Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню витрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу мають у ній виграти на оплату праці, матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизацію, інші витрати.

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класифікаційних витрат: за економічними елементами і статтями калькуляції.

-При вивченні витрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб витрати підприємства були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належить до одного елемента незалежно від того чи це паливо використовувалося безпосередньо у виробництві, чи на опалення приміщення. Класифікація витрат за економічними елементами єєдиною і обов’язковою для всіх виробничих підприємств промисловості, вона включає.

а) сировину і основні матеріали (за вирахуванням повернутих відходів), покупні вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру, допоміжні матеріали, паливо та енергію зі сторони;

б) заробітну плату основну і додаткову;

в) відрахування на соціальні потреби;

г) амортизацію основних фондів;

д) інші грошові витрати.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває
витрати підприємства, що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще
називають кошторисом витрат на виробництво. З її допомогою підсумовують
витрати підприємства незалежно від номенклатури продукції, яка ним
випускається.

Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму витрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка частина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані за допомогою по елементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування витрат за статтями калькуляції, згідно з яким виділяють такі групи витрат: 1) сировина і матеріали; 2) зворотні відходи (віднімаються); 3) покупні вироби, напівфабрикати і послуги інших підприємств; 4) паливо і енергія на технологічні потреби; 5) основна заробітна плата виробничих робітників; 6) додаткова заробітна плата виробничих робітників; 7) відрахування на соціальні потреби; 8) витрати на підготовку і освоєння виробництва; 9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування; 10) загально виробничі витрати; 11) адміністративні витрати; 12) втрати від браку; 13) витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільностіїх виробничого призначення. У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями формування в них собівартості.

Статті калькуляції поділяють на однорідні та комплексні. До однорідних належать статті калькуляції, які включають витрати на сировину матеріали, покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, паливо і енергію на технологічні потреби, заробітну плату виробничих робітників та відрахування на соціальні потреби. Інші статті, такі як витрати на підготовку і освоєння виробництва, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загально виробничі та адміністративні витрати, є комплексними,оскільки вони об'єднують кілька елементів витрат (матеріали, амортизацію, заробітну плату). Витрати, які відносяться на ці статі, розподіляться між окремими видами продукції лише опосередковано (шляхом застосування коефіцієнтів чи інших показників).

За характером участі у виробничому процесі витрати підприємства поділяюсь на основні і накладні. До основнихналежать витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Накладниминазивають витрати , які пов’язані з управлінням, організацією, технічною підготовкою і обслуговуванням виробництва.

За способом підвищення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі. Прямиминазивають витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням певних виробів, вони включаються у собівартість продукції прямою лічбою (наприклад, витрати сировини чи основних матеріалів). До непрямихналежать витрати, які розподіляються між окремими видами продукції умовно, пропорційно будь-якому виду прямих витрат (наприклад, загально виробничі та адміністративні витрати).

Залежно від обсягу виробництва витрати поділяють на умовно-змінні і умовно-постійні. Умовно-змінні витратизростають або зменшуються в абсолютній сумі залежно від обсягу виробництва (наприклад, витрати на сировину, матеріали, заробітну плату виробничих робітників). Умовно-постійніне залежать або мало залежать від зміни обсягів виробництва (наприклад, витрати на освітлення і опалення приміщень, на заробітну плату працівників апарату управління).

3.Статистичне вивчення виконання плану і динаміки собівартості продукції

У практиці роботи промислових підприємств характеристика рівня і динаміки собівартості продукції здійснюється за допомогою абсолютних і відносних показників. До складу показників, які характеризують абсолютну величину собівартості, належать собівартість одиниці продукції і собівартість всієї товарної продукції. Собівартість одиниці продукції - це виражена у грошовій формі сума витрат за калькуляційними статтями на виробництво одиниці відповідного виду продукції чи послуг виробничого характеру.

Характеристика динаміки собівартості продукції здійснюється на основі відносних показників, таких як показники планового завдання по зниженню собівартості, динаміки і виконання плану, затрат на одну гривню товарної продукції.

Приклад 2.3.1.

Середньорічна собівартість виробництва 1т чорного прокату становила:

за звітом попереднього року Z_o – 1600 грн.

за планом на звітний рік Z_пл – 1500 грн.

фактично за звітний рік Z₁ – 1490 грн.

Визначити індивідуальні індекси планового завдання виконання плану та динаміки собівартості.

Розв’язок

Індивідуальні індекси собівартості:

- планового завдання:

або 93,7%, тобто зниження на 6,3% (100-93,7);

- виконання плану:

або 99,3%, тобто зниження на 0,7%;

-динаміки

або 93,1%, тобто зниження на 6,9%;

Між розрахованими показниками існує певний зв’язок. Якщо перемножити індекси собівартості планового завдання на індекс виконання плану, то одержимо індекс динаміки собівартості. Цей взаємозв’язок можна виразити:

Сума різниць між чисельником і знаменником індивідуальних індексів планового завдання і виконання плану дорівнює різниці між чисельником і знаменником індекса динаміки собівартості продукції:

При наявності необхідної інформації по групі підприємств, які випускають продукцію одного і того ж виду, динаміка собівартості вивчається на основі загальних індексів змінного і постійного складу та індекса структурних зрушень.

Приклад. 2.3.2 На основі даних табл.2.3.2. визначити індекси змінного і постійного складу, структурних зрушень собівартості продукції.

Таблиця 2.3.2.

Предыдущая 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 212223 24 Следующая