ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кількісні характеристики іонізуючих випромінювань

Активність.Активність радіоактивної речовини визначається кількістю розпадів ядер атомів за одиницю часу. Чим менший період напіврозпаду та менша маса атома, тим більша активність 1г радіоактивної речовини. Одиницею виміру активності в СІ є розпад за секунду – Бекерель (1 Бк=1розп/с). На практиці користуються позасистемною одиницею виміру активності – Кюрі. 1Кюрі = розп/с = розп/хв. Активність речовини не постійна у часі, її зменшення носить експоненційний характер. Радіоактивне зараження нерадіоактивних речовин характеризується ступенем зараження, під яким розуміють величину активності, яка приходиться на одиницю об‘єму, ваги чи поверхні цієї речовини. Визначається за формулами:

для рідкої речовин - ;

для твердих речовин - ;

для поверхонь - ,

де С – ступень зараження, а – активність, V, Р, S – відповідно об'єм, вага та площа, заражених речовин.

Доза випромінювання.Дозою випромінювання (Д) називають енергію випромінювання, яка передана одиниці маси речовини в процесі взаємодії випромінювань з цією речовиною. Передана речовині енергія включає поглинену енергію випромінювання і енергію вторинних випромінювань, які виникають внаслідок взаємодії первинних випромінювань з речовиною.

Експозиційна доза гамма-випромінювань. Експозиційною дозою гама-випромінювань ( ) називають кількісну характеристику випромінювань, яка базується на іонізуючій дії в сухому атмосферному повітрі та визначається відношенням сумарного електричного заряду іонів одного знаку, утворених випромінюванням в деякій масі повітря, до цієї маси.

,

де q – кількість зарядів, які утворені гамма-випромінюванням в повітрі масою m.

Одиницею виміру експозиційної дози гамма-випромінювання в СІ є кулон на кілограм – Кл/кг. Кулон на кілограм – експозиційна доза гамма-випромінювань, при якій сполучена з цим випромінюванням емісія на кілограм сухого атмосферного повітря утворює в ньому іони, які несуть заряд в 1 кулон кожного знаку. (Під "сполученою корпускулярною емісією" розуміють утворення при поглинанні гамма-випромінювань заряджених частинок, що приводить до іонізації повітря). На практиці широко застосовується позасистемна одиниця виміру експозиційної дози – рентген (Р). , мілірентген , мікрорентген .

Рентген – це така доза гамма-випромінювання, при якій в сухого повітря утворюється 1,083 міліарда пар іонів, кожен з яких має заряд, що дорівнює заряду електрона.

Експозиційна доза в рентгенах характеризує потенційну небезпеку впливу іонізуючої радіації при загальному і рівномірному опроміненні тіла людини. Більш точно визначає вплив іонізуючих випромінювань поглинена доза.

Поглинена доза випромінювання. Поглиненою дозою випромінювання називають кількість енергії будь-якого виду іонізуючих випромінювань, яке поглинене в одиниці маси речовини.

,

де W – поглинена енергія випромінювання, m – маса речовини, що опромінюється

Ефект опромінення залежить від величини поглиненої дози, її потужності, об'єму опромінених тканин і органів, виду випромінювань.

Одиницею вимірювання поглиненої дози є Грей (Гр), рівний 1 джоулю енергії, який поглинений в 1 кг речовини. Але ця величина не враховує того, що при однаковій поглиненій дозі, альфа-випромінювання, яке попало всередину організму, набагато небезпечніше ніж бета- чи гамма-випромінювання. Позасистемною одиницею вимірювання поглиненої дози випромінювань є рад.

1 Гр=1Дж/кг= 100рад

 

Еквівалентна доза випромінювання.Еквівалентна доза (Н)– це кількість енергії іонізуючих випромінювань, яка визначає їх біологічний вплив на живий організм. Для оцінки біологічного впливу введене поняття відносної біологічної еквівалентності, яке показує співвідношення поглинених доз різних видів випромінювань, що дають однаковий біологічний ефект. Якщо умовно прийняти біологічну ефективність гамма- і бета- випромінювань за одиницю, то для альфа- і протонних випромінювань вона буде рівна 10, а для важких ядер віддачі – 20.

Одиниця виміру еквівалентної дози – зіверт (Зв). Позасистемною одиницею виміру біологічної дози є бер (біологічний еквівалент рада). Бер – це кількість енергії будь-якого виду випромінювання, яке спричиняє такий самий біологічний вплив, що й гама-випромінювання дозою 1 рад. 1Зв = 1Дж/кг = 100бер.

Для оцінки збитку для здоров‘я людини при нерівномірному опроміненні введено поняття ефективної дози ( ).

,

де - середнє значення еквівалентної дози в органі чи тканині; - коефіцієнт який дорівнює відношенню збитків опромінення органа до збитку всього тіла при однакових еквівалентних дозах. Значення наведені в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Орган або тканина Орган або тканина
Статеві залози Молочні залози Червоний кістковий мозок Легені 0,25 0,15 0,12 0,12 Щитовидна залоза Кістка (поверхня) Інші органи (тканини) Все тіло 0,03 0,03 0,3

Колективна еквівалентна доза.Для оцінки збитку від впливу іонізуючих випромінювань на персонал або населення використовують колективну еквівалентну дозу S. Одиниця вимірювання колективної еквівалентної дози - людино-зіверт (люд-Зв) визначається за формулою: ,

де N – кількість персоналу або населення, Н – індивідуальна еквівалентна доза. Колективну еквівалентну дозу, яку отримують багато поколінь людей від якого-небудь радіоактивного джерела за весь час його існування, називають, очікуваною (повною) колективною еквівалентною дозою.

Потужність дози.Доза випромінювання, отримана за одиницю часу називається потужністю дози або рівнем радіації, позначають Р і визначають за формулою: .

Потужність дози випромінювання в повітрі вимірюють рентгенами в хвилину (Р/хв), рентгенами в годину (Р/год). Відповідно прийнятим одиницям потужність поглиненої дози вимірюють радами в секунду або в хвилину (рад/с, рад/хв).

Зміна потужності дозволяє визначити час, протягом якого створюються небезпечні або безпечні дози, та визначити межі в яких з часом можуть створюватися небезпечні дози.

 

Радіаційне забруднення середовища

Суть забруднення середовища мешкання полягає в наявності в ньому джерел іонізуючих випромінювань та міри їх впливу на життя і діяльність людини.

Джерелом іонізуючих випромінювань є ядра радіоактивних елементів, що розпадаються, рентгенівські апарати, генератори надвисокої частоти тощо. У цей час для 104 елементів відомо біля 2000 ізотопів, частина з них є в природі, інші отримані штучним шляхом. Таким чином, джерела іонізуючих випромінювань (радіації) поділяють на природні та штучні. Основну частину опромінення населення земної кулі отримує від природних джерел радіації.

До природних джерел радіації відносять: космічні промені і земну радіацію.

Космічні променіприходять до нас з глибин Всесвіту, деяка частина народжується на Сонці. Вони можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з атмосферою, породжуючи різні радіонукліди. При цьому північний і південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні області, внаслідок наявності магнітного поля Землі, яке відхиляє космічні промені (заряджені частки). Крім того, із збільшенням висоти меншає озоновий шар повітря, який грає роль екрана, внаслідок чого рівень опромінення космічними променями зростає.

Джерелами земної радіаціїє: довгоживучі радіонукліди калію-40, рубідію-87, урану-238, торію-232, свинця-210, полонія-210, газ радон та інші, що зустрічаються в різних породах землі. При цьому земна радіація в різних районах земної кулі не однакова і залежить від концентрації радіонуклідів в тому або іншому місці.

Найбільш небезпечним з всіх природних джерел радіації є невидимий, що не має смаку і запаху важкий газ (7,5 разів важче за повітря) радон. У природі зустрічається у вигляді радону-222(від розпаду урану-238) і радону-220 (від розпаду торію-232). Однак, продукти розпаду радону більш небезпечні, ніж сам газ.

Іншими природними джерелами радіації є: вугілля (при спаленні), термальні води, фосфати (при добуванні і як добрива) та інші речовини.

До штучних джерелрадіації відносять: ядерні вибухи, атомну енергетику, уранові рудники і збагачувальні фабрики, могильники радіоактивних відходів, рентгенівські апарати, апаратуру, яку використовують в науково-дослідній роботі в області ядерної фізики і енергетики, ТЕЦ, які працюють на вугіллі, радіонукліди, що застосовуються в медицині та приладах побутової техніки, різні будівельні матеріали, світлові прилади: годинники, компаси, покажчики, телефонні диски (там де застосовується фосфор), кольорові телевізори, комп'ютери, генератори надвисокої частоти та багато інших.

Характеристика параметрів радіоактивного забруднення середовища мешкання залежить від: радіонуклідів, їх кількості, активності (періоду напіврозпаду), відстані до джерела радіації, часу і ступеню впливу на людину.

Так, наприклад, радіаційне забруднення салону авіалайнера буде залежати від висоти і тривалості польоту, оскільки основним джерелом опромінення є космічні промені, так само незначна частина опромінення буде від радіонуклідів, які використовують в системах авіалайнера.

Підприємства ядерної енергетики є, потенційними джерелами забруднення зовнішньої середи на всіх етапах ядерного паливного циклу:

при добуванні і переробці уранових руд;

при перетворенні руди в ядерне паливо;

при виготовленні тепловиділяючих елементів;

при виробництві енергії (ядерні реактори);

при зберіганні і переробці збагаченого ядерного палива;

при повторному використанні радіоактивних відходів тощо.

У світі наприкінці сторіччя за даними МАГАТЕ в 26 країнах працювало 345 ядерних реактори, які виробляють електроенергію. У зв'язку з цим, не розглядаючи інші джерела ядерної енергетики, зупинимося на атомних електростанціях (АЕС).

На АЕС і прилеглій до них місцевості радіоактивне забруднення буде залежати від конструкції реактора, будівельних матеріалів, що використовуються, кількості радіоактивних викидів, рівня витоку радіоактивних матеріалів, кількості та об'єму поточних ремонтів і багато чого іншого.

У практиці, при експлуатації АЕС, мають місце численні випадки викидів радіонуклідів за межі станції. Тільки за період з 1971 по 1984 роки в 14 країнах, які експлуатують об'єкти атомної енергетики, сталося більше 100 аварій з радіоактивними викидами. Так події в 1957 році в Венесуелі, в 1979 році в Англії на АЕС "Три-Майл-Айленд" і в 1986 році в Україні на Чорнобильській АЕС мали серйозні наслідки.

Масштаб радіоактивної аварії визначається розміром території та чисельністю персоналу і населення, які зазнають впливу. У зв'язку з цим вони поділяються на промислові і комунальні.

До промислових радіаційних аварійвідносять такі, наслідки яких не розповсюджуються за межі робочих приміщень і території об'єкта, при цьому опроміненню може зазнати тільки персонал.

До комунальних радіаційних аварійвідносять такі, наслідки яких розповсюджуються як на територію і персонал об'єкта, так і на навколишню територію, де проживає населення.

За масштабом комунальні радіаційні аварії поділяють на:

локальні, якщо в зоні аварії проживає до 10 тисяч чоловік;

регіональні, якщо в зону аварії попадає декілька населених пунктів;

глобальні комунальні радіаційні аварії, наслідки яких розповсюджуються на велику частину або всю територію держави та на населення.

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три фази:

ранню (гостру) фазу;

середню або фазу стабілізації;

пізню або фазу відновлення.

Для визначення кордонів комунальної радіаційної аварії НРБУ-97 встановлені сумарні рівні зовнішнього і внутрішнього опромінення:

1мЗв (0,1бер) за рік при хронічному опроміненні тривалістю більше за 10 років;

5мЗв (0,5бер) сумарно за перші два роки після аварії;

15мЗв (1,5бер) сумарно за перші 10 років.

Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на ЧАЕС. Особливістю формування радіаційної обстановки з'явилося те, що викид радіонуклідів, після вибуху не припинився і являв собою розтягнутий у часі процес.

За оцінками фахівців, усього в період з 26 квітня по 5 травня 1986 року з палива вивільнилися всі благородні гази, приблизно 10-20% летючих радіонуклідів йоду, цезію і телуру, також 3-6% таких радіонуклідів як барій, стронцій, плутоній, цезій та інші.

Найбільш інтенсивний викид радіоактивних продуктів з аварійного енергоблоку відбувався в перші три доби після аварії. Формування основної маси радіоактивних випадінь закінчилося в перші 4-5 діб. Повне формування радіоактивного "сліду" і "радіоактивних плям" продовжувалося протягом всього травня.

Безпосередньо на території ЧАЕС і у стін зруйнованого енергоблоку рівні радіації складали від 0,3 Р/год до декількох сот Р/год, в Прип’яті (26 квітня і в подальші дні) - від 0,5 до 1 Р/год.

У Києві максимальні рівні радіації з моменту аварії до 2 травня досягали 0,75-1мР/год, через тиждень не перевищували 0,45-0,75мР/год, у кінці 1986 року і навесні 1987 – 0,02-0,05мР/год (до аварії гама-фон в місті коливався в межах 0,015-0,02мР/год).

Дрібнодисперсні не осідаючі аерозолі переносилися на відстані до 1000км і більш. При цьому радіоактивне зараження місцевості при їх випаданні з атмосфери носило осередковий характер і мало вигляд локальних "плям".

Ізотопний аналіз проб ґрунту в перші дні після аварії показував домінування йоду-131, в червні було встановлено, що відбулося забруднення ґрунту радіоізотопами цезія-137 і цезія-134 (період напіврозпаду відповідно – 30 років і 2,06 року), стронція-90 ( - 28,6 років), плутонія-239 (24400 років) і плутонія-240 (6537 років). Найбільша щільність забруднення ґрунту радіонуклідами спостерігалась в 30 км зоні.

Радіоактивність води на водних об’єктах України до аварії складала . В перші два місяці після аварії радіоактивність води в Київському водосховищі складала , до кінця 1986 р. по Дніпровському басейну складала .

На основі вимірювань потужності доз гамма-випромінювань була розроблена карта забрудненої території.

Відповідно до оцінки радіаційної небезпеки забруднена територія була умовно розділена на три зони:

1. зона відчуження – територія з рівнем радіації понад 20мР/год і річною дозою понад 40бер (1100 );

2. зона тимчасового відселення – рівень радіації від 5 до 20мР/год і річною дозою від 10 до 40бер (приблизно 1800 );

3. зона жорсткого (посиленого) контролю - рівень радіації від 3 до 5мР/год і річною дозою від 5 до 10бер (5100 км 2).

4. крім того, була визначена територія з посиленим радіоекологічним контролем, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини не повинна перевищувати 1мЗв (0,1 бер) в рік понад дози, яка бала отримана до аварії.

Зони відчуження і відселення склали 30км зону навколо ЧАЕС (більше 2800 км 2). Населення, яке проживало в цій зоні, було евакуйоване (понад 116 тис. людей).

Загальна площа радіоактивного забруднення по ізолінії 0,2мР/год в перші дні після аварії склала 200000 . Радіоактивному забрудненню (от 5 до 40 і більше) підлягло понад 28000 , в тому числі: України - 3420 км 2, Білорусі - 16520 , Росії - 8130 .

На забрудненій території (28070 ) дозу опромінення вище допустимої (по НРБ-76/87) отримало 150 тис. чоловік, в тому числі 60 тис. дітей. Гострої променевої хвороби у них не встановлено.

Загалом небезпека зовнішнього опромінення з дозами понад 5бер в рік в 30 км зоні та за її межами зберігається, хоч і не на значній частині площі та носить осередковий характер. Однак зберігається небезпека внутрішнього опромінення, особливо цезієм-137, стронцієм-90 та ізотопами плутонію, всі вони мають великі періоди напіврозпаду.

90% всієї дози опромінення, яка зумовлена мало живучими ізотопами, населення отримує протягом року після викиду (аварії), 98% - 5 років. Майже вся доза доводиться на людей, які живуть в радіусі декількох кілометрів від АЕС.

Забруднення радіонуклідами від атомної енергетики можливо і в інших ситуаціях: при порушенні умов видобутку, зберігання, транспортування і використання радіоактивних речовин.

При ядерних вибухах в довкілля поступають радіонукліди розподілу, наведеної активності і частина заряду, що не розділилася (уран, плутоній). Наведена активність виникає при захопленні нейтронів ядрами атомів елементів, які знаходяться в конструкції виробу, повітрі, ґрунті та воді.

 

Дія радіації на людину

Клітка - елементарна жива одиниця, яка складається з двох основних частин цитоплазми і ядра. У її склад входять мільярди молекул білків, ліпідів, вуглеводів, ферментів, води та інші речовини, які необхідні для будови, зростання і розвитку. Під впливом іонізуючих випромінювань змінюється структура і властивості молекул, ушкоджуються мембрани і перегородки всередині кліток. Все це призводить до порушення нормальних біологічних процесів (обмін речовин, розподіл). Такий вид дії іонізуючих випромінювань називається прямою дією.

Непряма дія іонізуючих випромінювань починається з розщеплення молекул води і утворення радикалів , . В присутності кисню ці іони перетворюються в сполучення: гідропероксиду ( ) і перекису водню ( ), які є сильними окислювачами. Вступаючи в хімічні реакції з молекулами живих тканин, вони утворюють сполуки не властиві живим організмам. Вплив альфа-, бета- і гама-випромінювань на білки викликає біохімічні процеси, які приводять до структурних змін білкових сполук, а іноді і до розпаду та смерті. При впливі на вуглеводи, ліпіди, РНК та інші речовини клітин відбуваються зміни структурної будови молекул, утворюються хімічно активні токсичні речовини, порушуються процеси обміну, нормальний поділ клітини.

Органи, системи і тканини організму людини мають різну біологічну будову і по-різному реагують на іонізуюче випромінювання. Більше всього впливу підлягають клітини нервової системи, що може привести до зміни функціональної діяльності різних систем та органів, залоз внутрішньої секреції, погіршити обмін речовин, спадковість.

Великі дози випромінювання викликають загибель клітин. При малих дозах загибель клітин наступає не відразу: частина клітин гине, в інших тимчасово припиняються процеси розподілу. Це говорить про те, що нормальну життєдіяльність в клітках можна відновити.

Велике значення грають умови опромінення. Одна і та ж доза, отримана в різні по тривалості проміжки часу або з перервами викликає різний біологічний ефект. Якщо впливати короткочасно, то ураження клітки (організму) буде найбільшим. Якщо та ж доза отримана протягом тривалого часу або зі значними інтервалами, то ураження істотно меншає.

Клітки тваринних і рослинних організмів, як і організми загалом, характеризуються різною чутливістю до іонізуючих випромінювань. Найменше чутливі одноклітинні рослини, тварини і бактерії, а найбільш чутливі ссавці і людина. Більш чутливі новонароджені і старі особі.

Біологічний ефект іонізуючого випромінювання залежить від сумарної дози і часу впливу випромінювання, від виду випромінювання, розмірів поверхні, яка опромінюється та індивідуальних особливостей організму.

Серед органів почуттів людини природа не передбачила апарат, який сигналізував би про присутність радіації, її рівні та ступінь небезпеки, що загрожує. Відсутність достатніх знань про характер радіації та її біологічну дію обумовили формування психологічної напруженості, почуття боязні та навіть страху. Багато людей не дуже уявляють собі, що коли вони стають за екран рентгенівського апарату, то за один раз отримують дозу, яка не менше, ніж "чорнобильська доза" за цілий рік.

Будь-який вид іонізуючих випромінювань викликає біологічні зміни в організмі, як при зовнішньому, так і при внутрішньому опроміненні. Розглянемо приклад, коли джерело радіоактивного опромінення знаходиться поза організмом. У цьому випадку зміни можуть вплинути на організм, якщо вони володіють достатньою проникаючою здатністю. Альфа- і бета- випромінювання значно або повністю поглинаються розділяючим середовищем. Та ж їх частина, що досягла організму, має невелику величину пробігу в тканинах і не досягає кровотворних та інших внутрішніх органів. Тому при зовнішньому опроміненні необхідно враховувати гама- і нейтронні випромінювання, які проникають в тканину на велику глибину і руйнують її внаслідок повторної іонізації. При попаданні радіоактивних речовин в організм з повітрям, водою і їжею, або через відкриті рани, вражаючу дію надають в основному альфа- і бета- випромінювання. Альфа- випромінювання проникає на невелику глибину, бета- поглинається в шарі товщиною декілька міліметрів.

 

Ступені ураження людей в процесі радіаційного опромінення

Короткочасне опромінення дозою 0,25-0,5Гр (25-50Р) спричиняє незначну зміну в крові та інших органах. Доза 0,5-1Гр (50-100Р) викликає більш значні зміни в показниках крові, обміні речовин, імунітеті, вегетативні зміни; через 3-4 тижні порушення зникають.

Граничноюдозою вважається поглинена доза в 1Гр (100Р) на кістковий мозок – найкритичніший орган організму людини.

Поглинену дозу в діапазоні 1-10Гр (100-1000Р) називають кістковомозковою формою гострої променевої хвороби. По важкості течії виділяють 4 ступені кістковомозкової форми гострої променевої хвороби.

Гостра променева хвороба I ступеню (легка) -короткочасна доза опромінення 1-2Гр (100-200Р). Первинна реакція (до 1-2 днів) - слабість, головний біль, нудота, однократна блювота (через 2-3 години). Далі наступає прихований період (4-5 тижнів). Стан задовільний. У розпал хвороби спостерігаються: слабість, запаморочення, нудота, стомлюваність, головний біль, порушення сну. Видужання наступає протягом 5-7 тижнів практично всіх опромінених.

Хворі з гострою променевою хворобою I ступеня, при якій симптоми ураження можуть бути відсутніми або виявляються через 2-3 тижні і слабо виражені, в терміновій госпіталізації не мають потреби, але у них необхідно регулярно контролювати формулу крові. Якщо у потерпілих розвиваються кишкові симптоми або ознаки пригноблення кровообігу їх направляють на стаціонарне лікування.

Гостра променева хвороба II ступеню (середня) -короткочасна доза опромінення 2-4Гр (200-400Р). Первинна реакція (до 48 годин) через 1-2 години спостерігається повторна блювота, постійний, сильний головний біль, емоційне збудження, слаба гіперемія (значний приплив крові до органу або ділянки тканини, або утруднений її відтік, спричиняє запальні процеси) шкіри і слизових оболонок.

Прихований період – 15-25 діб. В цей період загальний стан у потерпілого покращується. В період хвороби (2-2,5 місяці) загальний стан потерпілого погіршується, слабість зростає, температура тіла підвищується до С, що може свідчити про розвиток інфекційних захворювань. Артеріальний тиск знижується до рівня 105/70 - 90/50 мм ртутного стовпчика, можливе випадіння волосся, відбуваються зміни показників крові, крововиливи шкіри, ясен.

Видужання наступає через 2-3 місяці, повне відновлення крові через 3-5 місяців, при цьому відмічається тривале зниження фізичної і розумової працездатності, пам'яті. Смертність коливається в межах від 20 до 40% в залежності від дози опромінення.

Гостра променева хвороба III ступеню (важка) – короткочасна доза опромінення – 4-6 Гр (400-600Р). Первинна реакція різко виражена (2-4 доби). Через 10-40 хв сильна блювота, нудота, постійний, сильний головний біль, загальна слабкість, температура тіла підвищується до С, виражене порушення центральної нервової системи. Шкіра та слизові оболонки помірно гіпереміровані.

Прихований період становить 7-10 днів, стан потерпілого дещо поліпшується, відмічаються слабість, головний біль, порушення сну, зниження апетиту.

В розпал хвороби (2-3 тижні) загальний стан важкий, різка слабість, підвищення температури тіла до С, виражене порушення центральної нервової системи, серцево-судинної системи (тахікардія, зниження артеріального тиску, глухі тони серця), зовнішня та внутрішня кровотеча, крововилив в мозок, тканини ока, інфекційно-септичні ускладнення.

Смертність серед хворих людей становить 40-70%. Видужання продовжується 3-5 місяців і зазвичай буває неповним.

Хворі з гострою променевою хворобою II-III ступеня повинні знаходиться в лікарні в режимі ізоляції. Необхідно ретельно контролювати формулу крові. Майже завжди необхідно робити переливання крові, оскільки при цьому ураженні виникають кровотечі.

Гостра променева хвороба IV ступеню (надважка) – короткочасна доза опромінення – 6-10Гр (600-1000Р). Первина реакція (2-3 діб), через 10-15хв – нестримна блювота, запаморочення свідомості, пронос, температура вище С.

Прихований період відсутній. У розпал хвороби виявляються всі клінічні симптоми, характерні для гострої променевої хвороби 3 ступеня, тільки вони більш виражені. Смерть наступає в кінці першого – на початку другого тижня. У тих, хто залишився в живих період видужання тривалий. Відновлення організму буває неповним.

Хворі з гострою променевою хворобою IV ступеня (більше за 10 Гр) гинуть, незважаючи на будь-які лікувальні заходи. Цим хворим проводиться симптоматична терапія, яка визначається наявністю ураження різних органів і тканин.

Такі форми гострої променевої хвороби, як кишкова, токсемічна і церебральнау людини вивчені недостатньо повно.

Кишкова форма гострої променевої хворобирозвивається при дозах опромінення 10-20 Гр (1000-2000Р). Первинна променева реакція виникає в перші хвилини і триває 3-4 дні. Протікає надто важко: нестримна блювота, озноб, лихоманка, артеріальна гіпотензія і гіподинамія. У першу добу з'являється ентерит (запалення слизової оболонки тонких кишок), що веде до зневоднення організму, інтоксикації та інфекційних ускладнень, з'являється динамічна непрохідність кишечнику. Підвищується температура тіла. Радіаційне ураження тонкого кишечнику і повна втрата епітелію ведуть до смерті через 8-16 діб.

Токсемічна форма гострої променевої хворобирозвивається при дозах опромінення 20-80Гр (2000-8000Р). Первинна реакція наступає в перші хвилини: можлива втрата свідомості, вже в першу добу відмічається адінамія (зниження рухової активності), артеріальна гіпотензія, загальна інтоксикація, розпад тканин кишечнику, слизових оболонок, шкіри, порушується функція нирок. Смерть наступає на 4-7 добу.

Церебральна форма гострої променевої хворобивиникає при дозах опромінення 50-80Гр (5000-8000Р) і більш. У перші хвилини спостерігається втрата свідомості, судоми, різке зниження артеріального тиску, блювота і понос носять виснажуючий характер, анурія (припинення виділення сечі), набряк головного мозку. Смерть наступає протягом перших 3 діб, іноді - перших годин.

Гострі місцеві променеві ураженнявиникають, у разі опромінення окремих дільниць тіла при досить високих дозах або ступені радіоактивного забруднення. По вираженню змін в організмі розрізнюють променеві ураження I (легкого), II (середнього), III (важкого) ступеню.

Місцеві променеві ураження легкого (I) ступенювиникають при дозах опромінення 3-5Гр (300-500Р). Первинна реакція звичайно відсутня, а прихований період продовжується 3-4 тижні. У період гострих запальних змін відмічається гіперемія шкіри і слизових оболонок, поверхневий набряк, печія, свербіння. Через 5-7 днів все це затихає. На місці ураження виникає злущення, легка пігментація бурого кольору.

Потрібно відмітити, що при гамма-випромінюванні уражаються всі тканини області, що опромінюється (шкіра, судини, нерви, кістки); при альфа- і бета-випромінюванні уражаються переважно шкіра, слизові оболонки, кон’юнктива очей.

Променеві ураження середнього (II) ступенювиникають при дозах опромінення 5-7Гр (500-700Р). Первинна реакція відсутня або виявляється у вигляді еритеми (почервоніння шкіри) і свербіння.

Прихований період триває до 2 тижнів. У цей період відмічають гіпергідроз (підвищене потовиділення), ділянки гіперемії. У період гострих запальних реакцій розвивається дерматит, погіршується самопочуття, підвищується температура тіла, виявляється в крові лейкоцитоз. Через місяць пухирі розсмоктуються або розкриваються, поверхневі ерозії проходять.

Променеві ураження важкого (ІІІ) ступеню виникають при дозах опромінення більше за 8Гр (800Р). Первинна реакція з'являється через 3-4 години у вигляді пекучої, хворобливої набряклої еритеми. Прихований період триває 4-6 днів. У період гострих запальних реакцій на уражених місцях утворяться пухирі, ерозії та глибокі виразки. У хворих порушується сон, підвищується температура, підвищується або знижується тиск, в крові виявляється лейкоцитоз. Процес загоєння йде повільно, можуть виникати трофічні виразки, можлива атрофія м'язів.

При великих дозах опромінення вже в перші дні починається розвиток некрозу, надалі від загальних виявів променевої хвороби людина гине.

Радіонукліди, які потрапляють на шкіру, слизові оболонки та кон’юнктиву очей уражають ці тканини в основному бета-випромінюванням.

При опроміненні шкіри бета-випромінюванням в дозі 12-30Гр (1200-3000Р) видимі зміни виникають через 3-4 тижні. Через 2 місяці шкіра практично не відрізняється від нормальної. Такі зміни відносять до ураження легкого ступеня, вони практично не позначаються на загальному стані потерпілих.

Бета-опромінення дозою в діапазоні 30-100Гр (3000-10000Р) веде до появи на шкірі первинної еритеми, яка проходить через 2-3 дні. Повторна еритема шкіри виникає через 14-20 днів. Вона супроводжується набряком, дрібними пухирями, ерозіями, продовжується 30-45 діб і закінчується видужанням. Загальний стан задовільний, якщо не було загального опромінення і розвитку гострої променевої хвороби.

Бета-опромінення в діапазоні доз 100-150Гр (10000-15000Р) веде до виражених виразково-некротичних змін шкіри. Первинна реакція більш виражена, прихований період триває 10-15 днів. Загоєння затримується на 3 місяці і більше, можуть бути дрібні рубці.

При ураженні органів зору в основному найбільш вразливою частиною ока є кришталик. При дозі випромінювання в 0,5 Гр (50Р) і більш в кришталику відбувається ущільнення і помутніння. Загиблі клітки стають непрозорими, а розростання кліток помутнілих ділянок призводить до розвитку катаракти, що надалі може привести до сліпоти. Чим більші дози опромінення, тим більша втрата зору.

Поглинена доза випромінювання, яка спричиняє ураження окремих частин тіла, а потім і смерть, перевищує смертельну поглинену дозу опромінення всього тіла. Так смертельні дози для окремих частин тіла наступні: голова – 2000Р, нижня частина живота – 3000Р, грудна клітка – 10000Р, кінцівки – 20000Р (200Гр).

Допустимі дози променевої терапіїнаступні: сім’яники – 1,5Гр, кістковий мозок – 0,5-1Гр, кришталик ока – 10Гр, нирки – 20Гр, легені – 20Гр, печінка – 40Гр, шлунок – 40-50Гр, шкіра – 50Гр, кісткова тканина – 70Гр за п'ять сеансів опромінення протягом місяця.

У принципі опромінення в медицині направлене на зцілення хворого. Однак нерідко дози бувають невиправдано високими і становлять значну частину сумарної дози опромінення від техногенних джерел. Згідно з даними по розвинених країнах, на кожну 1000 жителів доводиться від 300 до 900 обстежень, без урахування рентгенологічних обстежень зубів і масової флюорографії. У більшості країн біля половини обстежень припадає на обстеження грудної клітки.

Спроби оцінити середню дозу, яку отримує населення при рентгенівських обстеженнях, обмежуються прагненням визначити той рівень опромінення, який може привести до генетичних наслідків. Його називають генетично значущою еквівалентною дозою (ГЗД).

Величина ГЗД визначається двома чинниками:

1. імовірністю того, що пацієнт згодом буде мати дітей (в основному визначається його віком);

2. дозою опромінення статевих залоз.

ГЗД залежить від типу обстеження. Самий великий «внесок» в ГЗД вносять обстеження органів таза і нижньої частини спини, стегон, сечового міхура і сечовивідних шляхів, та барієві клізми.

Для різних країн значення ГЗД і однократних доз опромінення не однакові. ГЗД в Англії - 0,12 мЗв (0,012 бер), в Австралії і Японії - 0,15 мЗв (0,015 бер), в Україні - 0,23 мЗв (0,023 бер), а для різних органів тіла встановлені наступні однократні дози опромінення:

флюорографіягрудної клітки – 0,6 мЗв (0,06 бер);

рентгенографіялегень – 0,4 мЗв (0,04 бер);

череп – 0,04 мЗв (0,004 бер);

плечовий суглоб – 0,02 мЗв (0,002 бер);

шийний відділ – 2,8 мЗв (0.28бер);

тазостегновий суглоб – 0,8 мЗв (0,08 бер);

грудний відділ – 1,8 мЗв (0,18 бер);

поперековий відділ – 1,8 мЗв (0,18 бер);

шлунково-кишковий тракт – 9-18мЗв (0,9-1,8бер);

нирки – 1,1 мЗв (0,11 бер);

сечовий міхур – 2,3 мЗв (0.23бер);

сечовивідні шляхи – 1,1 мЗв (0,11 бер).

Значне зниження доз опромінення під час рентгенодіагностики досягається застосуванням комп'ютерної томографії. Застосування цього методу дозволяє зменшити дози опромінення шкіри при обстеженні нирок в 5 раз, яєчників в 25 раз, сім’яників в 50 раз в порівнянні із звичайними методами.

Надто чутливі до дії радіації діти. Відносно невеликі дози при опроміненні хрящовий тканини можуть сповільнити або взагалі зупинити у них зростання кісток, що приводить до аномалій розвитку скелета. Чим менше вік дитини, тим сильніше сповільнюється зростання кісток. Сумарної дози порядку 10Гр, отриманої протягом декількох тижнів при щоденному опроміненні, буває досить, щоб викликати порушення в розвитку скелета.

Опромінення мозку дитини при променевій терапії може викликати зміни в його характері, привести до втрати пам'яті, а у дуже маленьких дітей навіть до ідіотії. Надто чутливий до опромінення

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти