ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Смаковий аналізатор, його роль в аналізі і контролі якості їжі

Смаковий аналізатор аналізує, контролює якість їжі, стимулює секрецію травних залоз і всього апарата травлення. При подразненні смакових рецепторів посилюється рефлекторне виділення слини і шлункового соку.

Смаковий аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів. Периферійний відділ – це рецепторні клітини (вторинні рецептори – хеморецептори). Вони містяться в грибоподібних, валикоподібних і листкоподібних сосочках (виростах) слизової оболонки язика (рис. 2.12, IV).

Грибоподібні сосочки розташовані на верхній поверхні тіла язика, валикоподібні – на межі між тілом і коренем язика, листкоподібні – на бокових поверхнях язика. Сосочки надають язику шершавість, бархатистість, в них знаходяться смакові цибулини овальної форми, утворені смаковими рецепторними клітинами і опорними клітинами. На своїх верхніх кінцях смакові рецепторні клітини мають мікроворсинки, які виходять на поверхню язика через смакові капіляри цибулин і сприймають смакові подразнення. Виникаючі при цьому рецепторні потенціали викликають утворення нервових імпульсів, які розповсюджуються по аферентних волокнах язикового нерва і язикогортанного нерва (IX пара черепно-мозкових нервів).

Язиковий нерв являє собою чутливу гілку нижньощелепного нерва, що входить до складу трійчастого нерва (V пара черепно-мозкових нервів). До язикового нерва належить барабанна струна, яка має смакові волокна для смакових сосочків кінчика і тіла язика. Барабанна струна в барабанній порожнині вуха приєднується до лицевого нерва (VII пара черепно-мозкових нервів) і направляється до ядра варолієвого моста. Звідси нервові імпульси через таламус надходять до вищого кіркового центра смаку, який локалізується в нижній частині верхньої центральної закрутки (зона тактильної чутливості язика).

Смаковий аналізатор людини здатний розрізняти (формувати) чотири основних відчуттів: солодке, кисле, солоне і гірке. Кінчик язика особливо чутливий до солодких речовин, корінь – до гірких, середні ділянки країв язика – до кислих і солоних.

Втрата апетиту на їжу, яка вживається щоденно, пояснюється адаптацією смакових рецепторів до одноманітних подразнень. Підвищують (нормалізують) їх чутливість різні спеції, приправи до страв. Збуджують і відновлюють діяльність смакових рецепторів продукти, контрастні за смаком, наприклад, солодкий чай і бутерброд із соленою рибою, мед з малосольними огірками.

Адаптація смакового аналізатора насамперед розвивається до солодощів. Після вживання солодких продуктів звичайна їжа відчувається несмачною, при цьому знижується апетит і в дітей, і в дорослих.

2.5. Ситуаційні запитання і задачі

1. У дiтей частiше, нiж у доpослих, спостеpiгається запалення сеpеднього вуха (отiт). З якими анатомiчними особливостями оpгана слуху пов’язаний цей факт?

2. Чому пpи втpатi слухової функцiї одного вуха погipшується здатнiсть визначати напpямок слуху?

3. Пpи повнiй вiдсутностi слуху дитина страждає глухонiмотою, яка залишається на все життя. Чому, незважаючи на цiлiснiсть мовного апаpату, в таких дiтей не pозвивається мова?

4. Які звуки (високі чи низькі) втpачає здатнiсть спpиймати людина пpи pуйнуваннi верхівки завитки внутpiшнього вуха?

5. В поїздцi по тpяскiй доpозi в людини виникла нудота, блювання, запаморочення та iншi непpиємнi змiни в станi оpганiзму. Яка природа виникнення таких змiн, i як можна їм запобiгти?

6. Пpи швидких лiнiйних та обеpтальних pухах голови i тiла людини спостеpiгаються хаpактеpнi pефлектоpнi pухи очних яблук: повiльнi pухи в пpотилежну стоpону pуху тiла i швидкі – у напpямку pуху тiла. Як називаються такi pухи очей? Який механiзм їх виникнення?

7. Пiсля швидких багатоpазових обеpтальних pухiв голови в одну стоpону поpушується piвновага тiла. Що необхiдно зpобити, щоб негайно усунути таке поpушення? Як можна досягнути здатностi в багато pазiв збiльшити кiлькiсть таких обеpтальних pухiв без поpушення piвноваги i кооpдинацiї pухiв тiла?

8. Людина, що заходить у пpимiщення з непpиємним запахом, спочатку добpе його вiдчуває, а чеpез деякий час пеpестає вiдчувати. В чому полягає пpичина цього явища? Якi сенсоpнi системи пpи тpивалому функцiонуваннi не знижують своєї чутливостi до адекватних подpазникiв?

9. Щоб краще відчути слабкий запах якоїсь речовини, необхідно зробити посилений вдих повітря через ніс. Чому? Де в носовій порожнині розташовані нюхові рецептори? Куди надходять від них рецепторні сигнали?

10. Якими дiлянками повеpхнi язика забезпечуються такi смаковi якостi, як вiдчуття солодкого, солоного, кислого, гipкого?

Тема 3. Аналізатори шкірного чуття, руховий і інтрарецептивний

Логіка викладу і засвоєння матеріалу

1. Аналізатор шкірного чуття. Больові, холодові і теплові рецептори шкіри. Механорецептори. Поріг тактильної чутливості шкіри. Методи дослідження тактильної, температурної і больової чутливості. Провідниковий і центральний відділи аналізатора шкірного чуття.

2. Руховий аналізатор. Різновидності пропріорецепторів. М’язові веретена, їх структура і функція. Тільця Гольджі, їх функціональна роль. Провідниковий і центральний відділи рухового аналізатора.

3. Інтрарецептивна сенсорна система. Різновидності інтерорецепторів. Вісцерорецептивні рефлекси. Вісцеральний біль, його особливості. Шляхи проведення нервових імпульсів від вісцеро-рецепторів до ЦНС.

 

3.2. В результаті вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

• морфофункціональні особливості аналізатора шкірного чуття, рухового і вісцерального аналізаторів;

• роль сомато-сенсорної системи в сприйнятті, аналізі і синтезі зовнішніх подразнень шкіри;

• роль рухового аналізатора в інформуванні організму про положення тіла в просторі і величину скорочення окремих м’язів;

• роль інтерорецептивної сенсорної системи в попередженні порушень постійності складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища;

вміти:

• тестувати рівень функціонального стану аналізатора шкірного чуття, рухової і вісцеральної сенсорних систем;

• використовувати знання матеріалу теми для оцінки адекватності реагування організму на дію подразників довкілля;

• попереджувати порушення функцій аналізатора шкірного чуття, пропріорецептивної і вісцеральної сенсорних систем;

• використовувати знання про вплив чутливості і рухової діяльності пальців рук на функціональний стан організму для організації процесу навчанні і вихованні дітей;

• класифікувати больові відчуття і використовувати їх з метою діагностики захворювань.

 

Основні терміни і поняття

відображений біль; вісцерорецептори; зони Геда; інтерорецептори; м’язові волокна: – інтрарафузальні; – екстрафузальні; колби Краузе; м’язові веретена; механорецепція; механочутливі ноціцептори; модальність; механорецепція; ноціцепція; осморорецептори; пресорецептори; пропріорецептори; соматичний біль; соматоскопія; тактильне відчуття; терморецепція; термочутливі ноціцептори; тільця Майснера; тільця Пачіні; тільця Руфіні; хемочутливі ноціцептори.

Теоретичні відомості

Аналізатор шкірного чуття

Аналізатор шкірного чуття є контактним аналізатором. Він здійснює сприйняття, аналіз і синтез зовнішніх подразнень шкіри. Поняття «аналізатор шкірного чуття» нерідко виражають терміном «сомато-сенсорна система». Загальна схема будови шкіри і рецепторів, які в ній розташовані подано на рис. 2.13.

В рецепторній функції шкіри виділяють три основних модальності (види відчуття) – механорецепцію, терморецепцію і ноціцепцію. Слово «рецепція» означає сприйняття рецепторами енергії подразників і перетворення її в нервове збудження.

Механорецепція (сприйняття механічних подразнень, що діють на шкіру) включає такі якості відчуття, як відчуття дотику, тиску, вібрації. Шкірна терморецепція, або температурна чутливість має дві якості – відчуття холоду і відчуття тепла.

Різні види шкірної чутливості обумовлюються характером впливу подразників, структурно-функціональними особливостями рецепторів шкіри, особливостями відповідних аферентних нервових волокон і аналізаторних центрів. Вважається, що вільні нервові закінчення є рецепторами болю, тільця Руфіні – тепловими рецепторами, колби Краузе – холодовими рецепторами, тільця Пачіні – рецепторами тиску, тільця Мейснера і нервові закінчення у волосяних фолікулах – рецепторами дотику (дотику). Таке уявлення про рецептори шкіри і їх функціональну роль в останній час суттєво доповнено. Наприклад, було встановлено, що вільні нервові закінчення не тільки відповідають за больову чутливість, а й реагують на дотик і температуру, тобто служать для полімодальної (різноманітної) рецепції.

Кожному виду шкірної чутливості відповідає особливий подразник. Винятком є больова чутливість, яка може бути викликана самими різними подразниками великої сили, зокрема такими як жар, холод, тиск, розтягнення, пошкодження тканини тощо. Найпростішим типом рецепторів шкіри є вільні нервові закінчення мієлінових і немієлінових аферентних (чутливих) нервових волокон. Вільні, тобто некапсульовані нервові закінчення знаходяться в дермі і в глибоких шарах епідермісу. Вони відповідають на механічні стимули, нагрівання, охолодження, ноціцептивні стимули (пошкодження). Деякі з вільних закінчень відповідають на один вид подразнення, інші – на два і три види подразнень (полімодальні рецептори).

Рис. 2.13

Рецептори шкіри: І – зовнішній (епідермальний) шар шкіри: 1 – роговий шар, 2 – глибокі шари епідерміса, 3 – базальний шар епідерміса; ІІ – власне шкіра (дерма: 4 – сполучно-тканинні волокна і клітини, 5 – сосочковий шар, 6 – пучки гладеньких м’язових волокон, 7 – волосяна цибулина, 8 – сітчастий шар дерми, 9 – корінь волосини, 10 – потова залоза, 11 – сальна залоза); ІІІ – підшкірна клітковина (гіподерма): 12 – жирова тканина, 13 – вільні нервові закінчення, 14 – тільця Мейснера, 15 – тільця Меркеля, 16 – тільця Пачіні, 17 – колби Краузе

 

Нервові волокна, які галузяться в шкірі мають різну товщину і відповідно різну швидкість проведення нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС. Чим більший діаметр волокна, тим більша швидкість передачі інформації.

Характеризуючи модальність механорецепції, слід відмітити, що механічні впливи на шкіру, як правило, одночасно збуджують у тій чи іншій мірі декілька типів механорецепторів. Тому такі тактильні відчуття, як відчуття дотику і тиску, не можна віднести до рецепторів одного типу. Відповідно і в повсякденному житті важко визначити відмінності між відчуттями дотику і тиску. При поступовому збільшенні інтенсивності механічної дії на шкіру відчуття легкого дотику змінюється відчуттям тиску, а при подальшому збільшенні величини подразнення і відчуттям болю.

При подразненні поверхні шкіри короткими точковими дотиками первинна відповідь у сомато-сенсорній зоні локалізується в суворо обмеженій ділянці. Методом порівняння точок подразнення на поверхні шкіри з точками кори, які реагують на ці подразнення (дають відповідь), вченими були виявлені проекції різних областей тіла на сомато-сенсорну зону кори (SI) «точка в точку». Таку лакалізацію називають соматоскопією, або топографічним представництвом. Найбільш обсяжні ділянки в корі виявлені для губ, обличчя і кистей рук. Встановлена висока кореляція рівня розвитку мови і тонких рухів пальців рук. Обсяжне представництво кистей рук у корі великих півкуль, тісний з в’язок цієї області з мовними та іншими центрами, могутній вплив чутливості і рухової діяльності пальців рук на функціональний стан всього організму повинні враховувати педагоги при навчанні і вихованні дітей.

Тактильне відчуття (відчуття дотику і тиску) нерівномірно розподіляється на поверхні шкіри. Якщо дотикатися щетинкою до різних ділянок шкіри, то виявляється, що слабкий тиск викликає відчуття тиску або дотику тільки в певних точках шкіри. Ці точки називаються тактильними. До ділянок шкіри, де тактильні точки лежать особливо густо, відносяться кінчики пальців рук і губи, а менше всього їх на плечах, стегнах і спині. Чим більше тактильних точок на одиниці поверхні шкіри, тим менший розмір кожної точки і тим вище гострота дотику. Так, на 1 см2 шкіри гомілки нараховують 7-10 тактильних т очок, на середині передпліччя – 15, на зап’ясті – 40, на долонній поверхні великого пальця руки в області його підвищення – більше 100 і на кінчиках пальців – величезна кількість, яка практично не піддається підрахунку.

У межах однієї чутливої точки два одночасних стимули не розрізняються. Здатність розрізняти два тактильних стимули, нанесених на шкіру одночасно, використовують для визначення просторової межі тактильної чутливості шкіри. Мінімальна відстань, при якій піддослідний почує два дотики, наприклад, ніжок циркуля Вебера, є одночасною просторовою межею тактильної чутливості. Так, для кінчиків пальців величина межі тактильної чутливості, або відчуття дотику, складає близько 2 мм, для червоної частини губ – 4-5 мм, тильної частини кисті – 32 мм, передпліччя і гомілки – 40 мм, верхньої частини спини – 53 мм, середини спини, стегна і задньої частини шиї – 67 мм.

Крім одночасних просторових меж, при дослідженні тактильної чутливості шкіри прийнято також визначати послідовну і просторову межу. Послідовні механічні стимули розрізняються краще, ніж одночасно діючі два стимули.

Одночасні і послідовні просторові межі знижуються (гострота тактильної чутливості підвищується) в процесі відповідного тренування. Так, незрячі люди набувають здатності швидко і точно узнавати дотиком дрібні предмети, випуклі точки в тексті Брайля тощо.

Тактильна чутливість виникає не лише при адекватному подразненні рецепторів шкіри не покритої волоссям, а і при нахиленні волосин шкіри. На дотик і тиск реагують тільця Мейснера, тільця Пачіні, диски Меркеля. Інформація про дотик пальців правої руки до предмета сприймається в області нижньої частини задньої центральної закрутки лівої півкулі головного мозку. Дотикова чутливість шкіри добре розвинена у спортсменів, які спеціалізуються з гімнастики і єдиноборств.

На дотик до ділянки шкіри, не покритої волоссям, реагують тільця Мейснера; у волосяній шкірі на дотик реагують вільні чутливі нервові закінчення, які обвивають волосяні стержні. Найменше відхилення волоса викликає збудження нервового закінчення і відповідне відчуття дотику. Тільця Пачіні і диски Меркеля реагують переважно на тиск і вібрацію.

Механорецептори аналізатора шкірного чуття мають властивість знижувати свою чутливість до дії на них подразників. Дуже швидко адаптуються тільця Пачіні, помірно швидко – тільця Мейснера, ще повільніше – диски Меркеля. Тільця Пачіні і диски Меркеля реагують переважно на тиск і вібрацію, тільця Мейснера – на дотик.

Втрата і збереження різних видів шкірного чуття з правої сторони і лівої сторони тіла проявляється по-різному. Це пояснюється тим, що імпульсні потоки больової і температурної інформації переходять на другу половину спинного мозку, а імпульси тактильної чутливості піднімаються до головного мозку по цій же стороні спинного мозку, до якої вони надходять від рецепторів.

Людині дуже важко співвідносити (локалізувати) усі відчуття дотику і тиску до певного місця шкіри. Ця здатність дається не від народження, а виробляється в процесі життєвого досвіду і у взаємодії з іншими органами чуття, особливо із зором і м’язовим чуттям. Наш повсякденний досвід учить, що внутрішнього боку вказівного пальця і зовнішнього боку середнього пальця одночасно можуть торкатися лише дві різні кульки.

Якщо до маленької кульки дотикнутися перехрещеними вказівним і середнім пальцями, то виникає відчуття дотику до двох кульок (дослід Арістотеля). Пізнавальна здатність правої і лівої руки не однакова (функціональна сенсорна асиметрія). Правші не тільки швидше і точніше виконують роботу правою рукою, а й краще розпізнають предмети на дотик цією ж самою рукою. Причина полягає у набагато більшому досвіді правої кінцівки. Ймовірно, сенсорна асиметрія є наслідком рухової асиметрії.

При специфічному подразненні тактильних рецепторів певних ділянок шкіри (під піхвами, підошвена ділянка стоп) виникає лоскотний стан. Імпульси від цих рецепторів через спинний, довгастий і середній мозок надходять до таламуса, звідси в лімбічну систему, гіпоталамус і кору мозку. Збудження ядер гіпоталамуса імпульсами, які надійшли від лоскотних тактильних рецепторів спричиняє ряд вегетативних (симпатичних) реакцій: звуження кровоносних судин шкіри, розширення судин скелетних м’язів мозку, зростання частоти і сили серцевих скорочень, розширення зіниць, скорочення м’язів волосяних цибулин (дрібні волоски шкіри при цьому піднімаються).

Вчені вважають, що активізація функціонального стану симпатичної нервової системи при лоскотанні є наслідком виробленої в процесі еволюції захисної реакції. Для наших пращурів така реакція була доцільною – готуючи організм до можливої боротьби вона сприяла їх виживанню. Реакція дітей на лоскотання залежить від їх психологічного настрою. Якщо дитина має веселий настрій, лоскотання цей настрій лише посилює, якщо ж дитина стомлена і не бажає гратися, то лоскотання викликає роздратування, сльози і істерику. Сльозами, як правило, закінчується тривале лоскотання. Причиною цього є перезбудження симпатичної нервової системи, вичерпання її резервних можливостей.

Частиною шкірного аналізатора є температурна сенсорна система. Основними підставами для такого твердження є такі:

• рецептори цієї аферентної системи розташовані в шкірі;

• температурні рецептори важко відрізнити від тактильних;

• провідні шляхи і центри тактильної та температурної чутливості значною мірою збігаються.

Проте це не вказує на схожість у відчуттях. Тактильна і температурна чутливість чітко розрізняється (суб’єктивно і об’єктивно) за умовно-рефлекторними і електрофізіологічними показниками.

Аферентна імпульсація від терморецепторів залежить від внутрішньошкірної температури, а ступінь і швидкість цієї зміни температури визначаються напрямом, інтенсивністю і швидкістю теплового потоку. В свою чергу ці параметри залежать не лише від температури об’єкта, а й від їхньої теплоємності, теплопровідності, маси. Так при одній і ті й же кімнатній температурі, металевий предмет в руках учня здаватиметься холоднуватим, дерев’яний – нейтральним, пінопластовий – трохи теплим. У випадку з металевим предметом тепловий потік буде спрямований від шкіри, а тому спричинить зниження внутрішньошкірної температури; у випадку з пінопластовим предметом ми стикаємось з протилежним явищем.

Людина здатна вловлювати різницю температур до 0,2 °С. При цьому діапазон сприйманих внутрішньо-шкірних температур становить від +10 до +44,5 °С. При температурах менш як +10 °С настає холодова блокада температурних волокон і волокон іншої чутливості (один із засобів знеболювання); при температурах понад +44,5 °С на з міну відчуттю «гаряче» приходить відчуття «боляче».

При дії на ділянку шкіри холодного предмета відповідна інформація сприймається швидше, ніж інформація про дію гарячого предмета. Це пояснюється тим, що інформація про дію низької температури передається по А-дельта нервових волокнах з швидкістю 12-30 м/с, а при тепловому подразненні нервові імпульси передаються в ЦНС по волокнах С групи з швидкістю 0,5-2 м/с.

Руховий аналізатор

Руховий аналізатор – це сукупність нервово-рецепторних утворень, які сприймають стан опорно-рухового апарату і забезпечують формування сенсорних відчуттів, супроводжуються відповідними руховими і вегетативними рефлексами.

Руховий аналізатор забезпечує організм інформацією про положення тіла в просторі, про міру скорочення кожного м’яза, бере безпосередню участь у координації рухів і регулює тонус м’язів. Периферичний відділ рухового аналізатора являє собою пропріорецептори, які називаються м’язовими веретенами (рис. 2.14); в сухожиллях на місці їх з’єднання з м’язовою тканиною знаходяться сухожильні пропріорецептори – органи Гольджі.

Суглоби мають декілька видів пропріорецепторів – рецептори що нагадують структуру тілець Панічі, сухожильних органів Гольджі, тілець Руфіні. Тут виявляються також вільні нервові закінчення. Пропріорецептори суглобів сигналізують про положення частин тіла (кінцівок), напрям і швидкість їхнього руху, м’язову силу.

М’язові веретена і сухожильні органи Гольджі реагують збудженням на їх розтягнення.

Рис. 2.14

Будова і функція м’язового веретена: А – гамма-регуляція діяльності м’язів: 1 – ретикулярна формація; 2 – інтрафузальні м’язові волокна; 3 – екстрафузальне м’язове волокно; 4 – м’язове веретено (б-мотонейрон, г-мотонейрон); Б – два типи інтрафузальних м’язових волокон: 5 – волокно з ядерним ланцюжком; 6 – волокно з ядерною сумкою; 7, 8 – аферентні нервові волокна; 9 – г-волокна; 10 – г-пластинка (динамічний ефект); 11 – г-кущоподібне закінчення (статичний ефект)

Розтягнення – це адекватне подразнення для даних пропріорецепторів. Подразнення органів Гольджі розвивається при будь-якому розтягненні у ланцюгу «м’яз-сухожилля». Це буває не лише при сильному скороченні м’яза, а й при його незначному скороченні, що має місце в стані спокою. Таким чином, для будь-якого стану м’язів і положень суглобів існує своя специфічна картина аферентних імпульсів.

М’язове веретено збуджується під час розслаблення м’яза. При штучному механічному розтягненні структур м’язового веретена, як і структур органа Гольджі збудження посилюється. Таким чином, наявність вказаних різновидностей пропріорецепторів дає можливість отримувати людині тонко диференційовану інформацію про стан м’яза (ступінь його скорочення, розслаблення чи розтягнення). Коли м’яз розслаблений, до відповідних центрів кори мозку надходять небагато рідких аферентних імпульсів від сухожильних рецепторів Гольджі і значно більше – від м’язових веретен; при скорочені м’язу установлюється протилежне співвідношення.

Під дією сил земного тяжіння голова, тулуб, кінцівки і суглоби набирають певного положення, а м’язи розтягуються. Наслідком рівноваги є подразнення пропріорецепторів м’язів, сухожиль, суглобних структур і надходження до ЦНС аферентних імпульсів певної інтенсивності. У відповідь на ці імпульси нервова система забезпечує рефлекторне підтримання відповідного рівня тонічного скорочення всіх скелетних м’язів. Такий базисний тонус забезпечує постійну готовність м’язів до скорочень, сприяє підтриманню тієї або іншої адекватної пози.

Руховий аналізатор для людини є основним критерієм оцінки віддаленості і розмірів предмета. Для формування початкового уявлення про віддаль до предмету, його габаритні розміри, цю віддаль «вимірюють» ходьбою, дотягуються до предмета руками, обмацують його. Неодноразові поєднання таких відчуттів із зоровими, слуховими, тактильними відчуттями дають можливість виробити здатність оцінювати віддалі і розміри лише на підставі роботи зорового, слухового, шкірного аналізаторів.

В регуляції діяльності кожного м’яза при забезпеченні пози стояння і рухів беруть участь дві регуляторні системи зворотного зв’язку: система регуляції довжини м’язів, роль датчиків, у якій відіграють м’язові веретена, і система регуляції напруження, датчиками якої служать сухожильні органи (тільця Гольджі). Під час стояння напруженими стають м’язи-розгиначі тулуба, шиї, нижніх кінцівок. Коли ці м’язи розслаблюються або розтягуються протидією м’язів-згиначів, то рівновага порушується, спостерігаються відхилення тіла. За таких умов виникає збудження м’язових веретен, нервові імпульси по моносинаптичній рефлекторній дузі через альфа-мотонейрони надходять до екстрафузальних м’язових волокон, вони (як і відповідні м’язи-розгиначі) скорочуються, і порушена при стоянні рівновага відновлюється.

М’язові веретена можуть посилати нервові імпульси в ЦНС при відсутності зміни довжини м’язів. Активність веретен м’язових волокон за даних умов забезпечується механізмом гамма-регуляції.

Кожне м’язове веретено має в своєму складі м’язові волокна відмінні від звичайних (екстрафузальних), їх називають інтрафузальними. Інтрафузальні м’язові волокна мають периферичні полярні скоротливі ділянки і середні не скоротливі частини, від яких відходять аферентні нервові волокна. До скоротливих ділянок підходять рухові нервові волокна гамма-мотонейронів, тіла яких знаходяться в передніх рогах спинного мозку. Вище названі структурні елементи є складовими механізму гамма-регуляції (гамма-петлі) тонусу скелетних м’язів.

Активність гамма-мотонейронів регулюється ретикулярною формацією середнього мозку. Завдяки наявності гамма-еферентної іннервації м’язові веретена можуть посилати імпульси в ЦНС не тільки при розслабленні і розтягуванні поперечносмугастого м’яза, але й при його скороченні. Ці імпульси тонізують альфа-мотонейрони спинного мозку, підтримують тонус скелетної мускулатури в будь-якому стані. Під час активних рухів гамма-мотонейрони підтримують постійні імпульси м’язових веретен, здійснюють настройку чутливості м’язових веретен під час скорочення м’яза, дають можливість пропріорецепторам реагувати на нерівномірності руху, брати участь у корекції рухів. Гамма-мотонейрони попереджують розслаблення м’язових веретен у ході скорочення екстрафузальних м’язових волокон.

Прямих методів для визначення абсолютної чутливості рухового аналізатора сьогодні ще немає. Непрямим показником чутливості рухового аналізатора є точність відновлення положення суглоба та відчуття зміни його положення. Найчутливішим у цьому розумінні є плечовий суглоб. Для нього межа сприйняття зміщення становить 0,22-0,42°. Найменш чутливий гомілковий суглоб, у якого поріг становить 1,15-1,30°. Більшість людей із заплющеними очима встановлюють положення суглобів з помилкою близько 3 %. Оцінити чутливість рухового аналізатора можна і шляхом визначення величини ледь помітної різниці в силі ваги. Середня величина чутливості рухової сенсорної системи за цим методом – близько 2-4 %.

Властивість пропріорецепторів інформувати ЦНС про силу скорочення м’язів з допомогою кистьового динамометра досліджується так. Визначають максимальну довільну силу кисті при витягнутій і відведеній в бік руці. Після цього, спочатку під контролем зору, а тоді з заплющеними очима стискають динамометр з силою 25 % і 50 % від максимальної сили. Визначають різницю (ступінь відхилення) між показниками кистьової сили, отриманими при участі зору і без зорового контролю. Чим менша ступінь відхилення отриманих показників сили, тим вищий рівень пропріорецептивного чуття.

Крім специфічного сенсорного шляху пропріорецептивні імпульси надходять також до мозочка, ретикулярної формації, гіпоталамуса та деяких інших структур. Ці зв’язки відіграють важливу роль в регулюванні рухової активності та діяльності внутрішніх органів (моторно-вісцеральні рефлекси). Завдяки руховій сенсорній системі здійснюється погодження функціонального стану вегетативних систем енергозабезпечення (серцево-судинної, дихальної), виділення, терморегуляції та інших з активністю опорно-рухового апарату.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти