ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Суб’єкт та об’єкт пізнання, їхній взаємозв’язок

Процес пізнання різних форм буття – це процес творчого відображення їх у свідомості людини. Знання по своїй природі – це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Тому пізнання передбачає роздвоєння світу на об'єкт і суб'єкт пізнання (іноді виділяють третій компонент – зміст пізнання). Пізнання – це процес взаємодії суб'єкта та об'єкта пізнання. Об'єкт пізнання – це той фрагмент буття, на який у даний момент спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта.Це конкретні речі, явища, процеси об'єктивної реальності (природи й суспільства, а також сама людина), знакові системи, які увійшли до сфери пізнавальної діяльності суб'єкта. Пізнання може бути спрямоване не тільки на об'єктивну реальність, але й на ідеалізовані об'єкти (число, точка, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло...), тобто на уявні ідеальні пізнавальні конструкції. Об'єктом пізнання може стати свідомість. Суб'єктом пізнання, тобто тим, хто у даний момент пізнає об'єкт пізнання, врешті-решт, може виступити все суспільство (наприклад, російський косміст М.Ф. Федоров писав, що в суб'єкті повинні бути всі, а в об'єкті – все. І М.О. Бердяєв писав, що істина відкривається тільки розуму соборному, тобто церковному). Суб'єктом пізнання може виступати соціальна група (у тому числі співтовариство вчених), індивід (у тому числі вчений), що здійснює пізнавальну діяльність. Об'єкт пізнання не є тотожним поняттю «об'єктивна реальність» взагалі. Вона – невичерпна в своїх формах буття, вона не може бути відразу вся охоплена діяльністю суб'єкта, який пізнає, про це ще І. Кант говорив.

І суб'єкт, і об'єкт пізнання, і взагалі весь процес пізнання мають конкретно-історичний характер. Суб'єкт пізнання – не просто і не тільки гносеологічний суб'єкт. Це індивід або особистість, з його (її) пристрастями, характером, метою, інтересами, системою цінностей, потребами, здібностями, рівнем духовної культури взагалі, які формуються конкретно-історично.Суб'єкт пізнання – це людина, яка є певним чином включеною в історично конкретну систему різних суспільних відносин і яка освоює досягнення матеріальної й духовної культури попередніх поколінь, у тому числі їх пізнавальний досвід. Пізнавальні здібності людини формуються суспільно-історично, також суспільно-історично формуються способи і методи її пізнавальної діяльності та людської діяльності взагалі. Ступінь і можливості засвоєння індивідом всього різноманітного попереднього культурного досвіду залежить, насамперед, від соціокультурних характеристик суспільства, членом якого є суб'єкт, а також від його власних матеріальних умов життя, від його соціального стану, від його рівня духовної культури та інших чинників. Людство, – писав К. Маркс, – завжди ставить перед собою тільки такі задачі, які воно може вирішити, оскільки при найближчому розгляді завжди виявляється, що задача виникає лише тоді, коли наявні, або, принаймні, знаходяться у процесі становлення матеріальні умови її вирішення. Те ж можна сказати про людину як суб'єкта, що пізнає. Тобто вибір об'єкту пізнання, як правило, не є стихійним. Суб'єкт, зазвичай, є підготовленим до того, щоб побачити в даному фрагменті буття свій об'єкт. Чим підготовлений? Тими ж чинниками, які впливають на процес пізнання. В.М. Рогозин вірно помічає, що представники кожного нового покоління, які мають здібності до пізнання, створюють необхідні засоби до пізнання і відкривають у природі та суспільстві такі зрізи, такі «прошарки», які до цього відкрити не було можливості. Саме ці зрізи й виступають об'єктами. А оскільки їх відкривають люди, які мають здібності та особливі схильності до пізнання, то можна сказати, що об'єкт, відповідаючи сутності суб'єкта, відображає цю сутність [Рагозин В.М. Философия: Конспект лекций с учетом модульного обучения для студентов экономических специальностей. – М. : ПГТУ, 2000. – 135 с., С. 83]. Форми наукового знання є продуктами низки об'єктивних умов і суб'єктивних передумов. Знання своїм виникненням відображає умови і передумови, що його визначили [Там само]. Отже, суб'єкт і об'єкт пізнання взаємозв'язані процесом пізнання, передбачають одне одного і поза цим зв'язком не існують. Хоча об'єкт пізнання вибирається суб'єктом не спонтанно (і в певному значенні об'єкт також «вибирає» суб'єкта), він як певний фрагмент буття існує об'єктивно, таким і повинен пізнаватися; і суб'єкт як індивід є відносно незалежним від об'єкта.

Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, які, проте, формуються як суб'єкти пізнання тільки в їх спільній діяльності, вступаючи у певні суспільні відносини, форми спілкування, визначувані рівнем розвитку способу виробництва даного суспільства, рівнем розвитку духовної культури і самої пізнавальної діяльності у тому числі.

Процес пізнання в історії філософії міг розглядатися по-різному. Так, він міг розглядатися як механічна дія об'єктів природи на органи чуття суб'єкта, пасивно їх сприймаючого. Наприклад, так вважав Демокріт. Платон розглядав пізнання як процес згадування душею суб'єкта об'єктивно існуючих ідей, і в цьому й виявляється активність суб'єкта пізнання. Гегель ототожнив суб'єкт і об'єкт пізнання: абсолютна ідея пізнає саму себе. А за багато століть до цього елеат Парменід ототожнив річ (тобто об'єкт) і думку суб'єкта про неї. І. Кант у XVIII ст. вперше поставив питання про активність людини як суб'єкта, що пізнає, зробивши при цьому, як він сам висловився, «коперніканський переворот» (по аналогії з досягненнями М. Коперника) у філософії, розглядаючи пізнання як діяльність, що протікає по своїх власних законах (М. Коперник припустив протилежне в порівнянні з пануючим до нього геоцентризмом, тобто геліоцентризм). Вперше не характер і структура пізнаваного об'єкту, а пізнавальна діяльність суб'єкта були розглянуті як головний чинник пізнання. Іншими словами, в ученні І. Канта вихідний пункт в аналізі процесів пізнання – це пізнавальна діяльність суб'єкта, а не об'єкт. До І. Канта Ф. Бекон, Р. Декарт та інші розглядали суб'єктивне начало як перешкоду пізнанню, а саме пізнання – як фіксацію сигналів (вражень), що поступають ззовні, наприклад, від матеріальних речей. Так, Френсис Бекон (XVI-XVII ст.) стверджував, що в пізнанні існують значні перешкоди, які ведуть до того, що в свідомості людини світ відображається неадекватно. Це – «примари», або «ідоли». Існує 4 типи ідолів: 1) вроджені ідоли роду, що мають обґрунтування в самій людській природі, витікають з природної недосконалості людського розуму (розум може припуститися в речах більше порядку, ніж є насправді, розуму властива певна інерція, через яку він неохоче відступає перед новими фактами, що суперечать колишнім поглядам, розум може захопитися сильними ефектами, мінливе уявити як незмінне і навпаки тощо); 2) ідоли роду (теж уроджені, хоча з цим можна й посперечатися): вони пов'язані з індивідуальними особливостями людей, їх вихованням, звичками, психологією; ось і виходить, що кожний дивиться на світ як би із своєї печери; 3) ідоли ринку (площі), придбані: люди домовляються на ринку за допомогою слів, за допомогою слів і спілкуються, у тому числі, й учені; неправильний вибір слів і їх використання (коли значення слів встановлені не на основі пізнання сутності, а на основі вражень, випадково), використовування застарілих понять веде до того, що разом з буденною мовою ми засвоюємо забобони минулих поколінь; 4) придбані ідоли театру, джерелом яких є віра в авторитети, які заважають досліджувати природу неупереджено. Всі колишні філософські системи здавалися Ф. Бекону як би театральними виставами, тобто штучними побудовами, що не мають нічого спільного з дійсністю. І Р. Декарт вважав, що наукове пізнання повинне стати організованим, вільним від випадковостей. Р. Декарт стверджував, що хоча діяльність наших органів чуття для пізнання важлива, достовірність почуттів мала, та й розум також може помилятися, якщо, наприклад, ґрунтується на абсолютній довірі до авторитетів. Гарантом істинності пізнання є Бог, всі ясні ідеї (а, значить, достовірні) йдуть від Бога, в цьому їх об'єктивність, а смутні ідеї помилкові і є результатами людської діяльності, проявами людської суб'єктивності.

В ході пізнання об'єкт розпредмечується, тобто пізнається почуттями та розумом і знаходить іншу форму існування – форму ідеального (ідеї, образу тощо). Пізнавальний образ – це суб'єктивний образ, який належить свідомості суб'єкта, але він є об'єктивним за змістом, оскільки виникає внаслідок відображення об'єктивної реальності, а також об'єктивно існуючого для суб'єкта пізнавального досвіду попередніх поколінь, внаслідок розвитку й вдосконалення форм і способів діяльності.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти