ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Рівень продовольчого споживання

(на одну особу за рік; кг)

  Споживання у країнах «сімки» у 1992-1994 рр. Україна
Раціональні норми споживання Мінімальні норми споживання
М'ясо та м’ясопродукти
Молоко та молокопродукти
Яйця, шт.
Риба і рибопродукти 3,6 8,4 11,0 11,9 12,0 12,3 14,4 14,1
Хліб і хлібопродукти
Картопля
Овочі та бахчові продовольчі культури
Плоди ягід, виноград
Цукор
Олія 8,2 9,4 10,0 10,7 11,3 13,0 13,5 13,6

Дані рисунку 9.1 показують, що кількість сімей, котрі отримали житло у 2005-2006 рр. порівняно з 1990 р. скоротилася більш , ніж у 11 разів.

У 2006 р. 876тис. сімей, або 67,4% загальної кількості черговиків, чекали поліпшення своїх житлових умов 10 років і більше (у 1990 році відповідно 285 тис. сімей, або 11%).

У 2007 р. 42,1%, сімей мали житлову площу в розрахунку на одну особу нижче санітарної норми (13,65 м²).

 


 

Освіта є тим чинником, який громадянин може використати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи принаймні мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав і соціальних свобод населенню певної країни. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили, її здатності вчасно пристосовуватися до вимог ринку та прискореного розвитку науки, техніки й технології. За сучасних вітчизняних реалій, освіта – чи не єдиний засіб від злиднів. Так, спостереження, що проводилися впродовж 1999 – 2007 рр., показують, що наявність вищої освіти бодай в однієї особи вдвічі зменшувала ризик бідності для всієї родини.

 

 

Вигоду від наявності громадян із високим рівнем освіти має не лише окремо взята людина, а й суспільство в цілому. За оцінками Світового банку, зростання середнього рівня освіти робочої сили на один рік приводить до зростання ВВП на 9%. Це є реальним для перших трьох років навчання; таким чином, трирічна освіта робочої сили забезпечує ВВП, що на 27% вищий, ніж за цілковитої неписьменності працівників. Віддача подальшого зростання середнього рівня освіти робочої сили зменшується: кожному з трьох наступних років шкільного навчання відповідає зростання ВВП приблизно 4% - тобто в цілому цим трьом рокам відповідає зростання ВВП на 12%.

Фахівці також вважають, що до 30% приросту ВВП країни отримують за рахунок витрат на початкову і середню освіту, а вища дає відповідно до 8-15% приросту [11].

З огляду на те, що від послуг освіти значною мірою залежить довгострокова перспектива економічного і соціального розвитку країни, на її розвиток спрямовуються значні матеріальні й фінансові ресурси. Частка видатків на освіту у зведених бюджетах зарубіжних країн останніми роками характеризується такими даними (табл.9.3).

Дані таблиці 9.3. показують, що за часткою видатків на освіту у зведеному бюджеті Україна випереджає багато розвинених, а також постсоціалістичних країн. У 2007 р. частка видатків на освіту у зведеному бюджеті нашої країни зросла до 19,6%. Зростає також їх частка і у ВВП. Так, у 2000 р. вона становила 4,2%, у 2005 р. – 6,07%, у 2007 р. – 6,21% [14]. Завдяки такій підтримці Україна має дуже високий показник (0,94) індексу рівня освіти – майже як країни ОЄСР (рис. 9.3.).

Таблиця 9.3.

Питома вага видатків на освіту у зведених бюджетах країн [11].

Країни Рік Частка у видатках зведеного бюджету, % Країни Рік Частка у видатках зведеного бюджету, %
США 16,76 Албанія 10,17
Канада* 14,77 Білорусь* 13,36
Австралія 14,68 Болгарія 11,01
Японія* 10,78 Чехія* 9,86
Нова Зеландія* 18,74 Казахстан 14,81
Австрія 11,26 Латвія 16.54
Бельгія 15,73 Литва* 17,73
Італія 10,60 Мальта 12,78
Нідерланди* 11,40 Молдова 17,07
Португалія 15,48 Польща 13,08
Данія* 14,82 Румунія* 12,10
Ісландія 15,75 Росія 10,16
Норвегія* 13,59 Словаччина* 10,41
Швеція 12,65 Словенія 15,61
Швейцарія 15,38 Україна 17,9
Великобританія 12,85      

* Дані попередні або прогнозні.

 

Сьогодні держава фінансує всі наявні в Україні види освіти. При цьому переважна частка витрат спрямовується на фінансування загальної середньої та вищої освіти: з урахуванням позашкільної та післядипломної освіти відповідні показники у 2007 р. становили 46 і 30% (рис. 9.4.). Така спрямованість пояснюється тим, що за цими напрямками проводяться найсуттєвіші реформи, такі як збільшення тривалості здобуття загальної середньої освіти до 12 років, впровадження тестування, приєднання до Болонського процесу, тобто приведення вітчизняних освітніх стандартів у відповідність до норм світового співтовариства. Особливого значення набувають проблеми якості здобутої освіти та структури спеціальностей, за якими готують фахівців. На жаль, якраз із цим в Україні далеко не все гаразд.

Останніми роками простежується негативна тенденція до загального зниження вимог до якості навчання у вищих навчальних закладах, що загрожує перспективою випуску дипломованих фахівців з вищою освітою з низьким професійним рівнем підготовки. До того ж платне навчання звужує конкурсний відбір найздібнішої і найталановитішої молоді.

Нинішня структура освітніх переваг молодих українців не відповідає стратегічним технологічним орієнтирам ЄС і значно відхиляється від пріоритетів освітньої політики країни, які роблять акцент на високотехнологічній конкурентоспроможності, де саме технічно складні спеціальності перебувають у центрі уваги ( табл. 9.4.).

 

Крім того, для національної системи освіти характерна небезпечна недооцінка підготовки фахівців із вищою освітою в галузі природничих, гуманітарних наук, медицини та соціальної сфери, тобто у тих галузях, що відіграють надзвичайно важливу роль у стратегії Європейського Союзу.

Особливої уваги потребує професійно-технічна освіта. Зменшення кількості професійно-технічних навчальних закладів та їх фінансування (6,04% від видатків на освіту) привело до дефіциту робітників багатьох професій (водіїв тролейбусів і трамваїв, суднокорпусників-ремонтників, прохідників, гірничих майстрів, фрезерувальників, зварників тощо). Рівень кваліфікованих робітників в Україні складає 21%, що значно нижче, ніж у розвинутих країнах. Так, наприклад, у Японії він складає 76% [16].

На сучасному етапі з метою адаптації системи освіти до нових змін необхідно розробити та реалізувати широкомасштабну довгострокову стратегію її модернізації, наближення до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави, суспільства і громадянина.

Таблиця 9.4

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти