ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розгляд скарг громадян, терміни їх подання та вирішення.

Відповідно до ст.ст.16-17 ЗУ «Про звернення громадян»

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

 

Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

 

Особливості розгляду звернень окремих категорій громадян.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

 

Організація особистого прийому громадян.

Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

 

Вищі посадові особи держави - Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України - здійснюють прийом у встановленому ними порядку.

У Генеральній прокуратурі Україниособистий прийом громадян, представників державних і громадських організацій, а також інших осіб здійснюється управлінням розгляду звернень та прийому громадян у день їх звернення за участю галузевих підрозділів.

Відвідувачі, направлені на прийом до прокурорів управлінь і відділів із скаргами, приймаються негайно.

Керівники самостійних структурних підрозділів, начальники управлінь і відділів, їх заступники приймають громадян зі зверненнями щодо рішень, прийнятих підлеглими працівниками або прокурорами обласного рівня, а також з питань зволікання, тривалого неприйняття ними рішень, залишення звернень без розгляду.

Заступники Генерального прокурора України приймають громадян, якщо вони повторно звернулися на особистий прийом з питань незгоди з рішеннями, прийнятими керівниками самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України.

Особистий прийом керівництвом Генеральної прокуратури України здійснюється згідно із затвердженим Генеральним прокурором України графіком та встановленим розпорядком.

Генеральний прокурор України приймає громадян та інших осіб за попереднім записом (але не в день прийому) за зверненнями, якщо у задоволенні їх раніше відмовлено його заступниками.

Особистий прийом Генерального прокурора України може бути організований також за його прямим дорученням.

 

У прокуратурах областей, міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратурах прийом громадян та інших осіб проводиться протягом усього робочого дня відповідно до графіка, який вивішується у доступному для них місці. Крім цього, на видному місці має бути текст Закону України «Про звернення громадян» та графіки прийому громадян у прокуратурах вищого рівня.

Прокурор області приймає громадян та інших осіб за попереднім записом (але не в день прийому) за зверненнями, якщо у задоволенні їх раніше відмовлено його заступниками.

Особистий прийом прокурора області може бути організовано також за його прямим дорученням, за місцем роботи чи проживання громадян.

Заступники прокурора областіздійснюють прийом громадян у разі відхилення їх попередніх звернень прокурорами міст, районів і прирівняними до них.

Порядок прийому у вечірній час, вихідні та святкові дні встановлюється керівниками відповідних прокуратур.

Прокурорами міст, районів, міжрайонними та прирівняними до них прокурорами в Київській області особистий прийом громадян за місцем їх роботи та проживання проводиться із врахуванням стану законності на піднаглядній території згідно графіків, які затверджуються двічі на рік. Виїзди у населені пункти узгоджуються з органами державної влади та місцевого самоврядування, населення про час і місце прийомів попередньо інформується через засоби масової інформації. Зважаючи на те, що порушення у сфері медицини здебільшого замовчуються, прокурорами здійснюється особистий прийом безпосередньо у міських лікарнях щодо якості надання медичної допомоги (див. Інформаційний лист прокурора Київської області про роботу прокуратури м. Біла Церква).

 

Відповідальність посадових осіб, за порушення законодавства України про звернення громадян.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про звернення громадян” особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Підставою для відповідальності є також порушення підзаконних нормативних актів, а також посадових обов’язків.

Адміністративна відповідальність посадових осіб передбачена ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення за неправомірну відмову в наданні інформації, якщо така інформація підлягає наданню відповідно до Законів України “Про інформацію”, “Про звернення громадян” та “Про доступ до судових рішень”. Посадові особи, на яких поширюється дія Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, притягуються до відповідальності за такі діяння на підставі цього Закону (див. журнал “Вісник прокуратури” № 2 за 2008 рік).

Кримінальна відповідальність можлива за наявності ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, зокрема ст. 367 (Службова недбалість) або ст. 365 (Перевищення влади або службових повноважень). За неналежне виконання службових обов’язків при розгляді та вирішенні звернень винні особи притягуються також до дисциплінарної відповідальності.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

11) Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень законодавства України, що регулюють роботу зі зверненнями громадян в органах прокуратури, державних органах та органах місцевого самоврядування.

Рішення Конституційного Суду України від 11.04.2000 у справі №1-19/2000 за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України “Про статус народного депутата України”.

1. Положення частини першої статті 86 Конституції України, частини першої статті 12 та частин першої і другої статті 19 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII ( 2790-12 ) з наступними змінами і доповненнями в аспекті порушених у конституційному поданні Генеральної прокуратури України питань треба розуміти так:
1.1. Народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах.
1.2. У разі надходження до органів прокуратури, прокурорів, слідчих прокуратури пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із зазначених у підпункті 1.1 питань прокурори і слідчі прокуратури мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Арбітражним процесуальним кодексом України та Законом України "Про прокуратуру".
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

 

Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 у справі №1-11/2002 за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України “Про статус народного депутата України”

1. Положення частини першої статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII ( 2790-12 ) в редакції Закону України від 22 березня 2001 року N 2328-III ( 2328-14 ) треба розуміти так:
1.1. Народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.
1.2. У разі надходження до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, вимог і пропозицій народних депутатів України із зазначених у підпункті 1.1 питань керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного суду України від 30.10.1997 у справі №18-203-97 щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру”.

1. Частину четверту статті 23 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) треба розуміти так, що забороняється не лише збирання,
а й зберігання, використання та поширення конфіденційної
інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної
інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта,
сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце
народження, майновий стан та інші персональні дані).

Згода на збирання, зберігання, використання і поширення
відомостей щодо недієздатної особи надається членом її сім'ї або
законним представником. У період збирання інформації про нього
кожний дієздатний, члени сім'ї або законні представники
недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою
збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються. У період
зберігання і поширення персональних даних ці ж особи мають право
доступу до такого роду інформації, заперечувати її правильність,
повноту тощо.
2. Частину п'яту статті 23 Закону України "Про інформацію"
треба розуміти так, що кожна особа має право знайомитись з
зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах
місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці
відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини,
історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і
лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в
тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм
правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з
обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів
його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію
повністю і в доступній формі.

В особливих випадках, як і передбачає частина третя статті 39
Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна
інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її
обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного
представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким
же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

У випадках відмови у наданні або навмисного приховування
медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного
представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря
безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного
закладу чи органу охорони здоров'я.

Правила використання відомостей, що стосуються лікарської
таємниці - інформації про пацієнта, на відміну від медичної
інформації - інформації для пацієнта, встановлюються статтею 40
Основ законодавства України про охорону здоров'я та частиною
третьою статті 46 Закону України "Про інформацію".
3. У статті 48 Закону України "Про інформацію" визначальними
є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які
передбачають оскарження встановлених Законом України "Про
інформацію" протиправних діянь, вчинених органами державної влади,
органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а
також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами
масової інформації, державними організаціями, які є юридичними
особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або
до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга
статті 48 Закону України "Про інформацію" лише встановлює порядок
оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до
органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на
тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є
перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи
до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України
"Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов'язкового
оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів
вищого рівня, а потім - до суду. Безпосереднє звернення до суду є
конституційним правом кожного.
4. Визнати неконституційним положення частини четвертої
статті 12 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) щодо
можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у
передбачених законом випадках, оскільки винятки з конституційних
норм встановлюються самою Конституцією ( 254к/96-ВР ), а не іншими
нормативними актами.
5. Прийняття рішення Генеральним прокурором України по скарзі
(частина п'ята статті 12 Закону України "Про прокуратуру")
припиняє провадження по таких скаргах в органах прокуратури, але
не може стати перешкодою для подальшого звернення до суду.
6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти