ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Суть і основні види контролю успішності учнів.

Обов'язковим компонентом навчально-виховного про­цесу у школі є контроль знань, умінь і навичок, тобто пере­вірка його результативності.

Головною метою контролю є забезпечення ефективності фор­мування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Елементами контролю знань учнів є:

перевірка — вияв­лення рівня знань, умінь та навичок;

оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;

облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоден­нику учня, відомостях.

Контроль виконує такі функції:

а) освітню (навчаль­ну), яка є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, став­лять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації їхніх знань, учні слухають доповнення вчителем неповних відповідей, учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви­конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;

б) ви­ховну, оскільки очікування перевірки спонукає учня ре­гулярно готувати уроки. Перевірка й оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібнос­ті; в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, мовлення, пам'ять, уява, увага;

г) діагностичну — кон­троль забезпечує виявлення успіхів і недоліків, встановлення причин і шляхів їх усунення, окреслення заходів, спрямованих на поліп­шення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних моти­вів до навчання;

д) оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

є) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

Ефективність контролю залежить від часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засо­бів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмо­вана перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог: а) індивідуальний характер контролю успішності. Пе­редбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; б) систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати.

За своїм призначенням і характе­ром усі форми і методи перевірки й дидактичної оцінки рівня засвоєння учнями певної сукупності знань, навичок, вмінь і професійно важливих рис розподіляються на попередні, поточні, контрольні (періодичні), підсумкові.

Попередній контроль проводиться в основному з діаг­ностичною метою перед вивченням нової теми на початку уроку, чверті для ознайомлення із загальним рівнем підго­товленості учнів з предмета і планування подальшої ор­ганізації навчально-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль здійснюється педагогом у ході по­всякденної навчальної діяльності (в основному під час планових занять) шляхом систематичних спостережень за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці. Мета його оперативне отримання об'єктивних даних про рівень знані» учнів і якість навчальної роботи на уроці, а також вирішення завдань керівництва навчальним процесом.

Періодичний контроль є зазвичай плановим, зазда­легідь визначеним. Він полягає у визначенні рівня та обсягу набуття уч­нями знань, навичок та вмінь за певний період (декілька уроків) з метою виявлення рівня оволодіння ними. Тематичний контроль — різновид періодичного.

Підсумковий контроль — це перевірка рівня засвоєння знань, навичок і вмінь учнями за більш тривалий період на­вчання: за семестр, рік або курс навчання (заключний кон­троль). Мета його — встановити систему і структуру знань, навичок і вмінь. Основна форма підсумкового контролю — заліки та іспити.

До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна і фронтальна перевірки.

Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного учня і вона має на меті з'ясувати рівень за­своєння ним певних знань, навичок, вмінь, професійних рис та визначити основні напрями роботи.

Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному перева­жає в дидактичному процесі, спрямовано на з'ясування рівня засвоєння учнями програмного матеріалу за порівняно короткий термін. Це, наприклад, може бути фронтальна письмова робота.

чотирьох рівнів на­вчальних досягнень учнів:

початкового, середнього, до­статнього, високого, які визначаються за характеристи­ками:

початковий – відповідь учня при відтворенні на­вчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумов­люється початковими уявленнями про предмет вивчення;

середній – учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, воло­діє елементарними вміннями навчальної діяльності;

достатній – учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє ро­зумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, уза­гальненням тощо), робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, об­ґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень; він здат­ний самостійно здійснювати основні види навчальної ді­яльності;

високий – знання учня глибокі, міцні, узагальне­ні, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмін­нями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, фак­ти, виявляти і обстоювати власну позицію.

 

 

36. Сучасні технології планування роботи навчального закладу.

 

Чітке, конкретне планування навчально-виховної ро­боти школи є важливою умовою її успішної діяльності, ос­кільки воно забезпечує цілеспрямованість у роботі всіх підрозділів, створює умови для організованої роботи педа­гогічного та учнівського колективів, раціонального вико­ристання часу та інших можливостей і резервів.

З огляду на часові виміри, розрізняють перспективне, річне й поточне планування діяльності школи.

Перспективне планування. Зав­дання – забезпечення цілеспрямованої діяль­ності керівництва школи та педагогічного колективу, раціональному розподілі сил, уникненні повторення в річ­них планах одних і тих самих заходів. Його структура мо­же бути довільною.

Форми річного плану також довільні. До підготовки річного плану залучають працівників школи. Наприкінці березня на основі аналізу діяльності за попередній семестр директор визначає проблеми, які шко­ла повинна розв'язати в наступному навчальному році, дає завдання своїм заступникам і окремим працівникам щодо підготовки матеріалів, визначає терміни їх подання. У квітні на нараді при директорі розглядають питання плану­вання роботи на наступний рік, обговорюють проблеми й завдання, над якими працюватиме школа. З числа педаго­гів можуть створюватися групи для розроблення розділів плану. Учасникам наради дають завдання підготувати ма­теріали до річного плану. їх подають дирекції до 1 червня.

Після закінчення навчального року, врахувавши його підсумки, на основі зібраного матеріалу складають план роботи школи на наступний навчальний рік.

Поточне планування. Воно визначає програму діяльності окремих підрозділів і виконавців на певні терміни упродовж навчального року. Передбачає скла­дання: І) розкладу уроків, шкільних гуртків, спортивних секцій; 2) календарних та поурочних планів учителів, планів виховної роботи класних керівників, вихователів груп по­довженого дня; 3) планів роботи методичних об'єднань, ін­ших форм методичної роботи, які працюють на базі школи; 4) плану роботи шкільної бібліотеки; 5) плану роботи бать­ківського комітету; 6) плану-календаря навчально-виховно­го процесу, в якому зазначаються загальношкільні заходи. Календарне планування навчального матеріалу (планування на семестр) здійснюють безпосередньо при підготовці про­грам. На основі календарних учителі розробляють поурочні плани, структуру і форми яких визначають самостійно.

Поурочний план є робочим документом учителя і може бути складений у формі конспекту, тез, таблиці тощо. У ньому відображають мету, завдання і головні положення змісту уроку, його етапи й відповідні їм методи і прийоми організації навчальної діяльності учнів. Багато вчителів мають розгорнуті конспекти або тематичні розробки уро­ків, складені в попередні роки, можуть з дозволу директо­ра школи користуватися ними як поурочним планом, вно­сячи за необхідності доповнення й корективи.

Плани роботи класних керівників, вихователів груп подовженого дня, педагогів-організаторів, бібліотекарів, а також керівників методичних об'єднань, гуртків, спортив­них секцій складають на період, визначений педагогічним колективом, у довільній формі, вони не підлягають обов'язковому затвердженню директором школи.

Ефективність керівництва школою значною мірою за­лежить від чіткого і правильного ведення шкільної доку­ментації, своєчасного та оперативного оброблення отрима­ної інформації, дотримання принципу доступності і порів­няння даних.

 

 

37. Розвиток університетської освіти в Україні.

Вища освіта в Україні має довгу і багату історію. Українських студентів, випускників та вчених вже давно знають і цінують по всьому світі.

Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет. І хоча немає єдності думок щодо дати заснування цього навчального закладу — 1661 чи 1784 p., більшість дослідників зупиняється на даті 1661 р. Оскільки Львів, як і вся Галичина, був під владою Австрійської імперії, навчання велося німецькою, латинською мовами, а згодом — польською. Проте з роками в університеті почали перемагати українські тенденції. Зокрема, у 1873 р. при Львівському університеті було створено Наукове товариство імені Тараса Шевченка.

Львівський університет відіграв і продовжує відігравати ве­личезну роль у становленні незалежності України, утвердженні національної ідентичності українського народу. Це визнаний науковий центр у західному регіоні нашої держави.

Вихованцями Львівського університету були відомі вчені, громадські діячі, як, наприклад: письменники і літературознавці Михайло Павлик та Осип Маковей, Олександр Колеса, Яків Головацький, Степан Рудницький .

У 1805 р. розпочалася історія Харківського університету. Це перший університет, який створено на території України, що вхо­дила до складу Росії. Учені — педагоги й випускники універси­тету зробили значний внесок у розвиток освіти і науки в Слобо­жанській Україні, у справу національного відродження країни. У Харківському університеті працювали Олександр Потебня; Петро Гулак-Артемовський, Микола Сумцов, Ілля Мечніков . З Харківським університетом пов´язані імена його відомих у майбутньому вихованців, зокре ма історика і етнографа Миколи Костомарова.

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський фа­культет з історико-філологічним і фізико-математичним від­діленнями. Діяльність Київського університету в центрі Украї­ни стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і куль­тури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик Михай­ло Максимович. З Київським університетом пов´я­зана діяльність багато відомих вчених, письменників, поетів, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, ар­хеолог, етнограф Володимир Антонович; історик Дмитро Багалій; Ми­хайло Драгоманов, Михайло Старицький.\

Нині Київський національний університет імені Тараса Шев­ченка є провідним центром розвитку науки і культури в Україні.

У травні 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одесь­кий університет, який називався Новоросійським університетом.

У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Буковина, розташована у передгір´ях Карпат, була під протекторатом різних країн — Австрії, Румунії. Лише в 1940 р. ці землі возз´єдналися з Україною. Чернівецький університет був і залишається цент­ром розвитку освіти і науки на Буковині.

Короткий екскурс в історію розвитку освіти і культури в Украї­ні свідчить, що кінець XVIII і все XIX ст. позначилися активним становленням і розвитком наукових і освітніх закладів вищого рівня, які стали центром розвою культури і науки в різних регіо­нах держави. Ними були створені надійні підвалини для нових поступів у царині освіти, науки та культури у XX ст.

в Україні налічувалось 854 вищих навчальних закладів: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів, вищих професійних училищ та ін.

Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту

До структури вищої освіти входять освітні (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Молодший спеціаліст. Нормативний термін навчання за програмою підготовки молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти становить 2-3 роки, на основі базової загальної середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти - 3-4 роки. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом молодшого спеціаліста, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу на програму підготовки бакалавра.

Бакалавр. Підготовка бакалаврів здійснюється на основі повної загальної середньої освіти. Нормативний термін навчання становить 3-4 роки і зменшується на один-два роки у випадку навчання на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки спеціальністю. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом бакалавра, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу на програму підготовки спеціаліста або магістра.

Спеціаліст. Нормативний термін навчання за програмою підготовки спеціаліста становить 1-1,5 роки на основі кваліфікації бакалавра; для спеціаліста медичного, ветеринарно-медичного спрямувань – 5-6 років на основі повної загальної середньої освіти. Випускники, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом спеціаліста, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу до магістратури або аспірантури.

Магістр. Кваліфікація магістра здобувається на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста. Нормативний період підготовки магістра становить 1-2 роки. Випускники проходять державну атестацію, що включає публічний захист дипломної роботи. Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують Диплом магістра, що надає право на здійснення професійної діяльності та право вступу до аспірантури.

Наукові ступені

Кандидат наук є науковим ступенем, що здобувається особою, яка має кваліфікацію магістра або спеціаліста, і, зазвичай, навчається в аспірантурі вищого навчального закладу або наукової установи. Здобуття ступеня кандидата наук передбачає публічний захист дисертації. Нормативний термін навчання становить 3 роки.

Доктор наук є вищим науковим ступенем, що здобувається особою, яка має науковий ступінь кандидата наук і, зазвичай, перебуває в докторантурі вищого навчального закладу або наукової установи. Здобуття ступеня доктора наук передбачає проведення оригінальних наукових досліджень, отримання наукових результатів, які мають суттєву наукову новизну та практичне значення, їх опублікування у наукових виданнях та публічний захист дисертації. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує 3 років.

Типи вищих навчальних закладів

В Україні діють вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форм власності таких типів: університет, академія, інститут, консерваторія (музична академія), коледж, технікум (училище).

Університети, академії, інститути, консерваторії можуть здійснювати навчання за усіма типами програм підготовки (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, кандидат наук), а також за програмами післядипломної освіти. Університету (академії) може бути надано статус національного за досягнення найвищих показників у науково-дослідницькій діяльності.

Система забезпечення якості

Національна система забезпечення якості реалізується через механізми ліцензування та акредитації.

Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій. Обов'язковою умовою видачі ліцензії є відповідність нормативам, що встановлюється Міністерством освіти і науки України.

Вищий навчальний заклад має право видавати державний документ про вищу освіту установленого зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). Напрям (спеціальність) вважається акредитованим, якщо рівень підготовки за цим напрямом (спеціальністю) відповідає державним вимогам.

Органами, які уповноважені здійснювати контроль за забезпеченням якості вищої освіти в Україні, є: Міністерство освіти і науки (МОН), Державна акредитаційна комісія (ДАК), Державна інспекція навчальних закладів, Вища атестаційна комісія (ВАК).

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти