А теоретики тим часом пропонують нові варіанти організації учнівської праці. Невдовзі додумалися поєднувати індивідуальне навчання з диференційованим, що привело до виникнення так званого «індивідуально-диференційованого підходу». Під ним розуміється особливий підхід вчителя до різних груп учнів або окремого учня, що полягає в організації навчальної роботи, різної за змістом, об'ємом, складністю, методами та прийомами. Підкреслимо — різний зміст, рівень, методи. Однаковість, одноманітність зникає. Фактично, в одній школі, в одному й тому ж класі, кожен навчається за своїм рівнем, своїми потребами і можливостями. Заманливо?

Залишається з'ясувати, як практично може здійснити таке навчання один учитель у класі з 20-ма учнями. Адже від нього вимагається система педагогічних дій, спрямованих на успішне засвоєння програмного матеріалу, розвиток пізнавальних сил і здібностей кожного учня. Майже автоматично звідси випливає і передбачається диференціація, варіювання навчального матеріалу в межах єдиних навчальних програм, методів, прийомів та організаційних форм роботи з урахуванням індивідуальних здібностей учнів.

Чисельні спроби практичного здійснення диференційованого та індивідуалізованого навчання у вітчизняній школі поки не дали позитивних результатів. Фактично, воно лише проголошувалося, а на практиці якщо реалізувалися, то окремі елементи, а не підіхід в цілому. Вдалося з'ясувати, що диференціація навчання не посилює зацікавленості учня навчальним предметом. Результат залежить від стану сформованості навчальних інтересів учнів, їх нахилів, здібностей, ступеня навчальної готовності, інших важ-, ливих чинників. А коли учні мають обмежені вибори (тобто, наприклад, лише варіант поглибленого вивчення), то диференціація навчання не виправдовує себе взагалі.

Зрозуміло, що в індивідуально-зорієнтованому навчанні мають змінюватися насамперед методи і форми організації пізнавальної праці, тобто процесуальна (технологічна) сторона процесу. Теоретики запропонували такі форми навчальної діяльності:

Підласий /.IT.

фронтальна форма індивідуального характеру; фронтальна форма колективного характеру; групова форма колективного характеру; диференційовано-групова форма; індивідуальна; парна. В основі цієї диференціації потрійний критерій: кількість учнів, охоплених навчанням, характер спілкування (комунікації), що здійснюється при цьому, а також характер керуючих впливів.

Розглянемо виділені різновиди.

Фронтальна форма індивідуального характеру розрахована на учнів з однаковим рівнем підготовки. Усі працюють в однаковому темпі. Усім викладається навчальний матеріал одного й того ж обсягу, але кожний сприймає і засвоює його у відповідності з своїми можливостями, обумовленими індивідуальними особливостями. Учителеві важливо враховувати ці особливості при сприйманні і засвоєнні навчального матеріалу. Ця форма навчальної діяльності не є колективною, бо кожен фактично опановує знання індивідуально.

Фронтальна форма колективного характеру — це така, коли учні оволодівають однаковим навчальним матеріалом, надаючи при цьому один одному безпосередню чи опосередковану підтримку у просуванні до кінцевої мети. Основними ознаками колективної форми є: єдність мети і діяльності; єдність оціночних суджень; єдність переживань; співробітництво між учнем та учителем. Фронтальна форма ефективна, коли навчальний матеріал містить проблему і вимагає її колективного обговорення та прийняття спільного рішення.

Групова форма колективного характеру передбачає взаємодію, співробітництво при розв'язанні проблем. На практичних заняттях ця форма дозволяє застосовувати елементи раціоналізації, використовувати різнотипові завдання для диференційованих підгруп.

Диференційована групова робота передбачає організацію навчальної діяльності у різних групах з урахуванням реальних навчальних можливостей учнів, індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності. Завдання відрізняються не обсягом, а типом конструкції. У кожній підгрупі учнів, що працює над виконанням певного завдання, формується власний темпоритм роботи. Може бути організована на лабораторних та індивідуальних заняттях.

Індивідуальна (індивідуалізована) форма — це відносно самостійне виконання навчальних завдань. Учитель розробляє і використовує систему завдань різної складності для диференційованого виконання. Взаємодія між учнями при цьому відсутня.

Практична педагогіка або три технологи

Різновидом цієї форми є індивідуально-групова, що дозволяє коригувати навчальну діяльність окремих учнів, не знижуючи темпу роботи всієї групи. Цей різновид найбільше придатний для полярних підгруп — слабких та обдарованих учнів.

Парна форма — це спільна робота двох учнів, які мають різний рівень реальних навчальних можливостей та підготовки, але працюють над виконанням однакового навчального завдання. Це, по суті, випробувана схема взаємного навчання. Короткотермінова співпраця ефективна при організації пар змінного складу і доцільна при інструктажах, перевірці знань, виробленні умінь, навичок. Вважається, що ніхто при роботі в парах нічого не втрачає. Сильніший — закріплює і зміцнює знання, навчаючи слабшого, останній завдяки наявності персонального наставника (тьютора) краще і швидше засвоює навчальний матеріал. Але це спірне положення, що в умовах конкурентного ринкового середовища є швидше побажанням, ніж практичною справою.

Теоретично встановлено, що оптимальне поєднання форм навчальної діяльності залежить від: 1) мети навчання; 2) джерела знань; 3) методу; 4) віку і підготовленості учнів; 5) новизни; 6) складності навчального матеріалу; 7) навчальних можливостей учнів; 8) умов навчальної діяльності. З цим можна погодитись, але знову, у черговий раз, постає питання про втілення теорії на практиці.

Теоретичні пошуки західних педагогів здійснюються під прагматичним кутом зору. їх мало цікавить теорія для теорії, мають реальне значення і дають реальний заробіток практичні технології. У зарубіжних дослідженнях також робилися спроби розробки технології індивідуально-диференційованого підходу. Під цим розуміється організація навчально-коригуючої діяльності учителя, що грунтується на врахуванні типологічних, індивідуальних особливостей і потенціальних навчальних можливостей учнів, що дозволяє диференціювати їм допомогу для успішного досягнення запроектованої мети. До складу технології входить повний комплекс виконуваних педагогом способів діяльності.

Важливе місце у цій технології, як і в усіх інших технологіях, посідає діагностика. Поетапно діагностуються реальні навчальні можливості учнів, їх нахили та здібності. Вважається необхідним вивчення трьох особливостей: 1) рівня успішності; 2) рівня пізнавальної самостійності; 3) ступеня дієвості інтересу до навчання.

Треба відзначити, що у такому варіанті індивідуально-диференційоване навчання вилилося у практично здійсненну технологію.

Підласий I.IT.

Індивідуально-диференційований куррікулум нині широко застосовується у зарубіжних навчальних закладах. Від цього лише крок залишається до індивідуально-диференційованого навчання.

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Непереборною перешкодою на шляху упровадження будь-яких змін у практику української школи залишається централізація та адміністрування. Щоб там не говорилося про демонтаж командно-адміністративного управління — воно живе і квітне. Парадокс: з усіх трибун учителя закликають до упровадження модерних моделей освіти і виховання, а інспектування спирається на успішність і дисципліну. Хіба що приправляється новою туманною термінологією — цілісний процес, освітнє середовище, педагогічна творчість. Пишними букетами розквітло всіляке планування. До учителя йдуть на урок і суворо вичитують йому за те, що не сподобалося перевіряючим, забуваючи, що педагог нині вільний у виборі методів і форм, і значення має лише кінцевий результат.

Треба сміливіше йти на роздержавлення освіти. Дві сотні приватних шкіл, що існують сьогодні в Україні, погоди в освіті не роблять.

Як Ви ставитесь до поширення недержавної освіти?

чимося

Особистісно зорієнтоване навчання

Нарешті, як своєрідний підсумок розвитку педагогічної думки на Заході, сформувалася течія, що дістала назву особистісно зорієнтоване навчання (ОЗН-технологія). Вона увібрала в себе визначні досягнення ринкового демократичного способу життя і новітні здобутки педагогіки: 1) пошанування демократичних свобод громадян, насамперед права на вільний вибір освіти; 2) тривалий досвід функціонування освіти в ринкових умовах, що привело до її повної переорієнтації на задоволення потреб громадян; 3) поширення ідей гуманізації освіти, коли людина визнається

ПО

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 11 12 Следующая