ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Морфофункціональні особливості основних відділів головного мозку

Головний мозок (рис. 1.24) складається з довгастого мозку, заднього мозку (вароліїв міст і мозочок), середнього мозку, проміжного мозку і великих півкуль. Із основи головного мозку виходять 12 пар черепно-мозкових нервів.

Рис. 1.24

Головний мозок: А – борозни і закрутки кори лівої великої півкулі, довгастий мозок, мозочок; Б – нижня поверхня головного мозку, черепно-мозкові нерви (12 пар). 1 – довгастий мозок, 2 – нижня скронева закрутка, 3 – верхня скронева закрутка, 4 – бокова (сильвієва) борозна, 5 – нижня лобна закрутка, 6 – середня лобна закрутка, 7 – верхня лобна закрутка, 8 – передня центральна закрутка, 9 – центральна (роландова) борозна, 10 – задня центральна закрутка (тім’яна частка кори), 11 – потилична частка кори, 12 – мозочок. І – нюховий нерв і нюхова луковиця, II – зоровий нерв, III – окоруховий нерв, IV – блокоподібний нерв, V – трійчастий нерв, VI – відвідний нерв, VII – лицевий нерв, VIII – слуховий нерв, IX – язиковоглотковий нерв, X – блукаючий нерв, XI – додатковий нерв, XII – під’язиковий нерв

Довгастий мозок і вароліїв міст – єдиний структурно-функціональний відділ головного мозку, його часто називають заднім мозком. Він є безпосереднім продовженням спинного мозку і виконує, як і спинний мозок, дві основні функції: рефлекторну і провідникову. Провідникова функція в цілому розглянута вище. Рефлекси структур заднього мозку більш складно координовані, ніж рефлекси спинного мозку. Причому в координації ряду рефлекторних актів беруть спільну участь нервові структури довгастого мозку і варолієвого моста. Так, наприклад, акт жування забезпечується функцією ядер трійчастого нерва (належить до варолієвого моста) і під’язикового нерва (належить до довгастого мозку). Ці ядра об’єднуються поняттям: центр жування.

В товщі білої речовини заднього мозку зосереджені численні скупчення сірої речовини, які називаються ядрами і центрами. В області варолієвого моста знаходяться ядра V, VI, VII і VIII пар черепно-мозкових нервів – ядра трійчастого, відвідного, лицевого і слухового нервів. Ядро VIII пари міститься на межі між довгастим мозком і варолієвим мостом і воно об’єднує ядра завиткового (власне слухового) і вестибулярного нервів. Ядро вестибулярного нерва – це комплекс ядер органа рівноваги: ядро Швальбе, ядро Бехтєрева, ядро Дейтерса. Ядро Дейтерса разом з ядрами, що сприймають нервові імпульси від пропріорецепторів шиї, бере безпосередню участь у формуванні статичних рефлексів – познотонічних та установчих. У задньому мозку існують групи нейронів, які підвищують тонус м’язів-розгиначів.

У довгастому мозку локалізуються ядра IX, X, XI і XII пар черепно-мозкових нервів – ядер язиково-глоткового, блукаючого, додаткового і під’язикового нервів. Блукаючий нерв найдовший з усіх черепно-мозкових нервів, він складається з рухових, секреторних і чутливих волокон, відноситься до парасимпатичних нервів, бере участь у регуляції діяльності всіх внутрішніх органів грудної і черевної порожнин, за винятком органів малого таза.

З допомогою всіх вищезгаданих ядер задній мозок, а в основному довгастий мозок, відповідає за формування ряду травних рефлексів – смоктання, жування, слиновиділення, ковтання, секреції і моторики шлунка і кишечника, групи захисних рефлексів – кашлю, блювоти, сльозовиділення, чхання.

Рис. 1.25

Ретикулярна формація (стрілками показані шляхи розповсюдження процесів збудження, що активізують кору великих півкуль головного мозку)

 

В межах заднього мозку бере свій початок ретикулярна формація, яка продовжується вверх по всій стовбуровій частині головного мозку (рис. 1.25).

Ретикулярна формація(від лат. reticulum – сітка і formatio – утвір) має сітчасту будову внаслідок переплетення відростків нервових клітин, тіла яких утворюють ядра і групи ретикулярних нейронів. До дендритів і тіл ретикулярних нейронів підходять колатералі від аксонів аферентних висхідних і еферентних низхідних шляхів. Ретикулярна формація має зв’язок з ядрами черепно-мозкових нервів, з мозочком, спинним мозком, проміжним мозком і корою великих півкуль. Ретикулярна формація проявляє висхідні і низхідні впливи на ЦНС. Висхідні впливи активують діяльність кори великих півкуль головного мозку і визначають рівень активності всього організму. Ретикулярна формація – це своєрідний акумулятор мозкової енергії, вона регулює сон і стан неспання, звичайні і інстинктивні форми поведінки, бере участь у здійсненні умовно-рефлекторних реакцій, регулює свідомий і несвідомий стан. Низхідні впливи ретикулярної формації полегшують або гальмують функції нейронів спинного мозку; підвищення тонусу скелетних м’язів здійснюється шляхом активації гамма-мотонейронів передніх рогів спинного мозку.

В ретикулярній формації довгастого мозку знаходяться дихальний центр і центр серцево-судинної діяльності. До складу дихального центра входять інспіраторні нейрони (центр вдиху) і експіраторні нейрони (центр видиху). Ритмічне чергування вдиху і видиху пов’язане із поперемінними розрядами інспіраторних і експіраторних нейронів. Під час активності інспіраторних нейронів експіраторні «мовчать» і навпаки.

Імпульси від дихального центра надходять до мотонейронів спинного мозку, що іннервують основні дихальні м’язи – діафрагму і міжреберні м’язи. Оскільки основні і допоміжні дихальні м’язи поперечносмугасті, то при участі кори великих півкуль людина може довільно змінювати глибину і частоту дихання, затримувати його, робити сильні вдихи і видихи.

В ретикулярній формації довгастого мозку знаходиться судиноруховий центр, який через симпатичну нервову систему регулює діяльність серцево-судинної системи. Еферентні волокна судинорухового центру йдуть від бокових рогів спинного мозку. Тут розташовані тіла нейронів симпатичного відділу вегетативної нервової системи. При збудженні цих нейронів імпульсами, що надходять від судинорухового центра, підвищується тонус кровоносних судин (звуження судин), збільшується сила і частота серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск.

На регулюючу діяльність судинорухового центра впливає кора великих півкуль і гіпоталамус (вищі центри вегетативної нервової системи). Кора реалізує свій вплив на серцево-судинну діяльність через середній мозок і гіпоталамус, який об’єднує, інтегрує механізми нервової і гормональної регуляції.

Середній мозок розташований між варолієвим мостом і проміжним мозком. Основними структурно-функціональними компонентами цього відділу головного мозку є чотиригорбикове тіло, червоні ядра, чорна субстанція, ядра III і IV пар черепно-мозкових нервів, ніжки мозку, частина ретикулярної формації, яка є продовженням цього сіткоподібного утвору. В глибині середнього мозку міститься його трубкоподібна порожнина – сильвіїв водопровід, що з’єднує 3-й і 4-й шлуночки головного мозку. Чотиригорбикове тіло, що знаходиться над сильвієвим водопроводом, має два передні і два задні горбики.

В передніх горбиках розміщені первинні підкіркові зорові центри, в задніх – первинні підкіркові слухові центри. Вони беруть участь у формуванні зорових і слухових орієнтувальних рефлекторних реакцій у відповідь на несподівані світлові і звукові подразнення. Новизна світлових і звукових подразнень, які викликають орієнтувальні рефлекси (рефлекси «Що таке?» за І. П. Павловим), має важливе значення в утворенні умовних рефлексів і в мобілізації уваги дітей.

На дні сильвієвого водопроводу містяться ядра третьої і четвертої пар черепно-мозкових нервів: окорухового нерва і відвідного нерва. Ці ядра керують рухами очей і, крім того, ядра окорухового нерва, при допомозі парасимпатичних волокон, забезпечують звуження зіниць і акт акомодації ока.

Червоні ядра (їх два) підвищують тонус м’язів-згиначів. В них переключаються нервові імпульси від волокон екстрапірамідної системи і мозочка. Екстрапірамідні волокна направляються сюди від базальних гангліїв кінцевого мозку. Далі імпульси по руброспінальному тракту йдуть до передніх рогів спинного мозку, збуджуючи альфа- і гамма-мотонейрони м’язів-згиначів.

Чорна субстанція (скупчення нервових темнозабарвлених клітин) має відношення до регуляції складних актів жування і ковтання, а також тонких рухів пальців.

Мозочок. Міститься під потиличними частками кори великих півкуль головного мозку над довгастим мозком позаду варолієвого моста і середнього мозку. Мозочок має дві півкулі, які з’єднані між собою середньою частиною (черв’яком). Поверхня півкуль мозочка (кора мозочка) складається з сірої речовини товщиною 1-2,5 мм. Під корою знаходиться біла речовина: в її товщі розташовані ядра мозочка – скупчення сірої речовини. Кора мозочка розділяється борознами на частки і закрутки.

Мозочок має аферентні і еферентні зв’язки з усіма руховими центрами. По аферентних шляхах до мозочка надходить інформація від пропріорецепторів по спинно-мозочкових висхідних шляхах, вестибулярних ядер заднього мозку і через вароліїв міст -- від усіх рухових зон кори великих півкуль. По еферентних шляхах від мозочка посилаються нервові імпульси до кори великих півкуль головного мозку (через таламус), до вестибулярних ядер заднього мозку, червоного ядра, ретикулярної формації довгастого мозку і варолієвого моста.

Основне функціональне значення мозочка полягає в доповненні і корекції діяльності рухових центрів кори і стовбурової частини головного мозку. Він узгоджує швидкі і повільні рухи, регулює позу і м’язовий тонус, бере участь у координації всіх складних рухових актів організму, включаючи і довільні рухи. В літературі (Р. Шмідт, 1985) висловлюється думка про те, що інформація про задум руху передається корою великих півкуль головного мозку в мозочок для перетворення її в програму руху, яка посилається зворотно через таламус до рухових областей кори. Після цього стає можливим здійснення руху.

Функції мозочка вивчали в дослідах на тваринах, у яких мозочок вирізали повністю або частково. При цьому спостерігали зниження м’язового тонусу (атонія), швидку втому (астенія), мимовільні рухи кінцівок і голови (астазія) і порушення координації рухів (атаксія). У осіб з патологічним ураженням мозочка відмічаються такі характерні симптоми, як ністагм, головокружіння, тремор, дефекти мови. Мозочок не тільки регулює діяльність скелетних м’язів, а й впливає на діяльність внутрішніх органів, на рівень артеріального тиску, склад крові.

Проміжний мозок розташований над середнім мозком, зверху вкритий великими півкулями. Проміжний мозок складається із згір’я (таламусу), підзгір’я (гіпоталамусу). І таламус, і гіпоталамус являють собою скупчення багатьох ядер; у таламусі їх близько 40, в гіпоталамусі – 32.

Різні групи ядер виконують різні функції. За функціональними особливостями ядра таламуса (зорового горба) діляться на 4 групи: 1) специфічні ядра переключення; 2) неспецифічні ядра з властивостями ретикулярної формації; 3) ядра з моторними функціями; 4) ядра з асоціативними функціями.

Специфічні ядра переключення нервових імпульсів є воротами інформації, що надходить від рецепторів майже всіх аналізаторів до кори великих півкуль. Специфічні ядра для зорового і слухового аналізаторів називаються відповідно «латеральні колінчасті тіла» і «медіальні колінчасті тіла». Вентробазальні та інші ядра переключають інформацію від рецепторів шкіри, м’язів та інших органів. На відміну від повільної і тривалої активації кори, що здійснюється ретикулярною формацією заднього і середнього мозку, неспецифічні ядра таламуса беруть участь у її швидкій і короткочасній активації кори.

Ядра з переважно моторними функціями з’єднують мозочок і базальні ганглії з руховими центрами кори великих півкуль. Ядра з асоціативними функціями (передні, латеральні і медіальні задні ядра, подушка) зв’язані між собою і з асоціативними зонами лобових, тім’яних, скроневих часток кори, а також з лімбічною корою. Всі вони беруть участь у вищих інтегративних процесах.

Гіпоталамус міститься під зоровим горбом, має тісний анатомічний і функціональний зв’язок з гіпофізом – центральною залозою внутрішньої секреції. Великою кількістю нервових шляхів він сполучається з різними відділами головного мозку, в тому числі з корою великих півкуль.

У гіпоталамусі зосереджені вищі центри вегетативної нервової системи – центри симпатичного (в задній частині гіпоталамуса) і парасимпатичного (в передній частині гіпоталамуса) відділів. З допомогою цих центрів гіпоталамус впливає на діяльність внутрішніх органів.

В гіпоталамусі існують центри емоцій, сну і неспання, насичення і обмеження прийому їжі (ситості), теплорегуляції, водно-сольового обміну – спеціальні клітини (осморецептори), які тонко реагують на зміни осмотичного тиску внутрішнього середовища. Гіпоталамусу належить важлива роль у регуляції діяльності залоз внутрішньої секреції. У ньому виробляються гормони вазопресин, окситоцин, які надходять у задню частку гіпофіза, а також рилізинг-гормони (ліберини), які стимулюють секрецію ряду гормонів у передній частці гіпофіза. В гіпоталамусі синтезуються також гормони, які затримують секрецію гормону росту і пролактину передньою часткою гіпофіза. Ці гіпоталамічні гормони називаються статинами. Таким чином, клітини гіпоталамуса, які виробляють гормони задньої частки гіпофіза і гормони що впливають на передню частку гіпофіза (ліберини і статини), являють собою проміжну ланку між нервовою системою і ендокринною системою. Гіпоталамус і гіпофіз входять до складу адаптаційної гіпоталамо-гіпофізадреналової системи, яка бере участь у стресових реакціях. При подразненні переднього відділу гіпоталамуса виникають негативні емоційні реакції (страх, лють), при подразненні заднього відділу – позитивні емоції (задоволеність, радість, сміх).

Базальні ганглії (підкіркові ядра) – скупчення сірої речовини в глибині білої речовини великих півкуль. Вони розташовані між лобними долями кори і проміжним мозком. Розрізняють дві групи базальних гангліїв: смугасте тіло і бліду кулю. До складу смугастого тіла входять хвостате ядро і лушпина. Функціональне значення базальних ганглій (підкіркових ядер) в основному полягає в тому що вони відіграють роль проміжної ланки в ланцюговій системі, яка зв’язує всі асоціативні зони кори великих півкуль з руховими центрами лобної долі кори. Базальні ганглії мають аферентні і еферентні зв’язки з корою головного мозку і з ядрами стовбурової частини. До смугастого тіла надходять аферентні імпульси від кори великих півкуль, таламуса і чорної субстанції. Від смугастого тіла йдуть еферентні волокна до блідої кулі і чорної субстанції.

Інформація про замисел рухів, від асоціативних зон кори, надходить до базальних гангліїв (смугасте тіло і бліда куля), які включаються у створення програми цілеспрямованих рухів з урахуванням домінуючої мотивації. Далі відповідна інформація від смугастого тіла через бліду кулю надходить у передній таламус. Тут вона інтегрується з інформацією, що надходить від мозочка (його півкуль і зубчастого ядра). Із таламічних ядер імпульсація досягає рухової кори великих півкуль головного мозку, яка відповідає за реалізацію програми руху за участю стовбурових спінальних рухових центрів.

У процесі утворення, закріплення і автоматизації рухових умовних рефлексів базальні ганглії беруть на себе основну роль в управлінні рухами, що входять до складу рухових навичок (складні гімнастичні вправи, звичні рухові процеси, гра на інструментах тощо).

Бліда куля – більш давнішнє у філогенетичному відношенні утворення, ніж смугасте тіло (неостріатум). Бліда куля бере участь у виконанні додаткових рухів (гойдання рук при ходьбі), забезпечує скорочення мімічної мускулатури. У людини з ушкодженою блідою кулею рухи стають незграбними, одноманітними, виникає маскоподібне обличчя.

Бліда куля знаходиться під постійним гальмівним впливом смугастого тіла. При його пошкодженні бліда куля виходить з під цього гальмівного впливу; виникають безперервні ритмічні рухи кінцівок (атетоз), сильні неправильні рухи всього тіла (хорея).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти