8. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" від 19.02.93 р., № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

9. Дмитренко Е. С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. – К: Алерта; КНТ, 2007. – 613 с.

10. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 28. – Ст. 205.

11. Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137.

12. Закон України "Про ціни і ціноутворення"від 21 червня 2012 р. // Відомості Верховної Ради. – 2013. – № 19-20. – Ст. 190.

13. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

14. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» // Урядовий кур’єр. – 6 квітня 2011. – № 14. – С. 9-12.

15. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 29. – Ст. 238.

16. Орлюк, О.П. Фінансове право. Академічний курс: підручник / О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 808 с.

17. Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення Про ведення касових операцій у національній валюті України" від 15.12.2004 р., № 637 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 3. – № 7. – Стор. 55. – Ст. 155, код акту 31385/2005.

18. Указ Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 р., № 436/95.

19. Фінансове право: навч. посіб. / За ред. проф. М.П. Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – 286 с.

20. Фінансове право: підручник / За ред. А.Й. Іванського. – К.: Київський міжнародний університет, 2014. – 685 с.

21. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування : [монографія] / А.Т. Ковальчук, А.В. Матіос; заг. ред. Л.К. Воронової. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 480 с.

Додаткова література:

1. Feibelman A. Europe and the Future of International Monetary Law // Transnational Law & Contemporary Problems. – Spring 2013. – Vol. 22. – Issue 1. – P. 115-152.

2. Marsden Ph., Kokkoris I. The role of competition and state aid policy in financial and monetary law // Journal of International Economic Law. – September 2010. – Vol. 13. – Issue 3. – P. 875-892.

3. Rosenn K. Law and Inflation. – Univ of Pennsylvania Press, 1982. – 496 p.

4. Timberlake R.H. Constitutional Money: A Review of the Supreme Court’s Monetary Decisions. – Cambridge: Cambridge University Press, 2013. – 257 p.

5. Walker N., Beaumont S. Legal Framework of the Single European Currency. – Hart Publishing, 1999. – 224 p.

7. Березин М.Ю. Эмиссионное право как институт финансового права / Березин М.Ю. // Государство и право. – 2006. № 5. - С. 56-66.

8. Карасева М.В. Финансовое право и деньги: Монография. – Воронеж. гос. ун-та, 2006 р. – 56 с.

9. Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник 3 – є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р.

10. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 240 с.

11. Никулина И.А. Расчетные правоотношения как институт финансового права // Рукопись дисс. На соискание уч. ст. канд. юрид. наук.- М., 2005. – С.49-50.

12. Нікіфоров П.О. Теорія та методологія регулювання грошового обігу. – Чернівці: Рута, 2002. – 327 с.

13. Пабат О. В. Органи управління ціноутворенням в Україні / О. В. Пабат // Право і безпека. – 2010. – № 5. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/ soc^gum/pib/2010_5/PB-5/PB-5_62.pdf.

14. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 480 с.

15. Фінансове право: підручник / за ред. А.Й. Іванського. – К.: Київський міжнародний університет, 2014. – 685 с.

16. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування : [монографія] / А.Т. Ковальчук, А.В. Матіос; заг. ред. Л.К. Воронової. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 480 с.

17. Цейтлин М. Эмиссионное право Государственного банка // Вестник финансов. – 1922. – №26.

Інституту, що закріплює основи грошової системи; 2. інституту, що регулює організацію готівкового грошового обігу; 3. інституту, що регулює організацію безготівкового грошового обігу; 4. інституту, що закріплює основні інструменти та методи грошово-кредитної політики.

Правовий зміст грошової емісії обумовлений існуванням специфічних правових ознак, що належать не тільки самій грошовій емісії, але і всій грошово-кредитній політиці:

1. Це конституційно-правовий характер грошово-кредитної політики та грошової емісії. Дана характеристика полягає у тому, що її основи встановленні в правовому акті найвищого рівня – Конституції. Саме з Конституції слідують важливі висновки, що необхідні для розуміння правових основ емісії грошей:

а) це важлива функціє саме держави;

б) безпосередня реалізація грошово-кредитної політики покладена на спеціально створений орган – НБУ (ст..99, 100);

в) виключне право встановлення даних відносин покладається на представницький орган (ст..92).

2. Грошово-кредитна політика та здійснювана в її межах емісія грошей, а також їх цілі та зміст мають публічно-правову природу. Це означає, що емісія повинна бути направлена на забезпечення інтересів всього суспільства і не може проводитись в корпоративних інтересах окремих політичних, соціальних або економічних груп.

3. Це єдність та взаємозв’язок правового механізму грошової емісії та грошово-кредитної політики, що включає єдність законодавчого регулювання. Полягає: а) грошова емісія є складовою частиною державної економічної політики і повинна проводитись погоджено та скоординовано з іншими елементами зовнішньої та внутрішньої політики; б) емісійно-грошова політика та емісія грошей здійснюється на основі єдиних правил.

У цьому контексті не виглядає переконливою думка про те, що гроші самі по собі (тобто як статична категорія) не є цікавими для науки фінансового права, так як не відносяться до предмета правового регулювання цієї галузі права.

Гроші як історично мінливе явище суттєво впливають на особливості організації правового регулювання публічних фінансів й, будучи безпосередньо пов’язані з ними, обґрунтовано стали об’єктом фінансово-правового регулювання. Адже не маючи чіткої визначеності щодо поняття «гроші» неможливо створити дійовий механізм правового регулювання грошового обігу, як явища в межах якого функціонують гроші і на яке спирається уся система сучасних юридичних конструкцій у фінансовому праві. Це зумовлено тими функціональними властивостями, що притаманні безперервному рухові грошей, використовуючи які держава організує суспільні відносини, пов’язані з розподілом та перерозподілом ВВП та національного доходу. Відповідна система таких суспільних відносин і становить предмет фінансового права.

При цьому треба обмовитися, що мова йде виключно про функціонування розглядуваної фінансово-правової підгалузі у складі єдиної цілісної галузі фінансового права, а не про можливість його виділення в окрему галузь (чи «конституційно-правовий інститут – правові основи грошового обігу»), як складової «комплексної галузі» (чи надгалузевого утворення) фінансового права про що говорять Д.В. Вінницький, С.В. Запольский та Г.В. Петрова, позицію яких ми не поділяємо.

Підгалузь емісійного права об’єктивно не можна відділити від галузі фінансового права через: 1) зумовленість утворення фінансово-правової підгалузі фінансовими інтересами суспільства, що знаходять свій прояв у суспільних відносинах які становлять предмет регулювання галузі фінансового права й поза реалізацією яких він утрачає всілякий сенс; 2) використання для регулювання суспільних відносин, які становлять предмет розглядуваної підгалузі фінансово-правового методу; 3) системне поєднання суспільних відносин які становлять предмети правового регулювання окремих фінансово-правових інститутів, фінансово-правового методу регулювання, цілей та принципів такого регулювання утворює та впроваджує цілісний правовий режим фінансових відносин.

Особливістю фінансово-правової підгалузі емісійного права є також цілісна єдність як процесуальних, так і матеріальних правових норм, що регулюють відповідно як процесуальні, так і матеріальні суспільні відносини, які пов’язані з організацією функціонування безперервного руху грошей в економіці.

Процесуальні норми, які входять до складу розглядуваної фінансово-правової підгалузі встановлюють порядок діяльності суб’єктів у сфері емісії грошей та фіксують процедури реалізації руху грошей. Матеріальні фінансово-правові норми в складі фінансово-правового інституту емісійного права закріплюють склад та структуру системи органів, що сприяють організації та функціонуванню грошового обігу в країні, систему рахунків за допомогою яких здійснюється облік та рух безготівкових коштів, ліміти залишків готівки в касах підприємств, склад та структуру сучасних систем електронних платежів тощо.

Відповідно до точки зору Є.Р. Денисова вже сам факт випуску грошових знаків, наділених державою законною платіжною силою, відносить правове регулювання грошових форм, грошової системи й грошового обороту до галузі фінансового права.

Схожу точку зору висловив також Ф.Т. Діланян, який вважає, що визначення інституту емісійного права в контексті фінансово-правового аналізу передбачає систему урегульованих нормами фінансового права відносин з організації емісії грошових знаків, включаючи виробництво, зберігання, транспортування; установлення порядку інкасації, обліку грошових знаків, їх утилізацію, а також регулювання форм і порядку обміну грошима між різними суб’єктами у перебігу виконання грошових зобов’язань.

Не заперечуючи проти сутності вказаних наукових позицій усе ж підкреслимо, що такий підхід є дещо поверхневим, оскільки не пояснює причин існуючого стану речей, не розкриває об’єктивних підстав віднесення такого правового інституту до сфери фінансового права, базується тільки на аналізі певної особливості юридичної природи сучасних грошей, як об’єкта суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню та технічного способу його введення в економічний оборот. Крім того, окреслене вище коло суспільних відносин, які є предметом правового регулювання фінансового права визначене не досить чітко, дещо звужено. Слід також зауважити, що грошова система, як організаційне підґрунтя грошового обігу, його організаційно-правова форма, яка в сучасних умовах базується на монопольному праві держави щодо емісії грошових знаків у теорії не розглядається як єдино можлива, а історії відомі приклади організації грошової системи на альтернативних цьому засадах.

Конституція України містить певні правові приписи щодо організації грошового обігу на території країни. Саме імперативно конституційно-правовими нормами встановлено грошову одиницю України, визначено основну функцію центрального банку держави – Національного банку України та передбачено, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків[8], статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Такий стан речей властивий не тільки для нашої країни. Аналіз положень конституцій ряду держав Європи та Азії дозволяє стверджувати, що саме конституційними нормами визначаються загальні принципи організації грошового обігу в цих країнах, головним чином, через закріплення основних функцій та повноважень центральних банків. Наприклад, ст. 60 Конституції Республіки Македонія від 17.11.1991 р. встановлює, що Національний банк Республіки Македонія є емісійним банком. При цьому наголошується, що Національний банк є автономним та несе відповідальність за стабільність валюти, монетарну політику й загальну ліквідність платежів Республіки за кордоном.

У зв’язку з вище розкритою важливістю даної підгалузі фінансового права його базові, основноположні положення закріпленні на найвищому конституційному рівні.

Тому у зв’язку з цим для підгалузі емісійного права характерний метод правового регулювання, який властивий конституційному праву і який називають загально закріплюючим. Проте значна частина правових норм, що складає дану підгалузь міститься і у законодавстві, н-д, Законі України «Про НБУ». Конкретизація конституційно-правових норм щодо правового регулювання грошового обігу здійснюється через регулюючі можливості інших галузей права. Так відносно конституційно-правового закріплення первинного елемента грошової системи України – її грошової одиниці, треба зазначити, що практична реалізація такої норми для цілей дійового правового регулювання грошового обігу проходить за допомогою норм фінансового права, які, деталізуючи конституційно-правовий припис, визначають форми, види, устрій національної валюти – гривні. Тобто предмет регулювання конституційного права не відбиває усього спектру суспільних відносин, які виникають у сфері грошового обігу, що залишає широке поле для застосування можливостей власне фінансово-правового регулювання.

Заслуговує особливої уваги проблема співвідношення підгалузу емісійного права і цивільного права. Як зауважує С.В. Запольський, фінансові відносини тісно переплетені з цивільними; багато фінансових відносин будуються та існують рівнобіжно з цивільними відносинами.

Слід відзначити, що не всі грошові відносини, також як і у випадку з цивільним правом, охоплюються фінансово-правовим регулюванням, а лише ті, за допомогою яких реалізується розподіл та перерозподіл ВВП та НД в суспільстві та, які мають організаційний характер, а саме – фіксують організацію грошової системи країни і забезпечують її нормальне функціонування, на чому правильно акцентує увагу Н.І. Хімічева.

Як вказує Н.І. Хімічева норми цивільного права регулюють питання права власності на гроші (грошові знаки), порядок розрахунків за угодами цивільно-правового характеру. До того ж як відзначає цей науковець норми фінансового права детально фіксують організацію грошової системи країни, і крім того, за їх допомогою забезпечується її нормальне функціонування. Певним чином це так. Але при цьому важко погодитися з точкою зору авторитетного російського правознавця-фінансиста, яка відносить питання правового регулювання порядку розрахунків за угодами цивільно-правового характеру до сфери цивільного права. Специфіка правового регулювання сучасного грошового обігу полягає в тому, що визначення таких питань знаходиться поза межами правих можливостей учасників цивільно-правових угод[9], оскільки вибір виду розрахункових відносин практично не залежить від волевиявлення сторін за грошовим зобов’язанням, а здебільшого прямо запропонований у законодавстві, як приватноправового, так і публічно-правового характеру.

Властива така позиція й іншим фахівцям. Так, П.М. Годме зазначає, що публічні фінанси, пов’язані з грошовою системою, яка більшою чи меншою мірою керується державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджається своїми фінансами.

Цю особливість може бути пояснено тим, що умови розрахунків (форма, строки, суми й способи здійснення платежів), які виникають не тільки в суспільних відносинах зумовлених вимогами публічно-правових норм (у першу чергу фінансово-правових), а й у рамках приватноправових відносин, скажемо, договору купівлі-продажу, повинні відповідати встановленим державою правилам, що відбивають особливості будови й сутності сучасних грошових систем, яким властиві виключно висока ступінь імперативності та централізації. Вони фактично не залишають місця для цивільно-правового регулювання грошового обігу з його принципами й методом регулювання суспільних відносин на підставі рівності сторін і свободи вибору моделі поведінки.

Досить цікави з точки зору публічно-правової природи є питання про електронні гроші. (СЛАЙЛ)

У чому ж сутність і особливості цього соціального феномена? Чому людська цивілізація не може обійтися без грошей? Що викликало до життя це явище, які перспективи його розвитку на майбутнє? Від чого залежать особливості правового регулювання грошового обігу? Які засоби та прийоми правового впливу можна застосувати для впорядкування цього явища?

Для того, щоб відповісти на ці й багато інших питань, необхідно, насамперед, розглянути причини виникнення грошей, розібратися в їх генезисі і виявити істотні ознаки. Це має не тільки загальнотеоретичне значення, але й зумовлено повсякденною практикою реалізації багатьох економічних та правових явищ і процесів.

Незважаючи на розуміння ролі обміну в процесі генезису грошей і в економічній, і в юридичній літературі немає єдності щодо концепції їх походження. Такий фахівець, як Г. Мебус, писав, що більше двох тисяч років мислителі, які займаються грошовими проблемами, сперечаються про те, чи є гроші створенням правопорядку, результатом угоди між людьми, чи ж вони розвивалися самі по собі з вільної гри суперечливих інтересів у господарському обороті і викристалізувалися з товару, що має найбільший попит, ставши «загальною формою товару», як згодом визначив сутність грошей Карл Маркс.

Зазначимо, що в науці традиційно виділяються дві основні точки зору на цю проблему. Це раціоналістична й еволюційна теорії походження грошей.

Однозначно і беззастережно прийняти яку-небудь із наведених концепцій походження грошей неможливо, тому що вони не враховують низку факторів і оцінюють явище однобічно, надаючи якій-небудь одній стороні феномена визначальне значення, не беручи до уваги чи ігноруючи іншу.

Так, еволюціоністи, дотримуючись примата природноісторичного, поступального шляху походження грошей, не надають визначального значення суб’єктивній складовій цього процесу. І, навпаки, для прихильників раціоналістичної концепції властиве перебільшення значення ролі суб’єктивного фактора в питанні походження грошей, при одночасній недооцінці процесу природного виділення з загальної сукупності відповідних мінових благ (товарів) низки предметів, що найчастіше використовувалися як компенсаційні знаряддя при обміні.

Аналіз обох наведених вище концепцій походження грошей дозволяє виділити щось загальне для них: саме правовий звичай необхідно розглядати як елемент, що об’єднує погляди на проблему виникнення грошей як раціоналістів, так і еволюціоністів. Таку позицію цілком можна охарактеризувати як еволюційно-раціоналістичну концепцію походження грошей[12].

У спектрі поглядів на сутність грошей серед юристів та економістів умовно можна виділити кілька напрямів.

Функціональний підхід є найбільш відомим і розповсюдженим в літературі. Його прихильники (І.І. Кауфман, М.І. Туган-Барановський та інші) визначають поняття і сутність грошей за допомогою вказівки на виконувані ними функції. Так, Дж.А. Ашер розглядає як гроші всі рухомі речі, які виступають мірою вартості і призначені служити як засіб обміну в державі, що їх випустила. Варто відзначити, що існують погляди, згідно з якими грошам притаманний зобов’язальний характер, оскільки вони розглядаються, як форма безстрокового державного боргу. Неоднозначне ставлення в літературі й до питання про випуск грошей державою, що варіюється від відстоювання монопольного права держави на емісію грошових знаків до захисту, так званої, «денаціоналізації грошей».

Інші підходи до визначення поняття й сутності грошей так чи інакше пов’язані з функціональним напрямком у грошовій теорії, в залежності від того, на яку з функцій робить акцент той чи інший фахівець, при одночасному применшенні значення інших функцій і складаються оригінальні підходи конкретних дослідників до вирішення розглядуваної проблеми[13].

У діючому праві всіх держав можна знайти конкретні вказівки на те, що певні речі повинні розглядатися як гроші, але не можна знайти визначення загального поняття грошей; тим часом наведені вказівки можуть не мати вичерпного значення. Внаслідок цього для юридичної теорії виникає завдання – дати визначення правового поняття грошей, що заповнювало б прогалини діючого закону.

Наочною ілюстрацією викладеного є положення ст. 99 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-XIV, статей 1 і 3 Закону України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III, інших нормативних актів, в яких закріплюється назва грошової одиниці України, визначаються форми, в яких гроші функціонують в країні, перелічуються види використовуваних у обігу грошових знаків, але при цьому не дається визначення грошей як таких. На перший погляд може скластися враження про суто теоретичне значення такого визначення, що не має практичного застосування. Однак це не так, оскільки реалізація багатьох юридичних конструкцій, закріплених низкою нормативних актів, залежить від правильного розуміння терміна «грошовий». Це стосується визначення таких понять, як «грошові розрахунки», «кошти», «грошові зобов’язання» тощо, які зустрічаються як в БКУ так і в ПКУ.

Якщо виходити з визначення грошей, як емітованих державою готівкових грошових знаків, а також відповідних записів на рахунках у банках, то вирішення завдання буде знаходитися у сфері застосування для цілей визначення взаємних прав та обов’язків сторін, а також їх взаємин з бюджетами і державними цільовими фондами, саме цих еквівалентів. Але, у випадку застосування для тієї ж мети таких засобів, як грошові сурогати, визначення яких містить ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-XIV рішення може мати й інше значення.

Отже, гроші є предметом дослідження двох наук - економіки і юриспруденції. Однак якщо юристи у своїх наукових дослідженнях, присвячених грошам, як правило, завжди опираються на висновки економічної науки, то економісти найчастіше забувають про юридичну природу грошей. Це приводить до того, що раціонально вибудувані економічні теорії грошей не можуть перетворитися в практику, набути прикладний характер.

В економічній теорії виділяють також декілька підходів до розуміння грошей. Так, представники номіналістичної теорії стверджують, що гроші є тільки знаками вартості, умовними розрахунковими одиницями. Сучасні гроші мають повну незалежність від золота і безпосередньо відображають вартість товару. Металістична теорія, навпаки, підкреслює реальність сучасних грошей, зв'язок їх купівельної спроможності із золотом.

У радянський час гроші визначалися як «загальний еквівалент, загальна форма планомірного обліку витрат суспільної праці, планування, контролю виробництва й перерозподілу суспільного продукту». Властиво, у радянській економічній науці поняття «гроші» ототожнювалося лише з тими грошима, які емітувала держава, існування інших грошей соціалістичний тоталітаризм об'єктивно не допускав. Саме тому в Радянському Союзі ніколи не було нормативного правового акту, що узаконює грошові знаки, що випускаються державою, тобто такого, що визнає їх законним платіжним засобом, - у цьому не було необхідності.

В 90-х рр. XX в. поняття грошей у науці стало змінюватися. Це відбулося під впливом економічної практики й західної економічної доктрини, що була сприйнята вітчизняною економічною наукою у зв'язку з появою великого числа перекладної економічної літератури.

Західноєвропейська доктрина стоїть на тім, що гроші — це не тільки те, що визнається в якості таких державою, але й те, що здатне виконувати функції грошей на тому або іншому тимчасовому етапі. Причому, як стає очевидним, головною функцією грошей, що забезпечує їхню ідентифікацію в якості таких, є функція засобу платежу.

Сучасна економічна наука розглядає гроші як «особливе економічне благо, безумовно й вільно прийняте для оплати всіх товарів і послуг, вимірюючи їхню вартість». При цьому підкреслюється, що як гроші в певні періоди часу виступають одночасно не тільки національна, але й іноземна валюта, причому не тільки в готівковій, але й у безготівковій (електронної й ін.) формах.

Соціально-економічний зміст грошей розкривається через їхні функції. Хоча вітчизняна й закордонна наука відзначають майже ті самі функції грошей, їхня реалізація трохи відрізняється.

1. Гроші служать мірою вартості. Це значить, що гроші вимірюють вартість всіх інших товарів. Усякий товар має вартість, виражену в грошах, тобто ціну. Для виміру вартості товарів установлюється грошова одиниця.

2. Гроші виконують функцію засобу обігу. У цьому випадку вітчизняна економічна наука має на увазі тільки готівку, тому що ця функція означає «реальне використання грошей для обслуговування процесів обміну товарів, робіт, послуг, активів, факторів виробництва шляхом здійснення оплати». Закордонна наука вважає, що цю функцію виконують готівка й чекові депозити (вклади до запитання), тобто наявні й деякі види безготівкових грошей.

3. Служити засобом нагромадження— це інша функція грошей, що проявляється в здатності грошей до нагромадження багатства. На відміну від інших товарів гроші мають абсолютну ліквідність, зберігаючи моментальну купівельну спроможність, а тому є кращим засобом нагромадження". Відповідно до вітчизняної економічної доктрини, цю функцію виконує готівка, хоча в закордонній науці дане обмеження не прийняте.

4. Крім усього відзначеного, гроші виконують функцію засобу платежув тих випадках, коли при використанні грошей безпосередньо не передбачається одержання якого-небудь еквівалента або здійснення обміну. Цю функцію здійснюють готівкові й безготівкові гроші, але головним чином - безготівкові. Вона має місце при погашенні й одержанні кредитів, сплаті податків, одержанні бюджетних асигнувань і т.п.

5. У вітчизняній економічній літературі виділяють ще й таку функцію грошей, як світові гроші. Цю функцію гроші виконують, будучи загальним засобом платежу й, таким чином, спричиняючись міжнародний грошовий обіг.

Трансфертне ціноутворення

Трансфертне ціноутворення (transfer pricing) - варіювання контрактною ціною при угодах між пов'язаними між собою компаніями по відношенню до її ринкових значень. Застосовується для перерозподілу загального прибутку на користь менш оподатковуваної юрисдикції. Це - найбільш проста і найпоширеніша схема міжнародного податкового планування. При розгляді даного питання варто керуватися двома постулатами:

· Жодна держава не погодиться добровільно відмовитися від стягнення податків зі своїх платників податків;

· Будь-яка держава при допомозі всіх доступних йому методів буде боротися з будь-яким проявом ухилення від сплати або мінімізації податків;

Оскільки ТЦ, як було зазначено вище, є поряд з використанням офшорів (а часто, спільно), найбільш розповсюдженою схемою міжнародного податкового планування, економічно розвинені держави будуть будь-якими шляхами намагатися остаточно його заборонити.

Основоположним документом в галузі регулювання трансфертного ціноутворення в цілях оподаткування є Керівництво Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) з трансферного ціноутворення для транснаціональних корпорацій та податкових органів (80 Transfer pricing Guidelines for multinational enterprises and tax administrations). Крім даного акту координуючими органами ОЕСР були видані численні Звіти, присвячені питанням регулювання трансфертних цін для цілей оподаткування. Незважаючи на те, що ці документи є рекомендаційними, через широке застосування вони фактично придбали нормативний характер. Більш того, законодавство багатьох країн прямо посилається на ці документи ОЕСР.

Основоположним принципом, згідно цього документу, рекомендованим до застосування для визначення обгрунтованості використаної ціни угоди, є принцип "витягнутої руки". Його суть полягає в аналізі конкретної операції з точки зору дії при аналогічних обставинах незалежних третіх осіб.

Підставою для контролю умов угод (ціни) з боку податкових органів є факт асоціювання контрагентів. Між тим, наявність такого факту саме по собі не є достатньою підставою вважати метою такої угоди маніпулювання прибутком з метою мінімізації податкових платежів.

Коригування доходів платника податків з метою оподаткування може проводитися незалежно від того, чи мало в даному випадку місце намір мінімізувати податкові платежі, і здійснюється у разі невідповідності застосованих цін принципом "витягнутої руки".

Одним з центральних положень Керівництва ОЕСР є рекомендаційний перелік методів визначення відповідності ціни угоди принципом "витягнутої руки", які застосовуються з метою визначення факту ухилення від оподаткування за допомогою трансфертного ціноутворення.

Поряд з традиційними методами визначення цін "на відстані витягнутої руки" (моніторинг ринкових цін) використовуються методи, засновані на оцінці прибутку. За наявності достовірної та достатньої інформації оптимальним методом вважається метод порівнюваної неконтрольованої ціни.

Розробка правових норм, пов’язаних з трансферним ціноутворенням (податковий аспект) почалася – на рівні національних законодавств у 1960-х роках. Перший документ, що регламентує ТЦО на міжнародному рівні – Модельна конвенція ОЕСР про податок на доходи і капітал, 1963 року.

У 1979р. з’явився спеціальний документ, присвячений проблемам ТЦО: Звіт ОЕСР «Трансферне ціноутворення та багатонаціональні підприємства».

У 1995 році прийнято Керівництво про трансферному ціноутворенні для багатонаціональних підприємств та податкових адміністрацій (далі: Керівництво ОЕСР 1995р.). Дане Керівництво являє собою основний рекомендаційно-методичний документ у галузі податкового регулювання трансфертного ціноутворення, положення якого враховуються в законодавстві різних країн світу (включаючи країни, які не є учасниками ОЕСР).

Поява вищевказаних документів пов’язана, в першу чергу, з різким зростанням числа транснаціональних корпорацій (ТНК) – починаючи приблизно з 1950р. У діяльності ТНК, які складаються з кількох афілійованих осіб, що знаходяться в різних країнах (а, отже, в різних податкових юрисдикціях) з’являється можливість отримання додаткового прибутку ТНК за рахунок встановлення внутрішньогрупових спеціальних (трансфертних) цін. Таким чином, здійснюється «переведення» податкової бази на афілійовану особу, що перебуває в країні з більш сприятливим оподаткуванням.

Таким чином, Керівництво ОЕСР 1995р. в першу чергу розглядає транснаціональні корпорації (ТНК). Аналізу підлягають комерційна і фінансова взаємодія між «асоційованими організаціями» (цей термін в національних законодавствах може називатися інакше: пов’язані особи, взаємозалежні особи тощо).

У статті 9 Модельної Конвенції ОЕСР визначається термін «асоційовані підприємства» – як «пряма чи непряма участь одного підприємства в управлінні, контролі або капіталі іншого, або третьої особи в управлінні, контролі і капіталі обох підприємств». Як правило, національні законодавства застосовують аналогічний термін у значенні, досить близькому до даного терміну. Але можуть бути й істотні відмінності. Наприклад, ряд країн (Росія, Казахстан, Україна) застосовує ТЦО не тільки при взаєминах в ТНК, не тільки з пов’язаними особами (але і з деякими незалежними); а також розширено описується сам термін та аналог терміну «асоційовані підприємства».

Класично «асоційованість» підприємств розглядається через участь-пряму або непряму – в статутному капіталі організації. Основний критерій – відсоток володіння (володіння певною часткою участі в капіталі (акції) або ж наявність певної кількості голосів на зборах учасників).

Крім того, в законодавстві ряду країн використовуються й інші критерії «асоційованості». Наприклад, критерії, що враховують фактичні обставини: коли особа підкоряється волі і діє за вказівками іншої особи – при цьому зв’язку по «відсотку володіння» – не існує. Прикладами таких критеріїв можуть бути: входження певних осіб до складу ради директорів, наглядової ради підприємства; і навіть наявність родинних зв’язків між власниками і посадовими особами «асоційованих підприємств».

У податкових цілях «асоційованість» підприємств є основною умовою для податкового контролю. Угоди між асоційованими підприємствами називаються «контрольованими операціями», встановлювана у взаєминах між асоційованими підприємствами «відкоригована» ціна називається трансфертної ціною.

У пункті 11 Введення до Керівництва ОЕСР 1995р. трансферна ціна розглядається як ціна, що встановлюється між асоційованими організаціями, за якою одна організація реалізує товари, нематеріальні активи і надає послуги іншій асоційованої організації.

Трансферне ціноутворення (з метою отримання податкової вигоди) полягає в маніпулюванні доходами і витратами в угодах між асоційованими організаціями – при цьому умови таких угод можуть істотно відрізнятися від ринкових.

Одним з основних принципів трансфертного ціноутворення є так званий «Принцип витягнутої руки». Суть даного принципу в наступному. Якщо співпрацюють два незалежних підприємства, то, як правило, умови їх комерційних і фінансових взаємин максимально наближені до ринкових. У той же час, якщо взаємодія відбувається між асоційованими підприємствами – зовнішні ринкові показники можуть і не впливати безпосередньо на їхні торговельні і фінансові взаємини (зокрема, може відбуватися «перенесення прибутку» до одного з підприємств, що знаходяться в державі з біл

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Следующая