Хімічні і біологічні фактори небезпеки 3.5.1. Хімічні фактори небезпеки

• Загальна характеристика хімічних речовин. Протягом свого
життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих
речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здо­ров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний про­міжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які за­лежно від їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинни­ки, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

• лікарські препарати;

• хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки,
засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

• хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поді­ляються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, нарко­тичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенси­білізатори.

Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського орга­нізму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполу­ки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, _к аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо. Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво­рення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призво­дять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсич­ності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних власти­востей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

►серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію,
кобальту, кадмію тощо;

►нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфор­
органічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

►печінкові — хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

►ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кис­лота;

► кров'яні — похідні аніліну, анілін, нітрити;

► легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

►летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5%
випадків) — термін дії до 10 діб;

►тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів,
болю у грудях — термін дії від 2 до 5 діб;

►короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подраз­нення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості,
зниження температури.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин — газів, парів, аерозолів — в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загально токсичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) ' в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточ­ки дуже важко вловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотри­мання правил особистої гігієни, — наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні спо­луки, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жи­рах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

* Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Для по­слаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визна­чення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні

І організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього

І середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як ♦гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), ♦гранично допустимі викиди (ГДВ), ♦гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), ♦максимально допустимий рівень (МДР), ♦тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

І ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому І порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, І природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на І шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи). І Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив І їм природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які І накидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн по­кладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах (див. додаток 1, табл.1, 2, 3).

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у при­родному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а та­кож не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів інцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії повинна виконуватись така умова: С₁/ГДК₁, + С₂/ГДК₂ + ... + С/ГДК = 1,

де С₁, С₂,..., С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³; ГДК_1, ГДК₂, ..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м³.

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітар ний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (H₂SO₄) та фтористоводнева (HF) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються ви­сокочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (ви­міри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) про водять експерименти на тваринах, використовують дані спостережені, під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізня­ються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

►ГДК вод господарсько-питного харчування;

►ГДК вод рибного господарства.

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більш робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є ♦гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічні перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

*Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна
зброя. її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних
речовин, до якої відносять отруйні речовини і токсини, що уражають
людей, тваринні та рослинні організми. Ці речовини мають високій
токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження
Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у приміщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначення
факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають
труднощі.

Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких еколо­гічних і генетичних наслідків. Уперше хімічну зброю застосували німецькі війська ще 1915 р. проти французів, скориставшись сприятливим напрямком вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цього і почалося використання отруйних речовин як хімічної зброї.