ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мовна форма відображення дійсності

Будь-який подразник, що здатний викликати утворення умовного рефлексу (світло, звук, запах, холод, тепло тощо), називається сигналом. Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, відноситься до першої сигнальної системи. На її основі розвивається друга сигнальна система – система узагальнюючих слів, які виражають поняття і сліди в корі головного мозку від почутих, вимовлених і написаних слів (мовна форма відображення дійсності).

У формуванні мовних сигналів важлива роль належала праці. Саме праця призвела до виникнення нових функцій, зокрема мови як засобу спілкування між людьми в процесі діяльності. Згодом слово для людини стало таким самим подразником, як і явища оточуючого середовища. Таким чином, для вищої нервової діяльності людини стали характерними дві сигнальні системи умовних подразників. Одна з них, успадкована від тваринних предків, складається із безпосередніх впливів на чутливі рецептори чинників (сигналів) зовнішнього і внутрішнього середовища (перша сигнальна система дійсності), друга – складена із слів, які позначають вплив (дію) цих чинників (друга сигнальна система).

В тваринному світі перша сигнальна система є єдиним каналом інформування організму про стан зовнішнього середовища. В умовах звичайного життя у людини вона ізольовано функціонує до моменту опанування дитиною мови. Друга сигнальна система нерозривно пов’язана із соціальним життям людини, вона є результатом складних взаємовідносин індивідів у суспільному середовищі.

Відомо чимало випадків, коли діти в силу певних обставин зростали серед тварин (переважно серед вовків). Такі діти не розуміли мови і не могли розмовляти. До забування мови і втрати другої сигнальної системи приводить і тривала відсутність спілкування з людьми. Отже, поза суспільством – без спілкування з людьми – друга сигнальна система не розвивається (соціальна зумовленість другої сигнальної системи).

Основною відмінністю психіки людини від примітивної психіки тварин є її здатність мислити за допомогою абстрактних понять, які виражені словами, продуманими, вимовленими або написаними. Розвиток другої сигнальної системи є першоосновою можливості абстрактно-узагальненого відображення навколишнього світу. Ця форма відображення дає людині порівняно з твариною велику перевагу в пізнанні та використанні явищ природи.

Друга сигнальна система з її словесною сигналізацією складає фізіологічну основу абстрактного мовного мислення. Словесними сигналами людина позначає все те, що вона сприймає за допомогою всіх рецепторів. Слово як «сигнал сигналів» дає можливість уявно сприймати конкретні предмети і явища, узагальнюючи їх у відповідні форми, відділяти окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати між ними логічні зв’язки.

Словесний подразник може позначувати не лише ті чи інші предмети чи явища оточуючого світу, їх властивості і відносини, а й риси їхньої спільності, тобто такі властивості, які є більш чи менш побічним (відверненими) щодо конкретних речей і явищ.

Такі слова називають словами-спільниками. Наприклад, для позначення спільності між такими конкретними представниками тваринного світу, як соловей, зозуля, синиця, яструб, орел тощо, виникло слово «птах»; для позначення спільності між такими схожими між собою тваринами, як окунь, щука, сом тощо, виникло слово «риба». Усе це слово-спільник першого порядку.

Об’єднуючись в окремі групи за схожими ознаками, слова-спільники першого порядку обумовлюють виникнення нових слів – слів-спільників другого порядку і т. д. Так, для позначення спільності між птахами, рибами, амфібіями, рептиліями, ссавцями виникло слово «тварини».

Використання слів-спільників різних ступенів у якості умовних подразників значно підвищило узагальнюючу діяльність кори головного мозку людини, рівень її абстрактного мислення.

Взаємовідносини між першою і другою сигнальною системами. Передача збудження із першої сигнальної системи в другу і навпаки називається елективною іррадіацією. Елективна іррадіація, як новий фізіологічний принцип діяльності полягає в складних взаємовідносинах другої сигнальної системи з першою. Можливість до відверненого від дійсності (уявного) мислення складає специфічно людське вище мислення, яке лежить в основі науки – знаряддя вищої орієнтації людини в собі самому і в оточуючому світі.

З фізіологічної точки зору слово є подразником, який діє через відповідні аферентні нервові шляхи на відповідні кіркові клітини. Слово, яке ми чуємо, сприймається клітинами слухового аналізатора, слово, яке ми бачимо – клітинами зорового аналізатора, нарешті, вимовлене слово сприймається клітинами рухового аналізатора у формі пропріорецептивних імпульсів від м’язів мовного апарата.

Слово як специфічний подразник відрізняється своєю складністю, воно є звуковим, оптичним або кінестетичним подразником – це його дійова основа і внутрішній смисловий зміст. Набуває ж слово певного смислу завдяки закріпленому з часом зв’язку даного слова з певним предметом чи явищем навколишнього середовища. Фізіологічно це проявляється у виникненні міцного зв’язку в корі великих півкуль між враженням від слова і враженням від позначуваного ним явища чи предмета. З цих двох компонентів, тісно пов’язаних один з одним в одне ціле, і складається та динамічна структура кори головного мозку, яку приводить в дію словесний подразник.

Поведінка людини в кожний конкретний момент часу є результатом спільної діяльності обох сигнальних систем. При цьому друга сигнальна система має перевагу над першою і в деякій мірі пригнічує її. Разом з цим перша сигнальна система в певній мірі контролює діяльність другої сигнальної системи.

Діяльність першої і другої сигнальних систем перевіряється практикою. Якщо умовно-рефлекторні реакції неадекватні умовам, в яких знаходиться організм, то це викликає їх перебудову – змінюються тимчасові зв’язки, гальмуються малоефективні умовні рефлекси. Контроль практики відіграє особливо важливу роль у коригуванні функції другої сигнальної системи.

Друга сигнальна система дозволяє людині значно збільшити обсяг інформації за рахунок використання як індивідуального, так і колективного досвіду всього людства. Так, підвищення кваліфікації працівника лише частково відбувається за рахунок його власного досвіду. Основну ж кількість інформації для цього він отримує через словесну (усну) інформацію від свого наставника та інших осіб, а також за допомогою вивчення письмової інформації – методичних вказівок, посібників, підручників, статей тощо.

Особливості розвитку мови у дітей. Мова розвивається в дитини на основі успадкованих, природжених органів мови в процесі розвитку ВНД. Для розвитку мови найважливішим є слух. При його втраті в ранньому дитинстві виникає глухонімота.

Розрізняють звукову (моторну) мову, яка обумовлює вимову слів і сенсорну, або слухову, мову (сприйняття і розуміння слів). Крім того, існують поняття: письмова мова (письмо і читання), внутрішня мова (промовлянням про себе того, що необхідно висловити вголос, написати, читання про себе), мова жестів (використовується глухонімими).

Функція апарата мови забезпечується відповідними мовними центрами, органами артикуляції і відповідними доцентровими і відцентровими нервами. Мовні центри (центр Верніке, центр Брока та ін.) розташовані в корі великих півкуль головного мозку (рис. 3.10). У 25-35 % лівшів мовні центри локалізовані у правій півкулі головного мозку.

Природна правобічна асиметрія цілісного організму, як і лівобічна асиметрія, зумовлена впливом ряду чинників, котрі нині ще недостатньо вивчені, а тому всіляке штучне втручання може мати непередбачені (шкідливі) наслідки для людини. Чимало дітей народжуються з домінуючими хватальними рефлексами лівої руки.

В процесі направленого виховання як праворукого ліворука дитина починає поступово втрачати вроджений лівобічний безумовний рефлекс лівої сторони, розвивати і закріплювати слабкіше виражений хватальний рефлекс правої сторони. Усе це, звичайно, призводить до певних змін морфо-функціональних структур ліворуких дітей. Наслідком праворукого виховання ліворуких дітей є гальмування їх фізичного і розумового розвитку.

Адже у праворуких фізіологічно більш розвинута права половина тіла, а у ліворуких – ліва, кожен із них має відповідно ведуче око і відповідно більш гострий слух тощо. Розвиток мови у дітей відбувається у двох напрямках: 1) розвиток артикуляції звуків мови (моторна мова), 2) розвиток сприйняття смислового змісту слів (сенсорна мова). Перші спроби артикуляції (вимови) звуків мови з’являються на другому місяці життя дитини. До цього часу проявляються тільки мимовільний крик, кректання. На 89 місяці дитина старається наслідувати дії дорослих, повторювати вимову слів дорослих. Приблизно в цей же період часу діти починають навчатися сприймати і розуміти слова (сенсорна мова).

Фізіологічні основи пам’яті

Пам’ять – це властивість будь-якої системи, в тому числі нервової, зберігати в закодованому вигляді інформацію, що за певних умов може бути виведена з системи без порушення запису. Термін «пам’ять» широко застосовують у біології (біологічна пам’ять) і в техніці (електронна пам’ять кібернетичних машин).

Рис. 3.10

Кіркова локалізація мовної функції: 1 – центр письмової мови (лобна частка); 2 – центр читання (на межі потиличної, тім’яної і скроневої часток); 3 – центр артикуляції (центр Брока); 4 – центр сенсорної мови (центр Верніке).

В утворенні тимчасових умовно-рефлекторних зв’язків і слідів пам’яті вчені вбачають спільність механізмів, проте не всі ототожнюють поняття пам’яті і умовного рефлексу. Пам’ять – це більш складний процес, найбільш інтенсивно вона завантажується у період оволодіння мовою. Щоб розуміти мову і вміти говорити, потрібно навчитися впізнавати окремі звуки людської мови в різних умовах, незалежно від того, як вони проголошені (голосно чи тихо, швидко чи повільно, високим чи низьким голосом), вміти пізнавати кожний окремий звук в швидкому потоці людської мови, встигати скласти окремі звуки в слова і впізнавати їх, опанувати артикуляцією тощо. Звичайно, це досить важке завдання для нервової системи, воно під силу тільки високолабільному і пластичному мозку дітей.

Формами біологічної пам’яті є генетична пам’ять, імунологічна пам’ять, нейронна пам’ять. Носієм генетичної пам’яті є дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК), яка забезпечує спадковість рослинного і тваринного світу. Імунологічна пам’ять людини і тварин полягає в здатності Т-лімфоцитів і В-лімфоцитів після першої зустрічі з чужорідним агентом (антигеном), запам’ятовувати його і при повторному контакті забезпечувати захисну імунологічну реакцію. Нейронна або нервова пам’ять – здатність головного мозку сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і втрачати інформацію.

З допомогою пам’яті нервова система має можливість відновлювати минулий досвід, багаторазово вводити інформацію в сферу свідомості і поведінку. В складі пам’яті виділяють процеси запам’ятовування, збереження і відтворення, що включає узнавання, спогад, пригадування.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять поділяють на короткочасну і довгочасну. До короткочасної належить сенсорна і первинна пам’ять, до довгочасної – вторинна і третинна пам’ять. В залежності від аналізаторів, через які в ЦНС надходить початкова інформація, розрізняють зорову, слухову, нюхову, тактильну, рухову та інші типи сенсорної пам’яті. У людей фізичної праці, спортсменів, добре розвинута рухова пам’ять, у сліпих – тактильна. Короткочасна пам’ять виникає у дітей у віці 3-4 місяців а довгочасна – в 3-4 роки, з 7 років запам’ятовування з підсвідомого переходить у свідоме. Недостатнє спілкування з людьми негативно позначається як на короткочасній, так і на довгочасній пам’яті.

Основу сенсорної пам’яті складають слідові процеси, що тривають деякий час після припинення дії подразника на рецептори відповідного аналізатора. Так, якщо махнути рукою перед очима, можна побачити слабкий слід, що залишився після того, як руку опущено. Сенсорні сліди відіграють важливу роль у житті людини під час читання, сприйняття чужої та своєї мови, зображень на кіно- та телеекранах. У деяких людей сенсорна пам’ять може тривати десятки хвилин.

Первинна пам’ять триває кілька секунд. Вона відповідає за зберігання інформації, закодованої словесно. Первинна пам’ять приблизно відповідає короткочасній пам’яті, але ці поняття не ідентичні.

Інформація, не закодована у вигляді слів, не затримується в первинній пам’яті. Вона переходить із сенсорної пам’яті у вторинну або безпосередньо, або через проміжну стадію зберігання. Для тривалішого зберігання інформації в первинній пам’яті необхідне багаторазове її повторення. Перехід інформації із первинної пам’яті у вторинну також залежить від повторення інформації. Вторинна пам’ять характеризується великою ємністю і тривалістю (від декількох хвилин до декількох років).

Третинна пам’ять забезпечує найтриваліше зберігання інформації, з нею пов’язана здатність до читання і писання, вона лежить в основі формування професійних навичок. Інформація «третинної пам’яті» практично не забувається протягом усього життя людини.

За характером запам’ятовування розрізняють образну, умовно-рефлекторну, емоційну і словесно-логічну види пам’яті. Всі вони можуть існувати і в короткочасній, і в довгочасній пам’яті.

Образна пам’ять – збереження в пам’яті і репродукція одноразового сприйняття життєво важливого образу (певного подразнення). Умовно-рефлекторна пам’ять проявляється у вигляді утворення умовних рухових реакцій через тривалий час після утворення умовних рухових рефлексів.

Емоційна пам’ять – здатність нервової системи відтворювати пережитий раніше стан у комплексі з елементами минулої ситуації та суб’єктивного ставлення до неї.

Словесно-логічна пам’ять – це пам’ять на словесні сигнали, які позначають як зовнішні об’єкти і події, так і внутрішні переживання і свої власні дії. Проявом особливої людської пам’яті є внутрішня мова – можливість у спогадах подумки вести розмову у словесній формі.

Процес навчання пов’язаний з так званою процедурною і декларативною видами пам’яті (Г.М. Чайченко, 1993). Перша використовується в ході дій при формуванні функціональних систем, друга – в спогадах про те, коли і де відбувались події. Процедурна пам’ять проявляється раніше, ніж декларативна. Раннє дитинство (до двох років) не пам’ятається, бо у такому віці діти володіють процедурною пам’яттю, а не декларативною. У людей перед смертю часто проявляється панорамна пам’ять – миттєвий спомин усього минулого життя.

Забування. Важливою властивістю пам’яті є забування, тобто неможливість відтворити набуту в минулому інформацію. Забування не є дефектом пам’яті, а фізіологічно необхідний процес. Без відбору інформації і стирання її в пам’яті мозок людини був би захаращеним надто великою кількістю даних. Результати були б такими катастрофічними, як і відсутність здатності до навчання і запам’ятовування. Забування – це не просте стирання пам’ятного сліду (енграми), а перехід його у несвідому форму зберігання. Інформація забувається по-різному. Це залежність від того, в якій вона пам’яті зафіксована. Швидко забувається подія, записана у первинній пам’яті (пам’ятний слід стирається або замінюється новою інформацією).

Нейробіхімічні механізми короткочасної і довгочасної пам’яті. Формування короткочасної пам’яті пояснюють самозбудженням наявних у головному мозку кільцевих замкнутих нейронних ланцюгів.

В цих ланцюгах нейрони з’єднані синапсами збуджуючої дії. Виникнувши у відповідь на зовнішній сигнал, збудження в такому ланцюзі циркулює до тих пір, поки яке-небудь зовнішнє гальмо не виключить одну із ланок ланцюга або не настане втома. В деяких структурах головного мозку, наприклад, у гіпокампі виникає особливо тривале збудження після початкової стимуляції збуджуючих синапсів. Вважають (Р. Шмідт, Г. Тевс, 1985; Г. Гепард, 1987), що гіпокамп, який входить до складу лімбічної системи, відіграє важливу роль у явищах пам’яті і навчання. Реверберація (циркуляція) нервових імпульсів викликає спочатку утворення динамічної енграми, що має відношення до короткочасної пам’яті (рис. 3.11). Згодом формується структурна енграма, її утворення обумовлює перехід короткочасної пам’яті в довгочасну.

Енграма – слід пам’яті, комплекс структурно-функціональних змін, які не лише відображають дію на організм певної зовнішньої ситуації, а й суб’єктивне відношення організму до неї. Після відкриття механізмів кодування генетичної пам’яті і успішного вивчення імунологічної пам’яті лімфоцитів були проведені дослідження по вивченню молекулярних основ довгочасної нейронної пам’яті, що виникає в онтогенезі при участі РНК.

Вважають, що ДНК є носієм генетичної (спадкової) пам’яті. В регуляції пам’яті важливу роль відіграють спеціальні білкові молекули, які синтезуються в синапсах, а також нейропептиди типу вазопресину, окситоцину, кортикотропіну, ацетилхоліну та інші.

Зберігання інформації протягом тривалого часу пов’язане з підвищенням активності цих речовин, а також із збільшенням кількості синапсів і шипиків на дендритах нейронів. Утворенню нових умовних рефлексів у процесі навчання, сприяє посилена м’язова діяльність. Активуючи біосинтез речовин, які беруть участь у засвоєнні інформації, фізичні вправи сприяють збільшенню кількості синапсів і шипіків, збагачуючи пам’ять.

Ще у 1945 році американський психолог Міллер показав, що об’єм уваги залежить не від кількості інформації, а від її блоків (кусків), число яких постійно рівне 72 (правило Міллера). Згідно з цим правилом при читанні однаково швидко запам’ятовуються одночасно і 7 букв, і 7 цифр, і 7 слів, і 7 ідей (максимум 9). Об’єм уваги різко зростає при наявності смислового зв’язку.

Рис. 4.11

Схема замкнутою ланцюга нейронів, в якому циркулюють (реверберують) нервові імпульси, обумовлюючи короткочасну пам’ять

 

Отже, швидкість запам’ятовування нової інформації (повідомлення) залежить не від кількості інформації, яку воно містить в собі, а від кількості слів у реченні. Повідомлення, які містять в собі різну кількість інформації, але однакові за кількістю слів у реченні, запам’ятовуються однаково швидко. Таким чином, програми для запам’ятовування повинні бути короткими і в той же час якнайінформативнішими (щоб словам було тісно, а думкам просторо).

Варто врахувати і такий факт – запам’ятовування нової інформації тим ефективніше, чим більше органів відчуття беруть участь у її сприйнятті. Введення РНК, взятої із мозку навчених тварин ненавченим, прискорює формування тих навичок, якими володіли тварини-донори. Вміст РНК в рухових нейронах людей значно збільшується в період з 30 до 40 років, у віці 40-60 років знаходиться на одному рівні, а тоді швидко знижується.

Інтерференція.Для роботи головного мозку характерне явище інтерференції витіснення старих знань новими. Можливо, воно пояснюється участю одних і тих же нейронів в набутті нових знань. Так, через 30 хв після уроку школярі, які в цей проміжок часу не навчались, можуть повторити 50-55 % матеріалу уроку, а якщо вони вивчали інші предмети, то здатні пригадати тільки 25 % матеріалу попереднього уроку. Ступінь інтерференції залежить від подібності нових і старих знань. Чим вона більша, тим більша інтерференція.

З віком пам’ять людини покращується до 20-25 років, потім тримається на одному рівні до 40-45 років, після чого поступово згасає. Причиною цього може бути втрата головним мозком в цей період значної кількості нейронів. Перед їдою пам’ять краща, ніж після їди, що обумовлено особливостями перерозподілу кровообігу – посилене кровопостачання черевних органів спричиняє послаблення кровопостачання клітин головного мозку.

Пам’ять людини зберігає більше знань, ніж вона здатна відтворити. Підтвердженням цього є відтворення значно більшої кількості інформації в гіпнотичному стані.

Покращення пам’яті і підвищення ефективності запам’ятовування в процесі навчання і професійної діяльності неможливі без раціональної організації процесу навчання і роботи, – без настрою, натхнення, наявності достатньої мотивації, а і вольової установки. Фіксація слідів пам’яті тим міцніша, чим більша мотивація до даного виду діяльності. Інтерес до діяльності, звичайно, необхідно підкріплювати концентрацією уваги, зосередженістю. Кожна людина повинна знати, які зовнішні обставини сприяють зосередженню уваги і високої працездатності. Чим більше осмислений і систематизований матеріал, тим швидше і міцніше він запам’ятовується. Варто постійно пов’язувати нові знання з набутими раніше (старими) знаннями і, звичайно, час від часу повторювати нову інформацію. При цьому кожній людині для себе необхідно визначити, який час (ранок, день, вечірня пора) найбільш ефективний для запам’ятовування (врахування біоритмологічних типів – «жайворонок», «сова», «аритмік»). Розумову працю необхідно чергувати з виконанням фізичних прав та з пасивним відпочинком.

Щодо спроможності розвитку пам’яті і її покращення серед вчених немає спільної думки. Більшість вчених вважає, що пам’ять, як і м’язи, необхідно тренувати. Звичайно механічне запам’ятовування (зубріння) впливає на пам’ять негативно. «Засмічування» мозку непотрібним, неосмисленим матеріалом погіршує запам’ятовування. Не осмисленість тексту призводить до виникнення позамежного гальмування. В цьому випадку, крім механічної, в роботу не включається ні логічна, ні емоційна пам’ять.

Пам’ять може погіршуватись при її перевантаженні та надмірному тренуванні. У зв’язку з цим німецький фізіолог Глійс не вважає доцільним запам’ятовування довгих віршів, великої кількості історичних назв і дат, математичних формул тощо. Багато з того, що часто бездумно доводиться запам’ятовувати учням, звичайно, можна знайти в довідковій літературі. Різновидності і властивості уваги.Ефективність сприйняття, розуміння і запам’ятовування інформації учнями в значній мірі залежить від уваги. Увага, як властивість усіх пізнавальних і емоційних процесів, полягає в зосередженості психічної діяльності людини на якомусь об’єкті або на якійсь дії, – це зосередженість, напруженість думки, зору, слуху в напрямі якого-небудь внутрішнього процесу, або відчуття зовнішніх предметів і явищ. Увага проявляється в тому випадку, коли центри, що сприймають необхідну (найважливішу) інформацію, знаходяться в стані збудження, а всі інші центри гальмуються за механізмом негативної індукції.

Увага є основною умовою інтенсифікації будь-якої діяльності. Уважна людина більше помічає в житті, в навколишньому світі, глибше проникає в суть явищ. Мимовільна увага виникає без будь-яких зусиль з боку людини. Вона проявляється у вигляді реакціївідповіді на сильний, незвичний подразник. В основі мимовільної уваги лежить рефлекс «що таке?». Наприклад, спортсмен-боксер, захоплений поєдинком, помічає виразну реакцію глядачів, реагує на команди судді.

Довільна увага є вольовою, вона формується під впливом певного наміру (мети) і проявляється у формі стійкого вольового контролю над виконуваною роботою («Потрібно працювати»). Вольові зусилля є основою мобілізації якнайбільшої кількості резервних можливостей організму.

Увага характеризується об’ємом, переключенням, розподіленням, концентрацією і стійкістю. Об’єм уваги – це її властивість сприяти запам’ятовуванню визначеної кількості об’єктів. Величина кількості запам’ятованого матеріалу за одиницю часу є потужністю цваги (запам’ятовування). Коли людина займається декількома справами (читає і дивиться телевізор, веде автомобіль і розмовляє тощо), вона їх робить зовсім не одночасно. Мозок здатний дуже швидко переключатися від однієї думки до іншої, а тоді швидко (так швидко, що людина не помічає моменту переключення) повернутися знову до першої думки. Переключення (свідоме перенесення уваги з одного об’єкту на інший) тісно пов’язане з об’ємом уваги.

Належить пам’ятати, що часті переключення уваги (одночасне виконання багатьох справ) пов’язане з надмірними затратами нервової енергії, а тому найкоротший шлях зробити багато справ – робити одночасно лише одну справу. Разом з тим, переключення думок з одного виду діяльності на інші є ефективним методом оптимізації емоційних реакцій, – побіжного відновлення розумової працездатності. Почергово на п’ятьох столах працював французький письменник і філософ Вольтер.

Стійкість, як властивість уваги, проявляється в зосередженні на об’єкті, в опірності до відволікань. Вона залежить від характеру діяльності, ставлення до праці, рівня мотивації, сили нервових процесів тощо. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку переважають механізми пасивної мимовільної уваги, у школярів середніх і старших класів – механізми активної довільної уваги. У формуванні пасивної уваги в основному беруть участь органи чуттів, центри орієнтувальних рефлексів середнього мозку, проекційні зони кори головного мозку і асоціативні області кори, а також лімбічна система, що відповідає за формування відповідних емоцій. Довільна увага ґрунтується на попередній постановці мети, словесній інструкції і виробленні програми дій. Її основою є активізація діяльності лобних часток великих півкуль головного мозку, які набувають достатньої зрілості у підлітковому періоді.

Увага тим активніша, чим більше вона сконцентрована. Вважають, що увага людини розподіляється по чотирьох колах: перше (найменше) коло – навколо нас, друге (середнє) – найближчий простір, що нас оточує, третє (велике) коло – всесвіт і четверте (внутрішнє) – це світ наших почуттів і переживань. При одноманітних подразниках зосередженість може продовжуватись від 2 до 20 хв, при різноманітних подразниках і значному емоційному піднесенні (високій мотивації) – 30-40 хв (дуже рідко 2-3 години).

Уміння (властивість) довго зосереджуватись на справі необхідно цілеспрямовано розвивати. Для цього доцільно систематично виконувати ряд спеціальних вправ. Ось деякі з них:

• розслабившись (сидячи чи лежачи) протягом 1-5 хв, споглядайте який-небудь предмет. Коли увага відвертається від об’єкту спостереження, повертайте її, знаходьте в предметі все нові і нові деталі;

• протягом 5 хв спостерігайте за рухом секундної стрілки на циферблаті годинника;

• переключайте увагу з одного предмета на інший, – з віддаленого на близький;

• уважно розглядайте силуети, обриси, узори, хмари на небі, намагаючись уявити, які предмети вони нагадують (за принципом «що на що подібне»);

• швидко читайте два тексти позмінно (по 5-10 с кожний);

• протягом 3-5 хв робіть арифметичні дії в думках;

• використовуйте вправу «дві справи» – максимально швидко позмінно виконуйте дві різні роботи, кожну 5-10 хв.

Основні форми навчання

Навчання – пристосувальні форми поведінки організму сформовані в онтогенезі. Згідно з критеріями активності тварин і людини виділяють такі три основні форми навчання: пасивне, активне і навчання за допомогою спостереження.

Згідно з вченням грузинського вченого І.С. Беріташвілі рефлекс і поведінка якісно різнорідні явища. Поведінка відноситься до рефлексу як ціле до свого компоненту, тобто рефлекс є частиною поведінки. Вченим було встановлено, що у собаки, а також у інших вищих хребетних, при першому ж сприйнятті місцезнаходження їжі створюється образ або конкретна уява їжі і її місцеположення в даному середовищі. Цей образ зберігається і кожний раз, коли він відновлюється при сприйнятті даного середовища або якого-небудь його компоненту, тварина робить такий же орієнтувальний рух голови, як і при безпосередньому прийнятті їжі: йде до місця їжі обнюхуючи його, і якщо знаходить їжу, з’їдає її. На основі цих спостережень І.С. Беріташвілі розробив вчення про поведінку, що направляється образом. Така психонервова поведінка, будучи довільною, принципово відрізняється від умовно-рефлекторної, автоматизованої, мимовільної поведінки.

Таким чином, поведінка, що направляється образами, може розглядатися як початковий етап будь-якого процесу навчання, в тому числі імпринтінгу (запам’ятовування). Якщо образна поведінка підкріплюється задоволенням потреби, то формуються тимчасові зв’язки в ЦНС, виробляються стійкі спеціалізовані умовні рефлекси, в результаті чого організм може перейти на режим автоматичного управління (сигнально-детерміновані умовні рефлекси).

Значну роль у розвитку науки про цілеспрямовану поведінку тварин та людини відіграли роботи американського психолога Е. Торндайка. В його дослідах коти замкнені в клітку повинні були натискувати на засувку чи тягнути за пружину, щоб відкрити дверцята, вийти з клітки (проблемний ящик) і отримати назовні їжу. Голодний кіт, який вперше потрапляє в клітку здійснює багато різних рухів: тягнеться до їжі, яку бачить через щілини клітки, дряпає всі місця всередині клітки. Випадково дотикнувшись до замикального механізму, і відчинивши дверцята тварина виходить назовні, отримує їжу (винагорода) – мета досягнута.

Під час наступних спроб дії піддослідної тварини поступово концентруються поблизу замикального механізму. Нарешті, як тільки тварину закривають у клітку вона одразу ж вибирається назовні. Торндайк назвав навчання такого типу «методом спроб, помилок і випадкового успіху», а нині воно називається інструментальним навчанням (утворення інструментальних рефлексів, умовних рефлексів вищих порядків). Пацюк навчається реагувати на світло натискуючи на педаль, об отримати їжу, тобто він використовує якийсь інстинкт. Звідси і назва цього виду навчання. Рух, який супроводжується збудженням пропріорецепторів м’язів, сухожиль, суглобів, виконує спочатку роль безумовного подразнення, а згодом умовного сигналу для формування певної поведінкової реакції, рухових навичок – гімнастичних вправ, трудових процесів, маніпуляції предметами, вмілої гри на інструментах тощо.

Пасивне реактивне навчання має місце в усіх випадках, коли в нервовій системі яка пасивно реагує на будь-які зовнішні чинники нові сліди. Формами пасивного навчання є згасання орієнтувальної реакції (рефлекс – «що таке?», за І. П. Павловим) і імпринтінг (рання пам’ять).

Рання пам’ять. Відомо, що за 3-5 років життя людина фіксує в своїй довгочасній пам’яті таку ж кількість інформації, як і за всі наступні роки життя. Встановлено також особливу значимість тієї частини інформації, яка сприймається мозком у перші години після народження – імпринтінг (з англійського – «залишати слід»). Імпринтінг, як особлива форма ранньої пам’яті, вперше був виявлений у птахів. Так, курча чи каченя починає йти слідом за будь-яким предметом, що рухається і який воно побачило першим після вилуплення з яйця. Імпринтується будь-який подразник (предмет, що рухається, звуки тощо). Для мавп найбільше значення має дотиковий контакт. У маляти, яке було позбавлене в дитинстві контакту з матір’ю в дорослому стані погано налагоджуються стосунки з іншими особами зграї, пригнічуються статеві інстинкти.

Імпринтування пов’язане з діяльністю лімбічної системи і полягає, ймовірно, у фіксації слідів збуджень (образів), які вперше з’явились на нейронах. Утворення першої з моменту народження морфологічної енграми визначає в майбутньому форму взаємовідносин цієї особи з іншими особинами даного виду. Імпринтінг виробляється на пізніх етапах ембріонального і ранніх етапах постембріонального розвитку. Так, для того, щоб відбулося імпринтування у каченяти, досить в інтервалі між 13-17 годинами після його вилуплення подіяти руховим предметом всього лише 10 с. У більш віддалені періоди життя каченяти імпринтування не відбувається. Таким чином, для кожного виду тварин і для людини є свої критичні періоди, під час яких встановлюється прихильність однієї особини до другої. У ягнят цей період становить кілька місяців, у мавп – 2-3 роки, у дітей – до 3-5 років. Тому так важливим є спілкування дитини з батьками в ранньому віці. Таке спілкування відіграє важливу роль у формуванні характеру і специфічної поведінки в юнацькому та дорослому віці.

Фундаментальних досліджень імпринтінгу, як форми біологічного пристосування у людини, поки ще не проведено. Проте вже відомо, що саме шляхом імпринтування протягом перших 3-5 років життя дитини формуються такі людські якості, як мова, поведінка, справедливість, чесність, почуття, добра і зла тощо. Якщо цей період упущено, дитина ніколи не стане по-справжньому повноцінною людиною. Підтвердженням цього можуть служити випадки з дітьми, яким в цей період життя довелось жити за межами людського суспільства. Велике значення перших років життя дитини у формуванні її рухових навичок. Адже вміння координовано виконувати різноманітні рухи, яким дитина навчається в дитинстві, також ґрунтуються на пам’яті.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти