ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні концепції походження етносу.

Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація є однією з її базових ідентифікаційних практик. Почуття етнічної спільності у давніх суспільствах було першим у розмежуванні на «своїх» і «чужих». Етнічне самовизначення людини є значно суттєвішим за усвідомлення територіальної відокремленості. В етнічності відображаються особливості соціальних практик, культурної спадщини тощо. Феномен етнічного, національного вивчають етнографія, соціальна антропологія, історія, філософія, політологія та ін. У просторі соціологічної науки проблемами етнічного та національного займається етносоціологія.

Етносоціологія (грец. ethnos — плем'я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

Як наукова дисципліна етносоціологія існує на стику соціології, етнографії та історії.

Предмет етносоціології— взаємозв'язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними.

Об'єкт етносоціології — особливості етнічних виявів соціального.

До найважливіших проблем, які вона досліджує, належать:

— етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;

— етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій;

— зв'язок національних чинників із особливостями соціальної структури, міграційної і трудової мобільності, урбанізації тощо;

— соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних відносин;

— сутність міжнаціональних конфліктів;

— етномовні процеси (білінгвізм тощо).

Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури.

В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50—60-х років XX ст. Однак її засади були закладені раніше, сформувавшись у лоні етнографії, історії, фольклористики та інших наук, які цікавилися особливостями національної культури, традиціями народу.

В українських землях, що перебували на той час під владою Російської та Австро-Угорської імперій, свідоме зацікавлення народними традиціями та фольклором почалось за часів розквіту романтизму (перша третина XIX ст.). Саме на тоді випала діяльність видатних учених та збирачів фольклору І. Срезневського, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Гнатюка, Ф. Колесси та ін. Етнографічні описи та роздуми про національні особливості історичної долі українського народу почали вписувати у формат викладання суспільних дисциплін. Подальший розвиток суто етнографічних досліджень (наприклад, діяльність Відділення етнографії при Російському географічному товаристві) давав багатий матеріал для наукових узагальнень у цій галузі.

Не залишилась осторонь цього процесу і соціологічна наука. Стараннями Максима Ковалевського (1851—1916) (робота Російської вищої школи суспільних наук у Парижі), а згодом М. Грушевського, який створив Український соціологічний інститут у Відні, етнографічні дослідження тогочасного та минулого становища українського народу набули системного характеру. Помітне місце посідали вони і в діяльності Всеукраїнської академії наук. Наприклад, функціонування Кабінету примітивної культури при науково-дослідній кафедрі історії України, як і видання друкованого органу цього наукового підрозділу — «Первісне громадянство», цілком відповідали тогочасним стандартам етнографічних та етносоціологічних досліджень.

Щоправда, згодом і до кінця 50-х років XX ст., вивчення етнографічних і національних аспектів суспільного життя було унеможливлене у зв'язку із загрозами бути звинуваченим у «буржуазному націоналізмі». Тому проблеми, які досліджує етносоціологія (феномен етносу, нації тощо), в Україні значилися як «ризиковані».

Певні зміни у ставленні до етносоціології, як і щодо можливості досліджень етнічних аспектів соціального, відбулися у другій половині 60-х років. Безумовно, і тоді наукові пошуки не могли бути очищеними від ідеологічних нашарувань, зосереджувалися насамперед на «національних особливостях соціалізму», «поліетнічності в умовах соціалізму» тощо. Останньою проблемою переймалося навіть вище партійне керівництво колишнього СРСР (окремий розділ доповіді М. Хрущова на XX з'їзді КПРС).

Радянська наука етносоціологічні проблеми розглядала здебільшого на межі між соціологією та етнографією, історією тощо. Помітну роль у становленні проблематики етносоціології відіграла діяльність Інституту етнографії АН СРСР, особливо з середини 60-х років, коли його очолив видатний етнолог Юліан Бромлей (нар. у 1921 p.).

У пострадянський час етносоціологія здебільшого переймалася соціальним розвитком етнічних груп у процесі трансформації політичного, економічного і соціального середовища.

Класичним зарубіжним дослідженням з етносоціології вважають працю Ф. Знанецького та У. Томаса «Польський селянин в Європі та Америці», видану в 20-ті роки XX ст. Але принциповий інтерес до проблеми етнічності, національності зафіксований у 50— 60-ті роки, що пов'язувалося з активним розпадом колоніальних володінь європейських держав в Африці та Азії, посиленням еміграційних хвиль з країн «третього світу» до Європи та Сполучених Штатів Америки. Тамтешні дослідження зосереджувалися на міжгрупових взаєминах, соціально-психологічних проблемах міжнаціональних конфліктів, етнічній дискримінації тощо.

 

Основні концепції походження етносу.

Як і кожна молода наукова галузь, етносоціологія особливу увагу зосереджує на з'ясуванні сутності й специфіки наукового апарату, базових понять («етнос», «народність», «нація» тощо), формуванні методології досліджень. У цьому процесі конкурують різні концептуальні підходи, розмаїття яких ілюструє багатогранність предмета дослідження. Особливо це стосується одного з базових понять — «етнос», тлумачення якого є своєрідним ключем до розгляду всіх інших.

Найпоширенішими є так звані примордиалістеькі концепції, що поділяють думку про первинний (примордиальний) характер етносу, які окреслюють два основні підходи до сутності етнічності як суспільного явища.

Соціобіологічний підхід

Описує етнос з еволюційно-генетичних позицій (як «поширену форму родинного відбору та зв'язку»). Його прибічники підкреслюють глибоку емоційність взаємозв'язків у людських групах, а також конче необхідне для людини переживання її належності до певної спільноти. Одним з яскравих представників цього підходу є російський історик Лев Гумільов (1912—1992), який стверджував, що етнос є природною формою існування людини. Розбіжності між окремими етносами коріняться не стільки в культурі чи соціальній структурі, скільки у формах стереотипізованої поведінки, яка є вищою формою адаптації людини до ландшафту. Саме ландшафт як природна «сцена», де розгортається «драма етносу» (накопичення і витрачання «живої енергії», пассіонарності — пристрасті) — головний елемент розвитку кожного народу, кожного етносу.

Як соціобіологічне утворення, етнос підкорений природним ритмам життя. Він долає всі стадії розвитку живого організму: народжується у полум'ї «пасіонарного поштовху»; переживає різкий злет свого розвитку, зовнішньої експансії; проходить акмаційну фазу («фазу перегріву»); старіє, переживаючи разом з тим цивілізаційний сплеск, і переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім або не відродиться у полум'ї чергового «пасіонарного поштовху». Цикл існування окремого етносу охоплює 1300—1500 років.

Явище «пасіонарності», за Гумільовим, виникає під впливом космічного випромінювання, що спричиняє процеси мутагенезу на уражених територіях. Внаслідок мікромутацій у певної кількості представників даного етносу виникає своєрідний «ген пасіонарності», що має прихований (рецесивний) характер. Пасіонарії «живляться» розлитою у ландшафтах існування етносу енергією, акумулюють, виявляють підвищену активність, прагнення діяти. Надлишок енергії вони спрямовують на подолання інерції традиційних стереотипів, норм, систем цінностей. Пасіонарії стимулюють активність інших представників етносу. Водночас пасіонарність через свою рецесивність і різке зниження в осіб, які потрапили під її вплив, інстинкту самозбереження, здатна згасати. Етногенез Гумільов розглядав як процес поступової втрати системою пасіонарності.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти