ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).

Марксизм -- ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного су-спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (проле-таріату) від експлуатації та побудову вільного від соціально-го гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Камшшелла, Клод Сен-Сімон (1760--1825), ІІІирлі. Фур'с (1 772 1 837) та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудовано на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав осно-вою експлуатації людини людиною (причиною «відчужен-ня» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціаліс-тичну революцію.

Класова боротьба проголошувалася рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (бур-жуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доціль-ності. Насилля, яке у Гегеля стихійно виконувало функ-цію повивальної бабусі історії, перетворене марксизмом на свідому практику окремої організації чи державного апарату, дорого обходилося народу, який спокутувався обі-цяними швидкими плодами. Скрізь, де були спроби втілення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий кривавий шлейф.

Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці -- «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна з Енгельсом «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг» Енгельса. Системний виклад філософії у них відсутній. її можна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей, висловлених у вищезазначених та інших працях. Ці обставини породили різні, іноді протилежні, інтерпретації філософії марксизму.

Велику роль в розвитку марксизму відіграв В.І.Ленін /1870-1924 рр./, видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори - "Матеріалізм і емпіріокритицизм", "Філософські зошити", "Про значення войовничого матеріалізму", "Держава і революція", "Три джерела і три складові частини марксизму" та інші. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розуміння матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об'єктивності, абсолютності і відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. В праці "До питання про діалектику" розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, підкреслював Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання суперечливий, складний процес, а тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.

Зверніть увагу на праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізуються і витлумачуються складні суспільні проблеми. Не можна не зазначити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксистських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень, мотивуючи це зміною історичних обставин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одні й окремо взятій країні - Росії - фактично селянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо.

З виникненням СРСР і перетворенням марксизму в панівну ідеологію поглибився і процес його перетворення на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин, в тому числі його філософської частини - діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого "Кратного курса истории ВКП/б/", який особисто редагував Й.Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був фактично оголошений ^неперевершеним зразком творчого марксизму" і покладений в основу Його викладання. Він становив надзвичайно спрощену схему марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя його рішень. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої "хрущовської відлиги", але загальна схема, основні філософські положення залишались непорушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зовсім, тому зверніть увагу на те, що і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П.В.Копнін, Е.В.Ільєнков, В.Ф.Асмус, В.О.Лекторський та інші.

Радикальні зміни економічного і політичного характеру в країнах колишнього СРСР не могли не призвести до переоцінки марксистської філософії. Критично оцінюючи догматизм, самозвеличення "єдино наукової" філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксистській філософії, як і в кожній філософії, є позитивні, раціональні моменти, котрі не варто ігнорувати. Попри труднощі, що випали на долю радянського періоду, ця філософія зробила значний внесок у філософські питання природознавства, логіки, історії філософії і культури, антропології та екології, який знайшов гідне визнання світової філософської думки, їх треба вивчати, відокремлювати істину від помилок.

Позитивізм.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філосо­фія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою кла­сифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснова­ний на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окре­мих конкретних наук

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії». Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820—1903)(10-томник «Синтетична філософія»).

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма - неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм І. Лакатоша Т. Кука, П. Фейєрабенда. Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.

Прагматизм.

Прагматизм — доктрина або скоріш світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій, і систем, згідно з їхньою здатністю задовільнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Філософський рух прагматизму був започаткований в Америці як теорія знання Чарльзом С. Пірсом (1878) і його головними представниками були Вільям Джеймс (див. Генрі Джеймс), Ф. Шіллер, та Джон Девей. Прагматизм і гуманізм є так близько споріднені, що вони можуть вважатися за одне, останній будучи розширенням та експансією другого. Шіллер пояснює це відношення: "Прагматизм видається особливим застосуванням гуманізму до теорії знання. Але гуманізм видається більш універсальним. Він здається має метод який можна застосувати універсально, до етики, естетики, метафізики, теології, до кожної людської справи, і теж до теорії знання." Отже гуманізм і прагматизм є ідентичними в принципі і є менш більш взаємно-замінними термінами.

Прагматизм стверджує, що про істинність вчення можна судити лише через його практичні наслідки, так повстає питання: Чи це мало б якесь значення, якщо б воно було істинним? Таким чином, прагматисти твердять, що всеохоплюючі метафізичні системи європейських філософів не мали жодного значення, оскільки їх істинність чи помилковість не впливали на людський досвід. В науці, теорія була істинною якщо вона "діяла" — якщо наступали її очікувані наслідки. В етиці і теології, принцип або вірування було істинним, якшо воно задовільняло його власників. Так, в прагматизмі, істина не є в жодний спосіб постійною, необхідною, універсальною, обєктивною, абсолютною, а є відносною, перехідною, відділеною, суб'єктивною, особистою. Якщо ідея, судження, припущення, аксіома, постулат, теорія чи система "працює" і задовільняє ніші розумові, емоційні чи соціальні потреби, лише тоді і лише настільки наскільки вона це робить, вона є цінною та істинною.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти