ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.

Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мовляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки.

Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:

- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);

- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);

- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей.

„Лісова пісня” – достатньо пізній твір поетеси. Проте варто наголосити, що натяки на філософське осмислення навколишнього світу у Лесі виявлялися ще в дванадцятирічному віці. Саме тоді вона написала свого першого вірша „ Ні волі, ні долі у мене нема, лишилась тільки надія сама” ( 1892). Незабаром вийшли її збірки „Думи і мрії” ( 1899), „Відгуки” ( 1902). У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, в якій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, основними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги.

Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом.

Філософські ідеї у творчості І.Я. Франка.

Філософським поглядамФранкапритаманний матеріалізм, сві­домий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. І.Я.Франко перший в українській літературі всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. Ставлячи в центр своєї філософіїлюдину,І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробств — зло, а праця — добро. Крім праці є внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного,колючого,брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. Одна з основних філософських ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік". Така людина — носій духу, а той дух є "вічний революціонер'.Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людейнесхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка—це також заповідь любові до Батьківщини й до людства.

Філософські погляди В.І. Вернадського.

Вернадський В. 1. (1863—1945). В історії світової і вітчизняної науки йому належить особливе місце тому, що він поєднав у собі талант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наукового аналізу з філософською рефлексією Всесвіту, організаційну діяльність з громадською, наукову роботу з навчально-виховною, любов до України з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Української Академії наук (1918—1945), директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохімічної лабораторії, головою Комісії з вивчення продуктивних сил Росії.

Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з'ясування ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою він мав па увазі біосферу, в другому — сферу прояву наукової думки як планетарного явища, в третьому — геологічну діяльність людини. За В. 1. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її зародженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософським світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософського плюралізму. Він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наукової школи В. І. Вернадського є новаторство, її головною метою — пошук істини на благо людини і людства. В останньому запису у своєму щоденнику він пов'язує невдачі радянської влади зі зниженням її культурності, і насильством над людською особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства.

Українська філософія ХХ ст.

Філософська думка України після 1917 р. пережила суворі історичні випробування. її основними творчими центрами виявились Київ та Харків. Соціально-політичні та економічні перетворення спонукали зміни у філософській культурі.

За межами України опинились багато представників філософської культури. І все ж в Україні формується потужна, суперечлива, революційно-романтична течія, що об'єднувала учених, поетів, письменників, філософів, громадсько-політичних діячів (Михайло Грушевський, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Куліш, Іван Микитенко, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Микола Скрипник та ін.).
Історіософія Михайла Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934 рр.) - видатний учений і політичний діяч, емігрував до Австрії. Серед неопублікованих творів особливий інтерес становить трактат «Конкордизм», де викладена філософія щастя. Володимир Винниченко вважає: щастя — тривала, стійка радість життя, стан, коли людина досягає злагоди та рівноваги між різними цінностями - багатством, славою, любов'ю, розумом тощо. Щастя передбачає узгодженість (конкордизм) елементів буття.

Для досягнення щастя необхідно встановити колективну власність і суспільний лад колекторатії шляхом морального удосконалення особи та суспільства. Тим самим буде подоланою гіпертрофія егоїзму - основа нерівності, породжена біологічними, геофізичними передумовами, що супроводжують людину з її народження та розвитку і закріпляються релігією. Суперечності суспільного життя Радянсь кої країни відбилися в культурі української культури україни ідеЯми революційної романтики та -х років розчаруваннями. Високий злет культури та філософської думки, всього духовного життя 20-х років продемонстрував прагнення українського народу до свободи й щастя. У 1925 р. створюється Вільна академія пролетарської літератури - ВАПЛІТЕ. Процеси реформації відбуваються в музиці, образотворчому мистецтві, кіномистецтві, архітектурі, науці, народній освіті. Процес українізації охопив усі сфери суспільного життя. Зростає мережа україномовних шкіл, створюється Національна Академія наук. Ідеологом українізації стає видатний вчений, громадсько-політичний діяч Микола Олександрович Скрипник. Активізуються зусилля, спрямовані на розроблення філософії української ідеї. У 1926 р. при Українському інституті марксизму-ленінізму (УІМЛІ) відкривається кафедра з національних питань, яку очолив Микола Скрипник. З 1927 р. виходить часопис «Прапор марксизму». В межах українського інституту марксизму-ленінізму створюється філософсько-соціологічний відділ, який очолив Семен Юлійович Семковський (Бронштейн) (1882-1937 pp.) - один з видатних філософів в Україні, ерудована особистість, блискучий лектор. Семен Семковський досліджував актуальні проблеми історії філософії, філософські проблеми природознавства. Найвідоміші праці «З історії університетської філософії», «Діалектичний матеріалізм і принцип відносності» та ін. У роки репресій засуджений і страчений. Увага філософів української діаспори зосереджена на проблемах політичної філософії, історії української філософії (Дмитро Чи-жевський, Тарас Закидальський), національної ідеї (Іван Мірчук, В'ячеслав Липинський).
Дмитро Донцов (1883-1973 pp.) - ідеолог українського націоналізму, спрямованого на відокремлення України від Росії, що відображено в творах: «Націоналізм» (1927), «Хрестом і мечем» (1967). Світоглядною основою політичних поглядів є його філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, презирство до народу, устремління встановити владу еліти.
Дмитро Чижевський (1894-1977pp.) - найвідоміший у діаспорі дослідник історії української філософії, історії, літератури, естетики. У творах «Історія філософії на Україні» (1926), «Філософія Григорія Сковороди» (1934) відносить до української філософії мислителів з ознакою їх участі у творчому процесі національної інтелектуальної традиції. Один з перших визначив емоціональність, ліризм та інші риси української філософської ментальності. Світове значення національної філософії пов'язує з появою в ній великого філософа, котрий створює філософську систему світового значення. Таких філософів в Україні ще не було, вважає Дмитро Чижевський, певно недооцінюючи Григорія Сковороду, Памфіла Юркевича, Льва Шестова та ін.
Іван Мірчук (1891—1961 pp.) — основну увагу приділяє вивченню національного світогляду слов'яно-українського народу. В 'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.) ~ розробляє проблеми історіософії, національної еліти, ролі християнської релігії в об'єднанні українського народу.
Отже, історія української філософії - потужний потік в українській культурі,- який відбиває суперечності буття українського народу.

Питання з модулю “СИСТЕМА ФІЛОСОФІЇ”

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти