ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Показники соціальної політики.

 

Соціальна політика включає цілу низку узагальнюючих та окремих показників: рівня і якості життя; демографічні;зайнятості населення; охорони здоров'я; освіти; культури;рівня суспільної безпеки; викорінення злочинності і боротьби з кримінальними елементами; забезпечення прав людини тощо.

Узагальнюючими показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення.

Рівень життя населення визначається рівнем споживання матеріальних благ і послуг: продуктів харчування промислових товарів, житла, послуг закладів охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення (оцінку можна здійснювати за кількістю спожитих благ на душу населення).

Показники рівня життя можна використовувати у порівняльному аналізі: у співставленні за роками або ж у відношенні до інших держав.

Відправною точкою для визначення рівня життя населення є «споживчий кошик», тобто певний набір найважливіших благ, необхідних для життя людини. Оскільки трансформаційні перетворення неминуче супроводжуються зростанням соціальної диференціації, існує кілька варіантів «наповнення» даного «кошика», що відображають мінімальний і раціональний рівень споживання.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, який уможливлює задоволення потреб у їжі, одягу, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку. У 2008р. в Україні прожитковий мінімум для працездатної особи складав 633грн.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, зменшення якого ставить людину за межу забезпечення нормальних умов її існування. Тут проходить «межа бідності». Частка населення, що знаходиться за «межею бідності», є одним з найважливіших показників, які характеризують рівень життя у даній країні. Тому виникає потреба у визначенні вартісної величини межі малозабезпеченості, яка розраховується за формулою:

 

, де

М мз - вартісна величина малозабезпеченості;

∑ ПХ - сума вартості споживання продуктів харчування;

Ц - фактична ціна купівлі продуктів харчування;

N сп - споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік;

∑ НТ - сума вартості непродовольчих товарів;

∑ Вж - вартість утримання житла;

∑ ПС - сума інших послуг.

Величина вартості мінімального споживання (вартості прожиткового мінімуму) використовується в якості орієнтиру для регулювання доходів і витрат населення; для обґрунтування розмірів оплати праці; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм.

Слабо розвинуті країни визначають і фізіологічний мінімум споживання, нижче якого людина просто не може існувати фізично.

Раціональний рівень споживання відображає кількість і структуру споживання, найбільш сприятливу для індивіда. Важливе значення для оцінки рівня життя має статистика наближення до такого споживання.

Якість життя - це комплексний, синтетичний показник, який відображає різні сторони життя:

- рівень споживання матеріальних благ;

- об'єм благ, отриманих у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, відпочинку, розваг;

- ступінь свободи особистості і можливості її самореалізації;

- стан довкілля;

- фізична і майнова безпека громадян;

- тривалість життя населення.

У 1996р. Рада Європи підготувала, а Рада міністрів ЄС схвалила Європейську соціальну хартію, у якій запропоновані такі соціальні стандарти:

1) тривалість - життя від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років;

2) грамотність населення - 100%;

3) середня тривалість навчання - 15 років;

4) реальний ВВП на душу населення (в купівельній спроможності до долара) - від 200 (мінімум) до 40 тис. (максимум);

5) сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у віці від 20 до 45 років) - 2.14 - 2.15;

6) коефіцієнт старіння населення (частка населення, старшого за 65 років у загальній чисельності населення) - 7%;

7) співвідношення 10% найбагатших до 10% найбідніших-10:1;

8) частку населення, яке проживає за межею бідності, -10%;

9) співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати - 1:3;

10) мінімальний рівень погодинної заробітної плати – 3 $;

11) рівень безробіття (з урахуванням прихованого) - 8 - 10%;

12) кількість правопорушень на 100 тис. населення - до 5 тис;

13) рівень депопуляції (кількість народжених до кількості померлих) - 50:50;

14) кількість психічної патології на 100 тис. населення - до 284 чол.

В сучасній українській дійсності важливе значення мають: рівень доходів населення, демографічні проблеми, здоров’я нації, ступінь соціальної захищеності населення, забезпечення прав людини, розвиток культурних та релігійних відносин.

Рівень життя населення у кінцевому підсумку визначається обсягом валового внутрішнього продукту на душу населення. У 2000 р. обсяг ВВП на душу населення в Україні дорівнював 3436 грн., у 2006 р. – 11453 грн., у 2007 р. – 15329 грн. [15]. При проведенні міжнародних порівнянь для розрахунків зазначеного показника використовують долар США за паритетом купівельної спроможності валют. У 2000 р. ВВП України на одну особу складав 4065 дол.. Із країн СНД у2004 р. Україну за цим показником випереджали Білорусь (6290 дол.), Казахстан (6391 дол.) і Росія (8980 дол.). Зіставлення, наприклад, із США дозволяє зробити висновок про надзвичайно низький рівень зазначеного показника (відповідно рівня життя) в Україні. Так, у 2004 р. чисельність населення України становила 16,2% населення США, обсяг ВВП - 2,6% ВВП США (19,6% рівня Канади, 21,6% рівня Великобританії) [3].

Демографічний розвиток характеризується показниками, які відображають зміни чисельності населення, народжуваності і смертельності, міграції, статевовікову структуру, національний склад, географічне розташування та їх залежність від соціально-економічних, історичних та інших чинників.

Динаміка чисельності населення, народжуваності та смертності в Україні свідчать про наявність
негативних тенденцій у цій сфері. Між двома останніми переписами у січні 1989 р. та грудні 2002 р. - кількість
населення скоротилася з 51,7 до 48,4 млн. осіб, або на 6,4%, і продовжує скорочуватися.
За даними Держкомстату України, чисельність населення на 1 січня 2008 р. складала 46,4 млн. осіб, що майже на 9% нижче за 1989 р. Згідно з прогнозами ООН за умови збереження нинішніх тенденцій у 2015 р. в Україні
залишиться лише 43,4 мли. осіб (0,6% населення світу), у 2025 р. – 39,9 млн. (0,5%), а у 2050 р. – 30,9 млн. осіб (0,34% населення світу) [13].

Показник народжуваності у нас – один з найнижчих у Європі, а смертності – один з найвищих. Так, у 2007 р. на 1000 осіб наявного населення кількість народжених становила 10,2, а кількість померлих – 16,4 осіб [15].

Скорочується тривалість життя населення. В Україні вона у чоловіків на 13–17 років, а у жінок на 7–13 років менша ніж у високорозвинених країнах і складає 68 років (63 р. у чоловіків і 73 р. у жінок).

Сьогодні з усіх країн Європи та Центральної Азії за показником середньої очікуваності тривалості життя при народженні Україна випереджає тільки Росію; 29,5% шістнадцятирічних юнаків і 21,7% сорокарічних чоловіків не доживають до 60 років – це ознаки демографічної катастрофи [6].

Результатом зниження народжуваності і зростання смертності є старіння населення. За період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3% до 25,5%. Зараз питома вага осіб 65 років і старше в Україні наближається до рівня країн Західної Європи. Зазначена тенденція зумовлює посилення демографічного навантаження на працездатне населення України та спричиняє зростання частки населення, що потребує соціального захисту.

Здоров’я нації – це не тільки показник рівня життя населення, а й основний чинник сучасного цивілізаційного прогресу. В Україні в умовах демографічної кризи та депопуляції населення охорона здоров’я є важливим джерелом відтворення майбутніх поколінь.

Сучасний етап розвитку української держави супроводжується складними умовами формування репродуктивного здоров’я населення. Рівень захворюваності, як і в цілому ситуація в галузі охорони здоров’я, залишається критичним: лише 60% населення вважається умовно здоровим, а 40% - це інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку, тобто потребують системного лікування [14]. Найбільш поширеними захворюваннями в Україні є гіпертонія (11,6% населення), серцеві хвороби (10,0%), артрити і артрози (4,9%) [6]. Україна лідирує в Європі за темпами поширення такої загрозливої хвороби, як СНІД, набуває епідемічного характеру захворювання на туберкульоз, щороку майже сотня тисяч наших громадян вмирає від онкозахворювань [4]. Серед дітей, зокрема школярів, здорова лише кожна десята дитина.

Згідно з Конституцією України, гарантом права наших громадян на отримання послуг охорони здоров’я є держава, її бюджет.

Таблиця 9.1.

Видатки зведеного бюджету України на охорону здоров’я [2].

Видатки зведеного бюджету
млн. грн. % від ЗБ   млн. грн. % від ЗБ   млн. грн. % від ЗБ  
Разом 7537,9 12,50 100,0 15462,3 10,92 100,0 26717,6 11,82 100,0
У тому числі на:     % від видатків на ОЗ     % від видатків на ОЗ     % від видатків на ОЗ
Медичну продукцію й обладнання - - - - - - - - -
Поліклініки й амбулаторії, швидку і невідкладну допомогу 921,6 1,53 12,23 2150,0 1,52 13,90 3637,9 1,61 13,62
Лікарні і санаторно-курортні заклади 5534,5 9,18 73,42 10869,8 7,68 70,30 18461,1 8,17 69,10
Санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи й заклади 345,4 0,57 4,58 784,0 0,55 5,07 1247,7 0,55 4,67
Дослідження й розробки у сфері охорони здоров’я 55,8 0,09 4,58 100,0 0,07 0,65 180,4 0,08 0,68
Іншу діяльність у сфері охорони здоров’я 680,7 1,13 9,03 1558,6 1,10 10,68 3190,5 1,41 11,94

 

Як видно з таблиці, видатки на охорону здоров’я становлять 10,9 – 12,5% від видатків зведеного бюджету (ЗБ). Основну їх частку було спрямовано на підтримку лікарень і санаторно-курортних закладів (69,1 – 73,4% від видатків на охорону здоров’я). Відсутні кошти на придбання медичного обладнання з метою переоснащення лікарень, досить слабко фінансуються заходи щодо профілактики захворювань і, особливо, досліджень і розробок у сфері охорони здоров’я.

Незважаючи на істотне зростання видатків зведеного бюджету України на охорону здоров’я за показником витрат у розрахунку на одного жителя вона у 2003 р. посідала 111-те місце серед 191 країни світу і 8-ме – серед пострадянських республік. Сума позабюджетних надходжень не перевищувала 10% (у США вона становить 48%, у Греції – 42, Португалії – 40, Італії, Ірані, Австрії – 27, Канаді – 26, Німеччині – 22%) [14].

На парламентських слуханнях на тему «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)», які відбулися в червні 2008 р., зазначалося, що сучасний стан системи охорони здоров’я в нашій країні, нажаль, не дозволяє повною мірою забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами і законодавством України [14].

За такої ситуації необхідно впроваджувати в практику організації медичного обслуговування досвід розвинутих країн, в яких склалися три основні системи економічного функціонування сфери охорони здоров’я: державна, страхова і приватна. Державна система заснована на принципі фінансування за рахунок бюджетних коштів лікувальних закладів та гарантування безкоштовної медичної допомоги. Основа страхової медицини - фінансування охорони здоров’я через посередництво страхових медичних організацій або безпосередньо у лікувальних закладах. Приватна медицина широко представлена практикуючими лікарнями та лікарями, які перебувають у приватній власності, тому їх фінансування здійснюється у формі оплати пацієнтами свого лікування.

В Україні страхування життя на ринку страхових послуг становить найменшу частку (1%), а у країнах з розвинутою економікою – 50-60% [1]. Приватна медицина у нашій країні розвивається за окремими напрямами (стоматологічні, косметологічні та інші кабінети, швидкі допомоги, клініки репродуктивної медицини тощо), але цього недостатньо з огляду на значний занепад старої системи надання медичних послуг.

Насамкінець зазначимо, що будь яка система охорони здоров’я буде безсилою, якщо люди нехтуватимуть елементарними правилами здорового способу життя, зокрема, правилами вживання алкогольних напоїв, тютюнових виробів, раціонального харчування, дозованих фізичних навантажень, загартування тощо.

Таблиця 9.2. свідчить про те, що за період трансформаційних перетворень споживання найбільш необхідних продуктів харчування значно скоротилося. Споживання м'яса та м'ясопродуктів, молока та молокопродуктів, плодів ягід винограду навіть менше мінімальних норм споживання.

За значного скорочення споживання основних продуктів харчування, населення вимушене було в два рази збільшити частку продовольчих витрат у сімейному бюджеті - з 32,8% у 1990 р. до 64,2% у 2000 р.. За міжнародними розрахунками, якщо витрати сім'ї на продукти харчування досягають 50% її доходів, то це свідчить про досить низький рівень життя. У США і Франції, наприклад, ці витрати складають 18-20% доходів, в Італії - 18-19%, в Японії-23-25%.

Таблиця 9.2.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти