1. Hillman A.L. Public Finance and Public Policy: Responsibilities and Limitations of Government. – 2nd ed. – New York: Cambridge University Press, 2009. – 870 p.

2. Mikesell J. Fiscal Administration. – 8th ed. – Boston, MA: Cengage Learning, 2010. – P. 1-33. – (736 p.)

3. Raudla R. Constitution, Public Finance, and Transition: Theoretical Developments in Constitutional Public Finance and the Case of Estonia. – Frankfurt am Main: Peter Lang GmbH, 2010. – 456 p.

4. Бондарь Н.С. Конституционализация социально–экономического развития российской государственности (в контексте решений Конституционного Суда РФ). – М.: Викор-медиа, 2006. – 223с.

5. Гаврилюк Р.О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. – 88 с.

6. Гаврилюк Р.О. Конституція держави і публічні фінанси: проблеми теорії // Право України. – 2006.- №12 . – С. 15-19.

7. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України Законом України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. (Із змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – стаття 141.

8. Пацурківський П.С. Критерій правового начала – принцип формальної рівності суб’єктів правовідносин – і пострадянське фінансове право: проблеми теорії // Право України. – 2008. – № 1. – С. 10-15.

9. Пацурківський П.С. Начала фінансового права: постановка проблем // Право України. – 2006. – № 6. – С. 26-29.

10. Пацурківський П.С. Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів. Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 282. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 5-14.

11. Пацурківський П.С., Гаврилюк Р.О., Хохуляк В.В. Пострадянська наука фінансового права: деякі підсумки та перспективи розвитку // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 286. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 5-13.

12. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. Изд. 2-е, стереотипное. – Одесса: Юрид. лит-ра, 2006. – 167 с.

13. Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп / 2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44,45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік“ (справа про соціальні гарантії громадян) // Офіційний вісник України вiд 27.07.2007 р., № 52.

14. Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N2-рп / 2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (справа про податкову заставу) // Вісник Конституційного суду України – 2005 р., № 2, стор. 4.

15. Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-7/99/1999 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів)// Вісник Конституційного суду України – 1999 р., № 4, стор. 3.

16. Селіванов В. Поняття і категорії в процесі історичного розвитку юридичної науки // Вісник Академії правових наук. – 2005. – № 4. – С. 3-15.

17. Худик А.М. Конституційна природа фінансового права (феноменологічний аспект) / Філософські, методологічні, соціологічні та психологічні проблеми права: Матеріали 4-ї Міжн. наук.-теорет. конф. (Чернівці, 27-29 травня 2011 року.). – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 816 с. – С. 251-268.

Додаткова література:

1. Dicey A.V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution. – 8th revised ed. – London: Liberty Fund Inc., 1982. – 585 p.

2. Dicey A.V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution. – 8th revised ed. – London: Liberty Fund Inc., 1982. – 585 p.

3. Hayek F.A., Hamowy R. (Ed.). The Constitution of Liberty: The Definitive Edition. – Chicago: University Of Chicago Press, 2011. – 688 p.

4. Palombella G., Walker N. (Eds.). Relocating the Rule of Law. – Portland, OR: Hart Publishing, 2009. – 228 p.

5. Racheter D.P., Wagner R.E. (Eds.). Politics, Taxation, and the Rule of Law: The Power to Tax in Constitutional Perspective. – Dordrecht: Springer, 2012. – 272 p.

6. Sarkar R. International Development Law: Rule of Law, Human Rights, and Global Finance. – Oxford: Oxford University Press, 2009. – 496 p.

7. Tresch R.W. Public Finance: A Normative Theory. – 3rd ed. – Boston: Academic Press, 2014. – 534 p.

8. Гаврилюк Р.О. Діалектика змісту та форми податкового права як відображення його системної сутності // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. Вип. 282. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 96-102.

9. Гаврилюк Р.О. Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип.333: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 89-102.

10. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – 376 с.

11. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: ТОО "Рарог", 1993. – 234 с.

12. Корж В.В. Социогенез категории «начало» («архэ») и её функция в становлении общественного сознания: Дисс. …канд. филос. наук. – Ростов-на-Дону, 1988. – 196 с.

13. Пацурківський П.С. До нової концепції фінансового права // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип.253: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 5-12.

14. Пацурківський П.С. Основне питання науки фінансового права: пошуки сучасного вирішення // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 180: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 5-17.

15. Фінансове право: навч. посіб. / За ред. проф. М.П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – 286 с.

16. Фінансове право: підручник / За ред. А.Й. Іванського. – К.: Київський міжнародний університет, 2014. – 685 с.

17. Хоцей А.С. К вопросу о диалектике // Есть ли Бог? – Владимир, 2000.

Структура об’єктивного фінансового права

Структура об’єктивного фінансового права, як і будь-якої іншої галузі – це впорядкована система всіх його складових елементів.

Стосовно структури об’єктивного фінансового права також існує два підходи. В науці виділяється горизонтальна та вертикальна (ієрархічна) структура фінансового права.

Наукою фінансового права пострадянських держав сприйнята з радянських часів і на даний час підтримується переважною більшістю її представників традиція розглядати систему інститутів фінансового права, галузі в цілому через критерій сфери дії відповідних норм права. Через цей підхід і розкривається горизонтальна структура об’єктивного фінансового права.

Такий підхід до класифікації складових частин фінансового права вперше застосував Ю.А.Ровінський, який стосовно до фінансового права в цілому віддав перевагу згрупуванню його норм лише за ознакою Загальної й Особливої частини, тобто саме за критерієм сфери дії відповідних норм. На думку вчених А.А.Тадеєва і В.А.Паригіної норми фінансового права як і більшості галузей права, що групуються в Загальну й Особливу частину являють собою систему послідовно розташованих і взаємно пов'язаних правових норм, об'єднаних внутрішньою єдністю цілей, задач, предмета регулювання, принципів і методів такого регулювання.

Такий підхід до систематизації фінансового права має, образно кажучи, законне право на своє існування. З його допомогою стає можливим насамперед класифікувати позитивне фінансове право, виявити в ньому всілякі нашарування, пробіли і нестиковки, уявити собі всю сферу фінансово-правового регулювання в її горизонтальному вимірі. Разом з тим цей підхід до систематизації фінансового права унеможливлює пізнання його онтологічної сутності, вертикальної структури фінансового права, не розкриває його природних функцій – установчої, організуючої і контрольної, що органічно випливають із природних функцій фінансів.

Побачити ж онтологічну сутність об’єктивного фінансового права дозволяє розгляд його структури у вертикальному зрізі. Крім того такий підхід дозволяє розкрити діалектику змісту і форми ОФП.

Основним критерієм побудови вертикальної (ієрархічної) системи фінансового права є вольовий зміст права. Саме через нього можна розкрити вертикальний зріз системи фінансового права.

Вертикальна (ієрархічна) структура фінансового права має наступний вигляд:

1) Начала фінансового права (парадигма фінансового права);

2) Природні принципи фінансового права;

3) Конституційні засади фінансового права;

4) Юридичні конструкції фінансового права;

5) Фінансово-правові норми.

6) Фінансові закони.

Фактично через дану структуру виявляється роль її елементів у фінансовому праві. Спочатку йдуть начала фінансового права як певна першооснова, висхідна категорія даної галузі. Далі слідують природні принципи фінансового права. Вони виражають онтологічну сутність відповідного зрізу права як феномена суспільного життя, в нашому випадку – права фінансового. За принципами розташовані конституційні засади фінансового права (закріплені в Конституції положення, що стосуються публічних фінансів. При цьому, чим вище рівень розвитку громадянського суспільства і правової держави в тій чи іншій країні, тим більше повно і чітко на рівні Конституції держави регламентуються підстави фінансового права, формулюється конституційне фінансове право. Четверте місце посідають юридичні конструкції фінансового права, які розкривають основні, системо утворюючі юридичні конструкції фінансово-правового регулювання, а п’яте – фінансові закони,тобто одну із зовнішніх форм фінансового права.

Конституційні засади фінансового - це система правових положень, принципів фінансового права на основі яких повинна будуватися вся фінансова правова дійсність, що знайшли своє відображення в Основному Законі – Конституції України, і в силу цього отримали статус загальнообов’язкових.

Аналіз нині діючих конституцій показує, що у європейській конституційній практиці сформувалося два основних підходи до конституційного регулювання публічних фінансів.

Перший підхід полягає у розширеному конституційному регулюванні публічних фінансів, конституційному закріпленні окремих характеристик та особливостей фінансової системи держави. Особливу увагу конституції приділяють бюджетному процесу, податковій системі, принципам встановлення податків, джерелам фінансової системи держави, системі контролю за фінансовими ресурсами. За цим підходом спостерігається конституційне “возвищення” регулювання публічних фінансів, що проявляється, в тому числі, у чисельності положень, присвячених фінансовому порядку. З погляду конституційно-правової доктрини таке “возвищення” будь-якої правової норми, в тому числі і фінансової, до конституційного рівня є доказом соціальної значимості суспільних відносин, що підпадають під дію цієї норми. Відповідно розширене конституційне регулювання фінансових правовідносин свідчить про особливе значення і роль публічних фінансів у системі суспільних відносин.

Позитивною рисою цієї моделі являється її очевидна простота і практичність для законодавця, оскільки зі значного кола важливих питань фінансового права досягнутий компроміс, про що свідчить чисельність та чіткість фінансових норм у тексті конституцій. Тому для законодавця залишається лише “нарощувати” і розвивати конституційні положення фінансового права на рівні поточного законодавства.

Норми конституцій у рамках даного підходу формують так зване конституційне фінансове право, тобто відносно відокремлену групу взаємопов’язаних між собою норм, що регулюють публічні фінанси, при цьому основна маса фінансових норм розміщається у структурі конституцій системно, тобто згруповані в окремі спеціальні розділи (глави) конституції. Тому такий конституційний підхід до регулювання публічних фінансів умовно можна назвати системним.

Наступна позитивна риса цього системного підходу – забезпечення стабільності правового регулювання публічних фінансів. Незважаючи на періодичні зміни, що вносяться у фінансове законодавство, які носять, як правило, поточний, кон’юнктурний характер, регулювання фінансової системи характеризуються відносною стабільністю, в силу стабільності положень конституційного фінансового права.

Як показує європейський конституційний досвід, системний підхід до регулювання публічних фінансів застосовувався вже в перших конституціях. Показова в цьому відношенні Конституція Франції 1795 р. Серед сучасних конституцій найбільш яскраво цей підхід представлений в Основному Законі ФРН, де розділом Х “Фінанси” закладаються чіткі критерії розподілу фінансових ресурсів між різними рівнями влади, закріплюються принципові положення інститутів бюджетного і податкового права, передбачаються межі податкового навантаження тощо. Традиція детального конституційного регулювання публічних фінансів і виділення вокремі розділи (глави) положень, що відображають фінансові аспекти економічної діяльності держави, в руслі загальної тенденції до все більш повного регулювання в конституціях публічних фінансів , застосовується у конституціях більшості країн Європи, зокрема Конституції Республіки Польщі 1997 р. (розділ Х “Публічні фінанси”), Конституції Республіки Албанії 1998 р. (частина XIIІ “Державні фінанси”), Конституції Фінляндської Республіки 1999 р. (глава VІІ “Державні фінанси”), Конституції Швейцарської Конфедерації 1999 р. (глава ІІІ “Фінансовий устрій”), Конституції Королівства Бельгія 1994 р. (частина V “Про фінанси”), Конституції Грецької Республіки 1975 р. (глава VІ “Оподаткування і управління фінансами, Конституції Румунії 1991 р. (частина ІV “Економіка і публічні фінанси”), Конституції Республіки Словенія 1990 р. (розділ VІ “Публічні фінанси та ін.

Згідно з другим конституційним підходом до регулювання публічних фінансів, фінансові норми в структурі конституції розміщені по всьому її тексту і являють собою спосіб, при якому регулювання цих відносин здійснюється максимально “незамітно”, воно не виділяється. У конституційній матерії містяться лише поодинокі орієнтири, одні з яких потрапили до структури конституції у зв’язку із закріпленням правового статусу людини і громадянина, другі ж – у зв’язку із закріпленням компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому умовно назвемо цей підхід традиційним.

При традиційному підході конституціями прямо не регулюються фінансові правовідносини, чітко не виділяються елементи фінансової системи і навіть не робиться такої спроби. Конституції містять, як правило, лише загальноправові положення, які через законотворчу діяльність та діяльність органу конституційного контролю трансформуються на рівень фінансового права, та чисельні компетенційні норми, що визначають повноваження публічних суб’єктів у сфері фінансового права. Поодинокі ж регулятивні фінансові норми, якщо і зустрічаються в тексті конституцій, то характеризуються значною абстрактністю, що власне і породжує невизначеність їх змісту, можливість багатозначного тлумачення. А це вимагає від законодавця і органу конституційного контролю творчого підходу і високого рівня правової культури при з’ясуванні змісту конституційних норм і подальшому законодавчому регулюванні публічних фінансів. Водночас він надає їм і велику свободу “маневру”, можливість пристосування норм конституції до вимог часу. Застосування такого традиційного конституційного підходу створює загрозу нестабільності правового регулювання публічних фінансів, через відсутність належного конституційного регулювання цих відносин та можливість довільного перегляду фундаментальних положень фінансового законодавства через прийняття нового нормативно-правового акту, наприклад закону про бюджет.

Даний конституційний підхід започаткований Конституцією США 1787 р. Зараз він, як правило, представлений деякими діючими “старими” конституціями, зокрема Конституцією Королівства Норвегія 1814 р.,Конституцією Князівства Ліхтенштейн 1921 р., Конституцією Латвійської Республіки 1922 р., Конституцією Республіки Ісландія 1944 р., Конституцією Угорської Республіки 1949 р. та Конституцією Королівства Данія 1953 р., у яких основний акцент традиційно робиться на питаннях організації влади та правах людини і громадянина. Або ж “новими” конституціями держав постсоціалістичного табору, зокрема Конституцією Азербайджанської Республіки 1995 р., Конституцією Республіки Грузія 1995 р., Конституцією Російської Федерації 1993 р., Конституцією Словацької Республіки 1992 р., Конституцією Чешської Республіки 1992 р., у яких залишилася традиція максимально стислого регулювання публічних фінансів, і небажання зв’язувати руки правлячій еліті.

Важливим є також той факт, що конституції постсоціалістичних держав приймалися в умовах формування та становлення їх фінансових систем, а тому закріплення на конституційному рівні базових положень фінансового права видавалося за неможливе, через відсутність компромісу по цих питаннях.

У сфері правового регулювання публічних фінансів не являє собою виняток з постсоціалістичних конституцій, Конституція України, яка також застосовує традиційний підхід до регулювання фінансових правовідносин. Так, Конституція України містить окремі положення, що так чи інакше стосуються фінансового права. Мова йде в основному про загальні принципи правової системи України (принцип гласності, верховенства права, демократизму, соціальної спрямованості права, розподілу влад та ін.), які застосовуються, не лише у фінансовому праві, а в усіх галузях права, без винятку, та положення, що визначають повноваження вищих органів державної влади та управління у сфері публічних фінансів.

Наявність таких конституційних положень, як показує структурний аналіз конституції, не створює належного конституційного регулювання фінансових правовідносин, про що свідчить як відсутність окремого розділу про публічні фінанси, так і скупість конституційних норм, що впливають ці відносини. Конституція України, по суті, надає лише повноваження органам публічної влади в сфері публічних фінансів, не закладаючи при цьому їх діяльність у чіткі конституційні рамки.

Саме тому в Україні конституційний вплив на публічні фінанси можна назвати суто компетенційним.

9. Види (зовнішні форми) конституційних засад фінансового права:

а) писане "конституційне фінансове право"

Писане "конституційне фінансове право" має місце у тих випадках, коли конституційно-правова норма чітко закріплює певний правовий принцип. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які характеризуються важливістю сформованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм і є для них правовою основою.

Писане “конституційне фінансове право” в Конституції України явно виражене, зокрема ст. 6 Конституції України – принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, а саме, розподіл функцій між представниками усіх гілок влади в сфері правового регулювання публічних фінансів, ст. 8 Конституції України – в Україні визнається і діє принцип верховенства права, ст. 67 Конституції України – кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, ст. 74 Конституції України – референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету. Ці правові норми можна назвати “нормами принципами”, які відрізняються від інших норм широтою та важливістю сформульованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм фінансового законодавства, є для них правовою основою.

б) неписане "конституційне фінансове право";

Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути з них виведені. Як справедливо відзначає німецький юрист – фінансист К. Фогель, “для фінансової системи з чинного правового регулювання, робляться специфічні висновки, які стосуються безпосередньо фінансового права”. Отже, “поряд з писаним виступає більш широке, неписане право Основного Закону”, тобто його принципи. Ці принципи містяться в законодавстві в “прихованому вигляді”.

Наприклад, принцип соціальної спрямованості фінансового права випливає з цілого ряду статей Конституції України. Зокрема, в стаття 1 Конституції підкреслюється, що Україна “є соціальна…держава”. Стаття 3 Конституції України гласить: “Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”,отже можна визначити – принцип соціальної спрямованості фінансового права. Стаття 48 Конституції України гарантує кожному “право на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло”. Конкретну соціальну спрямованість несуть і багато інших статей Конституції України. Принцип гласності- ст.57 Конституції України стверджує: "Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними".

До принципів, які складають неписане фінансове право можна також віднести: принцип публічного характеру правового регулювання, принцип «здорових фінансів», принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності публічних фінансів та грошової системи, участь органів місцевого самоврядування та громадян у відносинах приводу публічних фінансівтощо.

в) судове "конституційне фінансове право"– це принципи фінансового права, які виокремлюються в процесі діяльності Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України посідають особливе місце в системі джерел фінансового права. Їх безумовний характер та остаточний нормативний характер, негайна безпосередня дія, загальнообов’язковість і юридична сила, що дозволяє інтерпретувати конституційні норми і оцінювати на цій підставі акти усіх гілок влади, а в разі потреби визнавати їх повністю або частково невідповідними чинній Конституції України.

Судове “конституційне фінансове право” міститься у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, розгляд рішень Конституційного Суду України як засобу конституціоналізації фінансового права, дає змогу розкрити їх складну, подвійну правову природу. Так, з одного боку, ці рішення вважаються джерелом конституційного права, оскільки відбувається з’ясування змісту Конституції, і на цій основі визнання конституційним (неконституційним) правового акта з фінансових питань, з іншого боку, вони є одночасно джерелом фінансового права, оскільки об’єктом дослідження виступають саме фінансово-правові акти, їх зміст, відповідність Конституції.

Неодноразово Конституційному Суду України доводилось розглядати юридичні колізії, що виникали в сфері фінансового права чи з колізійних аспектів права в цілому, що мають для реалізації фінансово – правових норм безпосереднє значення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (у справі про соціальні гарантії громадян) було визнано неконституційними ряд статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”. Наприклад, таким, що не відповідає положенням Основного Закону держави, було визначено пункт 23 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію частини п’ятої статті 1 Закону України “Про прожитковий мінімум” в частині збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб. Таким чином, Конституційним Судом України був виведений принцип недопустимості зміни правового регулювання суспільних відносин, що є предметом регулювання інших законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року (у справі про податкову заставу) за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, були визнані не конституційними положення статей 1, 8 вказаного закону, наприклад, щодо положення - “право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов’язковий платіж) для подання такої податкової декларації”.З таких міркувань, Конституційним Суд України був виведений принцип адекватності. Цей принцип діє тільки у громадянському суспільстві та правовій державі. Представницькі органи правової держави виражають на підставі забезпеченого вільними демократичними виборами представництва владу народу (суспільства), його волю та інтереси. Основними елементами природного принципу адекватності є: 1) адекватності держави суспільству; 2) державної функції законодавствування істинно представницькій природі законодавчого органу; 3) адекватності змісту законодавчих (а на їх основі й усіх інших нормативно – правових актів) назрілим суспільним інтересам, потребам і цілям суспільства.

10. Субстанціональні якості (виміри) конституційних засад фінансового права:

а) природні принципи фінансового правахарактерні для права в цілому. Вони визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи, незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Природні принципи діють у всіх галузях права, через що їх називають “загальноправовими” або “основними”.

Екскурс в історії правової науки свідчить, що основи теорії природного права були закладені ще в Древній|стародавній| Греції і Древньому|стародавньому| Римі. Сократ, Платон і інші мислителі старовини намагалися|пробували| пов’язати право з етичними, справедливими початками, закладеними в природі людини. Надалі теорія природних прав була доповнена і розвинена в роботах Спінози, Гоббса, Локка, Монтеськє, Руссо і інших видатних|визначних| мислителів. Локк вважав|лічив|, що природне право означає право кожної людини відстоювати своє життя, свободу і майно, тобто|цебто| те, що їй належить від природи.

Природні принципи не обов’язково повинні міститися в позитивному законодавстві. Вони виступають своєрідними ідеями, керівними положеннями, що існують в суспільстві в силу його розвитку (наприклад, принцип адекватності, принцип соціального натуралізму, принцип формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин тощо). З поміж чисельного переліку принципів фінансового права до природних принципів належать також такі, як: принцип гласності, верховенства права, єдності прав та обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин, поєднання стабільності та динаміки. Розглянемо деякі з них більш детально.

б) позитивні принципи фінансового права

Позитивні принципи фінансового права - це принципи, які закріплені або можуть бути виведені з поточного фінансового законодавства.

Позитивні принципи фінансового права можна класифікувати на дві групи: загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найважливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, податкового права та деяких інших.

До галузевих позитивних принципів фінансового права належать:

- стрижневий принцип правового регулювання публічних фінансів (принцип публічного характеру фінансового права);

- принцип розподілу функцій у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами влади;

- принципи пріоритетності публічних видатків перед прибутками до казни;

- принцип “здорових фінансів”;

- принцип фінансової безпеки держави;

- принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;

- соціальної спрямованості фінансового права;

- плановості тощо.

В літературі з фінансового права серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ще називають "принцип законності", "участь громадян у фінансовій діяльності держави і органів місцевого самоуправління", деякі інші. Щодо першого випадку, принцип законності є загально правовим принципом і застосування його у кожній із галузей права не робить його галузевим. В даному випадку мова може іти лише про галузеві особливості прояву цього загально правового принципу. А у відповідності зі статтею 38 Конституції України "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами". А фінансова діяльність держави є однією з форм управління суспільними справами. Проте мусимо зазначити, що, по-перше, мати право приймати участь в управлінні державними справами і брати дійсну участь в цьому управлінні не одне і те ж. А така форма безпосередньої демократії в управлінні справами держави і суспільства, як референдум, у відповідності зі статтею 74 Конституції України, взагалі "не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету". Отже, під великим питанням віднесення до галузевих принципів фінансового права і участь громадян у фінансовій діяльності держави та органів місцевого самоврядування (хоча практика законодавчого регулювання України та цілого ряду цивілізованих країн показує, що це цілком реально).

Принципи інститутів фінансового права - відповідно до ст.7 БКУ принципами бюджетної системи є: 1) принцип єдності бюджетної системи України; 2) принцип збалансованості; 3) принцип самостійності; 4)принцип повноти; 5) принцип обґрунтованості; 6) принцип ефективності та результативності; 7)принцип субсидіарності; 8) принцип цільового використання бюджетних коштів; 9) принцип справедливості та неупередженості; 10) принцип публічності та прозорості;

У попередній редакції БКУ був ще іпринцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

Ст..4. ПКУ визначає наступні принципи податкового законодавства: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

Залежно від змісту та функціонального призначення конституційні принципи оподаткування і зборів можна поділити на дві групи:

1) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання основ конституційного ладу, інтересів держави (принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; принцип пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів; принцип запровадження, зміни та відміни податків податковими законами; принцип встановлення податків у належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип розподілу податкових повноважень);

2) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання основних прав і свобод платників податків, їх законних інтересів (принцип юридичної рівності усіх платників податків; принцип всезагальності оподаткування; принцип рівного податкового навантаження на платника податку; принцип співрозмірності оподаткування конституційне значимим цілям обмеження прав і свобод платників податків). До принципів банківського права належать: - принцип свободи банківської діяльності; - принцип неухильного виконання обов'язкових економічних нормативів, установлених НБУ, норм чинного законодавства; - принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері; - принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їхніх клієнтів; - принцип захисту економічної конкуренції та заборони діяльності, що спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію; - принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ.

в) установчі конституційні фінансово-правові приписи

Установчі конституційні фінансово-правові приписи визначають правовий статус суб’єктів фінансових правовідносин, правовий статус базових фінансово-правових конструкцій, та складають основу подальшого регулювання фінансово-правової сфери.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня, згідно якої забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

г) компетенційні фінансово-правові приписи. – це принципи, на основі яких виводяться повноваження публічних суб’єктів фінансово-правових відносин.

В тому числі вище зазначена група принципів Конституція України визначає компетенцію кожної з гілок влади у сфері правового регулювання публічних фінансів.

Зокрема, до повноважень Верховної Ради України у сфері публічних фінансів Конституцією (ст. 85 ) віднесено: 1) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 2) затвердження рішень про надання Україною <

12 3