ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нижча і вища нервова діяльність

Поведінка людини як і більшість морфо-функціональних ознак, визначається взаємодією організму та чинників оточуючого середовища. До вроджених форм поведінки (нижча нервова діяльність) належать насамперед безумовні рефлекси – видові реакції організму на внутрішні і зовнішні подразники. Нижчою нервовою діяльністю забезпечується реагування організму на дію подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, узгоджена діяльність органів і систем, саморегуляція гомеостазу внутрішнього середовища. Вища нервова діяльність (ВНД) є індивідуально набутою в процесі життя – це розумова (інтелектуальна) і довільна рухова діяльність. Вона пов’язана з функцією вищих відділів ЦНС – корою великих півкуль і підкірковими утвореннями (рис. 1.24).

В звичайних умовах життя на організм людини діє велика кількість подразників. Подразнюючи рецептори відповідних сенсорних систем, ці подразники викликають збудження, яке у вигляді нервових імпульсів передається у відповідні центри кори головного мозку. Тут вони аналізуються (розрізняються) і синтезуються (з’єднуються, узагальнюються). З допомогою аналізу людина активно диференціює окремі подразники, розрізняє форму різних предметів, їх колір, температуру тощо.

Разом з аналізом відбувається синтез – об’єднання окремих властивостей предметів (відчуття кольору, температури, смаку тощо) в певні комплекси, в цілісні образи предметів. Так, запах їжі, її колір, смак, форма, синтезуючись корою, узагальнюються щодо оцінки даної їжі. Складна аналітико-синтетична діяльність кори мозку є основою утворення умовних рефлексів, у тому числі рефлексів вищих порядків, обов’язковою передумовою формування інших форм інтелектуальної діяльності людини.

ВНД забезпечує найрізноманітнішу поведінку тварин і людини і їхню взаємодію з довкіллям; вона включає в себе вчення про умовні рефлекси, взаємодію процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, динамічні стереотипи нервової діяльності, взаємодію першої і другої сигнальних систем, сон і неспання.

Знання фізіології ВНД має велике значення для розвитку медицини, для вирішення питань раціоналізації розумової та фізичної праці, науково обґрунтованої організації фізичного вдосконалення дітей і дорослих. Велика роль науки про ВНД людини і для розвитку педагогіки та мовознавства. Аналітико-синтетична діяльність кори забезпечує перебіг процесів сприйняття, переробки, збереження та відновлення інформації, процесів пізнання, навчання та поведінки.

Надзвичайно важливою є здатність людини до створення планів, програм поведінки. Програма поведінкового акту – це модель того, що відбудеться з організмом в майбутньому (О.С. Батуєв, 1991). Для її побудови необхідні домінуюча мотивація, певний життєвий досвід та оцінка біжучої ситуації.

Домінуюча мотивація виникає на основі найбільш важливої в даний момент потреби. Саме потреба викликає вибіркову активацію певних мозкових структур, результатом чого і є створення домінуючої мотивації.

Основою для побудови поведінкової програми є набутий досвід, довготривала пам’ять. Домінуюча мотивація «видобуває» з довготривалої пам’яті ті готові елементи, які можуть забезпечити досягнення необхідного результату. Аналіз біжучої ситуації передбачає оцінку структури навколишнього середовища та місця власного тіла в ньому, отримання біологічно корисної інформації з цього середовища і визначення провідної кінематичної ділянки для реалізації необхідного рухового акту.

Вплив оточуючого середовища на організм в основному здійснюється комплексом подразнень, діючих у певній послідовності. Багаторазово повторюючись, стереотипні комплекси подразників викликають у корі великих півкуль цілу мозаїку центрів збудження і гальмування, які включаються в чітко визначеному порядку (рис. 3.1). Системна діяльність кори великих півкуль, при якій на одну й ту ж систему подразників організм відповідає чітко визначеною і міцно закріпленою роботою, складає суть динамічного стереотипу (ДС). Прикладом ДС може служити стереотип рухової діяльності спортсмена при виконанні складних гімнастичних, важкоатлетичних або інших стандартних вправ.

Утворення ДС є наслідком напруженої синтезуючої діяльності кори мозку, але, якщо стереотип встановився, то підтримувати його на досягнутому рівні не вимагає великих вольових зусиль. Значно важче буває змінити міцно створений стереотип. Володіючи різним фондом рухових навичок, учні не однаково швидко засвоюють нові рухові дії. Так, кваліфікований працівник завжди швидше опановує новою програмою дій ніж початківець. Якщо ж навичка сформовано неправильно, то на його перебудову витрачається значно більше часу, ніж на створення нового стереотипу. Саме за таких умов менш кваліфікований працівник за один і той же проміжок часу може випередити щодо технічної підготовки більш кваліфікованого працівника.

Таким чином, міцність ДС, поряд з позитивним значенням, яке визначається зменшенням затрат енергії на виконання певної роботи, має і негативне значення. Звичка діяти за певним стереотипом утруднює пристосування до нових умов виконання роботи, до нового ритму життя.

Роль мотивацій та емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людиниМотивація (спонукання, потяг, драйв) – це збуджений активний стан мозкових структур, які спонукають вищих тварин і людину здійснювати спадково закріплені або набуті досвідом дії, спрямовані на задоволення індивідуальних (голод, спрага) або групових (турбота про потомство) потреб.

В екстремальних ситуаціях (виверження вулканів, повені тощо), матері на відміну від батьків, рятували не себе, а своїх дітей. За умови наявності виразної залежності від алкоголю материнський інстинкт турботи про потомство пригнічується. Для алкоголічки мотиваційні стимули, направлені на пошуки і прийняття алкоголю більш важливі, ніж материнські почуття та обов’язки турботи про своїх дітей. Усе це вказує на актуальність проблеми боротьби з алкоголізмом, токсикоманією, наркоманією взагалі, і алкоголізмом жінок, зокрема.

Рис. 3.1

Системність у роботі великих півкуль головного мозку (за Е.А. Асратяном). А – застосування системи різних умовних подразників, Б – повторення того самого подразника (світла) замість різних умовних подразників; 1 – дзвоник, 2 – метроном з частотою 60 ударів за хвилину, 3 – шипіння, 4 – метроном з частотою 120 ударів за хвилину (диференціювання), 5 – світло, 6 – торкалка

 

За сприятливих умов мотивації, що викликають збудження організму, ведуть до реалізації цілеспрямованої поведінки. Проте не варто ототожнювати мотивації і потреби.

Не кожна потреба супроводжується проявом відповідної мотивації і поведінкової дії. Наприклад, організм кожної людини має потребу в надходженні з їжею вітамінів. Але в людини немає природженого потягу до джерел, багатих вітамінами. Тому на протязі багатьох століть окремі групи населення страждали хворобами, що викликались авітамінозами (цинга, подагра, рахіт та ін.).

Мотиваційне збудження до пошуку продуктів, багатих вітамінами, виникає на основі набутого досвіду і знань. Серед потреб, що обумовлюють мотивації поведінки, виділяють вітально-біологічні (харчові, захисні, регуляції сну і неспання, економії сили), соціальні, ідеологічні та інші потреби. Розрізняють нижчі (первинні, прості, біологічні) і вищі (вторинні, складні, соціальні) мотивації. Важливими біологічними мотиваціями є голод, спрага, страх, агресія, статевий потяг, турбота про потомство.

Почуття голоду, спраги, недостачі кисню викликають загальні відчуття і супроводжуються негативними емоціями. При задоволенні відповідної потреби, негативні емоції змінюються на позитивні.

В цілісній поведінковій реакції мотивація і емоція проявляються в нерозривній єдності, вони тісно пов’язані з виникненням і задоволенням потреб організму – необхідною умовою його життєдіяльності, умовою збереження гомеостазу внутрішнього середовища.

В схемі рухової функціональної системи П. К. Анохіна мотивація знаходить місце в першій стадії формування цієї системи (аферентний синтез), позитивні чи негативні емоції – в стадії цілеспрямованої дії (див. тема 1, модуль 1).

З позиції сенсорної фізіології загальні відчуття викликаються адекватними внутрішніми стимулами (подразниками), які діють на специфічні рецептори, частина з яких ще й досі науці невідома. Так, підвищення осмотичної концентрації внутрішньоклітинної рідини відчувається як спрага. Відчуття спраги є пусковим чинником включення мотиваційних механізмів пошуку води, направлених на усунення дефіциту води в організмі. Задоволення мотивації (прийняття води) спричиняє зникнення відчуття спраги (рис. 3.2).

Рис. 3.2

Схема взаємовідношень між загальними відчуттями і мотиваціями (драйвами) на прикладі відчуття спраги і мотивацій пошуку води (за Р. Шмідтом, 1983)

З біологічної точки зору метою мотивацій, пов’язаних із загальними відчуттями, є виживання індивіда і виду в цілому. Тому вищезгадані відчуття обов’язково мають задовольнятись. Мотивації є впровадження безумовнорефлекторними реакціями. Проте протягом життя під впливом багатьох чинників вони модифікуються. Складні форми мотивацій людини, які проявляються на усвідомленому рівні, називаються інтересами.

Формування мотивацій і емоцій тісно пов’язані з функцією гіпоталамуса і лімбічної системи, які беруть участь в процесах моделювання відчуттів у відповідь на аферентні імпульси від хеморецептивних систем та неспецифічних систем кори великих півкуль.

Важлива роль у виникненні мотивацій належить нейропептидам, зокрема ендорфінам і енкефалінам. Вважається, що будь-яка діяльність завжди спрямована на задоволення відчуттів. Через задоволення відчуттів здійснюється задоволення біологічних потреб. Мотивація є компонентом функціональної системи психічної діяльності людини, – результатом інтегрованого стану мозку, як основи для формування мети дії і програми її досягнення. Цей факт належить враховувати при організації підготовки учнівської та студентської молоді. Адже співпадання домінуючої мотивації і підкріплення (успішне виконання завдань щодо розвитку педагогічних здібностей) залишає чіткий слід у формі функціональної системи психічної діяльності. Усе це вказує на необхідність такої організації професійної підготовки студентів (учнів), щоб кожне заняття формувало домінуючу мотивацію і відповідну функціональну систему психічної діяльності. Для цього необхідно (В. Г. Григоренко, 1994): 1) розширювати, зміцнювати і вдосконалювати сітку асоціацій з сфери реальної педагогічної діяльності; 2) розвивати у студентів чітке бачення усіх частин цієї сітки із змістом реальної професійної діяльності вчителя; 4) виробити і впорядкувати зв’язки з вищими асоціативними системами, які максимально розкривають особистість конкретного студента.

Умовні і безумовні рефлекси

Підтримання сталості внутрішнього середовища, як основи незалежного (від постійних змін чинників довкілля) життя людини можливе завдяки безумовно-умовно-рефлекторній діяльності ЦНС. При цьому умовні рефлекси завжди утворюються на базі безумовних рефлексів. Умовні і безумовні рефлекси відрізняються між собою рядом ознак.

Усі безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Проте окремі з них, зокрема статевий, формуються після народження в міру морфофункціонального дозрівання нервової, ендокринної та інших систем організму. Умовні рефлекси виробляються в процесі індивідуального розвитку на основі життєвого досвіду. Вони не передаються спадково.

Безумовні рефлекси є видовими. Вони властиві усім представникам даного виду (захисні рефлекторні реакції їжаків, котів тощо). Умовні рефлекси не видові, а індивідуальні.

Безумовні рефлекси відносно сталі, умовні – несталі, і в залежності від певних умов можуть вироблятися, закріплюватися або згасати. Утворення умовних рефлексів можливе при обов’язковій участі кори великих півкуль. Після руйнування кори мозку усі наявні умовні рефлекси зникають. Безумовні рефлекси проявляються і при порушенні цілісності вищих відділів ЦНС.

Для кожного безумовного рефлексу характерна своя стала рефлекторна дуга. Умовні рефлекси не мають сталих рефлекторних дуг. Такі безумовні рефлекси, як захисний, харчовий, статевий, батьківський, є інстинктами.

Інстинкт – це цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, що характеризується постійністю відповідних реакцій на дію певних подразників. Фізіологічною основою інстинкту є ланцюг безумовних рефлексів, в який під впливом зовнішніх чинників вплітаються окремі умовні рефлекси.

Рефлекторні дуги безумовних рефлексів, з якими народжується дитина, починають формуватися ще на третьому місяці ембріогенезу. Завдяки цьому з моменту народження організм може задовольнити свої потреби і до певної міри уникнути небезпеки. Що ж до умовних рефлексів то доцентрові і відцентрові шляхи, відповідні ділянки ЦНС також існують з моменту народження, але вроджених зв’язків між ними немає. Вони утворюються в процесі навчання.

Основою виховання та навчання є вироблення умовних рефлексів, навичок та асоціацій різного роду та різної складності. Якщо учень виконував завдання правильно, його дії підкріплювали, якщо помилявся – не підкріплювали (ставили погані оцінки). Згодом умовні рефлекси перетворювались в набуті програми поведінки. Так дитина навчається писати слова, речення. Подібний механізм лежить в основі навчання читанню, грі на музичному інструменті, бігові, стрибкам тощо. Результатом утворення умовних рефлексів є елементарні гігієнічні навички: вмивання, чищення зубів тощо.

Фізіологічний механізм утворення умовного рефлексу в спрощеному вигляді полягає у формуванні тимчасового нервового зв’язку між двома збудженими осередками кори мозку: центром умовного і центром безумовного подразнень. Так, після декількох поєднань відносно слабкого збудження в слуховому центрі (при дії звуку) з більш сильним збудженням у харчовому центрі (при дії підкріплюючого харчового подразника – їжі) збудження з слухового центру буде розповсюджуватись на харчовий. Згодом досить одного звукового подразнення, щоб викликати харчову реакцію у вигляді слиновиділення навіть без прийняття їжі. Між осередком збудження, викликаного індиферентним (звуковим) подразником, і осередком збудження, викликаного безумовним (харчовим) подразником, виникає тимчасовий зв’язок (рис. 3.3). Тимчасовий зв’язок – це наслідок функціонального об’єднання центральних структур і механізмів, завдяки яким відбувається тривала фіксація в пам’яті цієї нової функціональної організації мозку.

Рис. 3.3

Схема утворення дуги умовного рефлексу (за Є.А. Асратяном): ВСМ – дуга слухового підкіркового безумовного рефлексу; ВС’М – дуга слухового кіркового безумовного рефлексу; ЯХЗ – дуга слино-видільного підкіркового безумовного рефлексу; ЯX’З – дуга слиновидільного кіркового безумовного рефлексу; C’X’ – умовнорефлекторний зв’язок; BC’X’З – дуга умовного рефлексу. В – вухо, С і C’ – слухові центри, М – м’яз, Я – язик, Х і Х’ – харчові центри, З – залоза (слинна)

 

Утворення умовного рефлексу на час прийняття їжі зумовлене формуванням тимчасового нервового зв’язку між ділянкою кори великих півкуль, в яку надходять ритмічні аферентні імпульси від ритмічно працюючих внутрішніх органів, і ділянкою безумовного рефлексу, яка викликає слиновиділення. Наприклад, якщо немовля годувати через кожні три години, то через 2-3 тижні дитина буде прокидатись саме через даний проміжок часу, тобто утвориться умовний рефлекс на час прийняття їжі – хімічний склад крові після трьохгодинного голодування буде сигналом потреби в їжі.

Вважається, що розрізнення одного моменту часу від другого здійснюється через ритмічність аферентної імпульсації у відповідні центри кори мозку від серця, дихальних м’язів та інших періодично функціонуючих органів і систем організму.

Замикання тимчасових зв’язків може йти не лише в горизонтальному (кора-кора), а й у вертикальному (кора-підкірка-кора) напрямках. При цьому доцентрові імпульси від умовного подразника через таламус і неспецифічну систему (гіпокамп, ретикулярна формація) надходять у відповідну зону кори. Тут вони піддаються аналізу і синтезу і по низхідних шляхах ідуть до підкіркових утворень, а згодом в кору, але вже в зону локалізації безумовного рефлексу. Формування умовного рефлексу посилюється (прискорюється) оптимальним збудженням і виникненням домінанти.

У школярів навчально-виховна робота завжди пов’язана з виробленням різних умовно-рефлекторних реакцій. При цьому умовно-рефлекторна діяльність є вагомою складовою поведінки людини в цілому. Частина умовних рефлексів утворюється мимовільно, над утворенням інших людина працює свідомо.

Умовні рефлекси (рефлекси першого порядку) формуються за певних умов на базі безумовних рефлексів, або на базі вже раніше вироблених і міцно закріплених умовних рефлексів (рефлекси вищих порядків). Для утворення умовних рефлексів, як і для будьяких рухових навичок, необхідні такі умови:

• умовний подразник повинен передувати безумовно-рефлекторному підкріпленню;

• умовний подразник повинен бути середньої сили (на подразники слабкої сили умовний рефлекс виробляється повільно, а на сильні, які викликають позамежне гальмування, умовний рефлекс взагалі не утворюється);

• діяльний стан кори великих півкуль (відсутність втоми, сонливості);

• оптимальний рівень збудливості центра підкріплюючого подразника (формування будь-яких навичок необхідно проводити на фоні достатньої зацікавленості учнів у навчанні). Спочатку, до моменту появи умовно-рефлекторної відповіді, умовний подразник називається індиферентним, згодом – умовним сигналом.

Людина, яка ніколи не коштувала лимона, не проявляє ніякої фізіологічної реакції на його вигляд, крім цікавості. Якщо ж ця людина спробувала лимон на смак, то в подальшому лише вигляд лимона викликатиме у неї слиновиділення.

Вигляд лимона – це умовний індиферентний подразник. У людини, яка бачить лимон вперше, він викликає зацікавленість (безумовний орієнтувальний рефлекс). Лимонна кислота, що безпосередньо подразнює смакові рецептори язика – це безумовний подразник. Попереднє подразнення умовним сигналом і наступна дія безумовного подразника (смак лимона) обумовили утворення тимчасового зв’язку в корі головного мозку (між центрами, які сприйматимуть умовний та безумовний подразники) – формування умовного слиновидільного рефлексу на вигляд лимона.

Рефлекси, які утворюються на дію природних натуральних умовних подразників називаються натуральними умовними рефлексами. Наочним прикладом утворення натуральних умовних рефлексів можуть бути досліди І. С. Цитовича, проведені на двох групах тільки що народжених цуценят. Тварин першої групи годували лише молоком, а другої – спочатку молоком, а згодом лише м’ясом. У цуценят, яких годували м’ясом, вигляд і запах його вже на віддалі викликали умовну харчову реакцію з вираженими моторним і секреторним компонентами. Тварини першої групи, яких годували молоком, перший раз реагували на м’ясо лише орієнтувальною реакцією – обнюхували його і відвертались. Проте вже одноразове поєднання вигляду і запаху м’яса з його вживанням призводило до утворення натурального умовного харчового рефлексу.

Натуральні умовні рефлекси швидко виробляються і характеризуються великою стійкістю. Вони можуть зберігатися протягом всього життя при відсутності наступних підкріплень. Це пояснюється їх великим біологічним значенням, особливо в ранньому віці, коли відбувається інтенсивне пристосування організму до дії чинників навколишнього середовища.

Умовні рефлекси можуть бути вироблені на подразники, яким не притаманні в звичайних природних умовах властивості подразників, що викликають безумовний рефлекс. Спричинені такими індиферентними (байдужими) подразниками (світло, звук, запах тощо) умовні рефлекси називають штучними. Штучні рефлекси в порівнянні з натуральними виробляються повільно, але швидко згасають при їх непідкріплені.

Умовний рефлекс, вироблений шляхом підкріплення умовного подразника іншим міцно виробленим умовним рефлексом, називається рефлексом другого порядку. Основний же міцно сформований рефлекс, підкріплений безумовним подразником, називається рефлексом першого порядку (рис. 3.4). Наприклад, після того як у собаки вироблений міцний умовний харчовий рефлекс на звук свистка, можна зробити світло умовним подразником, підкріпляючи його не їжею, а свистком. Після декількох поєднань «світло-свисток» світло яке раніше не підкріплювалось їжею, стає умовним харчовим подразником і на його дію у собаки з’являється виражена харчова реакція.

Рис. 3.4

Вироблення умовного слиновидільного рефлексу: 1 – вироблення умовного рефлексу першого порядку; 2 – умовний рефлекс вироблений; 3 – вироблення умовного рефлексу другого порядку на основі умовного рефлексу першого порядку; 4 – рефлекс другого порядку вироблено

На базі умовного рефлексу другого порядку можна сформувати рефлекс третього порядку і т. д. Усі рефлекси, починаючи від рефлексу другого порядку, називаються рефлексами вищих порядків.

Для формування умовного рефлексу другого порядку необхідно, щоб новий, раніше нічого не значущий подразник, припиняв дію за декілька секунд до початку дії умовного подразника умовного рефлексу першого порядку. При дії середніх за силою подразників цей інтервал між двома подразниками приблизно рівний 10 с.

Формування умовних рефлексів вищих порядків залежить від досконалості організації нервової системи, її функціональних властивостей (рухливості нервових процесів) та біологічної значимості безумовного рефлексу, на базі якого вироблений умовний рефлекс першого порядку. Так, у собак можна виробити слиновидільний рефлекс третього порядку на такі штучні подразники, як світло лампочки, звук дзвоника, вигляд чорного квадрата тощо. У випадку використання подразників, які викликають рухово-захисні реакції у цих же тварин, вдається виробити умовні рефлекси четвертого порядку. У мавп можливе формування умовних рефлексів шостого порядку, у дітей – сьомого і більш високих порядків.

Можливості утворення умовних рефлексів вищих порядків значно зростають з розвитком другої сигнальної системи – мови. При цьому мовні сигнали з успіхом можуть бути використані як підкріплення умовного подразника. Значне місце слову, як умовному сигналу, відводиться при формуванні рухових навичок людини.

В залежності від рецепторів, на основі яких створені умовні рефлекси, їх поділяють на екстеро-, пропріо- і інтерорецептивні. Екстерорецептивні рефлекси утворюються при дії умовного подразника з зовнішнього середовища на зорові і слухові сенсорні системи, на рецептори шкіри, нюху і смаку. Пропріорецептивні рефлекси утворюються при подразненні рецепторів рухового і вестибулярного аналізаторів. Екстерорецептивні умовні рефлекси забезпечують безпосередній взаємозв’язок організму з зовнішнім середовищем. Ці реакції досить швидко виробляються, проте і швидко згасають при їх непідкріплені, створюючи тим самим необхідні передумови пристосування до постійно змінних умов існування.

Вироблення екстерорецептивних рефлексів при дії умовного подразника на рецептори нюху використовують в медицині для лікування алкоголізму. Хворому дають нюхати (пити) алкоголь після прийому ліків, що викликають нудоту. Після певної кількості повторень цієї послідовності дій вже сам запах алкоголю викликає сильну нудоту та блювання.

Інтерорецептивні рефлекси утворюються при подразненні рецепторів внутрішніх органів (вегетативні умовні рефлекси). Повільно формуючись, вегетативні рефлекси повільно згасають. Значно посилюються вегетативні реакції при фізичних навантаженнях. Цьому сприяє підвищена інтерорецептивна і пропріорецептивна імпульсація. Утворення і зміцнення вегетативних умовних рефлексів при виконанні конкретної фізичної роботи є обов’язковою передумовою підвищення ефективності даної діяльності.

В залежності від ефекту, який найбільш характерний для даного рефлексу, умовні рефлекси поділяють на секреторні, серцеві, дихальні, рухові тощо. Так, секреторні рефлекси виділення травних соків (слини, кишкового і шлункового соків) утворюються при поєднанні умовних подразників (вигляд, запах їжі тощо) з безумовними (прийняття їжі).

Фізіологічне значення цих рефлексів полягає в підготовці органів травного тракту до травлення перед прийняттям їжі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти