ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів.

 

У ході еволюції в організмі людини сформувалися механізми, які забезпечують його пристосування до різних умов життя, а також стабілізацію активності органів та систем у визначених функціональних діапазонах. Можливості організму реагувати на зовнішні і внутрішні подразники відносно обмежені, але комбінація різних реакцій розширяє можливості організму при взаємодії з навколишнім середовищем.

Негативні впливи на організм можуть робити різні надзвичайні чинники (фактори зовнішнього середовища) – фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні. Ступінь їхньої шкідливості відносна і залежить від супутніх умов і стану зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Вплив усіх цих факторів відбувається в конкретних соціальних умовах існування, що мають нерідко вирішальне значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності.

Здатність організму реагувати на впливи факторів навколишнього середовища називається реактивністю.

Реактивність забезпечується захисно-компенсаторними системами і механізмами, у функціонуванні яких вирішальна роль належить нервовій системі. В процесі становлення людини нервова система стала ведучою, вона підтримує цілісність організму, його єдність з навколишнім середовищем, збереження сталості внутрішнього середовища, будівлі, функцій.

Нервова система виконує наступні найважливіші функції:

здійснює взаємодію організму з навколишнім середовищем, забезпечуючи його пристосування до постійно мінливих умов існування;

поєднує органи і системи тіла в єдине ціле і погоджує їхню діяльність;

на вищому етапі розвитку нервова система здійснює психічну діяльність на основі фізіологічних процесів відчуття, сприйняття і мислення.

Нервова система умовно поділяється на дві частини: соматичну, яка керує мускулатурою кістяка і деяких внутрішніх органів (гортань, глотка) і вегетативну – іннервуючу (здійснюючу зв’язок органів і тканин за допомогою нервів з центральною нервовою системою) всі м'язи, шкіру, судини.

Умовність такого розподілу виявляється з того, що вегетативна нервова система має відношення до іннервації всіх органів, а також визначає тонус кістякової мускулатури.

Крім такої класифікації, що відповідає будові організму, нервову систему поділяють по топографічному принципі на центральний і периферичний відділи. Під центральною нервовою системою розуміється спинний і головний мозок, під периферійною – нервові корінці, вузли, сплетення, нерви і нервові периферійні закінчення. Як у центральної, так і в периферійних відділах нервової системи містяться елементи соматичної і вегетативної частин, чим досягається єдність нервової системи.

Основними властивостями нервових волокон є збудливість і провідність, тобто можливість проводити отримане збудження. Роздратування рецепторів трансформується в них у нервові імпульси – хвилі збудження. Збудження супроводжується виникненням біострумів.

Проведення імпульсів збудження по волокну можливо тільки у випадку його анатомічної цілісності і нормального фізіологічного стану. При їхньому порушенні, наприклад розриві (унаслідок поранення) рухового нерва, що йде до м'язів, настає параліч цих м'язів, утрата чутливості, якщо це був чуттєвий нерв. Імпульс збудження не проводиться також при здавлюванні, припиненні кровопостачання, при сильному охолодженні, отруєнні отрутами чи наркотиками. Провідність у нервах може бути порушена за допомогою деяких лікарських речовин, наприклад анестезуючих, що використовується в медичній практиці при різних видах місцевого знеболювання.

Функції нервової системи здійснюються по механізму рефлексу.

Рефлекс – це реакція організму на роздратування із зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана за посередництвом центральної нервової системи. В основі всякого рефлексу лежить діяльність системи з'єднаних один з одним нейронів, що утворюють так називану рефлекторну дугу, приклад такої дуги приведений на рис.

Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: один із них зв'язаний з якою-небудь чуттєвою поверхнею, наприклад, зі шкірою, а другій – із м'язами чи залозами. При роздратуванні чуттєвої поверхні збудження рухається по зв'язаному з нею нейрону до рефлекторного центру, де знаходиться з’єднання – синапс обох нейронів. Тут збудження переходить на інший нейрон і йде вже відцентрово до м'язів або залозі.

 

 

Класифікація негативних факторів у системі «людина – середовище існування»

Система "людина — навколишнє середовище" ("Л — НС") має свою структуру та властивості. Може існувати і розвиватись тільки за умови підтримання гомеостазу. Відповідно система "Л — НС" змінюється у разі зміни будь-якого з її компонентів. Адже компоненти системи залежать один від одного і чутливо реагують на будь-які зміни. Так, наприклад, природний компонент середовища змінюється у зв'язку із впливом на нього матеріально-енергетичних та інформаційних чинників техногенного компонента. У той же час соціальний компонент підтримується життєво забезпечувальними функціями природного.

 

Взаємовідносини між людиною і природою — найбільша проблема, яка хвилює сучасне суспільство. Це й зрозуміло, бо природа — один з компонентів середовища існування людини, і від її стану залежить майбутнє всього людства. Природа — у широкому розумінні слова — це увесь матеріально-енергетичний та інформаційний прояв Всесвіту. Безумовно, це поняття стосується і живого світу планети Земля, у тому числі людини.

Абіотичні чинники — сукупність неорганічних речовин, які є основою існування біосфери. Наприклад: склад атмосферного повітря, наявність у ньому домішок, склад води і наявність у ній неорганічних речовин, температура повітря, атмосферний тиск, радіаційний фон тощо.

Біотичні чинники — це сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми, у тому числі на людину. Наприклад: рослини виділяють кисень, необхідний людям, тваринам, а ті, у свою чергу, забезпечують поступлення в атмосферу вуглекислого газу, який використовують рослини у процесі фотосинтезу.

Існує чотири групи основних функцій, які стосовно людини виконує природна сфера:

1) фізіологічна — підтримує життя людини як біологічного виду;

2) соціальна — забезпечує формування людини як соціуму;

3) економічна — визначає діяльність економічних умов існування людини, а також відтворення людини як трудового ресурсу;

4) екологічна — формує, регулює і підтримує стан екосистеми, в якій відбувається життєдіяльність людини.

На організм людини впливають різноманітні природні фактори: атмосферний тиск, коливання температури, вологість, рівень сонячної радіації, хмарність, опади, вітер, землетруси.

Атмосферний тиск — це сила, з якою повітря тисне на земну поверхню, на всі предмети, які в ній знаходяться. Нормальний атмосферний тиск становить 760 мм рт.

Надлишковий тиск утворюється фронтом ударної хвилі під час аварій на вибухонебезпечних об'єктах або при ядерному вибуху. При цьому, залежно від величини надлишкового тиску, людина може отримати травми різного ступеня чи загинути.

Температура повітря залежить головним чином від географічної широти місцевості. На річний і добовий хід температури впливають також атмосферна циркуляція і підстилаюча поверхня.

Вологість залежить від кліматичних умов, пори року і доби. Відносна вологість повітря — параметр надзвичайно динамічний. На території України величина цього параметру може коливатися від 90 % до 100 % у дощову погоду, і до ЗО—40 % — у суху. Однак такі зміни вологості небезпеки для життя не становлять.

Освітленість — величина світлового потоку, що падає на одиницю поверхні. Вона повинна забезпечити зорове сприйняття предметів або їх реєстрацію за допомогою приладів. Неправильне розташування джерел світла, мала освітленість або досить велика може призвести до аварійної ситуації.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти