У житті кожної людини, яка свого часу була учнем, помітну роль відігравав класний керівник. Упродовж багатьох років шкільництва педагог-вихователь стояв найближче до джерел духовного становлення учнів. "У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання".

Провідну роль професійного вихователя у духовному становленні юної особистості завжди підкреслював В.О. Сухомлинський. "Вихователь, — писав він, — це особа, яка за дорученням народу мас повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, почуттів дітей, підлітків і юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину".

Тому класними керівниками призначають найбільш досвідчених учителів. Як правило, кожен класний керівник вважає доцільним працювати з одним дитячим колективом упродовж тривалого часу (5—7 років).

Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:

• забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців;

• у співпраці з батьками, вчителями, які працюють з учнями певного класу, дитячими громадськими організаціями проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;

• систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу; давати рекомендації вчителям-вихователям, які працюють з учнями цього класу, батькам та іншим педагогам щодо необхідності врахування індивідуальних і вікових особливостей розвитку кожного вихованця у процесі індивідуальної, групової та колективної роботи;

• здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу; всебічно вивчати динаміку розвитку колективу; розвивати спілкування в колективі на рівні вимог принципу демократичного співробітництва; координувати діяльність з колективом учителів, які працюють у цьому класі;

• проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню і збереженню здоров'я учнів;

• здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, вчителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності і дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їхніх розумових можливостей;

• організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до участі в діяльності позашкільних дитячих виховних закладів; цікавитись участю школярів у діяльності дитячих громадських організацій;

• проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками; забезпечувати системність у формуванні психолого-педагогічної культури батьків;

• домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи і сім'ї; підтримувати зв'язок з вихователями груп продовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;

• вести нормативну документацію класу, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за станом ведення учнями щоденників.

У межах функцій діяльності класного керівника визначаються його конкретні обов'язки з урахуванням низки суб'єктивних і об'єктивних чинників.

Окрім функціональних обов'язків класний керівник має право: відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі; запрошувати до школи батьків учнів класу або їх опікунів; виступати з клопотаннями перед дирекцією навчально-виховного закладу про заохочення або покарання учнів свого класу. Схематично це зображено на рис. 3.14.

Діяльність класного керівника носить творчий характер і не може обмежуватися якимись рамками. Можна вести мову лише про різноманітність форм виховної роботи (рис. 3.15).

З погляду рівня спілкування визначають індивідуальну, групову і фронтальну форми роботи. Вибір тієї чи іншої форми виховної роботи зумовлюється різними факторами: завданнями виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями розвитку школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

З погляду використання джерел і засобів виховного впливу на школярів виділяють: словесні форми (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі, усні журнали та ін.); практичні форми (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суспільно корисна праця та ін.); наочні форми (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Але всі форми виховної роботи класного керівника взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких використовуються і словесні, і практичні, і наочні форми, тобто має місце діалектична інтеграція. Зразком такої інтеграції є, наприклад, колективні творчі справи (КТС). Провідним функціональним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з вихованцями. Вчитель-вихователь повинен добре володіти методами вивчення учнів і дитячих колективів.

Процес вивчення вихованців має відбуватися з дотриманням таких правил:

• вивчення має бути спрямоване на виявлення особливостей процесу фізичного, психічного і соціального розвитку вихованця;

• дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;

• діагностика має виявляти не лише рівень розвитку конкретної особистості, але і проектуватися, за висловом Л.С. Виготського, з урахуванням "зони найближчого розвитку";

• рівень розвитку особистості має бути описаний як змістовна характеристика її відповідної діяльності, а процес розвитку розглядатися як зміна якісних своєрідних етапів розвитку цієї діяльності;

• вивчення школярів важливе не саме по собі; воно завжди має бути спрямоване на розв'язання конкретних педагогічних задач;

• вихователь у процесі вивчення учнів має керуватися принципом педагогічного оптимізму щодо їхнього розвитку та соціально-психологічного зростання;

• прагнення дотримання комплексності у вивченні учнів, охоплювати всі сторони їхнього фізичного, психічного і соціального розвитку;

• застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

• дослідження соціально-психічного розвитку, як правило, має відбуватися у природних умовах навчально-виховного процесу;

• діагностикою мають бути охоплені всі учні; вона має проводитися систематично;

• вивчення учнів поєднується з виховним впливом на них.

Вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не на негативних рисах характеру та особливостях поведінки.

Розумове виховання

Будучи зосередженим на розумовому розвитку особистості, розумове виховання є важливим чинником всебічного її розвитку. Його метою передусім є розвиток мислення, пізнавальних можливостей.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці.

Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, отримування відомостей із книг, засобів масової інформації.

Моральне виховання

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання. Воно покликане також сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Трудове виховання

Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованої звички працювати, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове виховання, яке є одним з головних обов'язків сім'ї та школи.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Професійна орієнтація.

Органічною частиною виховної роботи, важливим етапом психологічної та практичної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація — система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання: — ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв;— виховувати в молоді спрямованість на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

— формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією;

— розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компонентів, як професійне інформування, професійна діагностика, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійне інформування — система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; із вимогами, які ці професії висувають до людини, а також із тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформуванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб'єктивним та об'єктивним умовам вільного, свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення. Воно передбачає також навчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консультують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям допомогу в обранні майбутньої професії.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки й працевлаштування. Професійний відбір також здійснюють навчальні заклади, до яких вступають випускники, або установи, які приймають їх на роботу.

Професійна адаптація — процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності. Здійснюється тоді, коли люди на уже обрала професію і перебуває на стадії оволодіння нею.

Під час орієнтації учнів на конкретний фах слід запобігати таким можливим помилкам:

— поділу професій на «престижні» й «непрестижні»;

— ототожненню навчального предмета з професією;

— перенесенню ставлення до людини — представника професії — на саму професію;

— невдалому вибору професії під чиїмось впливом;

— застарілим уявленням про характер праці у сфері матеріального виробництва.

У професійному орієнтуванні використовують різноманітні форми: екскурсії на виробництво, зустрічі з фахівцями, вечори — диспути, конференції, факультативи. Важливо при цьому знати і враховувати як індивідуальні нахили, здібності учнів, так і потреби суспільства.

Успішність професійного самовизначення старшокласників значною мірою залежить від сформованості в них ціннісних орієнтацій, ідеалів у певній професійній галузі. Згідно з методикою визначення професійних ідеалів, яка ґрунтується на принципах пізнавальної і творчої самореалізації особистості, кожен учень протягом року обирає власний ідеал творчої самореалізації, готує міні — урок для однокласників. Під час проведення уроку він повинен:

1. Визначити, про яку сферу професійної діяльності йтиметься.

2. Пояснити зв'язок своїх інтересів з ідеалом професіонала: чому обрана саме ця особистість, чим вона здається привабливою, близькою.

3. Стисло розповісти про найцікавіші події із життя обраного професіонала.

4. Акцентувати увагу на тому, як ця творча особистість прийшла до свого винаходу, написання твору, досягла успіху у своїй діяльності тощо.

5. Продемонструвати найбільш вражаючий фрагмент твору або винаходу (поставити музичний запис, накреслити на дошці схему пристрою, продемонструвати репродукцію картини тощо).

6. Дати творче завдання для всіх учнів класу (провести гру, відгадати загадку, таємницю, кросворд тощо).

7. Відповісти на поставлені учнями запитання.

8. Отримати оцінку. Оцінка за підготовлений та проведений урок виставляється учнями і вчителем спільно. Вона має враховувати відповідність обраної учнем особистості професійній орієнтації, рівень підготовленості матеріалу, вміння донести матеріал до слухачів, цікавість творчих завдань, запитань тощо.

Методика визначення професійних ідеалів активізує мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілеутворюючі, операційно-результативні та емоційно-почуттєві компоненти діяльнісного виміру особистості.

В умовах вищого навчального закладу трудове виховання покликане поєднуватися з професійним вихованням, метою якого є формування у студентів поваги до обраної професії, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Класний керівник у школі

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об'єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.
У XIX ст. цими питаннями займалися звільнені від уроків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишилися на громадських засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учительської посади. У сучасній школі звільнення класного керівника від учительської роботи не передбачене, оскільки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто класні керівники вважають, що їхні функції обмежуються лише організаційно-педагогічними справами.
У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими шкільними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації виробництва з'ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем — проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому класними керівниками призначають найдосвідченіших учителів-вихователів. Діяльність класного керівника урізноманітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в колективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань школярів.

Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:
— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;
— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;
— систематично аналізувати індивідуальні анатомофізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливості розвитку кожного вихованця;
— здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;
— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;
— здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;
— організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих громадських організацій;
— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури;
— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;
— вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за веденням учнями щоденників.
Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів.

Загальні положення

Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:

• забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців;

Процес вивчення вихованців має відбуватися з дотриманням таких правил:

• дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;

• діагностикою мають бути охоплені всі учні; вона має проводитися систематично;

• вивчення учнів поєднується з виховним впливом на них.

Професійно зумовлені вимоги до особистості вчителя

Учитель є творцем духовної сутності учня, його інтелектуального потенціалу, світобачення; він відповідальний за долю дитини. Найважливіше його призначення - сприяти розвитку дитини, її особистості, утвердженню людського в людині. З огляду на це педагогічна професія ставить дуже високі вимоги до особистості вчителя.

Сучасні вимоги до педагога висвітлено в Законі України "Про загальну середню освіту": " Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки у навчальних закладах середньої освіти".

Однією з найважливіших вимог є чіткість соціальної і професійної позиції. Саме в ній учитель постає як суб'єкт педагогічної діяльності.

Позиція (лат. Position , від ропо - розміщую, ставлю) педагога - система сформованих настанов і ціннісних орієнтацій, ставлень і оцінок світу, педагогічної діяльності, педагогічних явищ, які визначають характер діяльності, поведінки, спілкування вчителя, його місце та роль у професійній діяльності і повсякденному житті.

У позиції педагога виявляються його особистість, соціальна орієнтація, тип громадської поведінки і діяльності. Найважливіше для педагога, щоб його позиція була гуманістичною, характеристиками якої є любов до дітей, захист їхніх прав та інтересів, турбота про їх фізичне і психічне здоров'я, емпатійне ставлення до кожного, діалогічне спілкування тощо.

Основним нормативним документом, у якому зафіксовано вимоги до різних категорій педагогічних працівників, у т. ч. і до вчителів, є кваліфікаційна характеристика фахівця. Кожна група вимог складається із трьох розділів: "Посадові обов'язки", "Повинен знати", "Вимоги до кваліфікації з розділів оплати праці". На підставі кваліфікаційної характеристики (тобто вимог ринку праці) і вимог суспільства щодо соціально важливих якостей випускника вищого навчального закладу формується освітньо-кваліфікаційна характеристика, яка є переліком його основних компетентностей. На основі розроблених кваліфікаційних характеристик педагогічних працівників виокремлюють такі їх категорії: учитель ("спеціаліст"), учитель другої категорії, учитель першої категорії, учитель вищої категорії.

Сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. У її складі виокремлюють психологічну, психофізіологічну готовність, а також науково-теоретичну і практичну підготовку як основу професіоналізму.

Зміст професійної готовності як відображення мети педагогічної освіти акумульовано у професіограмі.

Професіограма (лат. professio - спеціальність і грец. gramma - риска, написання) особистості вчителя - ідеальний портрет учителя, зразок, еталон, у якому представлені якості особистості, якими він має володіти, а також знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій.

Вона є своєрідним реєстром, що охоплює сукупність особистісно-ділових рис, суспільно-політичних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь і навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов'язків. Професіограма дає повну кваліфікаційну характеристику педагога з погляду вимог до його знань, умінь, навичок, особистості, здібностей, психофізіологічних можливостей і рівня підготовки. Близьким за змістом до поняття "професіограма" є поняття "акмео-грама" - опис усіх аспектів праці конкретного професіонала, вимог до його індивідуальності, зорієнтованих на продуктивний творчий розвиток особистості фахівця.

Нині накопичено значний досвід побудови професіограми вчителя, що дає змогу об'єднати професійні вимоги до нього у такі основні взаємопов'язані комплекси:

а) громадянські якості. До них належать: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність, цілеспрямованість, відповідальність, патріотизм, гуманізм, оптимізм; віра в людей, у свої сили і можливості; працелюбність; потреба в постійній самоосвіті і готовність до неї тощо;

б) якості, зумовлені специфікою професії вчителя. Ідеться про професійно значущі особистісні якості, що характеризують інтелектуальний, емоційно-вольовий аспекти особистості, істотно впливають на результат професійної діяльності і визначають індивідуальний стиль діяльності ("почерк"). Це насамперед любов до дітей; чесність, совісність, справедливість, об'єктивність; твердість характеру, витримка, терпіння і самовладання; вимогливість; чуйність; адекватність сприйняття дитини та уважність до неї, тактовність, толерантність; організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом, творчий склад мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна спостережливість; висока культура мовлення (фонетична чіткість, емоційність, експресія, виразність, змістовність мовлення); комунікативність, фізичне і психічне здоров'я; професійна працездатність; швидкість орієнтації у складних педагогічних ситуаціях тощо;

в) спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності). Особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних, тобто тих, яких набувають у процесі засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності; володіння предметом і методикою його викладання; психологічна підготовка; володіння технологіями навчання і виховання; педагогічний такт; педагогічна техніка, уміння спілкуватися тощо.

Зазначені якості педагога забезпечують повноцінне виконання ним своїх професійних функцій та обов'язків.

Професійно недопустимими є такі якості: грубість, безвідповідальність, безпринципність, некомпетентність у питаннях виховання і викладання, вузькість, обмеженість світогляду, низька морально-духовна культура, мстивість, неврівноваженість, байдужість до учнів і свого предмета тощо.

У Положенні про загальноосвітній навчальний заклад чітко визначено правовий статус педагогічних працівників, їхні професійні права і обов'язки. Педагогічні працівники загальноосвітнього закладу мають право:

- самостійно обирати форми, методи, засоби навчальної роботи, нешкідливі для здоров'я учнів;

- брати участь у роботі методичних об'єднань, зборів загальноосвітнього навчального закладу, у заходах, пов'язаних з організацією навчально-виховної роботи;

- обирати форми підвищення кваліфікації;

- здійснювати в установленому порядку науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу;

- вносити пропозиції керівництву загальноосвітнього навчального закладу і органам управління освітою щодо поліпшення навчально-виховної роботи;

- на соціальне і матеріальне забезпечення відповідно до законодавства;

- об'єднуватися у професійні спілки та бути членом інших угруповань громадян, діяльність яких не заборонена законодавством.

Педагогічні працівники загальноосвітнього навчального закладу зобов'язані:

- забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін відповідно до навчальних програм, дотримуючись вимог Державного стандарту загальної середньої освіти;

- сприяти розвитку інтересів, нахилів та здібностей дітей, а також збереженню їх здоров'я;

- утверджувати особистим прикладом і настановами повагу до державної символіки, принципів загальнолюдської моралі;

- виконувати статут загальноосвітнього навчального закладу, правила внутрішнього розпорядку, умови контракту чи трудового договору;

- брати участь у роботі педагогічної ради;

- виховувати в учнів повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, духовних та культурних надбань народу України;

- готувати учнів до самостійного життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів;

- постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру;

- виконувати накази і розпорядження керівника навчального закладу, органів управління освітою.

На основі особистісних якостей у процесі професійної підготовки, а згодом і в практичній діяльності у педагога формуються необхідні педагогічні вміння. Психолого-педагогічні якості у поєднанні з уміннями створюють надійний фундамент для розвитку педагогічної майстерності.

Знання професійно значущих особистісних якостей сучасного педагога, їх ролі у професійній діяльності дасть змогу майбутньому вчителю діагностувати свій ступінь сформованості на певному етапі професійного становлення, визначити шляхи їх подальшого удосконалення.

3. Завдання і функції класного керівника визначають основні напрями, зміст, методи і форми його роботи. Практика роботи середньої загальноосвітньої школи показує, що найважливішими напрямками роботи класного керівника є:

1. Вивчення особистості учня;

2. Створення і виховання учнівського колективу;

3. Розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля школярів;

4. Створення необхідних умов для фізичного розвитку вихованців, збереження та зміцнення їхнього здоров'я;

5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності;

6. Робота з учителями;

7. Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів;

8. Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різ

12 3 4 5 6