Інститут нагляду, створений Петром І, хоч і отримав французьку назву, але не копіював французький зразок. Це був суто російський винахід, який став наслідком творчих зусиль Петра І та його сподвижників і мав риси не тільки французької прокуратури, а й шведських омбудсменів і німецьких фіскалів.

Прокуратура була запроваджена трьома петровськими указами: від 12 січня 1722 р. «Быть при Сенате генерал-прокурору и обер-прокурору, также во всякой коллегии по прокурору, которые должны будут рапортовать генерал-прокурору»; від 18 січня 1722 р. «Об установлении должности прокуроров в надворных судах и о пределах компетенции надворных судов в делах по доносам фискальных и прочих людей» та від 27 квітня 1722 р. «О должности генерал-прокурора».

У цей час досить чітко законодавчо оформляються і основні напрями діяльності прокуратури, визначаються повноваження прокурорських чинів, їх компетенція. Для губернського прокурора і губернських стряпчих єдиним предметом дій був безпосередній нагляд за порядком провадження справ у губернських місцях. При цьому в діяльності прокуратури сформувалися три основні напрями, а саме: охорона загального благоустрою в губернії, нагляд по казенному управлінню і нагляд по суду і розправі.

У межах охорони загального благоустрою в губернії прокурори були зобов’язані:

- відвідувати тюрми, робочі і смирительні будинки; піклуватися про доставляння необхідного для осіб, утримуваних у них, продуктів; наглядати, щоб не використовувалися при утриманні ув’язнених знаряддя, заборонені законом; здійснювати перегляд та пересилання паперів, написаних особами, які утримуються під вартою;

- брати участь в освідченні (огляді) одягу і взуття пересильних арештантів під час переходу арештантських партій через губернське місто.

У межах нагляду по суду і розправі на прокуратуру покладалися:

- нагляд за дотриманням у судових рішеннях точної сили законів;

- клопотання в судових місцях по справах громад та установ, по справах людей, які шукають свободу, і по справах тих, що утримуються під вартою.

Із зазначеного переліку випливає, що основною, визначальною функцією прокуратури в ті часи все ж таки була наглядова функція, причому прокурорський нагляд поширювався на всі сфери державної діяльності, у тому числі на судову. Але наглядова функція була хоч і основною, проте не єдиною.

Згідно з «Учреждениями для управления губерний» губернський прокурор перебував при губернському правлінні і в його підпорядкуванні були 12 прокурорських чинів (4 прокурори і 8 стряпчих) в губернії, а також по одному в повіті або окрузі. Одиницю нагляду у губернії утворювала група із трьох осіб - прокурора і двох стряпчих, один з яких був по казенних справах, інший - по судових. Такі групи створювалися при всіх присутст-вених місцях: головна - при губернському правлінні і палатах кримінального та цивільного суду, а другорядна - при верхньому земському суді, губернському магістраті і верхній розправі. Крім того, особлива група існувала при верхньому надвірному суді в столиці.

Функції та організація прокуратури змінилися під час проведення у 1864 р. судово-правової реформи. По-новому були окреслені її система і права. Прокуратура залишилася при загальних судових органах і Сенаті на чолі з генерал-прокурором. На неї покладались обов'язки нагляду за судом, слідством і місцями ув'язнення. Також вона брала участь як сторона в судовому розгляді. На прокурорські посади призначалися політично благонадійні особи. Отже, із наглядового органу прокуратура фактично перетворилася на орган кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини.

Складовою реформи було і перетворення прокурорського нагляду. В «Учреждении судебных установлений» прокурорському нагляду присвячено розділ третій під назвою «Про осіб прокурорського нагляду». Ст. 124 встановлювала: «Прокурорський нагляд ввіряється обер-прокурорам, прокурорам та їх товаришам» під вищим наглядом міністра юстиції як генерал-прокурора. Ст. 125 передбачала, що прокурори перебувають при судових палатах і окружних судах, а при них - товариші прокурора, кількість яких визначалася штатним розписом.

Під особливою опікою прокуратури були арештантські справи. Усі установи і посадові особи судового відомства були зобов’язані повідомляти їй про стан тих арештантських справ, за якими арештанти утримувалися більше чотирьох місяців, а також про причини, що затримували їх вирішення. До прокурорів також надсилалися копії всіх постанов про арешт, виданих на підставі запону про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою.

До законоохоронної діяльності прокуратури належала і виконавчо-судова діяльність. Усі розпорядження щодо виконання вироків, які виходили із сфери безпосередньо судових дій, давала прокуратура. Хоча виконання вироку і входило до обов’язків прокурора, він безпосередньо його не здійснював. А обов’язки прокурора щодо виконання вироку зводилися, з одного боку, до обов’язку давати розпорядження про приведення вироку до виконання, а з іншого - до обов’язку стежити за точним і своєчасним його виконанням відповідними органами. Вони наглядали за місцями ув’язнення, мали право безперешкодного доступу до них.

Історія становлення прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю на українських землях, що входили до складу Австро – угорської імперії (1849-1918 роки), Польщі ( 1920 – 1939 роки).

Вперше у Галичині посади державних прокурорів були запроваджені в 1849 р. Єдину систему державних прокуратур в Галичині із врахуванням рівня суспільно-економічного розвитку Галичини та її становища в австрійській імперії було сформовано лише у 1855 р. шляхом утворення Вищих державних прокуратур та підпорядкованих їм державних прокуратур.

Державні прокуратури здійснювали контроль за додержанням законодавства імперії засобами масової інформації, органами, які проводили дізнання та досудове слідство. До напрямів діяльності державних прокуратур належали також підтримання державного обвинувачення, здійснення нагляду за додержанням імперського законодавства при виконанні рішень судів у кримінальних справах, а також контроль за діяльністю нотаріусів.

Одним з напрямків діяльності державних прокуратур було здійснення нагляду за додержанням імперського законодавства при виконанні рішень судів у кримінальних справах. Так, згідно кримінально-процесуального кодексу Австрії 1850 р., виконання рішень повітових судів здійснювалося під наглядом суддів цих судів, а рішень повітових колегіальних судів та крайових судів – під наглядом державного прокурора. Кожного місяця судді повітового суду надсилали відповідному державному прокурору дані про кількість виконаних судових рішень під їх наглядом. У разі обрання щодо засудженого міри покарання у вигляді смертної кари, нагляд за виконанням такого рішення здійснювався спільно державним прокурором і суддею відповідного суду.

Згідно кримінально-процесуального кодексу Австрії 1853 р. виконання рішень відбувалося вже без участі державного прокурора і лише згідно кримінально-процесуального кодексу Австрії 1873 р. до повноважень органів прокуратури знову було віднесено нагляд за додержанням імперського законодавства при виконанні рішень судів у кримінальних справах. Даний кодекс встановлював, що виконання судового рішення здійснювалося лише під наглядом судді, що виніс це рішення.Присутність прокурора допускалася лише у тих судових засіданнях, під час яких вирішувалося питання про відстрочення виконання рішення у кримінальній справі. Однак у виняткових категоріях справ (це були справи, у яких засудженому була присуджена міра покарання у вигляді смертної кари) прокурор в обов’язковому порядку був присутнім при виконанні таких рішень]. Виконання вироку у цій категорії справ відбувалося за обов’язкової присутності Президента суду, двох суддів та державного прокурора.

1 234