ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття про стиль і стилістичну норму.

Стиль - це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).

Кожний стиль має свою сферу поширення (коло мовців), призначення (функції повідомлення, впливу тощо), систему мовних засобів і стилістичні норми, що оберігають цю систему, власне, роблять її досить стійким стилем.

Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному (відшліфованому, культурному) мовлені. Стилістична ж норма - це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма - це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Стилі літературної мови.

Науковий стиль. Сфера використання наукового стилю мови - наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Основне його призначення - повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Основні ознаки наукового стилю: понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання: емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх троп, індивідуальних неологізмів.

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (з жанрами текстів - монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези);

науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців -книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо). Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Скажімо, науково-популярний підсиль користується й елементами художнього мовлення (епітетами, порівняннями, метафорами).

  • Офіційно-діловий стиль. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови - спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Основне призначення - регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Основні ознаки офіційно-ділового стилю: документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінології, специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі: законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди - конвенції, повідомлення - комюніке, звернення - ноти, протоколи); адміністративно - канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

  • Художній стиль. Це - найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він включає використання в міру потреби з стилістичною метою елементів інших функціональних стилів.

Багатством мовних засобів і довершеністю художнього мовлення, текстів художньої літератури художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови.

Сфера використання художнього стилю - творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Основне призначення - впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Основні ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність (конкретно-чуттєве живописання дійсності -людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). В художньому стилі все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема в художніх творах), крім об’єктивності реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Основні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно - чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак, емоційно - експресивна лексика, різні види синонімів, омонімів, фразеологізмів, використання з стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів.

Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм - родових - минулому часі і умовному способі, особових у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі. У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

  • Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю - громадсько-політична, суспільно - культурна, виробнича діяльність, навчання.

Основне призначення - вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності, пропаганда певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя.

Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор.

Основні мовні засоби - сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. В ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

В публіцистичному стилі виділяються кілька підстилів, кожний з яких має жанрові й мовні особливості: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення), художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси), есе (короткі нариси вишуканої форми), науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо).

  • Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

Основне призначення розмовного стилю - бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

Основні ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, лаконізм, емоційні реакції.

Основні мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивна лексика, суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких, неповних, обірваних, односкладних і т.д.), можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика.

Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги.

 

Література: І.С.Алєксєєва “Профессиональный тренинг переводчика”. Издательство “Союз”, С.-П., 2001.

 

Лекція №10

Синхронний переклад

Як відомо, існують два основних види перекладу: усний і письмовий. До усного перекладу відносяться два підвиди: синхронний і послідовний. Розглянемо докладніше синхронний переклад.

Синхронний переклад – це такий вид усного перекладу на міжнародних конференціях, що здійснюється одночасно зі сприйняттям на слух пропонованого одноразово усного повідомлення вихідною мовою в ізолюючої перекладача від аудиторії кабіні, і в процесі якого – в екстремальних умовах діяльності – у будь-який відрізок часу переробляється інформація суворо обмеженого обсягу. Ці ж екстремальні умови здійснення синхронного перекладу іноді приводять до виникнення стресу в синхроніста, оскільки нормальна людина не може одночасно слухати і говорити – це психофізіологічна аномалія.

Можна провести простий експеримент: поставити касету рідною мовою і вголос повторювати кожне друге слово. Чи ще складніше: повторювати кожне дієслово в цьому тексті. Таким чином, при цій вправі створюються умови, наближені до роботи синхроніста.

Під час роботи синхроніст знаходиться в ізольованій кабіні, не бачючи виступаючого, а чує його виступ через навушники і говорить одночасно з виступаючим з паузою в 3-4 слова. Його роль непомітна, але відповідальність дуже висока. Слід зазначити труднощі, що виникають при синхронному перекладі:

1. Психологічний дискомфорт (одночасне слухання і говоріння).

2. Психічна напруга, зв'язана з необоротністю сказаного доповідачем.

3. Психічна напруга, зв'язана з необоротністю перекладу і великою аудиторією слухачів.

4. Психічна напруга, викликана швидким темпом мови оратора.

5. Складна лінгвістична задача мовної компресії (стиску тексту). Адже російські слова на 7-8% довше англійських, а деякі слова потрібно пояснювати декількома словами на російській, особливо нові поняття.

6. Нечітка чи нестандартна вимова доповідача, особливо представників Африки, Індії, Нігерії, Японії, Франції та інших країн що говорять англійською мовою.

Необхідно відзначити наявність визначених якостей для становлення професійного синхроніста:

1. Талант (тобто визначений набір вроджених психофізичних характеристик):

а) зосередженість, здатність відключатися від перешкод;

б) швидка реакція

в) швидкість мови

г) психічна і фізична витривалість – це уроджені якості.

До придбаних психологи відносять наступні:

- наявність енциклопедичних знань і вміння використовувати їх при переробці великого матеріалу;

- здатність сприймати на слух будь-яку промову іноземною мовою (на побутовому рівні необхідно знати 3 тисячі слів).

- вільне володіння ідіомами;

- винахідливість і спритність.

У будь-якій країні існує так називана «золота десятка» синхроністів.

До складностей, перед якими виявляються професійні перекладачі, відносяться наступні:

- нерозуміння ідіом, незнання фразеології, жаргону, сленгу;

- невміння відтворити гру слів іноземною мовою;

- труднощі в передачі рольового вигляду персонажів;

- труднощі, що виникають за умови приналежності оригіналу і перекладу до різних культур.

При розумінні мови виникають труднощ. Чому? Розуміння мови ґрунтується на так називаній сигнатурі слова – свого роду фонетичного підпису доповідача. У кожної людини своя сигнатура слова, вона унікальна як почерк (розпізнавання по телефону). Сигнатури рідної мови ми починаємо засвоювати з дитинства, і продовжуємо поповнювати свій «банк сигнатур» усе життя. Тому ми зрозуміємо будь-якого доповідача на нашій мові, як би він його не спотворював.

У синхроніста-перекладача, що не має природної мовної основи, після завершення навчання в «банку сигнатур» нараховується не більш 10 сигнатур. Відкіля ж узяти розуміння іноземної мови? Та й у практичній діяльності перекладача майже немає умов для «нагромадження сигнатур». Знаючи, що їх переводять іноземці - try to speak slowly® «тепличні умови». Що робити? Жити в цій країні, працювати в реальному мовному середовищі – посильними, підсобними робітниками, санітарами.

 

Література: Р.К.Миняр-Белоручев “Как стать переводчиком?”, М, “Готика”, 1999.

Г.В. Чернов “Теория и практика синхронного перевода”, М., 1978.

А.Ф. Ширяев Пособие по синхронному переводу. – М., 1982.

Г.Мирам “Как стать переводчиком”, М., 1999.

 

Лекція №11

Усний переклад

Усний переклад - це поняття, що поєднує усі види перекладу, що припускають усне оформлення, у тому числі такі самостійні види перекладу, як послідовний, синхронний та переклад з листа.

Чим же відрізняються усний та письмовий перекладачі? “Interpreter” = “Усний”, “translator” = “письмовий” (традиційно); у німців: “Dolmetscher” - дуже старе запозичення з російського “товмач”, а письмовий – “Ubersetzer”. Тобто у колишнім розумінні усний перекладач “Тлумачить” те, що говорить іноземець. А письмовий “переносить” в іншу мову (порівн. значення німецького дієслова “ubersetzen”), перетворює в інший письмовий текст. Дуже популярна думка, що це два принципово різні види діяльності з різними задачами і різними вимогами до перекладача. Що ж у них тоді спільне? Обидва - процеси перекодування, перевисловлювання. Тільки усний переклад - це перекодування звучного, усного мовлення в звучну мову, без письмової фіксації і до того ж спонтанне.

В сучасних умовах письмовий переклад також робиться звичайно в умовах дефіциту часу, однак вимоги точності, еквівалентності перекладу оригіналу при письмовому перекладі залишаються більш високими, чим при усному.

Усний переклад завжди здійснюється в ситуації мовного спілкування - прямого (усний послідовний переклад) і звукового - через навушники (синхронний переклад). Усний переклад вимагає додаткових навичок психічної стійкості і фізичної витривалості (stamina).

Багато перекладачів сполучають обидва види діяльності, але в навчанні необхідні розходження. Усному перекладачу необхідний тренінг усного сприйняття, тобто аудировання, тренінг пам'яті, активне володіння ораторським мистецтвом. Письмовому перекладачу необхідно в процесі навчання познайомитися з максимально великою кількістю різновидів письмових текстів, включаючи дуже складні: юридичний, патентний, музикознавчий, філософський.

Прийоми, які використовуються в усному перекладі.

1. Мовна компресія - тобто подача вихідного тексту в більш компактній формі, спрощення синтаксичної структури тексту і виключення слів, що містять другорядну інформацію.

Звичайно, мовна компресія використовується значно ширше при синхронному перекладі через його специфіку - тут не такі високі вимоги до збереження стилю оратора і повноти передачі інформації, як при послідовному, але звичайно усні перекладачі-професіонали говорять у середньому швидше, ніж оратори і тут може виникнути інша проблема - заповнювання ефіру: наприклад, оратор говорить дуже повільно, а перекладач -швидко, так ще і з компресіями. Створюється враження "рваного" тексту, чи неповного, тому важливо "йти в ногу" з оратором і заповнювати виникаючі паузи, використовуючи прийом описового перекладу, що подовжує текст: наприклад, замість " обставини, що ускладнюють," можна сказати "обставини, що ускладнили ситуацію". Чи: геноцид -винищування людей; тонометр - прилад для виміру тиску і т.і.

2. Генералізація - тобто узагальнення. Часто, наприклад, конкретне поняття вже кілька разів вживалося в мові, і для скорочення обсягу тексту, з метою мовної компресії, його зручніше замінити узагальнюючим: "У всіх типах вищезгаданих шкіл, інтернатів, дитячих садів система соціальної муніципальної допомоги організована в такий спосіб..." - "У всіх ДИТЯЧИХ закладах. ..

Генералізація використовується тоді, коли перекладач починає відчувати перевантаженість мови экзотизмами, "що затьмарюють" зміст та ускладнюють його сприйняття.

3. Антонімічний переклад:

ніхто не любить = усі ненавидять;

ніхто не відмовиться = усі погодяться - він розширює межі волі мови і підсилює смислові акценти.

4. Компенсація - різноманітні випадки відшкодування втраченого в перекладі, наприклад, за допомогою емоційно пофарбованої лексики:

“Не може він упокоритися з цією ситуацією” =

“З цією ситуацією він ніяк не може упокоритися”.

Текстові жанри в усному перекладі.

1. Інформаційне повідомлення - короткий текст, що містить загальнозначущу нову інформацію з області політики, культури, мистецтва, громадського життя, спорту - тобто типове для ЗМІ.

2. Інтерв'ю - публічний діалог, що складається з питань і відповідей, або присвяченій якій-небудь темі. Особливості перекладу - передати емоційно-оцінну зафарбованність, індивідуальний стиль.

3. Переговори, дискусія - офіційна бесіда за участю двох чи більш сторін, ціль якої - з'ясування будь-яких заздалегідь відомих питань або вироблення будь-якого рішення.

Особливості:

а) непередбачуваність;

б) можливість виникнення конфліктної ситуації.

Роль перекладача - зберегти нейтральну позицію транслятора і використовувати максимально свої дипломатичні здібності;

в) знання формул офіційного етикету і стилістики нормативного офіційного спілкування;

г) знати особливості юридичної і фінансової лексики.

4. Публічна мова - привітальна, заключна, політична, святкова, жалобна...

Особливості:

а) сувора закінченість;

б) присутність емоційно пофарбованої лексики;

в) повтори;

г) елементи імпровізації.

5. Декларація і маніфест.

Декларація - це колективна, спільно вироблена заява, підсумок переговорів.

Маніфест - публічна колективна заява своєї позиції.

Особливості:

- струнка структура;

- комплексні формулювання;

- складність синтаксису;

- присутність юридичної термінології;

- присутність в основі письмового тексту.

 

Література:

1. Алексєєва І.С. Профессиональный тренинг переводчика. - С-П., 2001.

2. Міньяр-Белоручев Р.К. Теорія і методи перекладу. - М., 1980.

3. Міньяр-Белоручев Р.К. «Записи в устном последовательном переводе». М., 1997.

4. Латишев Л.К., Провоторов В.І. “Структура и содержание подготовки переводчиков в языковом вузе”. М., 2001 НВЧ-Тезаурус.

5. Мешков О. Лемберт М. “Практикум по переводу”. М, Янус-К, 1997.

6. Карабан В. “Переклад англіїської наукової технічної літератури” (ч 1,2) Нова книга, 2001.

 

 

Лекція №12

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти