ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інституційна концепція системи фінансового права.

Загрузка...

Найяскравішим та найпослідовнішим представником інституційної концепції фінансово-правових інститутів у пострадянській науці фінансового права є, на нашу думку, М.В.Карасева. Критерієм виділення фінансово-правових інститутів вона вважає предмет правового регулювання, тобто, відповідні суспільні відносини.

Критерій утворення інститутів фінансового права, запропонований О.І.Худяковим, а саме, що кожен окремо взятий фонд публічних фінансових ресурсів утворює самостійний інститут фінансового права, М.В.Карасева спростовує. Вона, зокрема, відзначає, що «фінансово-правовий інститут державних позабюджетних фондів», який з’явився у системі фінансового права нещодавно у зв’язку з утворенням у фінансовій системі РФ державних позабюджетних фондів та їх правовим регулюванням - Пенсійного фонду РФ, Фонду соціального страхування РФ, Федерального і територіального фонду обов’язкового медичного страхування – забезпечує правовий супровід декількох фондів відразу. З іншого боку, фінансово-правовий інститут фінансів державних і муніципальних унітарних підприємств, як вважає М.В.Карасева, є комплексним і включає норми, які одночасно належать до інших фінансово-правових інститутів (підгалузей), як, наприклад, податкове право. Таким чином, резюмує М.В.Карасева, окремі інститути фінансового права детермінуються багатьма фондами публічних фінансових ресурсів одночасно і в той же час окремі фонди публічних фінансових ресурсів призводять з неминучістю до появи відразу декількох фінансово-правових інститутів. М.В.Карасева також не наводить вичерпного переліку фінансово-правових інститутів.

Ю.О.Крохіна фінансово-правові інститути кваліфікує, як «комплекси однорідних норм фінансового права, які регулюють визначені групи суспільних відносин, що складають його предмет». Система фінансового права, зазначає вона далі, «базується на логічному, послідовному поділі норм фінансового права і їх об’єднанні в однорідні правові комплекси (інститути) з врахуванням змісту і характеру відносин, що регулюються ними у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування».

Інституційну концепцію фінансово-правового інституту поділяє також переважна більшість провідних українських вчених юристів-фінансистів: Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, О.П. Орлюк, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, Є.О. Алісов, І.Б. Заверуха та ряд інших. Так, Л.К.Воронова послідовно дотримується думки, що «система фінансового права побудована на підставі об’єктивно існуючих фінансових відносин». «Особлива частина фінансового права, – продовжує вона, – поділяється на розділи або підрозділи, які складаються з фінансово-правових інститутів і субінститутів, у яких згруповані норми, що регулюють відносини в галузі: державного і місцевого бюджетів; державних і муніципальних позабюджетних цільових фондів; державних і муніципальних доходів; державного і муніципального кредиту; державного і муніципального боргу; обов’язкового страхування; державних і муніципальних видатків; валютного контролю; грошової емісії та грошового обігу».

Загалом інституційної концепції фінансово-правових інститутів дотримується і Л.А. Савченко. Вона чітко заявляє, що «Виділення в самій галузі права правових інститутів базується на тому ж критерії, що і при поділі системи права на галузі права, тобто в основу поділу тут також покладено предмет правового регулювання». Однак автор цим судженням не обмежується, а збагатила даний підхід рядом нетрадиційних, надзвичайно важливих з огляду на постсоціалістичні тенденції розвитку права як суспільного феномену та теорії права методологічних міркувань.

Зокрема, вона зазначає, що «Основною підставою для відокремлення тих чи інших споріднених правових норм в інститут права є забезпечення останнім самостійного постійного впливу на певну ділянку відносин». А це уже не зовнішній, а внутрішній, правовий критерій об’єднання правових норм в інститут права. Про те, що це не описка, а свідома позиція Л.А. Савченко, свідчить наступне положення її монографії: «Головна функція* правового інституту полягає в тому, щоб у межах своєї ділянки суспільних відносин забезпечити єдине, відносно закінчене регулювання. А це, у свою чергу, означає, що правовий інститут повинен володіти повним «комплексом» норм, за допомогою яких можна охопити всі суттєві моменти регулювання відповідної ділянки».

Спільним знаменником для більшості із вище наведених підходів українських вчених юристів-фінансистів, що дотримуються інституційної концепції фінансово-правового інституту, є повторення в кардинально інших історичних умовах наукових аргументів, сформульованих ще радянськими теоретиками фінансового права, схильність до економічного детермінізму, пошуків зовнішніх відносно фінансового права системоутворюючих факторів та недооцінка ролі власне фінансового права, яка в пострадянському суспільстві істотно змінилась і зміниться ще більше. Цей підхід, на нашу думку, не є перспективним та плідним для вироблення якісно нових теоретичних знань про системоутворюючі фактори у фінансовому праві та правових, іманентних критеріїв виділення фінансово-правових інститутів.

Посуб’єктна концепція системи фінансового права.

Збереглася в пострадянській науці фінансового права і посуб’єктна концепція фінансово-правового інституту, хоча вона, як і в попередній період розвитку теорії фінансового права, залишилася найменш поширеною. Методологічним підґрунтям даного підходу, як переконує аналіз аргументів його прихильників, є висновки деяких вчених-фінансистів, які при визначенні структури фінансової системи за основоположний критерій обирають ту роль, яку відіграє відповідний суб’єкт фінансових відносин у створенні ВВП та національного доходу країни. Найяскравішим представником суб’єктної концепції фінансово-правового інституту у сучасній російський науці фінансового права є, на нашу думку, А.Д.Селюков. Зокрема, досліджуючи проблему правового забезпечення оптимізації міжбюджетних відносин в Російській Федерації у своїй докторській дисертації, він дійшов висновку про те, що поняття міжбюджетних відносин «визначається як відносини між Федерацією, суб’єктами РФ і муніципальними утвореннями, а також їх уповноваженими органами з приводу реалізації бюджетного федералізму і принципу автономії місцевих бюджетів, розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи, а також наступного перерозподілу доходів між нижчестоящими бюджетами. Цю ж концепцію фінансово-правового інституту поділяє і Н.О. Шевелева. В основі ієрархічності, підпорядкованості бюджетної системи Росії, на думку Н.О. Шевелевої, є не що інше, як ієрархічність, підпорядкованість одних суб’єктів іншим суб’єктам публічної влади РФ.

В українській пострадянській науці фінансового права прихильником посуб’єктної концепції фінансово-правового інституту є А.Т. Ковальчук. Зокрема, у висновках до підрозділу «Об’єкт та предмет фінансового права» своєї монографії він пише, що «фінансове право є визначальним «куратором» зазначених вище відносин [розподільних та перерозподільних] не безпосередньо, а черезсистему відповідних фінансово-правових інститутів – Мінюст, Мінекономіки, Центробанк, Державна податкова адміністрація (ДПА), Держказначейство, Держфінмоніторинг, ДК ЦПФР, Держфінпослуг, Рахункова палата, Контрольно-ревізійне управління та інше. На додаток до цього фінансово-правовий вплив здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Саме у цьому колі та через зазначені інституції фінансове право окреслює межі свого системного регулюючого впливу». Про важливість даного положення у фінансово-правовій концепції А.Т. Ковальчука переконливо свідчить той факт, що воно повністю перенесено автором і у висновки по монографії в цілому.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти