Робітники одного з найбільших промислових центрів України – Катеринослава в наказі своєму депутатові IV Державної думи більшовикові Г. Петровському в 1913 р. виражали 2 основні вимоги:

- повної свободи і національного самовизначення України,

- українізації шкіл і розвитку національної культури.

У національно-визвольному русі було три основних напрямки.

Національно-ліберальний напрямок представляло «Товариство українських поступовців» (Л. Юркевич,Д. Донцов, М. Грушевськии, С. Петлюра), яке видавало журнал «Дзвін». Воно виражало ідеї класового миру на національній основі, домагалося поступової культурної, а потім і політичної автономії України.

Консервативний напрямок(В. Липинський, В. Шемет) своє головне завдання вбачав у дозволі викладання українською мовою в початковій школі, випуску історичної і художньої літератури, відновленні гідності нації.

Група «самостійників» на чолі з М. Міхновським, незважаючи на свою нечисленність, відстоювала ідею повної державної самостійності України.

Плани Антанти і Троїстого Союзу відносно України

Перша світова війна почалося як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав – Антанти (Англія, Росія, Франція) і Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина).

Серпня 1914 р. вважається днем початку війни.

Напередодні війни намітилися основні цілі протиборчих сторін відносно завоювання українських земель.

Уряд кайзерівської Німеччини прагнув

- розгромити Росію,

- захопити всі українські землі і включити їх до складу майбутньої Великонімецької імперії.

Австро-Угорщина намагалася

- зберегти своє панування в Галичині, Північній Буковині і Закарпатті,

- захопити територію Волині і Поділля.

Після вступу у війну Туреччини розроблявся план

- захоплення нею Північного Причорномор’я і контролю турками акваторії всього Чорного моря.

Царська Росія прагнула розширити територію своєї дерома до Карпатських гір. Була висунута теза про «возз’єднання братів-русинів» (українців Східної Галичини і Північної Буковини) із усіма великоросами.

Згідно «плану А», розробленому російським Генеральним штабом, передбачалося

- завдати головного удару по військових силах Австро-Угорщини,

- захопити Карпатські гори, Закарпаття і потім заволодіти Будапештом іВіднем.

Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель

Національна політика австрійського уряду, хоча і була м’якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.

На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об’єднаних у 3 великі регіони:

- Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії),

- Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії)

- Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії).

Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти – на волості.

Національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися.

Ці території після встановлення влади більшовиків увійшли до складу УРСР, а пізніше – до незалежної Української держави.

8. Воєнні дії на території України у 1914 – 1917 р

Влітку 1914 р. загострення протиріч між імперіалістичними державами сягнуло фатальної межі, світ опинився у полум’ї Перш світової війни.

Про масштаб катастрофи свідчать статистичні дані 34 країни, які брали участь у війні, мобілізували 65 млн. солдаті з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. поранено.

Майже такими були жертви і серед мирного населення.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці змушені були воювати за чужі інтереси і брати участь у нав’язаному командування зосереджувало, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. , угорській - 250 тис.

Безпосередньо на території України воєнні дії вів Південно-Західний фронт, що простягався на 450 км від Івангорода до Кам’янця-Подільського.

Командуючим спочатку був генерал Н. Іванов, а з бевзня 1916 р.— генерал О. Брусилов.

Одночасно з операцією Північно-Західного фронту проти Німеччини на Південно-Західному розгорнулася грандіозна битва, яка отримала назву Галицької.

Вона тривала 33 дні — від 10 серпня до 13 вересня 1914 р.

З обох боків, Австро-Угорщини і Росії, в ній брало участь 1,5 млн. солдатів і офіцерів.

- 21 серпня російські війська зайняли Львів.

- У подальших боях, 24— 30 серпня, біля містечка Городок (40 км на захід від Львова) австрійські війська були розгромлені й відступили спочатку на р. Сян, а потім, на початку вересня, до р. Дунаєць.

- Російські війська оточили блокували добре укріплену фортецю Перемишль.

- На 13 вересня російська кіннота вийшла на рубіж р. Віслока у 80 км від Кракова.

Запеклі бої відбувалися на Ужоцькому перевалі в Карпатах, де Легіон УСС у складі австрійської армії отримав бойове хрещення.

Внаслідок Галицької командування зо війська зайняли Східну частину Західної Галичини, а також майже всю Буковину з м. Чернівці.

Австрійська армія втратила 400 тис. чоловік, російська армія — близько 230 тис. чоловік.

Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини зазнали краху.

Воєнні дії на західноукраїнських землях у 1915—1917рр.

У лютому — березні 1915 р. російські війська вели важкі бої в Карпатах.

9 березня капітулював угорський гарнізон Перемишля.

Російські війська захопили 120 тис. полонених, серед здобутих трофеїв виявилося 900 гармат.

Тим часом німецьке командування зосереджувало на Східному фронті за рахунок перекидання частин із Західного великі військові сили, готуючись розгромити російські війська і, отже, вивести Росію з війни.

Головний удар передбачалося завдати в Галичині. Для цього було створено нову, 11-ту німецьку армію під командуванням генерала Макензена.

Разом з нею діяла 4-та австрійська армія.У районі прориву, на 35-кілометровій ділянці фронту між містами Горліце і Громнік,Макензен створив значну перевагу: в живій силі — вдвічі, в артилерії — у 6 разів, зокрема у важкій — у 40 разів.

Увечері 18 квітня 1915 р. німецька артилерія почала масований обстріл позицій російських військ, який тривав майже добу.

Після цього 11-та німецька армія перейшла в наступ.

3-тя російська армія змушена була відступити за р. Сян, почали відступ й інші армії Південно-Західного фронту: 8-ма 21 травня залишила Перемишль, 11-та і 9-та перейшли за Дністер.

9 червня російські війська залишили Львів, а на кінець червня — переважну частину Галичини.

Російське командування, щоб уникнути оточення і розгрому своїх військ у «польському мішку» — між Віслою і Бугом, почало їх відводити.

До осені 1915 р. російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії.

Під німецько-австрійську окупаціюпотрапили й українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і п’ять повітів Волині.

У 1916 р. найбільш активні й широкі воєнні дії мали місце на Південно-Західному фронті, де розгорнувся успішний контрнаступ.

Під керівництвом командуючого фронтом генерала О. Брусилова було проведено ретельну й добре замасковану підготовку прориву по всьому фронту (він отримав назву Брусиловського).

Після тривалої артилерійської підготовки 4 російські армії перейшли в наступ і незабаром прорвали фронт австрійських військ.

8-ма російська армія зайняла м. Луцьк, а 4 червня — м. Чернівці.

За три дні наступу було взято в полон 100 тис. чоловік.

На середину серпня російські війська підійшли до карпатських перевалів, визволили від австрійських військ усю Буковину й південну Галичину.

Але через нестачу боєприпасів, не маючи підтримки інших фронтів і союзників, війська Південно-Західного фронту просунутися далі не змогли.

Унаслідок Брусиловського прориву німецьке командування вимушене було припинити наступ у Франції на м. Верден і перекинути із заходу на російський фронт 11 дивізій.

Цим була врятована від розгрому Італія.

Загрузка...

12