ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Значення Київського університету імені Св. Володимира у становленні і розвитку університетської освіти

У XIX ст. відкриття університету в Києві було подією особливого значення. Вітчизняні університети можна було полічити на пальцях: Московський, Віденський, Дерптський, Петербурзький, Казанський, Харківський... 1834 р. з'явився університет і в Києві.

Виник він не раптово. Ще у другій половині XVIII ст. кияни неодноразово висували проекти заснування вищої школи. Однак жоден із них не був реалізований. Нарешті 8 (20) листопада 1833 р. в день Святого архістратига Михаїла, що здавна вважався покровителем Києва, указом Миколи І було оголошено про майбутнє закладення у Києві Університету Св. Володимира. Цьому передували революційні події в Польщі. Після польського повстання 1830-1831 рр. царський уряд закрив Кременецький (Волинський) ліцей, який для дворянських дітей Волинської та Подільської губерній заміняв університет. І хоча ліцей офіційно залишився осторонь від повстання, його, як і інші вищі школи з польською мовою викладання, реформували. Починаючи з 1832/1833 навчального року ліцей перебазували до Києва і перевели на російську мову викладання. Разом із тим, він майже повністю зберіг своє майно, склад викладачів, а також учнів.

Саме на базі Кременецького ліцею і виник Київський університет, що став культурним осередком Київської, Волинської та Подільської губерній. Університет як інституція фактично почав діяти з 8 (20) березня 1834 р., коли відібраних за ознакою благонадійності викладачів Волинського ліцею було запрошено на засідання ради Університету Св. Володимира. Вони були призначені професорами Університету. А через 4 місяці, на день Святого Володимира, відбулося урочисте відкриття київської вищої школи.

За спогадами сучасників, людей на святкування приїхало більше, ніж на січневий Контрактовий ярмарок. «Журнал Министерства народного просвещения» так описував цю подію: «15-й день июля 1834 г. ознаменован достопамятнейшим в летописях Отечества и Наук событием. Там, где некогда Равноапостольньый Владимир, озарив свой народ Святым крещением, указал ему путь к вечному спасению, ньше, спустя восемь столетий, открыт под его именем и покровительством храм высших человеческих знаний в пользу жителей Западной России». Вже 28 серпня (9 вересня) 1834 р. 62 студенти розпочали навчання.

Київський університет спочатку мав лише два факультети: філософський та юридичний. Філософський факультет складався з двох відділів - історико-філологічного та фізико-математичного (у 1850 р. ці відділи переросли в самостійні факультети). 1841 р. в університеті було відкрито ще один факультет - медичний. Першим ректором університету став Михайло Максимович (1804-1873). Це був учений з енциклопедичними знаннями. Природознавець, історик, філолог, фольклорист, етнограф, він зробив значний внесок і в києвознавство. Перебуваючи в Києві, М. Максимович видав два томи альманаху «Киевлянин», в яких умістив також власні студії з історії Києва, а пізніше у Петербурзі побачила світ його праця «Листи про Київ і спогади про Тавриду».

 

Упродовж XIX ст. Київський університет переживав часи піднесення й занепаду, однак завжди залишався одним із провідних центрів культури й науки Російської імперії. Тут працювали визначні історики і філологи М. Костомаров, В. Антонович, В. Іконніков, правники М. Іванишев та М. Владимирський-Буданов, математик І. Рахманінов, фізик М. Аве-наріус, хіміки М. Бунге та С. Реформатський, лікар В. Караваєв та багато інших. Серед випускників університету цієї доби були славетні українські вчені та політичні діячі Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський, майбутні президенти Всеукраїнської академії наук О.Левицький, В.Липський та Д. Заболотний.

 

89. Виховання учнівського колективу

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що «ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повноцінного члена суспільства».

Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що «вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку — формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільне корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя колективу взагалі й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Шляхи згуртування колективу

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу загалом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує його, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції щоденного вжитку» — дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один одному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

 

90. Роль і функції батьківського комітету школи

Огромную роль в сотрудничестве родителей учеников и классного руководителя играет родительский комитет класса. От того, насколько слаженно и ответственно подходит к своей деятельности родительский комитет, зависит атмосфера в классном коллективе, взаимоотношения родителей друг с другом, общение взрослых и детей.

Хорошо организованный родительский комитет может выполнять в классе различные функции. Одной из главных функций является помощь родительского комитета в организации учебно-воспитательного процесса. Родительский комитет может взять на себя организацию конкурсов на лучший дневник, тетрадь; рейдов – проверок бережного отношения учащихся к своему портфелю, учебникам, письменным принадлежностям. Большое значение имеет участие родительского комитета в дне открытых дверей класса, в дне самоуправления. Еще одна важная функция родительского комитета класса – оказание помощи классному руководителю во внеклассной работе. Прежде всего это организация и проведение родительских уроков в классе. Родительские уроки – это возможность творчества, импровизации каждой семьи. Во время родительского урока ребята знакомятся с увлечениями семьи, узнают об интересных традициях и обычаях, развивают свой кругозор.Кроме таких уроков, родительский комитет может помочь классному руководителю в организации праздников, экскурсий, поездок. Без помощи родителей учителю трудно организовать посещение театров, музеев, выставок. Польза родительского комитета в решении этого вопроса огромна, все эти мероприятия интересны не только детям, но и самим родителям – увидеть своего ребенка в непривычной обстановке, проанализировать его поведение, отношение к происходящему, просто пообщаться со своим ребенком и другими детьми.По просьбе классного руководителя или по просьбе родителей учащихся родительский комитет может и должен внести свой вклад в работу школы с неблагополучными и проблемными семьями. Это посещения учащихся в семье, профилактические беседы, защита прав учащихся в различных инстанциях.Родительский комитет выбирается общим собранием родителей. В ходе выборов учитываются предложения классного руководителя, инициатива самих родителей. Срок полномочий родительского комитета – один год, но если назрела острая необходимость, родительский комитет может быть переизбран в срочном порядке или может продолжить свои полномочия.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти