ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Після татаро-монгольської навали життя в Київській державі не припинялося. Не варто вдаватися в складні соціально-політичні, історичні події, які відбувалися в Україні в ХІV–ХVП ст., оскільки нас цікавлять, у першу чергу, духовно-світоглядні процеси. До них потрібно віднести єретичні вчення та вільнодумство, які зумовлені особливостями соціальної дійсності того часу. Джерелом розвитку єретичних ідей в Україні служила апокрифічна література, а серед рухів – богомильство. Богоміли раціоналістично підходили до інтерпретації деяких християнських догматів, не визнавали Старого Завіту, поклоніння Христу, святим та їх мощам, не визнавали церковної ієрархії, виступали проти церковних володінь і багатства, не бачили необхідності в існуванні духовенства, оскільки вважали, що духовним учителем і про­повідником може стати кожний, хто знає святе письмо.

У народній свідомості відбувається творення дум, герої яких захищають рідну землю від ворогів, але на відміну від билинних героїв – це звичайні, реальні люди. Ця ситуація має моральний, філософський аспект: виникає постать “героя духу” (козак Голота, козак Мамай). У ХІV-ХV ст. поширюється так звана агіографічна література (від гр. “hаgіоs” – святий) – “житія святих”. Створюють­ся цілі збірники “житій” – патерики. Набувають поширення літера­турні видання морально-етичного змісту, повісті-притчі (“Ізмарагд”, “Четья”, “Бчола” та ін).

Головний герой “житія” – святий, який бореться з дияволом, і ця боротьба є способом досягнення святості, наповнення силами добра і недоступності силам зла. Навчати своїм життям, а не сло­вом – таке головне правило “святого житія”. Основа діянь героя “житія” – вибір добра будь-якою ціною. Для досягнення святості необхідно обрати Бога, а не світ, і вона є найвищим рівнем одухо­твореності. Моральною протилежністю святості постає гріх.

Внаслідок специфічних соціально-економічних умов у XVI ст. в Україні почали поширюватись ідеї гуманізму, у розвитку якого можна виділити три періоди. Перший – (приблизно до середини XVI ст.), типологічно схожий із раннім італійським, в центрі його знаходяться соціально-політична тематика, питання етики


й естетики. Удругому – (з другої половини XVI – до початку XVII ст.) активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому – (друга третина XVII – початок XVIII ст.) розробляється комплекс гуманістичних ідей у переплетенні з реформаційними. Причиною поширення ідей гуманізму в першій половині XVI ст. став соціально-економічний прогрес, зумовлений початком розвитку простого товарного виробництва, ріст кількості міст, в яких розквітала культура й освіта.

Фундаторами гуманістичної культури в Україні ХУ–ХУІ ст. були Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового міста, Станіслав Оріховський-Роксолан та інші. Майже всі вони після здобуття освіти в Західній Європі діяли на українській території в так званому Руському воєводстві Польщі.

Для гуманізму цього часу характерним є трактування людини не лише як природної частки космосу, а й як “вінця” природи, її господаря. Як найвища цінність людина вважалася творцем себе самої через причетність до божества. Ставилась також проблема співвідношення Бога та людини, наближення Бога до


людини (боговтілення), ототожнення Бога та людини (пантеїзм), визнання її досконалим за своєю природою творінням, а також обожнення людини (Л. Зизаній). С. Оріховський-Роксолан вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на огидну та нікчемну тварину.

Поширенню філософської та духовної культури сприяла творчість українських полемістівXVI–XVII ст., що була тісно пов'язана з діяльністю братств, які виникають у цей час в багатьох містах України (Львівське братство, створене в 80-ті роки XVI ст., Київське – 1615 р., Луцьке – І617 р., а також Острозьке, Галицьке, Рогатинське, Кам'янець-Подільське, Вінницьке та ін.). Братства та братські школи при них були головними осередками опору культурно-релігійній агресії Польщі. Виникає військово-політична організація опору економіко-політичній агресії Польщі в Україні українське козацтво, якому не були чужі і функції культурно-духовного захисту. Про це свідчить факт вступу всього Запорізького війська на чолі з Петром Сагайдачним до Київського братства в 1618 р. Саме з братствами та братськими школами пов'язана діяльність полемістів, які захищали позиції українського православ'я. Видатні полемісти: Г. Смотрицький іМ. Старицький, З. Копистянський, І. Вишенський та ін.

Велику роль у діяльності полемістів відіграв Острозький культурно-освітній центр, заснований в м. Острозі в 1576 р. князем К. Острозьким. Важливе місце в цьому центрі займала греко-слов'янська школа, в якій викладалися грецька, латинська, слов'янські мови, а також “вільні науки” (граматика, арифметика, риторика, логіка та ін.). Першим ректором був Г.Смотрицький. Острозький культурно-освітній центр був єдиний у своєму роді.В ньому сфокусувався цілісний процес розвитку духовності в Україні. Крім обґрунтування православного вчення, утвердження філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї.

На базі Київського братства, яке почало відігравати основну роль у братському русі, 1631 р. виникає Києво-Могилянській колегіум, а згодом (з 1701 р.) Києво-Могилянська академія, яка й справді стала першим вищим, навчальним закладом на східному, слов'янському терені. Навчальна програма колегіуму будувалася за класичною схе­мою середньовічного західноєвропейського університету: вивчалися “сім вільних наук” – трівіум (граматика, поетика, риторика) та квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика). Перші чотири роки приділялися на загальноосвітню підготовку, один рік – на риторику та поетику наступні два роки – на філософію, останні чотири – на теологію. У Київському колегіумі діяли такі видатні українські мислителі, як Іов Борецький, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький, Петро Могила – організатор колегіуму. Серед професорів Києво-Могилянського колегіуму були такі відомі вчені, філософи та письменники, як Феофан Прокопович, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, який реорганізував греко-латинську школу в Москві в Слов'яно-греко-латинську академію, Георгій Кониський.

Філософія Києво-Могилянської академії була по суті першим етапом у розвитку професійної філософії в Україні.


Вона підпоряд­ковувалася примату теології, розглядалася переважно як помічник у справах віри. Проте не слід недооцінювати її значення у створенні власного інформаційного поля, необхідного для майбутнього розвитку філософського мислення. Філософія в академії розумілася як система дисциплін (абовсіх наук), покликаних віднайти істину, причини існування речей, даних людині Богом, а також як умова дослідження життя та формування доброчинності. Істина ототожнювалась з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали спінозівським терміном “натура натуранс” (“творящою природою”). Переконані в раціональності світу вчені академії шукали істину шляхом дослідження наслідків Божої діяльності “натури натурата” (“створеної природи”).

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у розвитку духовної, в тому числі і філософської культури східних та південнослов'янських народів. У її стінах здобували освіту росіяни, білоруси, серби, молдавани, греки, словени та ін. Європейський рівень навчання, активна наукова та освітня діяльність в Україні та за її межами, постійне розширення зв'язків із західними університетами зміцнювали авторитет академії, сприяли її становленню як провідного інтелектуального осередку в православному слов'янському світі. Києво-Могилянська академія була тим духовним осередком, у якому не лише українська нація відшліфовувала свій інтелект, але завдяки своєму потужному впливові сприяла культурному зростанню інших слов'янських народів.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти