Товщина триплексу становить не менше 9 мм, а маса 1 м2 - близько 20 кг. Світлопроникнення триплексу залежно від типу й товщини скла становить 69...78%. Може бути армованим і неармованим.

 

Теплопоглинаюче скло захищає інтер'єри будинків від впливу прямого сонячного випромінювання, зменшує сонячну радіацію і нагрівання сонцем приміщень. Як правило, теплопоглинальні стекла мають блакитний, сірий чи бронзовий відтінки, тому що до складу скломаси на стадії виробництва вводять оксиди кобальту, заліза, селенів.

 

Тепловідображувальне скло одержують нанесенням на поверхню тонких плівок металів і їхніх оксидів. Світлопропускання таких стекол 30-70%. Застосовується для нагрівання приміщень від сонячних і теплових променів. У процесі експлуатації саме скло не нагрівається, тому що велика частина інфрачервоних променів у таких стеклах не поглинається.

 

Електропровідне скло використовується як джерело тепла і застосовується в будівництві для виготовлення склопакетів. Електропровідне прозоре покриття (тонка плівка солей металевого срібла) напилюванням наноситься на поверхню стекла і забезпечує обігрів і запобігання запотіванню.

 

Блоки скляні порожнисті являють собою герметичні скляні коробки з гладкою чи ребристою зовнішньою поверхнею. Крім гарної світлопропускної здатності мають добре тепло- й звукоізоляційні властивості. Застосовуються для влаштування зовнішніх і внутрішніх огороджень. Випускають таких типорозмірів: 194x194мм,244x244мм, завтовшки 98 мм і 244x244мм завтошки75мм. Світлопропускання становить 50...65%.

 

Склопакети (ДСТУ Б В . 2.7-110-2001) застосовуються для заскління вікон, вітрин, дверей. Це вироби, що складаються з декількох листів світлопропускного скла, з'єднаних між собою по контуру. У такий спосіб утворюється герметичний замкнутий прошарок, заповнений сухим повітрям чи газом. Склопакетиможуть бути звичайними, світлорозсіювальними, зміцненими, безосколковими, сонцезахисними, звукоізоляційними, електроопалювальними. Достоїнством склопакетів є гарна тепло- и звукоізоляція, а також гігієнічність. Випускають склопакети таких розмірів: довжина 400...2550мм, ширина 400...2950 мм, товщина до 46 мм Відстань між стеклами у двошарових склопакетах становить 9,12,15 мм, у тришарових 9 і 12 мм. Основні фізичні властивості склопакетів наведено в табл. 4.2.

 

 

Таблиця 4.2 – Фізичні властивості склопакетів

 

Показник Склопакет з повітряним прошарком, мм
з 2-х стекол з 3-х стекол
Коефіцієнт тепловіддачі, Вт/м2 Світлопропускання,%     Звукоізолююча здатність при частоті 550 Гц, дБ 3,13         40...45 2,72         40...45 1,97         48...55 1,74         48...55

 

Труби скляні використовують для транспортування рідини, газів і твердих речовин при температурі від - 50 до 120оС. Застосовують для напірних, безнапірних і вакуумних трубопроводів. Їх застосування обмежене крихкістю і недостатньою термостійкістю виробів.

 

Кольорове листове скло являє собою листи головним чином бронзового кольору зі світлопропусканням 1,5-2%. Фарбування поверхні скла здійснюється електрохімічним способом. Кольорові стекла мають в основному декоративне призначення і застосовуються для засклення вікон, дверей, виготовлення вітражів і влаштування.

 

Скломармур (марбліт) являє собою виріб з кольорового глушильного скла, що має мармуроподібне фарбування, поліровану лицьову і рифлену тильну сторони. Застосовується для декоративного захисного облицювання стін будинків, покритів підлог, оформлення інтер'єрів, антикорозійного захисту будівельних конструкцій.

 

Піноскло – штучний матеріал, отриманий спучуванням розмеленого скла, невеликої кількості деревного вугілля чи вапняку, інших матеріалів, що виділяють гази при температурі розм'якшення скла. Піноскло застосовується в конструкціях як тепло- і звукоізолятор. Виготовляють у вигляді блоків і гранул, щільність – 100-700кг/м3, коефіцієнт теплопровідності – 0,04-0,15 Вт/(м ос).

 

Скляне волокноу вигляді безупинних ниток, тканин, полотен широко застосовується для виробництва композиційних матеріалів(склопластики, склотекстоліт, склоруберойд та ін. гідроізоляційні й покрівельні матеріали), виконуючи в них функції зміцнювача. Діаметр скловолокна-5-15 мкм, міцність при розтяганні досягає 4000 МПа.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти