|
Основні напрямки української політичної думки ХІХ – ХХ ст.
Типологія української політичної думки: за І. Лисяком-Рудницьким – 4 напрямки: народницький консервативний націонал – комуністичний інтегрально – націоналістичний за В. А. Потульницьким – 3 напрямки: народницький консервативний національно – державницький за С. В. Лінецьким – 7 напрямків: національно –зорієнтоване просвітництво народницький ліберальний національно – державницький консервативний націонал – комуністичний інтегрально – націоналістичний. Національно –зорієнтоване просвітництво. Представники: В. Капніст, Кармазин, Козельський, Лукашевич, “Історія Русів” Основні ідеї: критика тиранії, необхідність модернізації і скасування кріпацтва, ідеї суспільного договору і рівності людей.
Народницький напрямок. Представники: 1) Товариство об’єднаних слов’ян Ідеї: критика кріпацтва і самодержавства, демократизація суспільного і державного життя, запровадження конституційної монархії, створення демократичної панслов’янської федерації. 2) Кирило-Мефодіївське товариство, виникло 1846 р. у Києві. Програмні документи: Костомаров М. “Закон Божий або Книга буття українського народу”, “Статут Товариства святих Кирила і Мефодія”, 2 напрямки: революційний (Т. Шевченко і М. Гулак), ліберально-демократичний (М. Костомаров, П. Куліш, М. Бєлозерський, Г. Андрузький та ін.). Осн. ідеї: знищення кріпацтва і самодержавства, побудова слов'янської федерації з центром у Києві, слов’янський месіанізм: поширення християнського суспільного ладу від слов’янських народів на весь світ. 3) Дореволюційний період – представники: В. Антонович, М. Грушевський. Осн. ідеї: ідеалізація народу, вимога соціальної справедливості, егалітаризм, прагнення до громадської і національної свободи. 4) Міжвоєнний період – представники: В. Лащенко, С. Шелухін, М. Грушевський. Осн. ідеї: народ – територіальна, а не етнічна спільність; пріоритет прав народу над правами держави; ідея безкласовості укр.. нації та егалітаризм; федеративний устрій України; доцільність конфедеративного чи федеративного об’єднання України з сусідніми державами: Литвою і Білорусією – М. Грушевський, Росією – Р. Лащенко, Чехією, Сербією, Хорватією, Словенією, Словаччиною – С. Шелухін. 5) Післявоєнний період – представники: В. Винниченко, І. Багряний. Осн. ідеї: необхідність подолання тоталітаризму, Конвергенція – теорія зближення у майбутньому рис капіталізму і соціалізму.
Ліберальний напрямок. Представники: М. Драгоманов, М. Туган-Барановський, Б. Кістяківський, М. Славинський, В. Вернадський, А. Кримський, І. Лисяк-Рудницький. Осн. ідеї: пріоритет загальнолюдських цінностей; зв’язок політики і моралі; пріоритет людини над суспільством і державою; верховенство права та узаконення приватної власності; децентралізація державного управління і розвиток місцевого самоврядування; демократична держава можлива при наявності політичних свобод.
Національно-державницький напрямок. Представники: Ю. Бачинський, Л. Цегельський, О. Шульгін, Є. Чикаленко, І. Франко, С. Дністрянській, В. Старосольський, О. Борковський, С. Рудницький, О. Ейхельман, О. Лотоцький, А. Яковлів та ін. Осн. ідеї: розробка національної ідеї; пріоритет нації над державою; право українського народу на самовизначення на своїх етнічних землях; федеративний устрій, республіканська форма правління, демократичний політичний режим; Галичина як український П’ємонт.
Консервативний напрямок. Представники: В. Липинський, С. Томасівський, В. Кубачинський, О. Назарук, Д. Дорошенко, А. Шептицький. Осн. ідеї: необхідність поступових еволюційних змін, критика революції; наголошування на ролі церкви в історії народу; нація – територіальна, а не етнічна спільність; пріоритет держави, яка створює націю; орієнтація на власні сили, відмова від зовнішньополітичних орієнтацій: „Ніхто не збудує нам держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути”. (Б. Липинський) керівна роль нової еліти в державотворчому процесі; критичне ставлення до укр. народництва, націоналізму і більшовизму; соборність українських земель; розподіл влади, необхідність аграрної реформи для створення міцної опори укр. держави; Галичина як укр.. П’ємонт; Форма правління – трудова легітимна монархія, „законом обмежена і законом обмежуюча” (Б. Липинський) поєднання гетьманату і республіки (С. Томасівський) позитивний мілітаризм: визначальна роль військових (В. Кубачинський).
Націонал-комуністичний напрямок. Представники: ліва течія УСДРП, Укр. комуністична партія (боротьбисти), самостійницька течія федералістів в КП(б)У, закордонна група УКП, О. Любченко, О. Шумський, В. Елан-Блакитний, В. Шахрай, В. Волобуєв, М. Хвильовий, М. Скрипник, В. Винниченко. Основні ідеї: констатація колоніального статусу укр. економіки в народно- господарському комплексі СРСР; незалежний розвиток укр. радянської державності; скасування підпорядкування КП(б)У рос. ком. партії: зв’язок укр. і рос. комуністів тільки через Комінтерн; подолання комплексу укр. меншовартості; наближення України до європейської культури фаустівського типу.
Інтегрально-національний напрямок. Представники: М. Міхновський, Д. Донцов, М. Сціборський, С. Бандера, Л. Ребет, С. Ленкавський, Я. Стецько. Осн. ідеї: заперечення загальнолюдських цінностей, нація – найвища цінність; концепція суспільного дарвінізму – визнання існування волі до життя і експансії та боротьби за існування також серед націй; методи діяльності –макіавеллізм – допустимість всіх засобів для досягнення мети; імперіалізм як основа державної політики; заперечення ролі політичних партій, заміна їх революційною націоналістичною організацією і „творчим насильством ініціативної меншості” форма правління – націократія; „Україна для українців” політ. режим – тоталітаризм, після 1944 р. – ліберальна демократія гасло: „ Свобода народам, свобода людині!”
Література: 1. Замалеев А.Ф., Зац В.А. Мьіслители Киевской Руси. - К., 1981. 2. Крупницький В. Гетьман Пилип Орлик. - К., 1991. 3. Толочко П.П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. 4. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 10. 5. Гордієнко М. Концепція політичної еліти В.Липинського як фактор національно-державної ідентичності України // Нова політика. - 1998. - № 2. 6. Круглаков А. Розвиток державно-політичної думки України в XIX ст. // Право України. - 1993. - № 2. 7. Кресін О.В. Національна концепція М.Хвильового // Український історичний журнал. - 1997. - № 6. 8. Пахаренко В. Суть та еволюція ідеології М.Хвильового // Розбудова держави. - 1996. - № 7. 9. Сніжко В. Микола Міхновський та його "Самостійна України". - К., 1996. Тема лекції: Держава і громадянське сусільство План лекції:
1. Поняття держави. 2. Концепції походження держави. 3. Функції держави. 4. Класифікація форм держави. 5. Правова держава і громадянське суспільство.
Поняття держави. Держава – це такий суспільний організм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.
Характерні риси держави: - особлива група людей, яка зайнята управлінням усього суспільства , охороною його економічних і соціальних структур; - примусова монополія влади, що поширюється на всіх жителів держави; - особливе право видавати обов’язкові для всіх закони; - державно організована територія, чию недоторканість гарантують інститути влади, особливо армія; - право реалізовувати зовнішню політику в усіх сферах міжнародних відносин; - монопольне право встановлювати обов’язкові для всіх податки і формувати державний бюджет.
Способи формування держави: 1. Грецький. Соціальні і класові зміни і суспільстві, загострення суперечностей без зовнішніх стимулів (грецька антична держава). 2. Римський. Поєднання вже наявних передумов до виникнення державності з нападом з уже організованою державністю(болгари – слов’яни; варяги – слов’яни). 3. Германська. Спілкування з державними суспільствами, ідеєю держави, досвідом сусідньої держави (вплив Риму на Західну Європу).
|
|
|