ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Матеріали й вироби на основі вапняних в’яжучих речовин

 

Силікатна цегла (ДСТУ Б В 2.7.-80-98). При виготовленні силікатної цегли, як вихідну сировину застосовують вапно, кварцовий пісок, який виконує функції дрібного заповнювача і в’яжучої речовини. При виробництві перемішана зволожена суміш цих матеріалів находить до силосів, де її витримують до повного гашення вапна протягом 1...4 год. Пресування виробів відбувається на гідравлічних пресах під тиском 15...20 МПа із формувальної суміші (вологість 5...9 %), що містить 92...94 % кварцового піску і 6...8 % повітряного вапна. Твердіння відформованих виробів відбувається у середовищі насиченої водяної пари в автоклавах при тиску 0,8...1,6 МПа і температурі 175...200 0С (рис. 7.5). Увесь цикл автоклавної обробки становить 8...12 год.

 

Рис. 7.5. Автоклави: а — тупиковий; б — прохідний

1 — кришка; 2 — механізм для підіймання й опускання кришки; 3 — манометр; 4 - запобіжний клапан; 5 - корпус; 6, 7, 8 - відповідно, паровипускна, паровпускна та конденсаційна магістралі

У промисловості будівельних матеріалів використовують автоклави різної конструкції діаметром 2,0 чи 3,6 м і завдовжки 17...40 м, які герметично закриваються з торців кришками за допомогою спеціальних механізмів.

Автоклавна обробка дозволяє створювати специфічні умови твердіння матеріалів. У цих умовах відбувається реакція взаємодії між гідроксидом кальцію та кремнеземистим компонентом за схемою:

nCa(OH)2 + SiO2 + mH2O = CaO·SiO2·(m + 1)H2O.

Синтезовані гідросилікати кальцію різного складу відіграють роль цементуючої речовини, яка зв’язує зерна заповнювача в міцний і водостійкий штучний камінь.

Стандартом передбачено випуск одинарної (250x120x65 мм), потовщеної (250x120x88 мм) силікатної цегли чи порожнистих каменів (250x120x138 мм).

За міцністю силікатну цеглу і камені поділяють на марки: М75; М100; М125; М150; М175; М200; М250; М300. За морозостійкістю силікатну цеглу і каміння поділяють на марки F15; F25;F35; F50;

Застосовують силікатну цеглу й каміння для зведення кам’яних і армо- кам’яних конструкцій у надземній частині будівель з нормальним та вологим режимами експлуатації. Не можна застосовувати силікатну цеглу для влаштування фундаментів і цоколів нижче гідроізоляційного шару, які зазнають впливу грунтових і стічних вод. Під час тривалої дії високих температур (понад 500 0С) силікатна цегла руйнується внаслідок дегідратації гідросилікатів кальцію, тому вона не придатна для мурування печей.

Вапняно-шлакову цеглу (ДСТУ Б В 2.7-36-95) виготовляють із суміші вапна і гранульованого металургійного шлаку. Кількість вапна у суміші за об’ємом становить 3...12 %, шлаку - 88...97 %. Замінюючи шлак паливною золою ТЕС, виготовляють вапняно-зольну цеглу. Вапняно-зольну та вапняно-шлакову цегли отримають за технологією виробництва силікатної цегли і використовують при зведенні стін будинків висотою не більше трьох поверхів.

 

Матеріали й вироби на основі гіпсових в’яжучих речовин

 

Каміння стінове (ДСТУ Б В 2.7.-36-95) виготовляють на основі гіпсових чи змішаних в’яжучих речовин. За габаритними розмірами стінові камені можуть бути цілими (390х190х188 мм), половинками (390х 90х188 мм) й перегородковими (590х90х188 мм).

Залежно від міцності при стиску (МПа) стінові камені поділяють на марки: М3,5; М5,0; М7,5; М10; М12,5; М15.

Застосовують каміння для внутрішніх стін із відносною вологістю повітря до 60 %, а також для мурування зовнішніх стін малоповерхових будівель.

Гіпсокартонні листи («суха штукатурка») (ДСТУ Б В 2.7.- 95-2000) - листовий оздоблювальний матеріал, що складається з тонкого шару затверділої гіпсової в’яжучої речовини, вкритої з обох сторін картоном і міцно з’єднаної з ним. Залежно від властивостей та області застосування листи поділяють на такі види: звичайні (ГКЛ); вологостійкі (ГКЛВ); з підвищеним опором впливу відкритого полум’я (ГКЛВП). Вологостійкий матеріал виготовляють з добавкою гранул силікону, а вогнестійкий - з добавкою скловолокна. Виробництво гіпсокартонних листів складається з таких операцій: виготовлення гіпсобетонної суміші; подавання й розподіл її на нижньому шарі картону; накладання верхнього шару картону на гіпсове осердя; прокатування тришарового виробу між формувальними валками; сушіння листів та складування.

Довжина гіпсокартонних листів 2000...4000 мм, ширина - 600 та 1200 мм, товщина - 6,5...24 мм.

Контрольні запитання

1. Яку роль у залізобетоні відіграє бетон, а яку арматура?

2. Розповісти про напружено-армований бетон.

3. У чому принципове розходження монолітного і збірного залізобетону?

4. Як на заводах збірного залізобетону прискорюють твердіння бетону?

5. Розповісти про основні види збірних залізобетонних виробів. Чим відрізняється стінова панель від стінового блоку?

6. Що таке азбестоцемент, з яких матеріалів його виготовляють?

7. Які азбестоцементні вироби та конструкції вам відомі?

8. Назвіть матеріали й вироби на основі вапняних в’яжучих?

9. Які матеріали й вироби на основі гіпсових в’яжучих вам відомі?

Розділ 8. ХАРАКТЕРИСТИКА МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ РОЗЧИНІВ І БЕТОНІВ

Функції заповнювачів у бетонах і розчинах.

Класифікація заповнювачів

 

Заповнювачами називають сипку суміш мінеральних або органічних зерен природного чи штучного походження. В’яжучі речовини скріплюють зерна заповнювача і утворюється міцне каменеподібне тіло. У складі бетонних або розчинних композицій заповнювачі виконують ряд важливих функцій:

- займаючи в бетоні понад 80 % об’єму, скорочують витрати цементної складової;

- підвищують модуль пружності бетонів, знижують їхню повзучість, створюють у бетоні твердий кістяк, що приймає на себе усадочні напруження і тим самим запобігає утворенню тріщин;

- високоміцний заповнювач разом із цементною матрицею забезпечує міцність бетону;

- пористі заповнювачі знижують середню густину і теплопровідність бетонів;

- окремі види заповнювачів (залізна руда, чавунний дріб) надають бетонам радіаційно-захисні властивості.

 

Залежно від величини зерен розрізняють:

- великі заповнювачі (гравій і щебені) – розмір часток 5...70 мм;

- дрібні заповнювачі (пісок) – розмір часток 0,14...5 мм.

 

За походженням заповнювачі бувають :

- природними (отримані шляхом переробки гірських порід);

- штучними (доменні й паливні шлаки, золи, керамзит тощо).

 

За щільністю зерен заповнювачі підрозділяють на :

- щільні – з густиною зерен більше 2000 кг/м3;

- пористі - з густиною зерен до 2000 кг/м3.

 

Придатність заповнювачів, як складових бетонів або розчинів, визначається рядом параметрів. Заповнювачі повинні відповідати таким вимогам:

- мати певне оптимальне співвідношення зерен різного розміру, щоб об’єм порожнин між зернами був мінімальним;

- поверхня зерен повинна забезпечувати гарне зчеплення із в’яжучим;

- заповнювачі не повинні містити домішок, що перешкоджають адгезії цементного тіста до поверхні зерен.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти