Прикметник – це самостійна частина мови, що передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка.

Ознака предмета – це певні узагальнення властивостей предметів і явищ, що їх передає іменник, з яким граматично і за змістом тісно пов'язаний прикметник. Ознаку як таку, крім прикметника, можуть передавати й інші частини мови. Пор.: біла хата (прикметник) – побілені хати (дієприкметник), біліє полотно (дієслово), білизна снігів (іменник), (на площі) біло від хустин (прислівник). Але в них ознака не є первинною, вона переплітається з іншим значенням слова і виступає як: процесуальна ознака (біліє полотно), опредметнена ознака (білизна снігів) тощо. Здатність передавати безпосередню ознаку властива лише прикметникові.

Усі прикметники української мови залежно від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається, поділяються на три групи: якісні, відносні та присвійні. Кожна з цих груп має свої семантичні та граматичні відмінності.

Якісні прикметники

Якісні прикметники різноманітні за значенням. Вони можуть указувати на: протяжність у просторі (довгий, вузький, глибокий), у часі (повільний, швидкий, довгий), духовні чи фізичні властивості живих істот (талановитий, інтелектуальний, добрий, незграбний, хворий, гарний), ознаки, що сприймаються органами чуття (гарячий, гіркий, запашний, твердий). Якісні прикметники різноманітні за граматичними властивостями, а саме: вони (в більшості) мають ступені порівняння (високий – вищий – найвищий), антонімічні пари (гіркий – солодкий, вузький – широкий), служать твірною основою для іменників абстрактного значення (гіркий – гіркота, довгий – довжина, новий – новизна, доблесний – доблесть, твердий – твердість), для прислівників з суфіксами -о, -є (далекий – далеко, гарячий – гаряче, дружній – дружньо), можуть утворювати ступені якості (злий – злющий, добрий – предобрий, синій – синюватий), поєднуватися з прислівниками міри і ступеня (дуже холодний, завжди уважний, вічно молодий). До якісних належать всі непохідні прикметники із значенням кольору (голубий, червоний, білий) та невідмінювані типу: маренго, хакі тощо.

Відносні прикметники

Для них суттєво те, що вони визначають ознаку предмета не безпосередньо, не прямо, а через виділення іншого предмета, наприклад: дерев'яний стіл, тобто стіл із дерева, кам'яна гора – гора з каменю, міський парк – тобто парк, розташований у межах міста, і т. п.

Відносні прикметники відрізняються від якісних і за граматичними, і за лексичними ознаками, вони, наприклад, не утворюють ступенів порівняння, ступенів якості, не можуть сполучатися з прислівниками, не мають антонімічних пар тощо. Серед їхніх характерних граматичних особливостей можна відзначити і те, що прикметники цієї групи мають лише похідну основу (шкіряний, береговий, дніпровський), мають синоніми серед іменників у родовому відмінку, іноді з прийменниками для, з. Пор.: деснянські береги – береги Десни, віконні рами – рами для вікон.

Відносно-якісні прикметники

Серед прикметників виділяється також група відносно-якісних, які можуть передавати значення відношення чи якості в залежності від іменника, з яким узгоджений прикметник, чи контекстуального оточення. Ознака якості в таких прикметників виникла як вторинна на базі первісно відносних прикметників, і тепер прикметники такого типу широко вживаються в обох значеннях, наприклад: травневі дні – травневий настрій, вишневі сади – вишневі усмішки, крилатий птах – крилата фраза, малинові ягоди – малиновий небосхил.

Відносно-якісні прикметники бувають двох типів. Одні з них мають більшість ознак якісних прикметників, а саме: утворюють ступені порівняння (драматичні події – драматичніші – найдраматичніші), сполучаються з кількісно-означальними прислівниками (дуже, надзвичайно драматичні події), від них утворюються якісно-означальні прислівники на -о (драматично, лірично, відповідально) тощо. Інші, передаючи ознаку якості (що дало право віднести їх до групи відносно-якісних прикметників), не набули здатності утворювати ступені порівняння, сполучатися з кількісно-означальними прислівниками тощо. До цього типу відносять прикметники із значенням кольору (бузкове небо, вишневі губи, золоте волосся) чи матеріалу (або речовини): металевий голос, мідні лоби.

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже й утворюються, як правило, від іменників – назв живих істот. Для присвійних прикметників характерні свої словотворчі суфікси: -ин, -їн (сестрин, Настин, Маріїн), -їв, -їв (у відкритих складах -ев, -св, -ов): Іванів, Василева, танталові муки, авгієві стайні, суфікс -ськ- – якщо прикметник означає належність (батьківське подвір'я); цей же прикметник є якісним в іншому значенні: батьківське ставлення.

Присвійно-відносні прикметники

Прикметники, які можуть передавати значення присвійності та відношення, називаються присвійно-відносними, пор.: шевченківські рядки і Шевченківські читання, материнське поле і материнське ставлення, норковий хвіст і норкова шапка. Такі прикметники утворюються за допомогою різних суфіксів: -ськ- (-цьк-): учительські книги – учительські збори, суфікса -ськ- та інтерфіксів -ів- (-їв-), -ин- (-ш-), що передують суфіксові -ськ-, наприклад: дідівський, Андріївський, материнський.

Для присвійно-відносних прикметників характерні також суфікси -ач-, -яч-, -он- від назв людей чи тварин (хлопчачий, дитячий, телячий, гусячий, дівочий), а також закінчення -ий (ворожий, отчий, вовчий),

Присвійно-відносні прикметники відрізняються від власне присвійних більшою узагальненістю значення (пор.: батькова порада і батьківська порада, учителева газета і учительська газета, зайцеві вуха і заячі вуха), характеризуються складнішою семантикою, багатозначністю, здатністю утворювати фразеологізми (гусячі лапки, Чумацький Шлях, вовча ягода, ведмежі вушка).

Деякі прикметники з названих семантичних груп уживаються лише в стійких словосполученнях: вороний кінь, знахідний відмінок, карі очі.

Словозміна прикметників

За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються прикметники повні і короткі залежно від типу закінчень. Пор.: повен човен і повний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками.

Для повних прикметників характерні два різновиди форм – стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.

Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників. Історично повні прикметники виникли шляхом поєднання неповних прикметників (які змінювалися як іменники: старъ – стара – стару) та староруських займенників и (він), я (вона), є (воно) (старъ + и – старjи – старый – старий; стара + я – стараjа – стараа – стара).

Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -є): білий, білого, білому, сестрин, сестриного, сестриному, річний, річного, річним, Андріїв, Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ин (-їн), -ів (-їв): материн, Марин, Петрів, Олексіїв.

Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ій, -я, -є): синій, синього, синім; кутній, кутнього, кутньому, вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать прикметники з основою на м'який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) ій, (-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на у (безкраїй).