ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

Аналізуючи філософію Нового часу, на перший план ставилося завдання виявити композицію її головних смислових основ. Вони знайшли реалізацію в творчості видатних мислителів цієї епохи. Однак філософія не зводиться тільки до теоретичних міркувань. Вона наповнюється життєвою енергією, стає практичною силою. Дана обставина яскраво заявила про себе в Новий час завдяки суспільному руху, який одержав назву «Просвітництво». Однією з найважливіших характеристик філософії Просвітництва є раціоналізм. Уже в XVII ст. домінуючою тезою була думка про «розумність» світу. У вченні Декарта термін «раціоналізм» вживався для характеристики гносеологічних та логіко-методологічних настанов, утвердження того, що головним інструментом пізнання є розум. У XVIII ст. поняття раціоналізму набуває більш широкого значення, розглядається як ідейно-теоретична течія, яка є виразом поглядів, потреб, настроїв певних соціальних класів, прошарків, груп на даному етапі суспільного розвитку. На основі цих умонастроїв виробляються методологічні принципи для орієнтації людини в практичній діяльності та пізнанні. Для раціоналізму цього періоду характерним є звеличення людського індивіда як активної, вільної і рівноправної істоти, а також історичний оптимізм, віра в безмежні можливості людини в пізнанні й перетворенні природи. «Розумність» –джерело і рушійна сила досягнення людством рівності, братерства, свободи, Царства Розуму.

В цей період раціоналізм, який різниться філософсько-світоглядною і політичною радикальністю вчень, у центр виводить активно діючого суб’єкта, здатного пізнавати і змінювати світ відповідно до свого розуму. Саме розум – джерело всієї суб’єктивної діяльності людини, яка щодо своєї сутності, своєї «природи» є розумною істотою. Будучи найістотнішою характеристикою суб’єкта, розум виступає найбільш яскравим проявом свободи, самодіяльності, активності тощо. Людина покликана стати володарем світу, перебудувати суспільні відносини на розумних засадах. На цій основі декларувалось право людини бути рівною іншій, бути вільною в своїх рішеннях і діях, розроблялись заходи щодо забезпечення громадянських і політичних свобод. Просвітництво – епоха, в яку світ ніби «поставлений на голову» – отже, визначальним стає безстрашний розум, що повстав проти нерозумного ладу і нерозумних догматичних ідей. У другій половині XVIII ст. просвітницький рух набув широкого демократичного розмаху.

Просвітництво – це форма вирішення проблем завдяки теоретичному аналізу з метою зміни всього образу життя. В кожній з європейських країн Просвітництво мало свої особливості. У Франції, орієнтуючись на матеріалізм. Просвітництво забезпечувало буржуазні соціально-політичні революційні перетворення. В Англії просвітителі-філософи в боротьбі з релігійними консерваторами створили моральну традицію, котра мала важливе значення для майбутньої країни. В Німеччині просвітителі забезпечили умови для майбутнього романтичного руху в мистецтві, що сприяло різного роду духовним перетворенням, які наступили в XIX ст.

У французькому Просвітництві досить виразно виділяються три яскравих напрями: діяльність енциклопедистів (Дідро і Д’Аламбер); матеріалізм (Ламетрі, Гельвецій, Гольбах); соціально-політична спрямованість теоретичних побудов (Монтеск’є, Вольтер, Руссо).

«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», яка виходила впродовж тридцяти років (1751-1780 рр.), висвітлила досягнення людського розуму у всіх областях знання і у всі часи. 35 томів, кожний з яких викликав бурю пристрастей і критику опонентів просвітителів, стали реальним торжеством нездоланного поступу філософії. Особлива увага приділяється вирішенню соціально-політичних проблем, що було вкрай важливо для феодальної Франції, котра прагнула до буржуазних змін. Потрібно було подолати соціальні негаразди як зло для людини.

Видатна роль у вирішенні цих проблем належить
Ж.-Ж. Руссо(1712-1778 рр.). Він вбачав найбільше зло в нерівності людей, і тому поставив питання про походження нерівності та шляхи її усунення. Мислитель цікавився питаннями історії, моралі, педагогіка, психології. Ця різноманітність зумовлена зацікавленням у всебічному охопленні філософської проблематики людини. Головне питання, яке хвилювало Руссо – як подолати шкоду, що приносить простій людині соціальна нерівність? Серед видів нерівності Руссо виділяє фізичну, політичну, майнову. Перша виникає з природи, вона неминуча; в політичну нерівність Руссо включає «знатність», тобто станове положення, завдяки якому аристократія має юридичні привілеї; майнова нерівність пов’язана з політичною: купка аристократів розкошує, а народні маси бідують. Уся сучасна цивілізація – результат і джерело нерівності. Таке суспільство має бути ліквідоване і натомість збудоване нове на засадах нового суспільного договору. В новому суспільстві держава не допускає існування «ні багатіїв, ні жебраків». Нормальним політичним устроєм для Руссо є республіка, тобто держава, яка керується законами, а найкращою формою влади – демократія.

Важливою рисою поглядів Руссо є гуманізм, поворот до людини, яка повинна жити без страждань, в умовах рівності, справедливості, свободи. Завдяки суспільному договору, вважав Руссо,буде влаштоване суспільство, в якому пануватимуть «громадянська свобода» і право приватної власності. В останній Руссо бачить необхідну умову суспільного порядку, розвитку культури, вона навіть більш важлива, ніж свобода. Влаштування майбутньої асоціації можливе на засадах розуму.

У своїх педагогічних поглядах Руссобагато уваги приділяє вихованню,оскільки людина від природи добра і їй необхідно допомогти розвинути цю доброту. Акцент на вихованні залишається домінуючим у наступних філософських теоріях, в яких розроблялись концепції перетворення суспільства.

До них належить в першу чергу філософська концепція Ш.Л. Монтеск’є (1689-1755 рр.). Для нього суспільна історія природний, зумовлений законами процес, котрий тлумачиться ним як «людський розум, що править народами». Однак закони створюються не довільно, а з обов’язковим враховуванням тих природних умов, в яких історично формувався народ: територію, її рельєф, побут, звичаї народу тощо.

Розробляючи суспільно-політичні погляди, Монтеск’є пропонує свій варіант поділу влади – на законодавчу, виконавчу і судову, наполягаючи, що лише за таких умов можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов’язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

Найбільш відомий і популярний серед просвітителів Вольтер
(1694-1778 рр.). Сила Вольтераяк філософа не в розробці позитивного вчення, а в критиці попередньої метафізики. Своїм влучним пером він знищував старе, яке віджило свій вік, його сатира і насмішки були згубними для церковно-феодального устрою. Вольтеррозвивав філософські погляди з позицій «деїзму розуму». У рамках цих поглядів він говорить про Бога, як «філософа на троні неба», «великого геометра», законодавця правил природи, моралі та судді над людьми. Бог звелів один раз, і «Всесвіт скоряється постійно». Хоча Вольтер протиставляв своє вчення християнству з його «казками» про гріхопадіння і спасіння, але разом з тим заперечував атеїзм, вважаючи, що релігія, навіть в її деїстичній формі, повинна бути перепоною для вияву почуттів «черні».

Не так важко порвати з офіційною релігією і прийти до деїзму, розуміючи під поняттям «Бог» першодвигун, який не вміщується в справи створеної ним природи. Значно страшніше розлучитися з самою, ідеєю Бога, викорінити в собі духовного раба. Вольтерне атеїст, а борець проти клерикалізму (церковного впливу). Не маючи прямих аргументів на користь існування Бога, Вольтер послідовно проводив ідею, виражену в словах: «Якби Бога не було, його слід було б вигадати».

Визначальним у філософії епохи Просвітництва є визнання подібності світу і людського життя. Мислителі цього періоду вбачали матеріальний і духовний процес співмірний насамперед з моральним самовдосконаленням людини. Дідро також дотримується думки, що між людиною і природою немає якісної різниці, «воля не менш механічна, ніж розум». Свобода ж, якщо й існує, то тільки внаслідок незнання. Говорити всерйоз про свободу людини можна лише щодо «абстрактної людини», яка не збуджується жодними мотивами й існує лише у сні або ж у думці. Такий висновок характерний для мислення того часу. Оскільки багатомірне людське буття неможливо виразити природничонауковими засобами, то й виникає одномірність у змалюванні проблем людини.

Систематизатором світогляду матеріалістів XVIII ст. і організатором антиклерикальної пропаганди, атеїстичного вільнодумства став Поль-Анрі Гольбах(1723-1789 рр.). На основі вивчення законів природи Гольбах сформував принципові положення про їх співмірність із законами розвитку суспільства на основах розуму. Для цього він звертається до методології причинно-наслідкових зв’язків. Причина і наслідок взаємопов’язані між собою. Природа – це ланцюг причин і наслідків, які безперервно змінюють один одного. Звідси думка про те, що в природі немає реального розвитку, а все здійснюється по колу, циклічно. Таке твердження приводить до фаталізму (від лат. fatalis – доля) і звідси робляться висновки, що людина повністю залежна від природи й тому не може бути вільною. На думку Гольбаха, фатальність – це вічний, неминучий, необхідний, встановлений у природі порядок, неминучий зв’язок діючих причин з похідними від них діями. Розуміння причинності та детермінізму у Гольбаха, як і в інших французьких матеріалістів цього періоду, має механістичний характер.

Механістичний підхід по пояснення людини здійснює Ж.О. де Ламетрі (1709-1751 рр.). У своїй праці «Людина-машина» він стверджує, що людина – не більше, ніж тварина. Філософ переконаний, що матеріальний світ «існує сам по собі», що у нього не було початку і не буде кінця. У нього одна субстанція – матеріальна, і джерело руху знаходиться в ній. Надалі Ламетрі доводить безпідставність декартівської ідеї про нематеріальність безсмертної душі, вважаючи її функцією і проявом діяльності мозку. Він ставить завдання обґрунтувати ідею, що людина відрізняється від вищих тварин лише ступенем розвитку розуму. Але людину він вивчає як машину, ґрунтуючись на законах механіки, вважаючи, що дослідження механіки людського тіла автоматично приведе до розкриття сутності його чуттєвої і розумової діяльності. Душа – тільки рушійний початок, відчуваюча матеріальна частина мозку, яку можна вважати головним елементом усієї живої машини. Якщо людина – це машина, то, зрозуміло, вона не здатна на творчі дії.

Просвітителі джерелом знання вважають зовнішній і внутрішній світ людини. Ці світи непізнавані. Недосконалість людських знань обумовлена насамперед даним етапом їх розвитку. В силу цього підкреслюється роль чуттєвого і раціонального моментів у пізнанні: відчуття дають показання як свідки, а розум виступає в ролі судді. Розум не може відриватися від чуттєвих даних, але не повинен і занадто довіряти їм. Методами пізнання є спостереження і експеримент, які необхідні для судження, міркування розуміння як розсудку, так і розуму.

До основних положень просвітницької програми відносяться раціоналізм, переконання про «природні права» кожної людини, віра в походження соціуму в результаті «суспільного договору», вчення про невігластво і незнання як головні причини і джерела бід та нещасть людини, історичний оптимізм, віра в матеріальний і духовний прогрес людства, вирішальну роль в якому повинні відігравати освіта і виховання людей та розвиток науки.

Ідеї Просвітництва знайшли своїх прихильників в інших країнах Європи, зокрема в Англії і Німеччині. В англійській філософії можна виділити декілька смислових просвітницьких пунктів: матеріалістичні тенденції, етика, орієнтована на сферу почуттів; раціоналізм, який називали «здоровим глуздом».

Матеріалістична традиція репрезентована такими відомими мислителями, як Дж. Толанд, А. Коллінз, С. Кларк, Дме. Прістлі, Д. Гартлі. Найбільш яскраво їх погляди виражені Дж. Толандом (1670-1722 рр.), який займає позиції деїзму. Він прибічник так званої «природної релігії», завдяки якій прагне позбавити християнство всіх таємниць Дж. Толандвизнає активність матерії, відносність простору і часу. Тотожним йому у поглядах можна рахувати Д. Дідро.

Етичний напрямок уособлювали Е. Шефтсбері, Фр. Хатчесон. їх об’єднує спільний інтерес до проблем моралі. Е. Шефтсбері (вихованець Т. Гоббса) (1671-1713 рр.) прийшов до висновку, що в змістовному відношенні не релігія передує моралі, а мораль – релігії. Якщо релігія відходить від ідеалів природності, вона є формою моралі. Таким чином, мораль і автономна від релігії, і складає її дійсний зміст. Серцевину моралі утворює особливе почуття, яке є моральним, культурним, спорідненим естетичному, котре підносять над повсякденністю.

В німецькому просвітництві здійснюється обґрунтування естетичної систематики філософії. Символом німецького Просвітництва вважається X. Вольф (1679-1754 рр.), енциклопедично освіченої людини. Його праці присвячені питанням теорії пізнання, онтології, логіки, психології, релігії, природознавства тощо. Фактично Вольф один створив справжню енциклопедію знання, яку можна порівняти з французькою енциклопедією просвітителів.

Німецьким просвітителям вдалося конституювати естетику в особливу філософську дисципліну. Першість тут належить А. Баумгартену (1714-1762 рр.), автору поняття «естетика». Вона, на його думку, є наукою, але наукою особливою, пов’язаною з чуттєвим пізнанням. Естетичне сприймається безпосередньо.

Видатну роль в німецькому Просвітництві відіграв Г. Лессінг (1729-1781 рр.) – драматург, письменник, філософ. В своїх творах він підкреслює, що метою мистецтва є істина, але особлива, псіхолого-естетична. Християнство він прагнув зрозуміти не ортодоксально, а на основі розуму. Німецьке Просвітництво мало важливе значення для становлення німецької класичної філософії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти