ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


В.ВЕРНАДСЬКИЙ ПРО ФЕНОМЕН ЖИТТЯ, ВСЕСВІТ, НООСФЕРУ

Володимир Іванович Вернадський (1863 — 1945 рр.) за широтою духовного кругозору, різноманітністю сфер діяльності є воістину ренесансною особистістю. Своїми ідеями й узагальненнями він належить до тих всесвітньої значущості вчених-мислителів, які настільки випередили час, що лише сьогодні людство починає ося­гати колосальність їхніх прозрінь та завбачень. Його ім'я серед засновників геохімії, космохімії, гідрохімії, радіо­хімії, радіогеології. Загальновизнаним є внесок В.І.Вернадського в мінералогію, кристалографію, генетичне ґрунтознавство. Він — творець нової науки — біогеохімії, фундаментальну важливість якої людство усвідомлює тільки зараз.

Водночас він — творець цілісної філософії світо­будови, філософії суспільного життя, один із засновників антропокосмізму як системи, що з'єднує в гармонійне ціле природничо-історичну та соціально-гуманітарну тенденції розвитку науки.

Змушений виробляти власну моральну, життєву позицію, В.І.Вернадський в основу її закладає віру в непереборну могутність елітарного індивідуального людського духу, розуму, що творить до­бро. Наука, на його погляд, — самоцінна і тому вона не так пристосовується до зовнішніх обставин, як пристосовує ці обставини до себе. Звідси він формулює своєрідний моральний імператив поведінки в навколишньому середо­вищі: За будь-яких соціальних умов вчений повинен зро­бити все можливе, щоб пов'язати процеси, які відбуваються у суспільстві, наукою, наставити їх собі на службу. Й тоді рано чи пізно духовне начало історії здолає всі перепони, а розум, який творить добро, неодмінно переможе. Цією моральною максимою власне й керувався В.І.Вернадський впродовж життя.

Віра у всемогутність людської життєдайної діяльності лежить в основі філософського світорозуміння, стверджуваного В.І.Вернадським. Він є одним з перших у XX ст., котрий обгрунтував новий погляд на масштаби людської діяльності, згідно з яким людина виявляється більш органічно вписаною в природу, ніж це вважалось раніше, а розум є не просто дзеркальноподібним придат­ком природи, а й одним із факторів космічної еволюції світу. Тим самим заповнювалася прірва між природою і соціумом, стихійним і усвідомленим, і на авансцену нау­кової картини світу виступає завдання грандіозного синте­зу процесів еволюції планети, життя, соціуму і розуму. В цьому, власне, й полягає пафос концепції ноосфери, обгрунтованої В.І.Вернадським.

В чому ж полягає сутність ноосферної концепції? В.І.Вернадський вперше звернув увагу на те, що з часів становлення людини в енергетиці біосфери починає дія­ти нова сила. Цією силою є розум людини та спрямова­на й організована її воля. Розум виступає як доповнення системи природи, як мислячий орган біосфери, як при­родне завершення розвитку живого. Розум не можна розчинити в біосфері. Він не впи­сується ані в фізико-хімічну, ні в біологічну картину світу. Розум — це сила космічного порядку, яка утворює навколо Землі особливу, ні на що не подібну оболонку. Ця ідеальна, «мисляча» оболонка й одержує назву «ноосфери».

Оцінюючи роль людського розуму як планетарного явища, В.І.Вернадський формулює такі висновки: розум здатний репрезентувати творчі самоор­ганізаційні засади Універсуму на Землі і в цьому розумінні продовжувати конструктивну функцію біосфери; він спрямовує і надихає культуру й біогеохімічну енергію; завдяки Розумові культурна біохімічна енергія ре­алізується вже не лише через розмноження організмів, а й через інформаційну, виробничу силу науки та праці; в результаті Розум стає не тільки соціальною, а й природною силою всесвітнього порядку, фактором пере­ходу біосфери в ноосферу.

З позиції ноосфери надзвичайно важливою є організація «правиль­ного життя» людства, що можлива за умови, по-перше, максимального розмноження людства, бо це сприятиме розвиткові «енергії людської культури». По-друге, набут­тям свободи мислячою людиною. Діяльність цієї вільної людини буде скеровуватися настановами «особистої етики», що передбачає усвідомлену відповідальність кож­ного за долю планети. Вчений мріяв про той час, коли постане суспільство, яке складатиметься з особистостей, що своєю поведінкою бу­дуть мірилом екологічності, гуманного ставлення до пла­нетної екосистеми та до населеного космосу. Ця ідея на­буває особливої актуальності в наш час з огляду на гло­бальні проблеми, що їх має розв'язувати людство в XXІ ст.

Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбу­валися в суспільному житті нації. Як особлива форма самоусвідом­лення національної культури, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релігійною думкою.

Як і кожній національній філософії, українській властиві свої типові риси, що сформувалися на основі національного характеру, так званої “української душі”. До них належать:кордоцентризм(від лат. “кордос” – серце) – розуміння дійсності не стільки мисленням (“головою”), скільки “серцем” – емоціями, почуттями, внутрішнім, “душею”; антропоцентризм – спрямованість на людину, осмислення її сутності і в цьому зв’язку – можливості здобуття щастя в звичайному житті; екзистенційність – гостре переживання життя, даного моменту існування, “пропускати” загально прийняті цінності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти “правду”, сенс, мету власного життя: “софійність”, толерантність і діалогічність – терпимість, гідне відношення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями, прагнення вести з ними коректну дискусію. Філософія в Україні часто репрезентувала не у вигляді цілісних філософських систем, а у вигляді масштабу ідей, виражених у літературі, поезії, публіцистиці.

В історії української філософії можна виділити три основних етапи: а) філософське мислення періоду Київської Русі – перевага питань, проблем, пов’язаних із сутністю і природою людини, а також філософсько-історичної проблематики; б) епоха Відродження і Реформації, українського бароко (XVII–XVIIІ ст.) – період національно-культурного відродження та боротьби українського народу за відтворення власної державності. Відбувається переміщення центру уваги філософії на розгляд проблеми “людина - світ”, починає формуватися професійна філософія; в) етап самобутньої національної філософії, який характеризується вирішальною роллю та впливом романтизму, постановкою проблеми “людина – нація” та формування філософії національної ідеї, розвитком професійного філософського знання, тісним зв’язком філософії не тільки з релігією, але і з соціально-політичною думкою і наукою.Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна частина історичної свідомості нашого народу, відображала проце­си, що відбувалися в суспільному житті нації.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. – К., 1973.

2. Чижевський Д. Нарис історії філософії на Україні. – К., 1992.

3. Юркевич П.Д. Философские произведения. – М., 1990.

4. Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження. – Дрогобич, 1997.

5. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1996.

6. Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993.

7. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997.

8. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. – К., 1997.

9. Україна: філософський спадок століть: В 2 т. – К., 2000.

10. Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Визначте місце української філософії в системі світової історії філософії.

2. Розкрийте зміст основних типових рис української філософії.

3. Чим була зумовлена змістовна спрямованість філософського мислення Київської Русі?

4. Окресліть, що було спільного та відмінного в ідеях західноєвропейського та українського гуманізму в епоху Відродження та Реформації?

5. Охарактеризуйте зміст філософської творчості Г.С. Сковороди та її ролі у подальшому розвитку вітчизняної та європейської філософії.

6. Які основні ідеї розвивалися в українській академічній філософії?

7. Що таке кордо центризм та кардіогносія?

8. У чому полягає світоглядна особливість українського романтизму? Яка роль у ньому ідей німецької класичної філософії?

9. Окресліть зміст та концептуальну спрямованість вихідних ідей філософських концепцій ХІХ ст.

10. Розкрийте зміст філософії П. Юркевича. В чому полягає її культурно-історичне значення?

ТЕМИ ЕССЕ

1. «Філософія серця» як основа українського світосприйняття.

2. Проблема душі у філософії українського Відродження.

3. Бог і людина в творчості П.Могили.

4. Концепція «сродної праці» у філософії Г.Сковороди.

5. Специфіка українського романтизму.

6. Проблема «героя» в творчості І.Франка.

7. Національна ідея в уявленні членів Кирило-Мефодіївського браства.

8. Духовність в творчості П.Юркевича.

9. Основні ідеї філософії Д.Чижевського.

10. Ноосфера як проблема філософії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти