Стратегія логістичного ланцюга поставок.

Трансформація логістичного мислення системними категоріями від фрагментарного впровадження концепції логістики з початку 70-х років досягла рівня інтегрованого логістичного управління, що виразилося у формуванні логістичних систем виробництва товарів, логістичних систем дистрибуції товарів тощо. Водночас вплив зовнішніх чинників, таких як зародження та розвиток глобальної конкуренції, поява та пошук як альтернативних джерел поставки іноземного походження, динаміка змін в сукупному попиті в напрямку ощадності, зініціював розширення меж логістичної кооперації до логічного завершення –повноцінного логістичного ланцюга поставок, що охоплює всі ланки від джерела сировини включно до поставки готової продукції кінцевому споживачу.

Прискореному розвитку з середини 80-х років концепції управління ланцюгом поставок сприяли як власний потенціал логістики, сформований упродовж розвитку теорії і практики логістики, так і потенціал зовнішніх чинників, передусім базових мегатенденцій.

Стосовно власного потенціалу логістики як в теоретичному аспекті, так і в практичному використанні логістичний арсенал на початку 90-х років був достатньо вагомим: доведена до “зрілості” концепція управління ланцюгом поставок, обгрунтовані моделі формування стратегій логістичного ланцюга поставок, розроблений до рівня методичних рекомендацій інструментарій прийняття оптимальних логістичних рішень для цілісного ланцюга поставок, окреслені вимоги щодо інформаційного, організаційного, інфраструктурного забезпечення управління ланцюгом поставок. Узагальнення викладеного зініціювало появу специфічного критерію для оцінки готовності окремого потенційного учасника логістичного ланцюга поставок до реального функціонування – рівня логістичної досконалості, вперше введеного в термінологічний апарат логістики Американським логістичним бюро A.T.Kearneya при проведенні досліджень в 1992 р. Рівень логістичної досконалості як комплексний показник охоплює вісім характерних елементів:

1. партнерство з клієнтами;

2. партнерство з постачальниками;

3. довгострокове планування;

4. інтеграція функцій підприємства;

5. технологічний прогрес;

6. мобілізація персоналу;

7. інтегрована система інформації;

8. показники якості.

Достатня наявність кожного з поданих елементів логістичної досконалості уможливлює інтеграцію підприємства з іншими учасниками логістичного ланцюга поставок з метою інтеграції функцій стратегічного і операційного управління цілісним ланцюгом поставок, оскільки їх інтегроване виконання (планування, організування, контролювання, регулювання тощо) генеруватиме синергічний ефект у формі зниження сукупних витрат, підвищення рівня обслуговування кінцевих споживачів, зниження загального рівня запасів, прискорення обороту ресурсів виробництва, а в остаточному рахунку – створення додаткових резервів підвищення конкурентоспроможності кінцевої продукції у формі конкурентоспроможності ланцюгів поставок. З іншого боку, така інтеграція учасників логістичного ланцюга поставок в стратегічному плані є важливою для кожного з учасників, оскільки створює певні гарантії щодо попиту на їх продукцію чи послуги, зокрема для окремих з них така участь може збігатися з межами виключної компетенції, тобто власне ланцюг поставок є стратегічним “споживачем” їх результату діяльності.

Іншим аспектом стратегії логістичних ланцюгів поставок можна вважати зміщення центру конкурентної боротьби від рівня підприємств до рівня цілих логістичних ланцюгів поставок.

Мегатенденції та логістика.

Вагомим впливом на прискорене формування логістичних ланцюгів поставок з метою отримання синергічного ефекту можна вважати вплив провідних мегатенденцій сучасності, серед яких глобалізація, індивідуалізація, інформатизація та екологізація. Зауважимо, що ці мегатенденції впливають не тільки на логістику, але і на інші сфери економічної діяльності – виробництво, фінанси, маркетинг, персонал тощо.

Посилення глобалізаційних тенденцій у світовій економіці з погляду результату є логічним продовженням ефекту масштабу, однак з погляду затрат (зусиль, ресурсів) – це насамперед поглиблення спеціалізації, істотними атрибутами якої виступає стандартизація, типізація, уніфікація тощо. Очевидно, що для конкретного підприємства такі процеси надають певні економічні шанси, як і створюють певні економічні проблеми (загрози) з точки зору посилення конкуренції. Тенденційний характер глобалізації є водночас не селективним, а суцільним, оскільки охоплює сферу закупівлі та постачання, сферу ви­робництва, сферу дистрибуції, сферу надання логістичних (транспортних, складсь­ких, інформаційних тощо) послуг, сферу торгівлі і обслуговування, сферу зв'язку і комунікацій. Економічна і фінансова інтеграція країн Європейського Союзу, ор­ганізація країн NAFTA дають вагомі підстави стверджувати про істотне змен­шення бар'єрів глобалізації, а це означає, що все більше рішень щодо локалізації джерел постачання, виробництва, монтажу, пакування, складування, транспор­тування буде прийматися з глобальної перспективи. Про мультиплікативний ха­рактер глобалізаційних тенденцій можна судити з наступних прикладів.

Зменшення глибини виготовлення (поглиблення спеціалізації) вимагає кількісно і якісно підвищеної потреби в координації між підприємствами, оскільки слід координувати все більше виробничих стадій, що виходять за межі підприємства. Наприклад виробник автомобіля сьогодні створює лише 37% вартості автомобіля, 21% припадає на безпосередніх постачальників, а в сумі постачальники створюють більше половини вартості автомобіля. І ця тенденція посилюється.

Поглиблення спеціалізації викликає зростання кількості та складності матеріальних потоків, впливаючи на зростання перевезень, появу нових транспортних зв'язків тощо, ускладнюючи систему постачання.

Динаміка систем постачання теоретично можлива за двома сценаріями: “Outsourcing” і “Insourcing”. Під “Outsourcing” розуміють перенесення частини виробничих процесів на інші підприємства. За цим сценарієм підприємства, намагаючись організувати своє виробництво якомога “худо” (“Lean production”), залишає в себе лише виробництво тих складових, що стосуються до основного виробництва, і позбувається тих, які можна дешевше придбати на ринку, не залишаючи водночас поза увагою фактори присутності на ринку, стабільності постачання, залежності від постачальників тощо.

Натомість "Insourcing" є протилежним до попереднього сценарію поведінки виробника і означає перенесення інших виробництв на територію підприємства або якнайближче, позбуваючись залежності від зовнішніх факторів впливу, пов'язаних з транспортними процесами.

На сучасному етапі поєднання цих двох сценаріїв поведінки виробника відбувається у формі таких сучасних стратегій постачання:

- глобальне джерело постачання (Global Sourcing);

- єдине джерело постачання (Single Sourcing);

- “модульне” джерело постачання (Modular Sourcing);

- регіональне джерело постачання (Regional Sourcing).

Поняття глобального джерела постачання не має чіткого визначення, однак спільною є сутність, що виражається в ефективному використанні світових ресурсів у сферах персоналу, матеріалів, енергії і капіталу. Використання глобальних джерел постачання дозволяє залучити мізерні чи відсутні у власній країні товари, послуги або виробничі потужності в бажаній якості і кількості. Водночас в країнах придбання можуть відкриватися нові ринки збуту. Також скорочуватиметься залежність від місцевих постачальників і відповідно підвищуватиметься конкуренція на ринку постачальників. Загалом стає можливим трансфер технологій.

Впровадження стратегій глобального джерела вимагає певних зовнішніх і внутрішніх умов. Політична стабільність, торговельна і правова безпека належать до зовнішніх умов. Достатні знання і компетенції у міжнародних аспектах постачання, досвід менеджменту, кваліфікація і високий рівень співробітництва, логістично зорієнтована організація підприємства – далеко не повний перелік внутрішніх умов.

Оцінка ефективності впровадження стратегій глобального джерела повинна включати також аспекти зниження ризику придбання за рахунок вищої надійності постачання, використання нових технологій, посилення конкуренції. Водночас додаткові витрати на вивчення ринку постачальників, маркетинг, інформаційні системи, організаційні заходи, кваліфікацію працівників повинні протиставлятися цій стратегії, як і ризики коливання валютних курсів, політичні зміни тощо.

Загалом, промисловий перехід до глобального джерела у всіх випадках ускладнює кількісну, якісну, просторову і часову можливість визначення матеріальних потоків.

Для зменшення складності постачальницьких процесів, зниження витрат закупівлі та збільшення прозорості процесу придбання багато підприємств впроваджують стратегії “Single Sourcing” і “Modular Sourcing”. Під “Single Sourcing” розуміють концентрацію джерел постачання в єдине. Водночас така стратегія перегукується із концепцією “just-in-time” як нова сутність співпраці між покупцем і постачальником, що передбачає спільні інвестиції та взаємну залежність, а в результаті – синергічні ефекти для обох сторін.

Із зростанням вимог до якості продукції підвищилась роль “Single Sourcing” як стратегії постачання. Водночас загострюється вплив зовнішніх джерел на ймовірність ризику недопостачання, а відтак недовиробництва, що вимагає створення відповідних інфраструктурних умов для забезпечення безперервності і надійності поставок. Натомість позитив внутрішньовиробничих умов визначається передусім характером співвиробництва в системі “Single sourcing” і базується на взаємному досвіді і відвертості (прозорості) ринкової поведінки та вимагає здатності працювати при різних підприємницьких культурах. Реалізація цього вимагає часто створення позаінституціональних організаційних одиниць, колективів працівників з метою системного розв'язання проблем замість “острівкового”. За цих умов інформаційно-технічна інфраструктура та інфраструктура матеріальних потоків унаочнюють інтегральну складову системи “Single Sourcing” – відносин, що в ідеалі означає неможливість однозначно виокремити того чи іншого конкретного партнера.

Концентрація зусиль з матеріально-технічного постачання на одному або декількох постачальниках може зменшити витрати закупівлі та логістичні витрати. Це відбувається за рахунок зменшення контрольних функцій в системі відносин “постачальник-підприємство”, за рахунок стратегічного залучення постачальників в процес розвитку, забезпечуючи високу якість, постійне зниження витрат та гнучкість, краще використання потужності за рахунок стандартизації послуг, процесів, відносин, завдяки обміну знаннями, за рахунок винесення (Out-) чи внесення (In-) фаз виробництва тощо. Все назване є складовими синергічного ефекту.

Проблематичність економічного логістичного мислення полягає в тому, щоб порахувати витрати і потреби цілком нової системи співпраці, яка еволюцшно розвинулась з існуючих структур та виходить за межі окремих організацій. Окрім того, наявні системи обліку витрат не можуть забезпечити відповідність таким змінам.

Водночас спостерігається і певний скептицизм в оцінці ефективності “Single Sourcing”, якщо прогнозувати ризик концентрованого постачання, ймовірність неякісного постачання, ненадійності постачання, схильність до порушень функціонування, неадекватне осмислення нового технологічного розвитку, усунення умов конкуренції витрати реформування, що виникають, тощо. Тому необхідно постійно досліджувати, чи є переваги у витратах в системі “Single Sourcing” настільки вагомими і заздалегідь обгрунтованими, що її можна прийняти до використання, враховуючи необхідність забезпечення щонайменше двох джерел для кожного додатково закупленого продукту.

Підприємства, що виготовляють комплексні вироби, стараються використати переваги стандартизації складових частин, формування компонентів і комплектувальних, модулювання функціональних частин (модулів). Останнє передбачає монтаж компонентів у незалежних місцях попереднього збирання, що безперечно, спрощує виробництво, оптимізує кінцевий монтаж, знижує витрати на управління, однак призводить до додаткових витрат на управління виготовленням компонентів (модулів).

Розглядаючи розвиток логістики в контексті розвитку підприємництва, деякі автори ототожнюють виробництво за принципом "точно, своєчасно" із логістикою, інші ж вважають це вагомим підґрунтям логістики. Трактування його як синхронне з виробництвом постачання визначає момент надходження ресурсів в час фактичної потреби, що може звести складські запаси до нуля, а відтак зменшені капітальні та поточні витрати на їх утримання. Однак навряд чи можна це цілком віднести до зміни принципів чи підходів. Радше це слугує поштовхом для зміни структури перебігу процесів, тобто точності і своєчасності функціонування всіх систем управління виробництвом, постачанням матеріалів, готових виробів.

Отже, стратегія тісного зв'язку постачальників з підприємством є реакцією на зростання вимог до здатності постачати та реакцією на зростання також ризиків в умовах скорочення життєвих циклів, індивідуалізації тощо. Оскільки з економічної доцільності стратегія виробництва “точно, своєчасно” є не придатною абсолютно для всіх матеріалів і закупівельних частин, тому насамперед вона повинна застосовуватися для тих частин, які широко використовуються та мають велику вартість або обсяг.

Реалізація стратегії “точно, своєчасно” передбачає три етапи. Перший етап охоплює завершення рамкової угоди з постачальниками і грунтується на аналізі та плануванні потужності на період 1-2 роки, які мають переглядатися, наприклад, кожні 6 місяців. Другий етап передбачає встановлення вимог до постачальників і реалізацію заходів з їх досягнення. Третій етап стосується зобов'язань покупця протягом узгодженого терміну приймати певну кількість матеріалів, товарів у відповідні терміни та місця постачання. Інтерпретація наслідків та умов ефективної реалізації стратегії постачання “точно, своєчасно” подана в табл. 1.

Водночас реалізація стратегії “точно, своєчасно” може істотно вплинути на обсяги перевезень, співвідношення транспортних галузей. Однак чинниками стримання її реалізації можна розглядати: необхідність прискореного застосування інформаційної та комунікаційної техніки, необхідність покращання кооперації контрагентів на ринку перевезень (транспортних бірж, центрів перевезень товарів тощо), необхідність інтенсифікації кооперації між різними перевізниками.

Таблиця 1 – Наслідки та умови ефективної реалізації принципу постачання “точно, своєчасно”

Поширення процесів глобалізації економіки супроводжується поглибленням спеціалізації виробництва і розподілу товарів і послуг, а відтак істотним ускладненням в просторово-часовій площині трансформації фізичних (товарно-матеріальних) потоків і потоків інформації. Посилення названої тенденції ставить нову вимогу перед логістикою – її раціоналізацію з метою зменшення сукупних витрат та витрат ризику з одночасним гарантуванням високого рівня сервісу поставок. Зростання відповідальності логістики вимагає впровадження сучасних систем постачання, побудованих за принципом оптимальної концентрації джерел постачання, однак це ставить додаткові вимоги до транспортної сфери загалом та до кожного виду транспорту зокрема, порушуючи співвідношення “статус-кво”.

Зауважимо ще одну складову ефекту глобалізації – уникнення витрат на захист продукції від підробок (фальсифікації): масова стандартизація продукції глобальних фірм забезпечує найнижчі витрати її виробництва, тому будь-яке інше підприємство не зможе забезпечити таку низьку собівартість, а, значить, буде змушене продавати свою продукцію за вищою ціною, щоб забезпечити необхідну рентабельність капіталу. Відтак, за наявності глобальної дистрибуції така організація буде програвати в аспекті цінової конкуренції глобальній фірмі.

Іншою характеристикою мегатенденцій, що має безпосередній вплив на перебіг логістичних процесів, є індивідуалізація попиту на товари чи послуги як відображення сучасних змін на ринку щодо індивідуалізації вимог до ціни та якості продукту, часу та еластичності виконання замовлення тощо. Це означає, що посилюється тенденція до індивідуального замовлення на товари і послуги, нестандартного виконання замовлень, проектів тощо.

На перший погляд, така тенденція створює анти стимули, діючи у протилежному від стандартизації напрямі, викликаючи процеси деспеціалізації. Однак стратегічний аналіз показує, що цьому можна запобігти, якщо індивідуалізацію “відтягнути” на пізнішій стадії виготовлення продукту чи надання послуги, стандартизуючи виконання попередніх стадій. Для виробництва це означає стандартизацію виготовлення складових частин кінцевого виробу. У сфері надання логістичних послуг стандартизації підлягають всі проміжні ланки процесу дистрибуції товарів в напрямі поглиблення спеціалізації учасників логістичного процесу, однак у кінцевій ланці – у контакті з кінцевим споживачем – підхід суворо індивідуальний. Загалом можна стверджувати, що будь-якому споживачу має бути доступний “стандартний” пакет виробів і послуг, однак певній їх частині, окрім стандартного, може бути наданий (на замовлення) й “індивідуальний” набір виробів і послуг.

Очевидно, що індивідуалізація попиту значно ускладнює логістичні процеси, передусім транспортно-складські, інформаційні, пакувальні, і це викликає зростання відповідних витрат, а значить і загальних логістичних витрат.

Тому завдяки інтеграції підприємств в логістичному ланцюгу поставок вдається сформувати механізми компенсації зростаючих логістичних (і не тільки) витрат на пізніх стадіях відповідною економією на ранніх стадіях трансформації товарів.

Доцільно мати на увазі, що будь-яке індивідуальне виконання замовлення, як правило, є ціннішим для клієнта, ніж стандартне, акумулює більше додаткової користі, тому і реалізується кінцевому клієнту за вищою ціною. А це породжує відповідне (спекулятивне) бажання: продати стандартну пропозицію за ціною індивідуальної, отримавши додатковий прибуток. Такі наслідки змушують виконавців індивідуальних замовлень витрачати додаткові кошти на захист своєї продукції чи послуг від підробок, що істотно впливатиме на загальні витрати.

Заслуговує уваги і те, що індивідуалізація вимог клієнтів у сфері дистрибуції (наприклад, для споживчих товарів у закладах роздрібної торгівлі), не повинна витратно “лягати” тільки на цю сферу, а рівномірно розподілятися по всьому ланцюгу поставок, передусім стосовно виробників. Це змушує їх також впроваджувати індивідуалізовані логістичні стратегії.

Найбільш очевидною з точки зору впливу на формування логістичних ланцюгів поставок виглядає інформатизація: і як сучасна технологія прийняття логістичних рішень, і як інструмент керування потоком ресурсів в режимі реального часу, і як знаряддя моделювання реальних логістичних процесів з метою прийняття рішень з використанням експертних систем, і як спосіб передачі, перетворення, зберігання та використання інформації, і як універсальний механізм адаптації суб'єктів та видів діяльності до єдиного "регламенту", і як ефективний засіб мультиплікації масштабу. Можна стверджувати, що без таких ефективних інструментів інформатизації як система автоматичної ідентифікації (АІ) та система електронного обміну інформацією (EDI) були б неможливі існуючі темпи попередніх двох мегатенденцій — глобалізації та індивідуалізації.

Нарешті, екологізація як чергова мегатенденція прямо стосується логістики як в локальному розумінні (підвищення вимог органів державної влади до чистоти довкілля), так і в глобальному (збільшення кількості і відстаней транспортування матеріальних ресурсів). Політика урядів цивілізованих країн спрямована на безпечне для навколишнього середовища захоронення та зберігання відходів, повторне їх використання, утилізацію відпрацьованої продукції, тари, упаковки тощо, що викликає значне зростання відповідних витрат. Тому так важливо зменшувати ці чи субституційні витрати. Найбільше шансів для цього можуть надати створювані ланцюги поставок, в рамках яких можна реалізувати концепцію рециклінгу, удосконалити систему пакування (уніфікація, повторне використання тощо), оптимізувати транспортну складову логістичних витрат. З глобального погляду на екологізацію ідентифікується конфлікт цілей (trade off) отримання ефекту масштабу із цілями зменшення транспортного навантаження на кінцевий продукт. Враховуючи, що левова частка транспортних послуг здійснюється автомобільним транспортом, який є основним чинником забруднення довкілля, стає очевидним, що глобалізація, підвищуючи транспортомісткість кінцевої продукції за рахунок збільшення відстаней переміщення сировини, напівфабрикатів, готових продуктів істотно конфліктує в означених аспектах (в логістиці) із екологізацією.