Соціально-психологічний клімат у колективі

ПЛАН

1. Взаємозв'язок між членами колективу в спільній діяльності
2. Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі

Взаємозв'язок між членами колективу в спільній діяльності

У колективній діяльності важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільних дій, вироблення, прийняття й реалізація рішень, їх ефективність залежить від того, наскільки гармонійним є взаємозв'язок між чле­нами групи. На практиці він постає як система дій, за якої емоційний імпульс, вчинок однієї особи чи групи осіб зумовлює відповідну реакцію інших осіб.

Він виявляє себе навіть на рівні фізичної присутності інших людей як феномен «публічного ефекту» (зміна по­ведінки через вплив присутніх осіб).

Ступінь зв'язку між членами колективу визначаєть­ся особливостями взаємодії. Нетривкий взаємозв'язок дає більше можливостей для самостійних дій. Зміцнен­ня його підвищує значення керівних та координацій­них функцій.

Різні його види кваліфікують як ізольованість (фізична й соціальна); уявний взаємозв'язок (існує у свідомості лю­дини, з'являється за потреби у спілкуванні); взаємозв'язок-присутність інших людей (зумовлений намаганням досягти публічного ефекту); вплив та взаємовплив (сприй­мання та поведінка членів групи залежить від впливу, оцінок інших їх учасників); справжній взаємозв'язок (дії одного члена групи неможливі без попередньої або одно­часної дії інших).

Функціонально структуру колективу диференціюють на первинну (визначену умовами діяльності) та вторинну (роз­поділ рольових функцій у процесі безпосереднього вирі­шення завдань залежно від комунікативних здібностей учас­ників). Умовою розподілу функцій у колективі є потреба в налагодженні контакту з іншими колективами. Функцію зв'язку з оточенням виконує лідер (керівник) колективу.

Фактором, що регулює ефективну спільну діяльність учасників усього колективу, є мотивація. За умов індиві­дуальної діяльності вона пов'язана з рівнем претензій та можливостей людини. За спільної діяльності претензії од­нієї особи можуть не збігатися з прагненнями інших. Мо­тивація учасників колективу залежить від умов діяльнос­ті, які можуть її послаблювати чи посилювати. Сила її залежить від ефективності взаємовпливу у колективі, спря­мованість — від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на вирішення завдання). З розвитком взаємозв'язку посилюється мотивація членів колективу щодо ефективності спільної діяльності, інакше може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Додатковими факторами, які впливають на ефектив­ність спільної діяльності, є індивідуально-психологічні особливості членів колективу та рівень однорідності (різ­норідності) колективу. Перший фактор, виявляючись у співвідношенні темпераментів, інтелекту, характерів, ін­тересів тощо, бере участь у регуляції ефективності спіль­ної діяльності та міжособистісних стосунків. Другий фак­тор, постаючи як співвідношення поглядів, оцінок, став­лення до себе, партнерів, діяльності, реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регу­люється такими механізмами соціальної поведінки, як імі­тація, навіювання, конформність.

Подібність і розбіжності соціальних установок поро­джують симпатії, чи антипатії між членами колективу, визначають рівень їх сумісності.

Сумісність — ефект від взаємодії людей, що означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних зусиль і значної взаємної ідентифікації. Це оптимальне поєднання людських рис, що сприяє досяг­ненню успіху в спільній діяльності. Розрізняють види пси­хологічної сумісності:

- фізична. Виявляється в гармонійному поєднанні фі­зичних якостей людей, без чого неможлива їх продуктивна спільна діяльність;

- психофізіологічна. В її основі — особливості роботи аналізаторної системи, темпераменту тощо (проблеми у спіл­куванні виникають у людей з яскраво вираженими рисами холеричного або флегматичного темпераменту);

- соціально-ідеологічна. Сукупність ідейно-політичних, наукових, моральних, естетичних, філософських знань, умінь, навичок, особистісне, ціннісне ставлення до себе й інших.

Впливають на ефективність взаємодії і біоритми лю­дини. Іноді конфлікти у спілкуванні виникають у «сови» і «жайворонка». Вчитель (учень) - «сова», як правило, зранку має знижену працездатність, пригнічений настрій, він млявий, дратівливий. А тому може різко відреагувати на зауваження, які могли б бути зовсім інакше сприйня­тими дещо пізніше. «Жайворонок» навпаки, втомлений, дратівливий у другій половині дня.

Головною ознакою сумісності є суб'єктивна задоволе­ність. Адже в основі будь-якого впливу людини на люди­ну лежить їх взаємна залежність. Вступаючи в контакт із іншими, вона не тільки почуває себе інакше, ніж наодинці, у неї по-іншому протікають психічні процеси. Експерименти, проведені на початку XX ст. (Ф. Олпорт, В.М. Бехтерев та ін.), засвідчили, що присутність інших людей може полегшити чи ускладнити діяльність і пове­дінку індивіда. Навіть взаємодія двох осіб суттєво змі­нює їх. Психологи виділяють кілька типів взаємного впливу на діяльність один одного: взаємне полегшення (успішність діяльності кожного); однобічне полегшення (присутність одного полегшує діяльність іншому); вза­ємне утруднення (збільшення помилок у діяльності кож­ного); однобічне утруднення (присутність одного може заважати діяльності іншого); незалежність (трапляється дуже рідко й означає спільну присутність, що ніяк не позначається на діяльності кожного).

Якщо колектив досягає високих результатів у спіль­ній діяльності за колосальних затрат психічної енергії, нервових зривів, це змушує сумніватися в психологічній сумісності його учасників. Загалом, психологічну суміс­ність і успіх спільної діяльності зумовлюють оптимальні психофізіологічні якості кожного учасника, різнополярність індивідуально-психологічних особливостей, критичне ставлення до себе й терпимість до оточуючих, цілковита взаємодовіра.

Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі

Соціально-психологічний клімат — стан м/жособист/сних стосун­ків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Залежно від особливостей вияву соціально-психологіч­ний клімат виконує в колективі відповідні функції: консо­лідуюча (полягає у згуртуванні колективу, об'єднанні зу­силь для вирішення навчально-виховних завдань); стиму­люючу (виявляється в реалізації «емоційних потенціалів колективу» (А. Лутошкін), його життєвої енергії); стабілі­зуючу (забезпечує стійкість внутріколективних відносин, створює необхідні передумови для успішної адаптації но­вих членів колективу); регулюючу (виявляється в утверджен­ні норм взаємин, прогресивно-етичного оцінювання пове­дінки членів колективу).

Педагогічний колектив формує й виховує, передає мо­лоді знання й досвід, накопичений людством. Цим визна­чаються особливості його функціонування, моральних від­носин, громадської відповідальності, єдності, колектив­ності та гуманістичної спрямованості. Колектив учителів складається з людей, які відрізняються віком і досвідом, смаками й інтересами, фахом і педагогічними поглядами, моральним рівнем й інтелектом. Тут зустрічаються сімей­ні й одинокі, люди з різними типами нервової системи, характерами і темпераментами, з різним рівнем мораль­ного розвитку.

Особливість педагогічної праці полягає в тому, що ін­дивідуальні знання, зусилля й досвід дають ефективний результат лише за умови їх узгодження з діями всього педагогічного колективу, підтримки керівними органами, спрямування на досягнення єдиної мети. Колектив з ви­соким рівнем моральної та педагогічної культури (особис­тої та колективної) працює злагоджено, досягаючи висо­ких результатів.

Показники позитивної (здорової) соціально-психоло­гічної атмосфери в педагогічному колективі:

1. Згуртованість та організованість. Педагогічний ко­лектив залежно від кількості учнів може налічувати від 10 до 150 педагогів і більше. Керівництво ним, особливо у великій школі (2500—3000 учнів), є досить складною справою. Адже успіх діяльності кожної школи забезпечує цілеспрямований колектив однодумців, в якому цінують індивідуальність, творчі здібності, характер, інтереси й уподобання кожної особистості. Згуртувати педагогічний колектив не означає «вишикувати всіх за ранжиром», заборонити особисті думки і погляди, виконувати все за командою. Навпаки, у ньому повинно максимально реа­лізуватися творче начало кожного, але вся різноплановість має узгоджуватися з певною методичною концеп­цією. У колективі слід чітко сформулювати перелік то­го, що оцінюється словом «так», а також те, чому потрібно сказати «ні».

2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування. Чим вищий ступінь такої єдності, тим ефективніше соці­ально-психологічна атмосфера в колективі впливає на до­сягнення педагогічних цілей.

Загалом спілкування вчителя в педколективі відбува­ється на формальному та неформальному рівнях.

Офіційно організоване, формальне спілкування (педа­гогічні наради, методичні об'єднання, збори) здебільшого стосується виробничої сфери, воно є безупинним, постій­ним процесом, бо найчастіше вчитель спілкується безпо­середньо з учнями. Спілкування з колегами виникає за необхідності обміну думками щодо поточних і перспек­тивних навчально-виховних ситуацій.

Формальні стосунки у педколективі обмежуються чіт­ко визначеними функціональними ролями: директор - заступник директора з навчальної роботи — організатор позакласної і позашкільної виховної роботи - класний керівник — учитель-предметник.

Офіційні форми спілкування зумовлюють у кожної із сторін його певні сподівання стосовно співрозмовників, пов'язані з їх професійним статусом: компетентності, на­укової та ділової кваліфікації, виконавчої дисципліни, мо­ральної відповідальності, професійної етики.

Неформальне спілкування багато в чому залежить від професійного спілкування, хоча є відносно самостійним. Товариські стосунки, співробітництво і взаємодопомога формують у школі якісно новий, більш дієздатний соціально-психологічний клімат у колективі. А недоброзичливість, що проявляється у конфліктах, як правило, заважає про­веденню єдиної педагогічної лінії. Саме тому офіційна і неофіційна сфери спілкування у педколективі не можуть існувати відокремлено.

Водночас єдність офіційного і неофіційного спілкуван­ня не є абсолютною. У професійній діяльності вчителя виявляються як формальні (дотримання певних правил, норм, інструкцій, застосування усталених прийомів), так і неформальні (пошук нового, творчість, індивідуальність, імпровізація) елементи. Часто вони настільки пов'язані, що органічно переходять один в одного. Психологічним виявом формального спілкування, як правило, є педан­тизм, традиційність, консерватизм, догматизм, що зму­шує діяти тільки за інструкцією, наказом, не відходячи від усталених традицій. Натомість організація діяльності та спілкування на неформальній основі може вносити не­визначеність, втрату стратегічної спрямованості у вимо­гах учителя, розрізненість, непослідовність дій, ігнору­вання колективності в реалізації загальнозначущих педа­гогічних завдань. Надмірна схильність до одного принципу педагогічної діяльності без урахування конкретних обста­вин іноді дезорганізовує роботу і взаємовідносини колек­тиву школи.

3. Мажорний життєстверджуючий настрій у колек­тиві. Залежить від самопочуття, сімейної злагоди, резуль­татів роботи, а також від зовнішніх умов (пригнічений колега, необережне слово, недоречна посмішка). Чіткі орі­єнтири в діяльності школи, кожного вчителя теж стабілі­зують самопочуття, налаштовують на діловий лад, захи­щають від емоційного перепаду. Завдяки справедливим універсальним вимогам керівництва настрій стає позитив­ним фактором працездатності, ініціативності, добрих сто­сунків між людьми.

4. Атмосфера колективної турботи в педагогічному колективі, взаємоповаги і підтримки, узгодженої взаємо­дії. Справжні товариські ділові взаємовідносини залежать
від співвідношення особистих і колективних інтересів. Без­перечно, спільна професійна діяльність формує певну спіль­ність професійних інтересів. Проте, у професійній діяль­ності інтереси деякою мірою можуть варіюватися. Тому зближення їх інтересів є вирішальним для формування в педколективі здорової соціально-психологічної атмосфе­ри. На її створення спливають громадська думка, смаки, традиції тощо.

Незважаючи на семантичну близькість, поняття «за­гальна думка» і «громадська думка» різняться. Загальна думка є оцінним судженням про когось або про щось, сфор­мованим стихійно, незалежно від думки кожного суб'єк­та. Громадська думка — соціальне вагоме, типове оцінне судження, що повторюється стосовно важливих і принци­пових для суспільства, певного колективу подій, форм ді­яльності.

Вона формується усвідомлено, є спільно виробленими типовими оцінними судженнями. Якщо людина за пев­них причин не поділяє громадської думки групи, можуть виникати конфлікти у колективі, у взаємовідносинах з керівництвом. У спілкуванні окремих людей між собою основне значення має загальна думка. За розбіжності ду­мок контакти, як правило, ускладнюються і спілкування може взагалі зупинитися. І навпаки, якщо погляди люди­ни не збігаються з громадською думкою, спілкування мо­же тривати, оскільки громадська думка не стосується осо­бистих питань.

Смаки— соціальні почуття, що характеризують здатність до роз­різнення, розуміння й оцінювання реальних явищ, людей, їх дій з точки зору прекрасного і потворного.

Виявляються вони у всіх видах діяльності й спілку­вання, оскільки людині притаманно діяти «за законами краси». Смак формується на основі суспільної практики і соціально-психологічних регуляторів стосунків між людь­ми. Індивідуальні розбіжності у смаках можуть нівелюва­тися завдяки загальним умовам діяльності, виробленню загальної концепції виховання і навчання на основі єди­них професійних інтересів. Спілкування сприяє подолан­ню індивідуальних відмінностей у смаках людей. Але, на­приклад, примітивні художні смаки людини навряд чи будуть сприяти контактам з колегами, що мають розвине­ні смаки. Інтелігентна людина ніколи не дозволить собі возвеличувати свої смакові амбіції та різко викривати не­розвиненість чиїхось смаків. За потреби оцінити смакові якості колеги, зробить це тактовно, адже протиставлення смаків — це джерело конфліктів.

На основі смаку, потреб та інтересів виникають потя­ги і прагнення, які суттєво впливають на характер спіл­кування.

Потяг — яскраво виражена прихильність людей одне до одного, до спільної діяльності.

На становлення соціальне вагомих потягів впливає на­явність розвинених смаків. Потяг сприяє встановленню контакту, інтенсивності спілкування. Духовний потяг до людини зумовлений інтересом до її особистості. Живити цей інтерес можуть її цікава біографія, оригінальні су­дження, ерудиція, високі моральні якості тощо. Тому по­тяг до кожної людини зумовлений якостями, які вирізня­ють її серед інших. Потяг завжди виявляється до того, що подобається, вписується в коло ідеалів, цілей людини. Найрезультативнішим є спілкування, коли взаємний по­тяг переростає у дружбу, яка накладає певні зобов'язан­ня на людей, не передбачає двозначності, нещирості. Друж­ні взаємини повинні передбачати принциповість у формаль­но-виробничих стосунках. Культура дружніх стосунків у педколективі повинна бути кращим доказом ідеалу друж­би, до якого прагнуть діти.

Прагнення — наполегливе бажання, що виникає у людей при на­маганні досягти мети або вирішити завдання в процесі діяльності чи спілкування.

Ґрунтується воно на інтересі, є фактором розвитку спіл­кування, оскільки супроводжує становлення стосунків між людьми, які мають однотипні прагнення. Прагнення сти­мулює спілкування, якщо, базуючись на загальних по­требах та інтересах, смаках людей, оформлюється у ко­лективну волю.

Соціально-психологічна атмосфера справляє позитив­ний або негативний вплив на особистість. У педагогічно­му колективі, де співробітництво, підтримка й повага є нормою взаємин, учитель відчуває радість від спільної пра­ці, бажання знаходитись у такому колективі. Якщо в ньо­му панують байдужість, формалізм, примус, особистість відчуває пригніченість, відчуженість. Вельми своєрідно на стосунки людей впливає такий соціально-психологічний феномен, як чутки.

Чутки — офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми.

З'являються вони у судженнях та уявленнях людей і передаються завжди в емоційно забарвленій суб'єктивній інтерпретації. Джерелом чуток, як правило, є дефіцит ін­формації, що й «живить» такі фантазії людей.

Чутки негативно позначаються на взаємостосунках між людьми, формуючи нездоровий соціально-психологічний клімат, породжуючи нещирість у взаєминах людей.

Запитання. Завдання

1. Доведіть можливість умінь учителя встановлювати оптимальні взаємостосунки з дітьми.

2. Поясніть сутність феномену «соціально-психологічний клімат ко­лективу».

3. У чому полягає взаємозв'язок формального і неформального спілкування у колективі?

4. Обґрунтуйте фактори, що регулюють і стимулюють спілкування у педагогічному колективі.

5. Обґрунтуйте, в чому полягає гуманізація педагогічної взає­модії.

6. Своєрідно впливають на взаємостосунки людей чутки, поголос­ки, плітки, пересуди. Доведіть це, застосовуючи власні приклади.