ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні форми раціонального пізнання (або логічні форми) мислення – поняття, судження, умовивід.

Поняття це така форма мислення, у якій відображаються загальні та суттєві властивості, зв’язки, відношення речей, процесів, явищ.В.Г. Горбачов назвав поняття «скелетом розумового процесу», а С.Е. Крапивенський пише, що поняття виступають клітинами, з яких будується «організм» теорії (теорія – це система понять). Загальні властивості речей в понятті відображаються в концентрованому, ніби то, вигляді, ніби в «згорнутому», висловлюючись мовою М. Кузанського. Поняття – це результат абстрагування та узагальнення. Абстрагування – від лат. «відокремлювання» – відокремлювання від несуттєвих, другорядних властивостей, характеристик речі, процесу тощо, і виділення суттєвих. Абстрагування – основа для узагальнення. Узагальнення – уявне об'єднання однорідних (подібних) речей, процесів і т.п. в один загальний клас об'єктів завдяки виділенню в них спільних ознак, рис, властивостей тощо. Взагалі, здатність до абстрагування у зародку міститься вже в уявленні, яке є перехідною формою до раціонального пізнання. Формування поняття є результатом тривалого процесу вивчення об'єкту або підсумком певного етапу пізнання. Основою утворення понять є наукове пізнання і людська практика. Поняття – не застиглі форми, вони гнучкі, рухомі, взаємозв'язані, розвиваються (збагачуються новим змістом). В іншому випадку вони не будуть в змозі достовірно відображати розвиток різних форм буття. Найзагальніші поняття – це філософські категорії. Філософські категорії – це універсальні форми думки, що відображають найзагальніші властивості, взаємозв'язки, закономірності розвитку матеріальних і духовних явищ, речей, процесів, подій.

Поняття мають логічну структуру. В ній виділяють дві сторони: 1) зміст поняття, 2) його обсяг. Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак речі, процесу тощо, відображених у даному понятті. Наприклад, у зміст поняття «квадрат» входить сукупність двох суттєвих ознак – «бути прямокутником» і «мати рівні сторони». Обсяг поняття – сукупність речей, процесів тощо, які мисляться в даному понятті. Обсяг поняття «дерево» – вся сукупність існуючих дерев. Обсяг поняття «береза» вужче, ніж обсяг поняття «дерево». Обсяг поняття «рослина» ширше, ніж обсяг поняття «дерево». Існують одиничні поняття, до обсягу яких входить один предмет. Наприклад, поняття «Маріуполь», «Т.Г. Шевченко». Із збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг. Обсяг поняття «злочин» ширше, ніж поняття «посадовий злочин», зате зміст першого поняття вужче, ніж у другого (окрім ознак злочину як такого, необхідно перерахувати ознаки посадового злочину).

Окремими поняттями люди не мислять. Поняття в думці логічно зв'язані в судження.

Судження – це форма мислення, у якій що-небудь стверджується або заперечується щодо сутності речей, процесів тощо, про зв’язки між річчю та її властивостями, про відношення між речами.

Як правило, судження виражаються у вигляді оповідних речень, що несуть певну інформацію.

Структура судження:

1) суб'єкт судження (S) – поняття про предмет судження;

2) предикат судження (P) – це те, що говориться про суб'єкт (поняття про властивості і відношення суб'єкта);

3) зв’язка – те, що об’єднує S і P – слова «є», «не є» тощо; вона може бути пропущеною, але обов'язково матися на увазі;

Квантор – покажчик на обсяг S – слова «всі», «деякі», «жоден» тощо. Також може бути пропущений, але матися на увазі.

 

Логічну структуру судження можна виразити формулою: S є P або S не є P.

Приклади:

«Всі (квантор) підручники (S) є (зв’язка) книгами (P)»

«Деякі (квантор) числа (S) не є (зв’язка) парними (P)».

Будь-яке судження є або істинним, або хибним. Якщо те, про що мовиться в судженні, відповідає дійсності, то судження – істинне, а якщо не відповідає – те хибне. «Всі гриби є їстівними» – хибне судження.

Вищою формою логічного мислення є умовивід. Він ґрунтується на логічному зв'язку суджень. Умовивідформа мислення, в якій з одного, а частіше двох та більше суджень (засновків) виводиться нове судження (висновок).

Приклад найпростішого умовиводу:

Всі крадіжки – злочини.

Угон машини з метою заволодіння – крадіжка.

Угон машини з метою заволодіння – злочин.

 

Всі птахи – ссавці.

Всі горобці – птахи.

Всі горобці - ссавці. ???

(Зауважте, що висновки бувають хибними, наприклад, коли хоча б один з засновків є помилковим).

 

Всі планети – небесні тіла.

Всі сосни – дерева.

? (засновки не зв'язані і тому умовиводу немає).

Умовиводи розподіляються на три групи:

1. Дедуктивні. В них думка рухається від загального до часткового, тобто із загального правила робиться частковий висновок, знання при цьому звужується.

 

Приклад:

Усі зірки випромінюють енергію. (загальне правило)

Сонце – це зірка. (окремий випадок)

Сонце випромінює енергію.

За умов достовірності засновків одержуємо істинний висновок.

Або:

Усі договори є угодами.

Петренко уклав договір.

Отже, Петренко уклав угоду.

 

2. Індуктивні. В них думка рухається навпаки – від часткового до загального, тобто на основі знання частини предметів певного класу робиться висновок про клас у цілому. З декількох окремих випадків виводиться загальне правило, знання розширяється. Частіше за все одержуємо вірогідний висновок.

Приклад:

Азот при нагріванні розширяється.

Кисень при нагріванні розширяється.

Водень при нагріванні розширяється.

Азот, кисень, водень – гази.

Гази при нагріванні розширяються.

Або:

Мідь проводить електрику.

Срібло проводить електрику.

Залізо проводить електрику.

Мідь, срібло, залізо – це метали.

Всі метали проводять електрику.

 

3. За аналогією. – В них на основі схожості предметів за одними ознаками робиться вірогідний висновок про схожість цих предметів і за іншими ознаками. (рух думки – від окремого до окремого).Приклад:

Планета Земля є планетою Сонячної системі, на ній є атмосфера, вода, біосфера.

Планета Марс є планетою Сонячної системі, на ній є власна специфічна атмосфера, вода (хоча б і переважно у вигляді окисів).

Вірогідно, що на планеті Марс є (або була) біосфера.

 

Зверніть увагу, що, роблячи висновки в умовиводах, ми експерименти не проводили. Проте, для того, щоб переконатися в достовірності висновків, досвід є необхідним (якщо, звичайно, він є можливим).

Судження та умовивід – це форми руху понять. Поняття служать початковим матеріалом для утворення суджень та умовиводів; результатом же суджень та умовиводів також є поняття, тільки вже конкретизовані, уточнені, наповнені новим змістом, більш змістовні. Таким чином знання конкретизується, розвивається.

Обидві сторони (здібності) пізнання взаємозв'язані, доповнюють одна іншу. Іноді говорять не сторони, а «ступені». Так, відчуття поставляють первинний матеріал для логічного мислення, є джерелом наших знань про дійсність, але, приступаючи до чуттєвого пізнання, ми вже маємо певну раціональну позицію. Будь-який чуттєвий образ є раціонально «навантаженим»: ми бачимо, чуємо тощо крізь призму наших спогадів, знань, понять. В чистому вигляді в нашому пізнанні чуттєвість не присутня. Чуттєве пізнанняє так чи інакше осмисленим і не може бути відособленим від раціонального. Це було ясно, наприклад, І. Канту. Він стверджував, що нам ніколи не дана відособлена чуттєвість, вона завжди поєднана з раціональними формами – з апріорними формами простору і часу. Крім здібності до відчуттів наша чуттєвість має так звані «чисті» – апріорні, тобто абсолютно незалежні від будь-якого досвіду форми, за допомогою яких наші відчуття немов би упорядковуються. Ці форми – простір і час. Всі речі орієнтовані в просторі і в часі. Простір і час у І. Канта (на відміну від розуміння їх в діалектичному матеріалізмі) це форми нашої чуттєвості («суб'єктивні», людські простір і час), хоча частково, все ж таки, це також властивості «речей-самих-по-собі», що знаходяться ззовні нас. Тому І. Кант писав про чуттєво-розсудливу здатність людини. Будь-яке знання з досвіду починається, але не обмежується ним. Частина знань породжується самою пізнавальною здатністю людини і носить апріорний (додосвідний) характер. Природні предмети в ході людської діяльності погоджуються з людським пізнанням і його результатами (а до І. Канта вважали, що наші пізнання повинні погоджуватися з предметами).

Здібність до абстрактного мислення з’явилася у найдавніших людей не відразу (вона із розвитком досвіду виростала з наочно-образного та наочно-дієвого мислення первісних людей), а будь-яка психічно здорова дитина повторює шлях людського роду.

Чуттєве пізнання створює необхідні передумови отримання знання. Однак не слід абсолютизувати його ролі. В історії філософії можна знайти вчених, що розділяли позицію, звану «сенсуалізм». Сенсуалізм (від лат. «відчуття», «почуття») полягає в абсолютизації ролі чуттєвого пізнання, в прагненні вивести весь зміст знання з свідчень органів чуття; тобто чуттєве пізнання розглядається як єдине джерело і засіб досягнення істини.До сенсуалістів можна віднести Епікура, Т. Гоббса, Дж. Локка (останні два філософа творили, в основному, в XVII ст.), Д. Юма (XVIII ст.), французьких матеріалістів XVIII ст., Л. Фойербаха (XIX ст.). Класична формула сенсуалізму: немає нічого в розумі, чого раніше не було б у почуттях. Ж.О. де Ламетрі (французький просвітитель-матеріаліст XVIII ст.) писав: «Почуття – мої філософи».

Раціональне дозволяє з’ясувати сутність речей, процесів тощо. Однак як не можна абсолютизувати чуттєве пізнання, так не можна абсолютизувати пізнання раціональне. В теорії пізнання існує такий напрям як раціоналізм, сутність якого – в тому, що розум оголошується основою пізнання. Розум може розглядатися як єдине й достовірне джерело людських знань. Приклади – Р. Декарт, Г. Гегель. Р. Декарт, хоча сам займався експериментами, вважав, що тільки досвіду для пізнання недостатньо. Джерелом достовірного знання може бути тільки розум, або інтелект, хоча він може і повинен звертатися за допомогою до почуттів. Як достовірна опора пізнання Р. Декарт вибрав мисляче «я», самосвідомість, думку «я мислю, отже, існую» (ego cogito, ergo, sum). Вибір цей багато в чому пояснювався і життєвим досвідом вченого, і активним розвитком математики, і впливом християнства, і впливом платонізму. Вихідний пункт процесу пізнання – інтелектуальні інтуїції (інтуїції розуму). Це існуючі в людській думці абсолютні, загальні вроджені (від Бога) істини (ідеї), аксіоми-думки, від яких бере початок нескінченна безліч відносних істин. Вища інтелектуальна інтуїція – ego cogito (як вроджена здатність мислити). Інтуїції достовірні, адже розум сприймає їх чітко і ясно. До вроджених ідей Р. Декарт відносив ідею Бога, чисел, фігур, кольорів, субстанції, матеріального буття, сумніву, тривалості, тілесності... До аксіом-суджень він відносив судження типу «дві величини, рівні третій, рівні між собою», «у ніщо не буває властивостей», аксіоми математики. Від достовірності інтуїції Р. Декарт відштовхувався, але нею не обмежувався, а пропонував свій метод пізнання, підсумком якого є ланцюг слідств з цих істин і аксіом, кожна ланка якого теж достовірна.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти