ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Облік у сільському господарстві

Вище ми уже познайомилися з короткою історією обліку в Україні та розвинених європейських країнах. Однак було б несправедливо не пов'язати бухгалтерський облік з усією системою господарського обліку, складовою частиною якого він є. Тим більше, що, на нашу думку, буде цікавим для студентів з’ясувати особливості системи торгівлі, виробництва та ведення господарського обліку в західному регіоні в минулому. Вище ми вже фрагментарно торкалися окремих аспектів цих питань.

Не будемо вдаватись до різних думок відомих німецьких, чеських, польських, українських, угорських та інших економістів з приводу того, чи окупація західноукраїнських земель сприяла розвиткові цивілізації цієї частини України чи ні. Але якщо зрівняти ті регіони України і звернутися до земель інших континентів, які були колонізовані і тих, яких колонізація не зачепила, то висновок напрошується однозначний.

Західний регіон України, особливо Галицьке Поділля, де відмінний чорнозем Богом був вготований бути аграрним сектор економіки тодішньої Австро-Угорської імперії, а не _________________________

* Тема написана за матеріалами монографії Задорожного В.Г. "Товарне виробництво і торгівля на західноукраїнських землях (кінець XVII перша половина XIX століття)". -Львів: "Вища школа", 1989.

як аграрно-сировинний придаток. Знаючи земельний кадастр Європи, чорнозем Західної України ніяк не міг використовуватися під інші галузі економіки, окрім сільського господарства.

Зокрема, про це йдеться й у відомій економічній роботі І.Я. Франка "Громадські шпихліри і шпихліровий фонд у Галичині у 1784 -1840 pp.". He будучи економістом, Іван Франко прекрасно вивчив питання диференційної ренти та дешевої робочої сили - факторів, які ставили галицький сільськогосподарський ринок поза всякою конкуренцією в Європі.

Безумовно, що в усьому товарному виробництві, і це залишилось і на сьогодні, західний регіон завжди виділявся своїм аграрним сектором.

Організаційно господарськими одиницями тут були поміщицькі маєтки разом з прилеглими до них фільварками та селами, а також містечками, містами, промисловими підприємствами, млинами, корчмами, ярмарками, торгами, торговцями, базарами.

Поряд з вирощуванням спільних, необхідних для внутрішнього вжитку культур і тварин, кожен район в силу своїх специфічних особливостей, спеціалізувався на тих чи інших видах сільськогосподарської продукції.

Галицьке Поділля - долини, низовини, гірські скали були переважно зоною рослинництва, а гірські райони Галичини, Буковини та Закарпаття - зоною тваринництва.

Крім цього, існувала і досить вузька спеціалізація, яка зводилася до вирощування певного виду культур чи певної групи тварин. Так на Тернопільщині типовим фільварковим господарством був Ягільницький ключ - власність графів Лянцкоронських. У 30-х роках XIX століття у цьому господарстві збирали вівса і жита найбільше з усіх культур, але на ринку першість посідала пшениця, і за прибутком у фільварку вона теж була на першому місці. Наприклад, 1847 р. у фільварку с. Улашківці, у балансовій відомості доходів, за даними бухгалтерського обліку овес був на першому місці, а пшениця на другому [ЦДІА України у м. Львові ,Ф, 181, справа 5273, 5276].

Крім фільварків графів Лянцкоронських, багато хліба в Східній Галичині вироблялось фільварковими господарствами графів Потоцьких та іншими. Так господарство графа Потоцькі володіло понад 60 фільварками і мали десятки тисяч моргів поля на Бережанщині, Гусятинщині. Близькість таких великих міст Галичини, як Львів, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль забезпечували стійкий рівень збуту зернової продукції.

Багато фільварків виробляли хліб як для продажу, так і для забезпечення власних потреб. Як показують дані бухгалтерського обліку, які узагальнювались у тодішній статистиці, за обсягом посідали перше місце овес і жито, друге - ячмінь і гречка, останнє місце - пшениця. Але у динаміці питома вага пшениці неухильно зростала, а вівса спадала. Щодо ячменю, то він був основною сировиною для броварень. І як свідчать облікові дані, в роки неврожаю виникла необхідність його закупівлі на ринках. Тому, враховуючи попит і ціну на пиво, вирощування вівса було досить стабільне. Найбільш відомими броварнями в нашому краї були і є Микулинецький бровар, якому в 1998 році виповнюється триста років, Глібівський бровар, а згодом і Тернопільський бровар. Овес в основному йшов на фураж фільварковій худобі та птиці.

Отже, в сільському господарстві організаційною формою його ведення в основному було фільваркове господарство. У рослинництві одержана продукція йшла на продаж, що становило основне джерело доходів. Частина, особливо ячмінь, жито, пшениця перероблялись на броварнях і ґуральнях, що теж давало значні прибутки, а частина йшла на фураж худобі та для внутрішнього споживання.

Землі великих землевласників здавалися в оренду селянам і в користування іншим землевласникам. Грошова рента та орендні платежі теж поповнювали дохід фільваркового господарства.

У першій половині XIX століття зернове виробництво набуло розвитку і на Закарпатті. Найяскравіше це можна прослідкувати на прикладі Мукачівсько-Чинадіївської домінії, де посіви зернових культур збільшувалися з року в рік. За бухгалтерськими звітами керуючих фільварками слід зробити висновок про те, що з 1806 до 1848 року посівні площі під зернові культури зросли в три рази.

На жаль, за даними обліку встановити обсяг врожаю значно важче ніж розміри посівів. Справа в тому, що звіти про обмолот хліба на Закарпатті, як і в Східній Галичині складалися поквартально, коли ще не весь хліб був обмолочений.

На початку XIX століття найважливішою культурою землеробського виробництва стає картопля. Це не тільки основний продукт харчування, в першу чергу для селян, але й поштовх для розвитку ґуралень, виробництва крохмалю, новий вид фуражу. Вирощування картоплі стає вигіднішим внаслідок нижчої собівартості її виробництва порівняно з зерновими культурами і в насамперед пшеницею. Враховуючи майже повністю ручну працю в сільському господарстві того часу, вирощування картоплі було менш трудомістким, ніж зернових, а врожайність набагато вищою. Так, за даними рільничо-промислового тижневика 1840 p., зазначається, що "з 1814 року настає нова ера в сільському господарстві, бо з цього моменту розпочинається культивування картоплі в Галичині, що викликало гуральницьку гарячку, яка за 20 років набула небачених розмірів".

За даними обліку, в середньому з морга (0,55 га) на Тернопільщині врожайність змінювалася від 80 до 90 корців (96,044 кг) картоплі. На Львівщині в 20-х роках минулого століття в селах Старе Село, Звенигород, Вижняни, Перемишляни збір картоплі становив 358 корців, а в 40-х роках вже 6370 корців. Картопляний "бум" фактично охопив всю Західну Україну. Вона була одночасно і харчовим продуктом і технічною культурою.

Щодо технічних культур, то традиційними тут були і залишилися льон, коноплі, хміль, тютюн. Технічні культури, як і картопля, сприяли розвиткові торговельного землеробства. Льон і коноплі культивувалися в Східній Галичині, Буковині, Закарпатті, як правило в фільварковому та селянському господарствах. Сировина йшла на полотно, мотузки, мішки, а також реалізувалася на інші потреби. Так, в Роздольському повіті на Львівщині щорічно висівали до 5 корців льону та до 4 корців конопель [ЦДІА України у Львові, Ф. 181, справа 2500].

До середини дев'ятнадцятого століття за статистичними даними Львівського архіву постійно підвищувалася врожайність і збільшувалися посівні площі льону та конопель. У Східній Галичині під посівами льону було зайнято понад 64 тис. моргів, а коноплі - понад 82,5 тис. моргів орної землі.

З конопляного сім'я виготовляли олію для харчування і макуху для відгодівлі телят. На початку XIX століття значного поширення набуло вирощування багаторічних трав, зокрема, конюшини. Поширення вирощування багаторічних трав у сільському господарстві Австро-Угорської імперії захопило повністю і західноукраїнські землі. Особливо великі успіхи мали маєтки Чарторийських, управителем яких був відомий вчений-економіст та агроном Ф.Ройтер. Він відмовився від трипільної системи, ліквідував парові поля і запровадив п’яти - шестипільні сівозміни.

Багаторічні трави змінювали фуражний баланс, для їх вирощування збагачували ґрунти азотними добривами і покращували їх структуру, підвищували в цілому врожайність і, що важливо, розвивали торговельне землеробство.

Як відомо, виробництво та продаж тютюну в Австро-Угорській імперії були повністю монополізовані державою, що давало їй значні прибутки. Тому австрійський уряд був зацікавлений у цій галузі рослинництва. Як свідчать статистичні дані, вона досить швидко розвивалася. У кінці XVIII століття в Рільницькому кущі Горьківського повіту на Тернопільщині є такі відомості про посів і вихід тютюну (див. таблицю № 2).

Таблиця № 2

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти