Немимовільні - представлені гладкою тканиною і знаходяться в стінках внутрішніх органів і кровоносних судинах. Від скорочення гладеньких м'язів залежить об'єм органів, величина їх просвіту, а також переміщення вмісту внутрішніх органів (наприклад, їжі у шлунково-кишковому тракті).

Мимовільні м'язи складаються з поперечно - смугастої м'язової тканини. До цієї групи входять всі м'язи голови, тіла та кінцівок - скелетні м'язи.

Скелетні м'язи мають складну будову. До їх складу входять м'язові волокна різної довжини: вони розміщені паралельно один одному і об'єднуються в пучки. Кожен м'яз побудований з багатьох таких пучків. Окремі м'язові пучки і весь м'яз має тонку сполучнотканинну оболонку. Крім того, групи м'язів і окремі м'язи вкриті більш щільною сполучнотканинною оболонкою - фасцією. Фасції утворюють між групами м'язів або окремими м'язами перетинки (піхви), які попереджують їх скорочення у певному напрямку. Скелетні м'язи мають на своїх кінцях сухожилки, за допомогою яких прикріплюються до кісток. У деяких випадках (мімічні м'язи лиця) сухожилки вплітаються у шкіру.

Сухожилки побудовані зі щільної сполучної тканини, вони дуже щільні і міцні. Наприклад, ахіловий сухожилок, який є закінченням трьохголового м'яза гомілки, витримує навантаження в 400 кг, а сухожилля чотирьохголового м'яза стегна

6. більше 600 кг.

Сухожилок, що має форму широкої смуги називається апоневрозом. Кровоносні судини також входять до складу кожного м'яза. Є в м'язах рухові та чутливі нервові волокна. По чутливих волокнах із м'язів передаються сигнали в головний мозок, про їх стан. Цей вид чутливості називається проприоцептивний або м'язово-суглобове відчуття. По рухових волокнах передаються імпульси із мозку, під впливом яких м'яз скорочується.

Найпростішою формою м'яза є веретеноподібна. У ній розрізняють потовщену середню частину (черевце) і два тонких кінця, із яких верхній є початком (нерухома частина м'яза), а нижній - прикріплене (рухома частина).

В залежності від величини і форми розрізняють довгі, широкі та короткі м'язи. Довгі м'язи розміщені переважно на кінцівках, широкі - на тілі, короткі - між ребрами і хребцями. За допомогою м'язів рухаються суглоби. М'язи, що лежать попереду суглоба, згинають його. Ті, що розміщені ззаду - розгинають, всередині

приводять, а назовні - відводять суглоб. Розміщені косо або поперечно м'язи по відношенню до вертикальної осі дозволяють суглобу робити кругові рухи.

Деякі м'язи за допомогою певно розміщених волокон Н'Жать навколо отворів. При їхньому скороченні отвір иікривається - цесфінктери. М'язи, що розширюють отвір, Міпиваються дилетаторами. При кожному русі згинанні в і уі лобі, скорочується декілька м'язів - це м'язисинері істи. М'язи, що виконують протилежні один одному рухи мпіиваються -антагоністами, Коли працюють м'язи і инергісти, тоді розслаблюються м'язи антагоністи. Така співпраця називається м'язовою координацією. Під час ходьби у людини виникає складна координація - скорочення і,і розслаблення декількох груп м'язів кінцівок і тіла. Це все проходить у певному порядку та з певною силою. Не дивно, що навчитись ходити - процес тривалий і повільний.

У координації рухів основну роль відіграє нервова система. Вона не дає максимально скорочуватись м'язам. Але при деяких захворюваннях, коли втрачається контроль і боку нервової системи, скорочення м'язів може бути настільки, що може призвести до розриву сухожилків або переломів кісток.

Скорочення м'язів супроводжується зменшенням їх довжини і збільшенням їх товщини при незмінному об'ємі. Ще однією особливістю м'язової тканини є еластичність. Після розтягнення м'язів вони приймають попереднє положення.

Основною властивістю м'язової тканини, на якій побудо- нана робота м'язів, є скоротливість. Скоротливість м'язів супроводжується інтенсивним обміном речовин й енергії. Основним джерелом енергії м'язів є аденозинтрифосфорна кислота (АТФ). При роботі м'язів іде посилене використання кисню організмом.

Робота, виконана м'язами при їх скороченні, залежить від їх Сили і довжини. Сила м'язів визначається площею їх фізіологічного поперечного розрізу, тобто сумою поперечного розрізу всіх їх волокон. Сила м'язів також залежить від сили нервових імпульсів, що надходять, і від сили інтенсивності біохімічних процесів, що проходять у м'язах. При посиленій роботі м'язів поліпшується живлення та збільшується вага м'язів - робота (і іпертрофія). Якщо м'язи втрачають можливість працювати, розвивається атрофія м'язів. Це виникає під час тривалої хвороби та перебування в ліжку хворого, при знерухомленні кінцівок, при перевантаженні сухожилків або рухового нерва.

Втомлений м'яз - це тимчасова втрата працездатності після важкої роботи і зникає після відпочинку. Втома виникає внаслідок порушення обміну речовин^ роботи нервів, ендокринної та інших систем, особливо серцево-судинної та дихальної, що призводить до порушення кровообігу у м'язах. М'язова втома - це нормальний фізіологічний процес. Перевтома - порушення функції організму, викликане хронічною втомою.

М'язи лиця та голови. Ці м'язи діляться на дві групи: мімічні та жувальні м'язи.

Мімічні м'язи, вплітаючись в шкіру, при скороченні змінюють вигляд обличчя (міміку). До мімічних м'язів належать: лобовий м'яз, коловий м'яз рота, щічний м'яз (притягує щоку до зубів) і ряд інших м'язів.

Жувальних м'язів 4 пари. Власне жувальний і медіальний крилоподібний м'язи піднімають нижню щелепу, скроневий м'яз піднімає її і водночас відтягує назад, а латеральний крилоподібний м'яз при однобічному скороченні переміщує щелепу в протилежний бік, а при двобічному-вперед.

М'язи шиї. Вони поділяються на поверхневі та глибокі. Серед поверхневих виділяють: підшкірний м'яз у вигляді тонкої пластинки, що натягує шкіру шиї, та грудинно-ключично- соскоподібний м'яз. Цей м'яз бере участь у рухах голови і допомагає при утрудненому диханні.

Глибокі м'язи шиї поділяються на латеральну (бічну) і передхребетну підгрупи. До латеральної підгрупи належать гри драбинчасті м'язи: передній, середній, задній, які починаються від шийних хребців і прикріплені до верхніх ребер. Передхребетні м'язи нахиляють вперед шию та голову.

М'язи грудей. Вони діляться на: м'язи, що йдуть до кісток верхньої кінцівки, власне м'язи грудей. Великий грудний м'яз починається від грудини та ключиці і прикріплюється до плечової кістки. М'яз тягне плече вперед, а при фіксованій руці піднімає ребра. Під ним розташований малий грудний м'яз. До власних м'язів грудей належать міжреброві м'язи, які закривають міжреброві проміжки. Вони поділяються на зовнішні (піднімаючи ребра, зумовлюючи вдих) і внутрішні опускають ребра при видиху).Діафрагма - це м'язово - сухожилкова пластинка, яка закриває нижній отвір грудної клітки, відділяючи її від черевної порожнини. В розслабленому стані діафрагма випнута своїм сухожилковим центром угору, бо тиск у черевній порожнині вищий, між у грудній порожнині. Діафрагма бере участь у диханні; крім того, її скорочення допомагають при акті дефекації, пологах, блювоті. В діафрагмі є отвори для стравоходу, аорти тга нижньої порожнистої вени.

М'язи живота - плоскі і широкі. До складу передньої стінки черевної порожнини входять 4 із 5 пар м'язів животга: а) прямий м'яз живота, 6) зовнішній косий м'яз живота, в) внутрішній косий м'яз, г) поперечний м'яз живота. П'ятий із цієї групи - квадратний м'яз попереку з'єднує ребро> з і ребенем клубової кістки. Внаслідок взаємного перетижу м'язів і їх апоневрозів утворюється цілісна структура* - черевний прес, який підтримує і захищає органи черев тої порожнини. В певних місцях, де стінка черевної порожниши відносно слабка, можуть утворюватись різної форми веліи- чини отвори, в які іноді випинаються внутрішні органи* і внаслідок чого виникають грижі. До цих місць належиїть біла лінія живота, пупкове кільце, пахвинний і стегновіий канали. Паховий канал починається глибоким кільцем, дещо вище середини пахвинної зв'язки, проходить» у пижньомедіальному напрямі і закінчується поверхневіим кільцем, що відкривається під шкіру дещо вище від лобкового горбка. Його довжина 5 см. Простір пахвинного каналу у чоловіків заповнений сім'яним канатиком з його елементами, а в жінок - круглою зв'язкою матки.

Стегновий канал у нормі не існує, він виникає тільки в разі виникнення стегнових гриж, довжиною 2 см, виникає між поверхневими і глибокими листками широкої фасції стегна.

М'язи спини: поверхневі та глибокі. Поверхневі м'язи починаються широкою основою від остистих відростків нижньої половини хребта і гребеня клубової кістки і прикріпляється до плечової кістки, відтягуючи руку назад і повертаючи її до середини. Два глибокі м'язи піднімають і опускають ребра і можуть допомагати при диханні.

М'язи плечового пояса. їх є 6. Вони починаються від певних ділянок лопатки, а найбільший із них дельтоподібний м'яз - від ключиці і прикріплюється на зовнішній поверхні плечової кістки. Дельтоподібний і надостний м'язи відводять плече підлопатковий і великий круглий повертають його досередини, а підостний і малий круглий -назовні.

М'язи вільної верхньої кінцівки поділяються на м'язи плеча, передпліччя і кисті. Розрізняють передні і задні м'язи плеча. До передніх належать: двоголовий м'яз плеча, плечовий м'яз та дзьобоподібноплечовий м'яз. До задніх належить тільки один - триголовий м'яз плеча. На передпліччі розрізняють передні і задні м'язи. Передні м'язи - згиначі (два згиначі кісті променевий і ліктьовий, два згиначі пальців - поверхневийііглибокий) два гіронатори - м'язи, що повертають передпліччя! і долоню до середини. Задні м'язи розгиначі, розташовані уі двох шарах: поверхневому і глибокому. При відведені рукиї видно піхву, на межі між плечем і передпліччям знаходиться! ліктьова ямка. Під шкірою ліктьової ямки розміщені вени, якії використовують для вливання лікарських речовин таї переливання крові.

М'язи нижньої кінцівки поділяються на м'язи таза і м'язи І вільної нижньої кінцівки. Розрізняють внутрішні та зовнішні І м'язи таза. Із внутрішніх м'язів - найважливіший клубово-1 поперековий м'яз. Скорочуючись, м'яз згинає і повертає! назовні стегно, інші внутрішні м'язи таза (грушоподібний ] м'яз ) також повертають стегно назовні. Зовнішні м'язи: І великий, середній і малий.

На стегні виділяють передню, задню і внутрішню або | медіальну групи м'язів. Основним м'язом передньої групи є І чотириголовий м'яз стегна. Другий представник - кравецький | м'яз. До задньої групи відносяться: напівсухожилковий, І напівпертичастий, двоголовий.

Медіальна група: гребінцевий, стрункий, три привідні (довгий, короткий, великий) м'язи. На гомілці виділяють передню, задню, латеральну групи м'язів. До передньої групи належать: передній великогомілковий м'яз, довгий розгинач пальців і довгий розгинач великого пальця. Задня група складається: триголовий м'яз, задній великогомілковий, довгий згинач пальців і довгий згинач великого пальця.

М'язи латеральної групи - довг ий і короткий малогомілкові піднімають зовнішній край стопи і відводять її назовні.

СЕРЦЕВО - СУДИННА СИСТЕМА

Серце - це порожнистий м'язовий орган, що ритмічними скороченнями накачує у артерії кров, яка знову повертається до нього по венах.

Форма, положення та будова серця. Форма серця нагадує сплющений конус розмірами приблизно 12x9x6см. Серце розташоване в передній частині грудної клітини, більше зліва, розширеною основою воно звернене догори і дещо назад, а звуженою верхівкою - донизу, вліво та дещо вперед. Основа сері) фіксована до великих судин, а задньонижня поверхи спирається на сухожилковий центр діафрагми. Серце оточеь оболонкою - навколосерцевою сумкою або осердям (перикард На великих судинах біля основи серця осердя повертається ді середини, продовжуючись у внутрішній листок серозне оболонки - епікард, зрощений із серцевим м'язом.

Серцевий м'яз або міокард - основний шар стінки серця що складається з великої кількості особливих м'язови; волокон. З цих волокон утворена суцільна повздовжн м'язова перетинка, яка розділяє порожнину серця на прав) і ліву половину. Кожна половина має два відділи: верхній < передсердя і нижній - шлуночок. Міокард покритий і: середини тоненькою і гладенькою сполучнотканиннок оболонкою - ендокардом. Біля отворів ендокард утворю* складки - клапани серця. Розрізняють чотири клапани: два атріовентрикулярні (правий і лівий), клапан легеневого стовбура і клапан аорти. Правий атріовентрикулярний клапан складається з трьох стулок ендокарда, лівий - із двох стулок, а два інші клапани мають по три півмісяцеві заслінки. Всі клапани можуть відкриватись тільки в один бік - стулкові до шлуночків, півмісяцеві до судин. Роль клапанного апарата серця полягає в забезпеченні одностороннього напряму течії крові із передсердь у шлуночки та зі шлуночків в судини.

Передсердя і шлуночки скорочуються самостійно і по черзі, однак між їхніми скороченнями спостерігається чітка узгодженість. Вона забезпечується спеціальним нервово- м'язовим апаратом міокарда, який дістав назву "провідної системи серця". Ця система складається з 5 частин: синусного вузла, який знаходиться у стінці правого передсердя, атріовентрикулярного вузла (знаходиться на межі між стінкою правого передсердя і правого шлуночка) та пучка волокон Гіса, який опускається від атрио- вентрикулярного вузла вниз по міжшлунковій перетинці. Пучок Гіса далі розщеплюється на праву і ліву ніжки, які закінчуються в мускулатурі відповідних шлуночків.

Нервово-м'язові елементи провідної системи мають здатність самостійно зароджувати процес збудження. Збудження приводить до послідовного скорочення (систоли), спочатку мускулатури передсердь, а потім шлуночків, коли хвиля мине - знову настає розслаблення (діастола). У зв'язку і І|4)С!Пдовним чергуванням систол і діастол виділяють 3 фази ДОШеної діяльності: І Систола передсердь \ Систола шлуночків

V Розслаблення мускулатури всього серця (серцева пауза). Гри послідовні фази складають один цикл роботи серця - ні одну хвилину серце робить у середньому 70 циклів. Кожен цикл серцевої діяльності супроводиться звуковими явищами гонами серця, їх два: перший тон - систолічний, другий - Систолічний. Причиною виникнення серцевих тонів є іикривання клапанів: при систолічному - стулкових, при Систолічному - півмісяцевих.

Під основи серця починаються великі судинні стовбури: артерії, по яких кров пливе від шлуночків серця до вени, по яких вона повертається до передсердь. Розгалуження кінцевих іілочок артерій - артеріоли і розгалуження кінцевих гілочок ЦС іі - венули, з'єднуються між собою за допомогою сітки найдрібніших судин - капілярів, внаслідок чого утворюється чамкнута кровоносна система.

Стінки артерій і вен утворені з трьох шарів, з яких найбільше розвинений середній - м'язова оболонка з еластичними волокнами. Два інші шари - сполучнотканинні, з яких внутрішня, так звана власна оболонка судин вистелена ендотеліальними клітинами, завдяки чому дуже гладенька. Особливо добре виражений середній шар, це забезпечує артеріям еластичні властивості і тонус, що необхідно для підтримання регуляції кров'яного тиску. Стінки вен більш м'які і тонкі, а на внутрішній поверхні їх, особливо в нижній частині тіла, є клапани, які запобігають зворотній течії крові. Стінки капілярів дуже тоненькі - вони утворені тільки з одного шару ендотеліальних клітин, що регулюють просвіт капілярів. Капіляри не тільки проводять кров, але й беруть участь в обміні газів та інших речовин між кров'ю і тканинами. Обмінній функції капілярів сприяє різке сповільнення течії крові при проходженні через капілярну частину кров'яного русла.

Кров проходить поперемінно через два кола кровообігу: мале, або легеневе і велике. Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка, від якого відходить легеневий стовбур, який ділиться на праву і ліву легеневі артерії. Вони поставляють бідну киснем або венозну кров у капілярну сітку легень. Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка. Від нього бере початок аорта, яка посилає артеріальну кров у артерії, а потім в артеріоли і капілярні сітки всіх органів тіла. Із капілярів венозна кров збирається у венули, а потім у вени, які зливаються у дві великі судини - верхню і нижню порожнисті вени, що приносять кров у праве передсердя, яким і закінчується велике коло кровообігу. Із наведеного видно, що на противагу великому колу, в малому колі кровообігу по артеріях тече венозна кров, а по венах - артеріальна.

Кров рухається під певним тиском, бо стінки судин чинять опір рухові крові. Тиск найвищий у аорті, а також в артеріях і артеріолах, далі наступає різке зниження кров'яного тиску. На величину кров'яного тиску впливає кількість крові, що надходить в аорту внаслідок роботи серця. Так, у стані спокою лівого шлуночка накачується в аорту близько 5л крові за 1 хв, що становить хвилинний об'єм серця. Коли людина починає виконувати фізичну роботу, то хвилинний об'єм серця збільшується, бо до серця подається більше крові із вен, які стискаються м'язами, а серцевий м'яз більш енергійно "накачує" її в аорту, внаслідок чого артеріальний кров'яний тиск підвищується. Величина максимального (систолічного) і мінімального (діастолічного) артеріального тиску є важливим показником функціонального стану серцево- судинної системи.

Діяльність серцево-судинної системи повинна пристосовуватись до змінних потреб організму в забезпеченні киснем та іншими речовинами. Перехід організму від стану спокою до фізичного навантаження супроводиться збільшенням хвилинного об'єму крові із 5л/хв до 20-30л/хв і навіть більше, а також підвищенням артеріального тиску та іншими змінами кровообігу.

КРОВ, ЇЇ ФУНКЦІЇ. ПОНЯТТЯ ПРО ГРУПИ КРОВІ І РЕЗУС-ФАКТОР. ЗСІДАННЯ КРОВІ

Кров являє собою одну з різновидностей сполучної тканини. Вона має рідку консистенцію, завдяки чому може вільно переміщуватись по кровоносних судинах. Кров підгримує постійний зв'язок із тканинною рідиною і лімфою, складаючи разом з ними внутрішнє середовище організму. Кров, циркулюючи, виконує ряд життєвих функцій:

1. Постачає тканини киснем і вимиває з них вуглекислий газ (дихальна функція);

2. Постачає в тканини поживні речовини (трофічна функція);

3. Вимиває з тканин кінцеві продукти обміну речовин (видільна функція);

4.Ьере участь у знешкодженні хвороботворних мікробів (захисна функція);

5.Розносить по організму біологічно активні речовини (гуморальна регуляція функцій організму);

Загальна кількість крові становить близько 8% ваги тіла (5-6л). Кров складається з рідкої частини - плазми крові (60% об'єму) і формених елементів крові ( 40% об'єму).

Плазма крові являє собою напівпрозору, злегка жовтувату рідину, яка містить близько 91% води та близько 9% "сухого залишку" з органічних речовин і мінеральних солей. Плазма містить у собі: глюкозу (0,1%), жири, гормони, пігменти, мінеральні солі, ферменти, вітаміни, а також різні продукти обміну речовин, передусім азотовмісні небілкові речовини - сечовину, сечову кислоту та ін.

У крові знаходиться три види клітин: червоні кров'яні гільця -еритроцити , білі кров'яні тільця - лейкоцити та кров'яні пластинки -тромбоцити . Питома вага цільної крові 1,050- 1,060, еритроцитів - 1,090, плазми - 1,025-1,034.

В'язкість крові біля 5,0; в'язкість плазми крові 1,7-2,2 (по відношенню до в'язкості води, яка приймається за одиницю).

У крові підтримується постійність осмотичного тиску (7,6 атм), потрібне для збереження постійного об'єму клітин та водно-сольового обміну.

Кров має здатність зсідатися й утворювати згусток (тромб). Згортання крові розглядається як складний ферментативний процес. Він починається з взаємодії речовин, які звільняються при пошкодженні тканини і руйнуванні тромбоцитів з іншими речовинами, що містяться у крові. Кінцевий результат цього процесу зводиться до активування ферменту крові тромбіну, який перетворює білок плазми фібриноген у його нерозчинну форму фібрин, останній утворює нитки, що випадають у вигляді сітки, яка є основою тромбу. Потім тромб ущільнюється і фіксується до стінок ушкодженої судини. Всі речовини, що беруть участь у процесі зсідання крові, складають систему згортання крові. Звичайно згортання крові починається через 3-4 хв. після виходу її з судин, а через 5- згусток - тромб. При зниженні здатності крові до згортання, а також перед операціями застосовують препарати, які посилюють процес зсідання. До них належать хлористий кальцій, вітамін К, тромбін та ін.

Групи крові. У плазмі крові виявлено особливі антитіла- аглютиніни, які склеюють не мікроби, а еритроцити другої особи, якщо ці еритроцити мають відповідні речовини, що піддаються склеюванню - аглютиногени, аглютинінів два

7. а ір , аглютиногенів також два - А і В. У крові одної особи ніколи немає збігу однойменного аглютиніну й аглютиногену ( а з А, (3 з В).

За природним розподілом аглютинінів і аглютиногенів виділяють чотири групи крові.

В еритроцитах крові першої, або як її називають 0 групи немає аглютиногенів, а в плазмі є два аглютиніни.

В еритроцитах крові другої групи або групи А, є аглютиноген А, а в плазмі аглютинін р.

У крові третьої групи, групи В, аглютиногена В, а в плазмі аглютинін а .

У четвертій групі, групі АВ, в еритроцитах - два аглютиногена А і В, а в плазмі аглютиніна немає.

Кров однієї людини можна перелити іншій, тільки зважаючи на його групову належність. Перед переливанням крові особливу увагу звертають на аглютиногени еритроцитів, оскільки вони у людини, якій переливають кров, тобто у реципієнта, можуть зустрічатися з спорідненими аглютинінами і склеюватись .

Аглютинінам крові донора не надають рішучого значення, оскільки вони в крові реципієнта значно розбавляються і гублять свою здібність аглютинувати еритроцити реципієнта. Виходячи з цього правила, люди першої групи є універсальними донорами, а особи з четвертою групою - універсальними реципієнтами.

У 1940р. відкрито в еритроцитах ще одну речовину - резус- фактор, що зустрічається у 85% людей. Переливання резус позитивної крові реципієнтові, у якого немає Rh - фактора, приводить до появи в його плазмі антирезус тіл, здатних аглютинувати еритроцити при повторних переливаннях резус-позигивної крові. Тому потрібно визначити також і Rh - фактор крові. Розвиток резус-позитивноґо плода у резус - негативної матері призводить до резус-конфлікту, який може бути причиною народження мертвої дитини.

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Кровоносна система є замкнутою, тому кров безпосередньо н< контактує з клітинами. Безпосередній контакт клітин ідійснюється тільки з тканиною рідиною, яка заповнює міжклітинні щілини і виконує роль зв'язуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Нона фільтрується артеріальними відділами виконує роль ін'нзуючої ланки між клітинами і кров'ю. Тканинна рідина постійно оновлюється. Вона фільтрується артеріальними відділами капілярів внаслідок значного тиску крові в цих відділах і а повертається у їх венозні відділи, де тиск крові знижується. <)дпак частина рідини відтікає із тканини по особливих судинах, нкі дістали назву лімфатичних судин. Рідина цих судин - лімфа, ні своїм складом і властивостями нагадує плазму крові, відрізняючись від неї меншим вмістом білків.

Лімфатичні судини починаються з розгалуженої сітки замкнених капілярів, стінки яких відрізняються високою проникністю та здатністю всмоктувати колоїдні розчини, до яких належить і тканинна рідина. Лімфатичні капіляри впадають у лімфатичні судини, які вводять лімфу до двох найбільших лімфатичних проток - грудної лімфатичної протоки, що є колектором лімфи із трьох четвертих частин нашого тіла, і до правої лімфатичної протоки, яка збирає лімфу із правої верхньої частини тіл. Обидві лімфатичні протоки впадають у підключичні вени - грудна протока в ліву, а права протока - в праву.

Отже, лімфа утворюється внаслідок фільтрації крові, обміну речовин і процесів всмоктування і повертається в кров. Велика частина лімфатичних судин розташовується паралельно з кровоносними судинами, однак на відміну від кровоносних, вони проводять свій рідкий вміст переважно тільки в одному напрямі - від периферичних органів, що дає підставу розглядати їх як систему судин, яка доповнює функцію венозної системи. Лімфа тече повільно. Якщо лімфоутворення перевищує лімфовідплив, то виникає набряклість тканини, або набряки.

На відміну від венозних судин, лімфатичні судини перериваються на своєму шляху невеликими круглими або поздовжніми тільцями - лімфатичними вузлами. Лімфатичні вузли утворені із лімфоїдної тканини і покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.

Лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровотворні органи, в яких відбувається розвиток лімфоцитів, і внутрішні бар'єри організму. Бар'єрна функція виконується ретикулоендотеліальними елементами, які затримують різни агентів, що потрапляють у тканини при їх пошкодженні, т^ знешкоджують їх.

Лімфатичні вузли, як правило, розташовані групами Кожна з цих груп контролює лімфовідгілив із певних ділянок тіла, у зв'язку з чим їх прийнято називати регіональними лімфатичними вузлами. Так, пахвинні вузли контролюють! лімфовідплив із відповідної верхньої кінцівки, передньобіч ної стінки грудної клітини та грудної залози, а пахвинні| лімфатичні вузли - з ділянки, що охоплює відповідну нижню| кінцівку, статеві органи, стінку таза і частково стінк черевної порожнини. Є також шийні, підщелепні, ліктьові* підколінні та інші групи регіональних лімфатичних вузлів

Всі органи, в яких утворюється, переміщується і зміню свій склад лімфа, об'єднуються в єдину лімфатичну систему

БУДОВА І ФУНКЦІ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Органи дихання: носова порожнина, гортань, трахея, бронхи, легені. Початковим відділом дихальних шляхів являється порожнина носа, і, водночас, вона є органом нюху.Порожнина носа пов'язана з повітроносними пазухами сусідніх кісток: верхньою щелепою, лобною, ґратчастими пазухами. При захворюванні порожнини носа і носоглотки патологічний процес може розповсюджуватись на придаточні пазухи.

Гортань лежить в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних хребців, нижче під'язикової кістки на передній поверхні шиї, утворюючи тут помітне підвищення. При розмові і кашлі гортань зміщується, слідуючи за під'язиковою кісткою, з якою вона з'єднана. Вона утворена декількома хрящами - перснеподібним, який розміщений в нижньому її відділі; щитоподібним, який утворює передньо-бокові стінки; зверху отвір гортані прикриває надгортанник; ззаду знаходяться більш м'які парні хрящі: черпакуваті, рожкоподібні і клиноподібні. Хрящі з'єднуються між собою суглобами і зв'язками, і можуть змінювати своє положення один відносно одного завдяки наявності м'язів.

Порожнина гортані вкрита слизовою оболонкою, і поділяється на верхній, середній і нижній відділи. Найбільш складно створений середній відділ, де на бокових стінках є дві мири складок, між якими утворюються заглиблення - шлуночки

8. ортані. Верхні складки називаються несправжніми голосовими,

9. нижні - справжніми голосовими. В товщі останніх лежать і о юсові зв'язки, утворені еластичними волокнами і м'язами.

Проміжок між правою і лівою голосовою складкою називається голосовою щілиною. Голосові складки натягнуті між щитоподібним і черпакоподібними хрящами і служать для відтворення звуків. Внаслідок зміни положення хрящів під дією м'язів гортані може змінюватись ширина голосової щілини і Ііатяг голосових зв'язок. Повітря, що видихається, коливає голосові зв'язки, внаслідок чого виникають звуки. Розширює голосову щілину один м'яз - задній персне-черпакогюдібний, п звужують декілька.

Трахея, стінки якої складаються з16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних зв'язками, починається нарівні нижнього краю шийного хребця і закінчується на рівні грудного, де трахея розділяється на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією (роздвоєння). Довжина трахеї - 9-12 см., поперечний діаметр - 1,5-1,8 см.

Від трахеї, майже під прямим кутом, відходять головні бронхи. Правий бронх ширший, але коротший, ніж лівий. Стінка головних бронхів, як і трахея, містить неповні хрящові кільця. З'єднувальна основа їх багата еластичними волокнами. Головні бронхи діляться в легенях на часткові, які поділяються на сег ментні; останні продовжують ділитись, у творюючи бронхіальне дерево легенів.

Легені містяться в грудній порожнині по обидва боки від серця і великих судин, покриті вісцеральним листком плеври, яка утворює навколо них два замкнутих плевральних мішки. В легенях розрізняють три поверхні. На середостінній поверхні < ворота легені, - це місце, через яке бронхи і легенева артерія входять, а дві легеневі вени виходять з легені, складаючи разом корінь легенів. Кожна легеня за допомогою борозни ділиться на частини: права на три (верхню, середню, нижню), ліва - на дві (верхню, нижню). Частини легенів складаються з сегментів. У кожній легені нараховується по десять сегментів.

Сегментарні бронхи неодноразово діляться в напрямку до нерефирії легені. Бронх з просвітом 1 мм в діаметрі входить в частку легені.

Всередині легені розгалуження бронхів продовжується. Вони отримали назву бронхіол. Респіраторні бронхіоли з гронами мішечків - альвеол, численні гілочки бронхіол – альвеолярними ходами. Для здійснення процесу дихання зовнішня поверхня легень повинна рухатись вільно відносно стінок грудної клітини. Це забезпечується тим, що легені і стінки грудної клітини вкриті гладенькою серозною оболонкою - плеврою, подібною до серозної оболонки серця і черевної порожнини. Легенева, або вісцеральна плевра переходить біля кореня легені в пристінкову, або парієтальну плевру. Пристінкова плевра, залежно від місця прилягання, ділиться на 3 частини: середостінну, реберну та діафрагмальну. Між обома листками плеври знаходиться щілиноподібний простір - плевральна порожнина, яка має незначну кількість серозної рідини, що зволожує плевру, полегшуючи ковзання зовнішньої поверхні легень при дихальних рухах.

Прилягаючи до стінок грудної клітини, легені завжди розтягнуті. Внаслідок протидії еластичної тканини легень силі їхнього розтягнення в плевральній порожнині створюється тиск, нижчий від атмосферного (особливо у фазі вдиху, коли легеня додатково розтягується). Від'ємний тиск підтримується завдяки цілісності стінок плевральної порожнини. їх пошкодження веде до надходження повітря в плевральну порожнину, до утворення т.зв. пневмотораксу. При пневмотораксі сила розтягнення перестає діяти: еластична легеня спадається в напрямі кореня легені і перестає брати участь в диханні, що створює небезпеку удушення (асфіксії), особливо коли повітря проникає в обидві плевральні порожнини.

Простір грудної порожнини між правою і лівою легенями має назву середостіння. В ньому розташовані важливі органи: серце, кровоносні та лімфатичні судини, стравохід, загрудинна залоза, блукаючий та діафрагмальний нерви та ін.

МЕХАНІЗМ ДИХАННЯ. ГАЗООБМІН

Грудна клітина людини за хвилину здійснює 16-20 дихальних рухів. Ритмічну діяльність дихальних м'язів забезпечує центральна нервова система. Дослідження показали ,іцо після уколу голкою в певну точку дна IV шлуночка, який знаходиться у довгастому мозку, дихання зупиняється. Цю частину довгастого мозку називають дихальним центром. Дихальний центр є не рефлекторним, а автоматичним: збудження у ньому виникає автоматично. Дихальний центр двосторонній. Кожна його половина складається з центру вдиху і видиху. Імпульси з дихального центра йдуть до вторинних дихальних центрів, розміщених у спинному мозку; а від них - до дихальних м'язів, викликаючи їх скорочення. Вдих викликає розширення і рудної клітини в усіх напрямках. У вертикальному напрямі вона збільшується швдяки скороченню м'язів діафрагми, яка. опускаючись, підтискує вниз і вперед органи черевної порожнини. Збіл ьшення бічних і передньо-задніх розмірів грудної клітки відбувається під впливом скорочення зовнішніх міжребрерних м'язів, а при посиленому диханні і допоміжних дихальних м'язів. Вони підіймають і дещо повертають ребра, які відводяться в різні (іоки, а їх передні кінці разом з грудиною заносяться вперед.

При видиху вказані дихальні м'язи розслабляються, грудна Клітка пасивно повертається до попереднього стану, а повітря иі і тискається із легень. Однак при посиленому видиху у звуженні грудної клітини беруть участь як внутрішні так і інші м'язи.

Гип дихання може змінюватись: при фіксації м'язів тулуба дихання відбувається за рахунок діафрагми, а під час Вагітності - за рахунок міжребрових м'язів.

На забезпечення організму киснем впливає і висота иі мосферного тиску. Організм людини більш чутливий до пониження, ніж до підвищення атмосферного тиску. На висоті 5(> гис. метрів над рівнем моря, коли атмосферний тиск шижується приблизно наполовину, виникає кисневе голоду- нання тканин, тобто розвивається явище т.зв. гірської, або мисотної хвороби. Явище цієї хвороби слабше виражені у іренованих осіб, а також, коли підйом здійснюється поступово, що дає можливість організмові пристосуватись до нових умов (ібільшення еритроцитів - переносять кисень до тканин тощо).

Газообмін в легенях. Стінки легеневих альвеол складаються з одношарового плоского епітелію. Альвеоли обплітаються густою сіткою легеневих капілярів. Загальна поверхня альвеол складає 100 м², що в 50 разів перевищує поверхню тіла. Стінки альвеол тонкі і вологі, що дозволяє ипам легко дифундувати згідно простому фізичному закону дифузії. Напрям і швидкість діфузії визначається парціальним іиском газу або його напругою.

Парціальним тиском називають ту частину загального гис ку газової суміші, яка приходигься на даний газ. Так, якщо щмосферний тиск складає 750 мм рт. ст.. і в повітрі міститься Ч) 96% кисню, 0,03% СО, і 79,01% азоту, то можна легко Вирахувати парціальний тиск кожного газу окремо. 100% суміші газів має тиск 760 мм рг. ст., 20.96⁽⁾п кисню: 760 х 20.96^л

X = 100 = 159 мм рт. Ст.

Так само розрахований парціальний гиск СО, складає 0,2^імм рт. ст. і азоту 600,8 мм рт. ст. Знаючи склад альвеолярного повітря, можна розрахувати парціальний тиск газів в легенях. Парціальний тиск 0_?в альвеолах дорівнює 102; СО, - 40; азоту - 571 і водних парів 47 мм рт. ст.

Газообмін відбувається між альвеолярним (а не вдихуваним) повітрям і венозною кров'ю легеневих капілярів. Він здійснюється шляхом дифузії газів, в основі якої лежить різниця напруження їх по обидві сторони альвеолярної стінки. Напруження , або альвеолярний тиск кисню в альвеолярному повітрі дорівнює тискові у 100 мм рт. ст., а у венозній крові легеневих капілярів тільки 40 мм рт. ст. Напруження вуглекислого газу, навпаки, вище у венозній крові, ніж у альвеолярному повітрі.

Газообмін утканинах. Кров в легенях з венозної перетворюється у артеріальну, збагачену киснем і бідну на вуглекислий газ. Артеріальна кров направляється до тканин, де в результаті безперервних окислювальних процесів споживається 0₂ і утворюється СО_г У тканинах напруга О, близька до 0, а "напруга С0₇ - 60 мм рт. ст. У силу різниці тиску вуглекислий газ з тканин дифундує у кров, а кисень - до тканин. Кров стає венозною і по венах надходить у легені, де цикл обміну газів повторюється.

Людина у стану спокою за хвилину споживає в середньому 250 мл кисню і виділяє при цьому 200 мл вуглекислого газу. Гази дуже слабо розчиняються в рідинах

Загрузка...

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 Следующая