ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методи організації діяльності.

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу.

До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців.
Організація різнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньоколективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості.

Педагогічні основи організації тренування з метою формування в учнів практичних умінь, навичок і звичок у тій чи іншій діяльності грунтовно розкрив К. Д. Ушинський. Відповідно до психологічної структури особистісних якостей у процесі вироблення навичок і звичок він виділив такі етапи:

1) постановка виховної задачі і збудження в учнів потреби в тому чи іншому виді діяльності, 2) роз'яснення способів діяльності й озброєння учнів відповідними знаннями (розвиток свідомості),

3) практичний показ дії по вирішенню поставленої задачі,

4) організація первинного відтворення учнями показаних дій (зразків поведінки),

5) наступне тренування в удосконаленні і закріпленні способів діяльності та поведінки,

6) висування вимог до учнів з питань удосконалення організованих вправ,

7) контроль за поведінкою.

В організації тренування важливо враховувати такі умови:

— формування стійких навичок і звичок слід розпочинати якомога раніше; чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички

— між частотою, обсягом вправ і досягнутими результатами існує пряма залежність: чим більше і частіше вправ виконується, тим вищий рівень розвитку якостей, які формуються з їх допомогою;

— кількість вправ, яку повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на тому самому рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібно десятки і навіть сотні спроб;

— чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати для вироблення стійкої звички, тим частіше їх потрібно повторювати для того, щоб не забути.

Привчання — метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням.

Вимоги викликають позитивну, негативну чи нейтральну реакцію вихованців. Тому виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі вказівки є здебільшого негативними, тому що майже завжди викликають негативну реакцію у вихованців. До негативних опосередкованих вимог належить осуд і погроза. Вони здебільшого породжують подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорові.

За способом пред'явлення розрізняють безпосередні й опосередковані вимоги. Вимога, за допомогою якої вихователь сам домагається від вихованця потрібної поведінки, є безпосередньою. Вимоги вихованців один до одного, «організовані» вихователем, є опосередкованими.

Важливою умовою ефективності даного методу є почуття міри.

 

Методи стимулювання.

Стимулювати (від лат. stimulo — збуджую, заохочую) — означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

Заохочення — метод вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

Схвалення — найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу, довір'ям у вигляді доручення, схваленням перед класом, учителями, батьками. Довір'я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності. Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підтримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю.

Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності;

— заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;

— обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця; непомірна хвала спричиняє зазнайство;

— заохочення потребує особистого підходу; важливо
своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;

— головним у сучасному шкільному вихованні є дотримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями.

Змагання — це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. З-поміж важливих вимог і умов організації змагання виділимо такі:

1. Продумана організація змагання. Необхідно визначити мету і завдання змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим; пункти змагання — конкретними, щоб результати їх виконання можна було оцінити і порівняти; критерії оцінок — простими і зрозумілими для всіх учасників.

2. Необхідно встановити спрямованість і зміст змагання. Класичним видом змагань у навчальних школах було змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета. Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства і в реальних умовах. Усе, що є в житті, повинно бути в школі.

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його цілі і завдання, умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу вихованців, надає конкретну допомогу.

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди — від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

Покарання — це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі:

1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним.

2. Не рекомендується застосовувати групові покарання.

3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.

4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула «провина — покарання» повинна дотримуватися неухильно.

5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання.

6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.

7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються.

8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами.

6. Вибір методів виховання

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів виховання.

1. Цілі і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й методи її досягнення.

2. Зміст виховання. Необхідно правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом.

3. Виховні особливості дітей. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців.

4. Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми є лише канвою виховної взаємодії. Необхідне їх індивідуальне й особистісне коректування.

5. Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відношення, які складаються в класі: клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо.

6. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім методів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, допоки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

7. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає лише ті методи, якими він володіє.

8. Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь повинен бути впевненим в успіхові. Для цього потрібно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу.

 

Вибір методів виховання

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів виховання:

1. Мета і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й методи її досягнення.

2. Зміст виховання. Необхідно правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом.

3. Виховні особливості дітей. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців.

4. Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні прийоми є лише канвою виховної взаємодії. Необхідне їх індивідуальне й особистісне коректування.

5. Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відношення, які складаються в класі, клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо.

6. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім методів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, доки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

7. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає лише ті методи, якими він володіє.

8. Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь повинен бути впевненим в успіхові. Для цього потрібно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти