ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Адаптивна роль гормонів. Значення стресу в житті людини. Фази стресу

При дії на організм людини надзвичайних (екстремальних) подразників, що викликають психічне або фізичне напруження, виникає стресова реакція. Її позитивна роль для організму в основному зводиться до активізації пристосувальних захисних механізмів.

В череві матері організм плода захищений від дії чинників зовнішнього середовища. З моменту народження дитини її організм піддається дії холоду, жари, потенційно шкідливого харчування, мікробів, надмірних фізичних подразнень. З цього часу і на протязі всього життя головною проблемою для організму дитини, а згодом дорослої людини буде адаптація, направлена на підтримання сталості внутрішнього середовища. Небагато можна змінити у природжених властивостях новонародженого, проте допомогти йому пристосуватись до постійно змінних умов середовища є обов’язок батьків і вчителів.

Слово «стрес» в перекладі з англійської мови означає тиск, натиск, напруження. Стрес – це неспецифічна відповідь організму на дію подразника, надмірної сили – загальна неспецифічна нейрогуморальна реакція організму, яка виникає в умовах, що загрожують порушенням гомеостазу (С.Ф. Горизонтов, 1976).

В дослідах на пацюках, в організм яких вводили неочищені токсичні витяжки з різних залоз внутрішньої секреції, Г. Сельє (1936) спостерігав такі (незалежно від того, з яких залоз були зроблені витяжки і які в них були гормони стереотипні зміни в організмі:

• збільшення продукції АКТГ гіпофізом та гіпертрофія кори наднирників;

• крововиливи у слизову оболонку шлунково-кишкового тракту аж до утворення виразок;

• інволюція імунної системи (атрофія вилочкової залози і лімфовузлів).

Подальші дослідження показали наявність аналогічних змін (ознак) у внутрішніх органах піддослідних тварин при дії на них інших подразників – холоду, жари, збудників інфекційних захворювань, емоційних чинників. Така реакція-відповідь організму на стресові подразники була названа Г. Сельє загальним адаптаційним синдромом (ЗАС).

Основними компонентами ЗАС є мобілізація пластичних та енергетичних резервів організму, адаптивний синтез ферментів і структурні них білків, підвищення імунобіологічної реактивності організму. Незалежно від того, якого роду зміни в організмі викликають ті чи інші подразники (виділення окремих гормонів, відчуття холоду, тепла тощо), усі вони висувають неспецифічні вимоги до перебудови. Таким чином, виникнення стресової реакції визначається не специфічними особливостями діючого подразника, а надмірною силою його дії, інтенсивністю потреби в перебудові (пристосуванні).

Так, різні за своєю дією подразники (холод, жара, отрути, фізична або психічна травма) викликають однакові біохімічні зміни в організмі. Іншими словами, будь-який стрес-чинник поруч з характерною специфічною дією викликає неспецифічний загальнопристосувальний стрес.

Характер впливу сильного подразника на організм залежить від ряду природжених і набутих чинників. Для багатьох захворювань не можна вказати єдину причину їх виникнення. Розвиток даного стану організму часто обумовлений одночасною дією багатьох чинників. Неспецифічному стресу за таких умов досить часто належить вирішальна роль.

Підтвердженням цього може бути той факт, що багато патологічних порушень функцій (інфаркт міокарда, інсульт, гіпертонія, виразка шлунка, перенатренованість спортсменів) не завжди зумовлені такими очевидними причинами, як неправильне харчування, генетичні дефекти, шкідливі умови виробничого середовища чи систематичі м’язові перенапруження. Вирішальним чинником тут може бути постійна напруженість відносин у сім’ї, на роботі, систематичне порушення режиму дня, зловживання алкоголем, нікотином тощо.

До стресових подразників належать: надмірні фізичні навантаження, екстремальні чинники зовнішнього впливу (переохолодження, перегрівання, дія підвищеного або зниженого атмосферного тиску, зміни вологості повітря), пошкодження хімічним чи фізичним агентом, інфекції, негативні і надмірні позитивні емоції (психоемоційний стрес).

Так батько П’єра Бомарше помер від сміху, коли син читав йому «Севільського цирульника»; від позитивних емоцій під оплески глядачів помер давньогрецький філософ Софокл. Н.В. Ельштейн (1984) пише, що був свідком смерті вболівальника, коли його футбольна команда забила вирішальний гол.

Для того, щоб викликати психоемоційний стрес у тварини, в експериментальній практиці широко застосовують метод імобілізації тіла, примушуючи тварину не рухатись у незвичному положенні (насильне утримування мавпи на спині, пацюка в пеналі тощо). Об’єктивним показником стресу при цьому є збільшення ферментних елементів у крові (І. А. Медведєва, М. Н. Маслова, 1993).

Негативний вплив психоемоційного стресу на здоров’я людини перш за все полягає в тому, що він направлений на нервову систему. Саме при малих об’ємах функціональних резервів нервової системи створюються передумови порушень функцій інших систем організму. В процесі життя, постійно навчаючись і працюючи, людина адаптується до стресових впливів. На фоні невеликого стресового напруження підвищується розумова діяльність, мобілізується воля для вирішення все нових і нових завдань. Звичайно, ефективність адаптації до впливу стресорів визначається індивідуальними особливостями людини, її типом нервової системи, життєвим досвідом.

Цивілізована людина на більшість подразників емоційного характеру не реагує м’язовою діяльністю. За таких умов виникає протиріччя між біохімічною підготовкою організму до витрати енергії і дійсними потребами в енергії. Це є однією з причин гіпертонії, спазмів коронарних судин серця, інфаркту міокарда, виразкової хвороби шлунка. Заняття фізкультурою і спортом, фізичною працею діють у відношенні названих та інших захворювань профілактично.

Фази стресу.В розвитку стресу виділяють три фази: тривоги (або хвилювання), опору (або резистентності) і виснаження. Порушення функцій, викликане тривалою дією стресових впливів, може мати місце в першій і третій фазах стресу. Друга стадія – це фізіологічна реакція організму на дію сильного подразника. Вона забезпечує підвищення стійкості організму до даного стресора.

Перша фаза стресу – це реакція тривоги. Вона може тривати до двох діб і характеризується проявом всіх трьох стресових ознак встановлених Г. Сельє, значною мобілізацією резервів організму. Перебіг цієї фази стресу характеризується активізацією готових механізмів мобілізації резервів – механізмів регулювання на рівні окремих клітин, тканин, органів, систем органів і організму в цілому (короткотривала адаптація).

Перша взаємодія з стресором зумовлює неадекватне посилення функції вегетативних систем, безпідставні енерговитрати. На енергетичні цілі в цій фазі стресу використовуються навіть білки, що може призвести до зниження синтезу антитіл і імунологічної реактивності організму.

Якщо організм недостатньо підготовлений до дії стресора, тобто має малий об’єм функціональних резервів, то виникає патологічний стан, наслідком якого можуть бути порушення функцій різноманітних органів і систем, а найчастіше тимуса, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та нервової систем.

Якщо ж людина володіє великим об’ємом функціональних резервів, а стресор не надмірний за величиною, то організм витримує стресове навантаження. В цьому випадку настає стан підйому можливостей організму, встановлення його на новому, більш високому рівні – друга фаза стресу (фаза резистентності).

Фаза резистентності (резистентність в перекладі з англійської мови – підвищений опір) характеризується більш високим рівнем функціонування організму на всіх його рівнях. Вона зумовлена запуском підстанцій, для роботи яких в організмі немає готових механізмів, а є лише генетичні передумови для поступового формування стресових функціональних ефектів. Зростання функціональних резервів можливе лише при довготривалій дії стресового чинника.

Для розвитку натренованості спортсменів реалізація генетичних передумов матиме місце при систематичному повторенні тренувальних навантажень всезростаючої (в міру зростання рівня працездатності) інтенсивності і об’єму. Необхідно пам’ятати, що фаза резистентності матиме місце лише в тому випадку, коли дія стресора сумісна з можливостями адаптації. За таких умов реакція хвилювання практично не проявляється і рівень резистивності (адаптації) стає значно вищим звичайного.

Третя фаза стресу – фаза виснаження. Вона виникає у випадку прогресуючого наростання дії подразника при вичерпанні адаптивних резервів організму – при невідповідності величини стресора рівню функціональної підготовленості людини. За таких умов припиняється зростання обсягу функціональних резервів, знижується працездатність, погіршується стан здоров’я. Як і перша фаза стресу, третя фаза стресу характеризується надмірними витратами енергоресурсів. В своєму крайньому виявленні фаза виснаження – це фаза передсмертного збудження (остання спроба зберегти життя). Ознаки хвилювання з тривожністю, які знову проявляються, стають незворотними і індивід гине.

Трьохфазна природа ЗАС вказує на те, що запаси адаптаційної енергії, які визначають спроможність організму до пристосування, не безмежні. Єдиною передумовою підтримання гомеостазу при дії екстремальних чинників навколишнього світу є збільшення об’єму фізіологічних резервів вегетативних систем забезпечення, біоенергетики і терморегуляції з допомогою систематичних тренувань. Визначити (тестувати) входження організму в третю фазу стресу, у фазу виснаження, можна лише за допомогою методів лікарського контролю.

Для попередження руйнівної дії стресу на організм дуже важливо зміцнювати нервову систему (М. Г. Айрапетянц, 1987). Для цього необхідні достатній сон, раціональна, без штурмовшини і авралів, організація праці, систематичне і використання загальнозміцнювальних процедур, зокрема загартування і заняття фізкультурою. Необхідно бути витриманим і коректним як на роботі, так і в сім’ї. Головне – навчитись вірно сприймати будь-яку стресову ситуацію.

Вчення Сельє щодо витрат життєвої енергії і її поновлення знайшло подальший розвиток у працях І. А. Аршавського (енергетичне правило скелетних м’язів), М. М. Яковлєва, М. М. Амосова і ін. вчених, які доводять можливість позитивного азотного балансу, зверхвідновлення енергосубстратів у післяробочому (відновному) періоді. При цьому наголошується, що зверхвідновлення енергосубстратів у відновному періоді має місце лише за умови достатньої (порогової) величини стресових впливів (фізичних навантажень, загартувальних охолоджень тощо).

В цілому біологічне значення стресових впливів, помірної сили (порогової величини) полягає в підвищенні загальної стійкості організму, в розширенні його пристосувальних можливостей. Саме тому регулярні, поступово наростаючі за інтенсивністю і об’ємом фізичні навантаження сприяють збільшенню резервних можливостей організму і впливають на організм тільки позитивно. Поступове збільшення навантаження, як правило, виключає прояв першої фази стресу – фази хвилювання (точніше, вона слабо виражена, з відсутністю патологічних проявів), і організм встановлюється на фазі резистентності.

Розвивається стан підвищеної стійкості організму як до специфічних (в даному випадку фізичних навантажень), так і до неспецифічних емоційних напружень, інтоксикації, інфекції тощо. Виникнення при фізичних навантаженнях третьої фази стресу – фази виснаження – має місце лише при виконанні надзвичайних за силою і тривалістю навантажень. Коли стресові навантаження не перевищують захисні можливості організму, третя стадія стресу супроводжується не виснаженням, а корисними явищами тривалої адаптації, аналогічній достатній натренованості організму.

Три фази загального адаптаційного синдрому Г. Сельє нагадують такі три фази постнатального періоду людського життя:

• дитинство з притаманними цьому віку низькою резистентністю і надзвичайно вираженими реакціями на подразники;

• зрілість із значним зростанням адаптаційних можливостей організму;

• старість з неминучим зниженням пристосувальних можливостей, поступовим постарінням і смертю.

Прикладом виникнення і прояву фаз стресу може бути процес розвитку висотної гіпоксії при підніманні людини у гори. Перша фаза стресу виникає в перші дні при підйому в гори, друга – при більш чи менш тривалому перебуванні в умовах середньогір’я. Характерною рисою високогірної адаптації є посилення функції кардіореспіраторної системи, збільшення в крові еритроцитів і гемоглобіну, а в м’язах – міоглобіну. Третя фаза стресу (фаза виснаження) може розвиватися за умови подальшого піднімання вгору недостатньо підготовлених осіб. Вивчаючи проблему адаптивного тренування людини в середньогір’ї слід пам’ятати, що прояв фази хвилювання тут виникає не лише при підніманні в гори, а і при сходженні з них у низькогір’я.

Чимало з емоційно-стресових реакцій (лють, гнів, радість, тощо) супроводжуються корисними для організму діями (рухами), завдяки яким нормалізується чи полегшується емоційний стан (принцип асоціації за Ч. Дарвіним). Такі емоції як радість, підвищуючи тонус скелетних м’язів, активізують рухову діяльність, спричиняють зміну зовнішнього вигляду (блиск очей, почервоніння), посилюють роботу серця та легень. Вольове пригнічення рухів при емоційно-стресовому збудженні людини негативно впливає на її здоров’я. Якщо даний стресовий стан асоціюється з підвищенням активності та певною діяльністю, то протилежний за характером стан, як правило, викликає протилежні зміни (принцип антитези).

Пригнічуючі емоції, зокрема глибокий смуток, спричиняють зниження тонусу м’язів і рухової активності, зміну зовнішнього вигляду (пригнічений вигляд, зниження або підвищення кров’яною тиску тощо), що шкідливо для організму. Ефективним засобом полегшення стану людини за даних умов є підвищення рухової активності. Адже вираження більшості емоцій, за винятком емоцій, пов’язаних з теплом та відпочинком, асоціюється з активними рухами. У тварин такі поєднання емоцій з рухами виразно проявляються під час полювання, в пошуках їжі, в період залицяння; у людей, зокрема у дітей, емоції радості завжди поєднуються з плесканням в долоні, підстрибуванням, виконанням безлічі інших мимовільних рухів.

Третій принцип вираження емоцій, полягає в тому, що при емоціях нервова система впливає на організм незалежно від волі. У випадку сильної емоції реакція на збудження здійснюється у відповідності з обсягом наявних функціональних резервів самої нервової системи.

Розглядаючи мобілізаційні емоції з точки зору їх пристосувального значення, необхідно пам’ятати про можливу небезпеку таких емоцій для хворих людей. Посилення серцевої діяльності і підвищення кров’яного тиску, викликані сильним стресовим подразником у осіб з малим обсягом функціональних резервів (у хворих, втомлених осіб) можуть призвести до погіршення їх стану здоров’я. При цьому найбільш часто порушується функціональний стан серцево-судинної системи. Тому людину до звістки про велике горе треба готувати поступово, опускаючись по так званих «інформаційних східцях». Це завжди безпечніше для здоров’я людини, ніж у випадку, коли випробовують її нервову систему і штовхають у «інформаційну прірву».

Різні негативні емоції направлено вражають різні органи. Вважається, що серце вражається страхом, печінка – гнівом, шлунок – апатією і пригніченим настроєм тощо. Проте без емоцій життя стає нецікавим – нудним та прісним. Емоції надають життю змісту й служать джерелом усіх його життєвих драм.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти