ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Учитель світової літератури і професійні вимоги до нього.

Учитель світової літератури і професійні вимоги до нього.

Урок світової літератури- с.9.

  1. Методи навчання на уроках світової літератури. С.46

Урок світової літератури

урок — основна ланка навчально-
виховного процесу, де вчитель
іцоОенно здійснює освіту, виховання
і всебічний розвиток учнів...

В. О. Сухомлинський

 

Що може стати першим кроком на шляху до глибокого фахового взаєморозуміння між учителем та учнем? Звичайно, діалог. Діти — перші найприскіпливіші поціновувачі праці вчителя. Є сенс у тому, щоб не лише колеги чи адміністрація, а й учні могли висловлювати свої враження від уроків. З цією метою варто хоча б інколи влаштовувати з ними обюворення таких,
скажімо, питань:

— Чим сподобалися вам уроки зарубіжної літератури?

— Якими бви хотіли бачитиці уроки сьогодні, завтра?

— Який з уроків у цій чверті вам особливо запам'ятався й чому?

Відповіді на подібні запитання підкажуть, що і як доцільніше робити й, можливо, дадуть новий імпульс до спільної творчої діяльності.

 

«Сьогодні на уроці вчитель читав банку Езопа «Вовк і Ягня» за підручником. Усі галасували, сміялися, бо багато учнів нашого класу вже давно знають її напам'ять.»

 

«...На початку уроку літератури побачила на дошці вісімнадцять чотиризначних цифр. Як я згодом зрозуміла, це були дати життя і творчості Дж. Г. Байрона, які необхідно було переписати в зошит і запам'ятати. На це витратили майже весь урок, а я так чекала зустрічі з цим цікавим поетом!..»

 

«...Увесь урок учитель переказував підручник. Позаздрила сусідці. яка читала в цей час роман «Діти капітана Гранта»!...»

«...Люблю уроки-диспути, уроки-концерти, уроки-семінари На них можна висловити власні думки, прочитати улюблений вірш, виступити з повідомленням. До таких уроків старанно готуюсь...»

 

Отже, урок починається із взаємовизнання та взаєморозуміння, необхідних для співпраці вчителя й учнів. Та шлях до успіху нелегкий, особливо ж у царині ще методично мало освоєної світової літератури.

Робота словесника фактично поділяється на три етапи:підготовка до уроку, йогопроведення та аналіз.

Підготовка до уроку починається зі складання плану й тез або конспекту на основі календарно-тематичного плану. Для цього вчитель спершу визначає структуру майбутнього заняття, тобто його форму, яка найповніше відповідала б даному змісту.

Різні погляди на структуру уроку в дидактиці, педагогіці, методичній науці висловлюються впродовж декількох десятиліть. Традиційна структура комбінованого уроку з чотирма елементами — опитування, пояснення вчителя, закріплення та домашнє завдання, хоча й використовується ще сьогодні багатьма вчителями, однак поступово відходить у минуле. Вона обмежує можливості широкого залучення різноманітних форм, методів та засобів навчання, не стимулює пізнавальної діяльності самого учня, стримуючи активізацію процесу навчання.

Двокомпонентну структуру уроку запропонували М.Скаткін та І.Лернер (Народнеє образование.-1985.-№ 1). Але й вона, на думку М.Махмутова, виявилась «аморфною, позбавленою певного стрижня», і він розробив нову, трикомпонентну структуру уроку, яка вважається інваріативною, тобто незмінною (Советская педагогика.-1986.-№2).

Її домінуючі елементи:

1) актуалізація здобутих знань і засобів пізнавальних дій;

2) формування нових понять і засобів дій;

3) практичне застосування здобутих знань.

Структура уроку М.Махмутова приваблює широкими можливостями формування пізнавальної діяльності учнів і широко інтерпретується вченими-методистами щодо інших дисциплін з урахуванням специфіки предмета.

Учителям буває важко дійти суті наукових суперечок, зупинитися на якійсь одній точці зору. Тому. як основу для подальшої роботи, пропонуємо таку схему плану уроку:

1. Тема уроку.

2. Епіграф.

3. Освітньо-виховна мета уроку.

4. Обладнання уроку і ТЗН.

5. Тип уроку.

6. Ланцюжок навчальних ситуацій (або етапи уроку, план уроку, структурні елементи уроку).

7. Тези або конспект уроку.

Однак зауважимо, що навіть найдосконаліша схема плану уроку не забезпечить його ефективності без використання творчого підходу. Учитель повинен сам сформулювати тему, дібрати епіграф, визначити мету, обладнання та ТЗН, передбачити логічну послідовність навчальних ситуацій, тобто докладно продумати хід уроку. Це його урок.

 

1. Тема уроку. Формулювання теми уроку, яка пропонується учням, істотно відрізняється своїм завданням від тем у календарно-тематичному плані та класному журналі. Якщо останні висловлені в науково-діловому стилі, то в поурочному плані й на дошці тема формулюється художньо. Нею розпочинається розмова з учнями й дуже важливо, щоб вони відчули інтерес, почутого.

Учителям інколи складно формулювати теми уроків, це породжує використання відомих стереотипів («Образ Гобсека». «Життєвий шлях В. Гюгс «Огляд роману «Вершник без голови» тощо). Практикується також дослівний запис програмової анотації до теми з додатком тих теоретичних понять, які вивчатимуться на уроці, а також технічні засоби.

Формулюючи тему уроку, вчитель передусім повинен дбати про те, і зосередити увагу учнів на основному, спрямувати їх на глибоке сприйнят матеріалу, зацікавити ним.

Є.Ільїн у книзі «Народження уроку» чотирнадцять разів повертаєте до питання про тему уроку, запрошуючи читача ло власної творчої лабораторії: то разом з ним ми в класі у сутінках розмірковуємо над наступною темою, то блукаючи вечірнім містом, то за робочим столом, а то й разом з учнями наприкінці заняття обдумуємо формулювання теми вже проведеного уроку. І народжуються рядки, які стимулюють думку спонукають до аналіз «Душі чудові поривання», «Останні сторінки великого роману», «Ключі до нашого життя», «Знівечена краса»...

Щоб глибоко і всебічно розкрити тему уроку, необхідно привчати учнів до розуміння її змісту, виокремлення визначального слова або словосполучення. Ось, наприклад, тема «Моральні проблеми романів Оноре де Бальзака».

Знайшовши разом з учнями домінуюче словосполучення «моральні проблеми», учитель насамперед пропонує з'ясувати лексичне значення цих слів: а) слово проблема грецького походження, означає загадка, тітаню завдання; тобто складне питання, що потребує вирішення: б) прикметни моральні утворився від іменника мораль, який має кілька значень: узагальнен
виявлення властивостей людини, постійних прагнень її волі. характер життєві правила, звички, звичаї...

Така робота допоможе вчителю знайти логічний перехід до виклад нового матеріалу уроку про те, що у творах «Людської комедії» Оноре де Бальзак змальовує сучасне йому суспільство, епох} морального занепаду. Його герої проходять крізь випробування, по-різному переживають «втрат
ілюзій», боляче пізнають сутність існуючого суспільства. Письменника турбують проблеми добра і зла, обов'язку і честі, мети й сенсу життя людини наземлі, проблеми свободи, дружби, кохання, смерті... Така робота буде продовжуватися, вдосконалюватися й закріплюватися при вивченні тем з російської літератури («Моральні проблеми у творах...» — Ф.Абрамова. В.Шукшина, В. Тендрякова, В.Астаф'єва, С.Трифонова, В.Распутіна та ін.); білоруської («Дослідження моральних основ поведінки людини в екстремальних умовах. Проблема морального вибору, глибина

психологічного аналізу в повісті «Сотников» В. Бикова»); іспанської («Гостра сатира на моральну деградацію людей-бджіл, які живуть лише природними інстинктами у романі «Вулик»
К.Х.Села») та ін.

Допоможе вчителю розпочати урок і таке формулювання теми: «Відкриття Джорджа Гордона Байрона як людини і письменника». З одного боку — самотня людина, песиміст, глибоко нещасний у житті й коханні; з іншого — мандрівник, борець за свободу народів Англії, Іспанії, Греції; а ще — «володар дум» цілого покоління, взірець для багатьох європейських романтиків. Такий біографічний матеріал дуже важливо подати доступно та емоційно. Подібне формулювання
теми доцільно повторити, ведучи мову про Ернста Теодора Амадея Гофмана — видатного письменника-романтика, художника, музиканта; Антуана де Сент-Екзюпері — письменника і військового льотчика; Ернеста Міллера Хемінгуея — письменника, журналіста, рибалку...

Ось ще кілька тем: «Як творять вірші?» (основи віршування); «Як живуть віршами?» (роздуми про власне ставлення до змісту літературного твору); «Вчімося у поетів красномовству» (афоризми та їх використання в усній і писемній мові); «Словом можна врятувати» (вступний урок до творчості В.Висоцького); «В усьому хочеться мені дійти до самої суті» (філософська лірика Б.Пастернака); «Що за диво ці казки!» (казки братів Грімм); «Майстер снів і казок» (казки Г.К.Андерсена).

Слід пам'ятати, що формулювання теми не можна зводити до сенсаційного звучання, воно повинно безпосередньо стосуватися фактичного матеріалу уроку. Тому підкреслимо, що робота з темою — одна з навчальних ситуацій уроку. Тема е зразком художнього стилю мовлення. Читаючи або слухаючи її визначення, вдумуючись у значення кожного слова, учні збагачуватимуть
своє писемне й усне мовлення. Вони навчаться точно висловлювати власні думки, складати плани до письмових робіт, добирати заголовки до прочитаних розділів книжки, краще розуміти теми й шляхи їх розкриття при написанні творів.

 

2. Епіграф до уроку. Якщо в темі емоційно, чітко і лаконічно виражено стислий зміст уроку, то епіграф висловлює його головну думку, накреслює шляхи до її розкриття. Учитель може кілька разів звернутися до епіграфа впродовж уроку: на початку, коли визначається завдання; протягом уроку, коли воно вирішується, і наприкінці, коли підбиваються підсумки.

Епіграф пишеться на дошці під темою праворуч (лапки не ставляться, праворуч внизу — ініціали та прізвище автора). Наприклад, урок на тему «Волелюбна особистість у зображенні М. Ю. Лєрмонтова»

 

Что за огненная душа.
Что за могучии йух,

Что за исполинская натура у зтого Мцьіри!
Зпю любимий герой нашего позта.

В. Г. Белинский

Слова «огненная», «могучий», «исполинская» виділяються в записі. Учитель виразно читає епіграф і після невеличкої паузи пропонує учням дібрати синоніми до виділених слів, а потім пояснити, в яких випадках людську душу називають «огненной», дух — «могучим», натуру — «исполинской». Після виконання цього завдання пропонується, використовуючи текст, довести
справедливість висловлювання критика.

Таким чином, епіграф впливає на створення емоційного настрою в учнів, визначення мети уроку, вибір шляхів розгляду і засвоєння теми.

Можна використовувати епіграфи й під час роздумів на загальні теми, — наприклад: у бесідах про сенс життя людини на землі, стануть у пригоді слова Сенеки:

Як байка, так і життя
цінується не за тривалістю, а за змістом.
Важливо не те, чи довго,—
а чи правильно прожив.
Довге життя, якщо воно наповнене...
Будемо вимірювати його вчинками, а не часом.

У міркуваннях про книги, доречним буде вислів А. Доде:

Книги — найкращі друзі.
До них можна звертатись
у тяжкі хвилини життя.
Вони ніколи не зрадять.

Під час роботи з епіграфом можна розповісти учням про те, що російський письменник Л.Трлстой, надаючи великої ваги «спілкуванню з наймудрішими людьми світу», складав збірники образних висловів. Їх можна запропонувати учням для постійного читання та творчого опрацювання:

«Мысли мудрых людей на каждый день», «Круг чтения. Избранные, собранные й расположенные на каждьій день мысли многих писателей об истории, жизни й поведений», а також сучасні збірники В.Воронцова: «Симфония разума. Афоризмы, изречения, высказывания отечественных и зарубежных авторов о литературе й искусстве», «Могущество знання. Афоризмьі
отечественньїх й зарубежньїх авторов».

«Книги висловів не тільки не приглушують самостійної діяльності розуму, а, навпаки, стимулюють її»,— казав Л. Толстой. Правильно розуміючи суть і запам'ятовуючи стислі, але глибокі й емоційні епіграфи, учні збагатять свою мову, навчаться точно використовувати прислів'я, приказки, афоризми всесвітньовідомих громадських і політичних діячів, письменників, філософів, оволодіватимуть умінням лаконічно висловлювати власні думки. Згодом зможуть створювати власні збірки афоризмів, даючи їм назви на зразок: «Золоті розсипи», «Скарбничка народної мудрості», «Плоди з дерева життя».Робота з епіграфом на уроці підготує учнів до вивчення епіграфованих творів.

У сучасній методиці проблему вивчення епіграфованих творів досліджує О.Куцевол. Результати проведеного нею експерименту дозволили зробити висновок, що учні здебільшого неуважно ставляться до епіграфа художнього твору, не помічають взагалі або лише констатують його наявність, сприймають цей композиційний компонент ізольовано від авторського твору, не
бачать смислових та структурних зв'язків з іншими художніми елементами, не вміють встановлювати асоціативні зв'язки джерела епіграфічної цитати й авторського тексту, не задумуються про причини вибору письменником саме цих слів для вираження власних думок.

Специфіка епіграфованого художнього тексту зумовлює особливості його сприймання й визначає необхідність формування у школярів уміння осмислювати авторську позицію, відображену в епіграфі. Успішніше оволодіння учнями знаннями про епіграф, уміннями та навичками його аналізу у творі, на думку О.Куцевол, проходить поетапне формування розумових дій та понять. Використовуючи теоретичні положення П.Гальперіна, вона пропонує такий розподіл
роботи учнів з епіграфом у ході аналізу літературного твору:

перший етап — підготовка читачів до сприймання нового — сприяє пробудженню в них інтересу до епіграфа, включає актуалізацію опорних знань про цей композиційний компонент і перевірку розуміння його ролі у вже вивчених творах;

другий етап — активізація уваги — передбачає створення психологічної установки читацького сприймання. Питання "З якою метою письменник починає свій твір словами вже існуючого джерела?" стимулює учнів до відтворення авторського задуму;

третій етап включає з'ясування семантики епіграфічної цитати впершоджерелі й осмислення інтертекстових зв'язків обох творів;

четвертий етап — з'ясування внутрішньотекстових смислових та композиційних зв'язків епіграфа й авторського твору, переосмислення семантик цитати в новому контексті;

п 'ятий етап включає висновок учнів про функції епіграфа в літературному творі (передача ідейно-тематичного змісту; розкриття почуттів автора, його ставлення до зображуваного; настрій читача на певну емоційну тональність;

зв'язок двох творів та їх авторів у контексті вселюдської культури; пробудження інтересу читачів

до першоджерела цитати і програмування сприйняття авторського тексту через призму епіграфа: виділення шостого етапу — осмислення авторської позиції — дещо умовне, оскільки процес усвідомлення концепції письменника відбувається протягом усіх попередніх етапів.

У шкільній практиці використання й послідовність кожного з етапів залежить від особливостей твору, конкретного педагогічного завдання уроку, підготовленості учнівської аудиторії та інших чинників. Як приклад дивись методичні рекомендації О.Куцевол до вивчення повісті О.С.Пушкіна "Капітанська дочка".

 

3. Освітньо-виховна мета уроку. Питання про мету уроку й досі залишається дискусійним. Чи має він поєднувати в собі навчальну, виховну й розвиваючу функції? Чи потрібно їх на кожному уроці літератури формулювати й записувати до плану?

І.Звєрєв у статті «Современньїй урок: поиски. проблем ьі. решения» (Советская педагогика.-1986.-№ 10), нарікаючи на часте звуження уявлення про мету, а отже, і функції уроку, стверджує: «Справді сучасний урок характеризується насамперед конкретністю мети». Щодо обов'язковості запису її в плані уроку, автор не робить категоричних висновків, застерігаючи вчителя від
надмірної ретельності, що «може призвести до ще одного різновиду формалізму».

А в яких випадках можна не формулювати мету уроку й не записувати її до плану? Якщо вирішення цього питання залишити на розсуд учителя, то «формалізм» може перерости в анархізм.

Один з аспектів удосконалення уроку зарубіжної літератури й полягає в тому, щоб допомогти вчителю чітко визначити і сформулювати освітньо-виховну мету та її складові частини. Важливо, щоб словесник ще на етапі підготовки до уроку поставив собі запитання і знайшов на них відповіді:

— Чого повинен навчити учнів цей урок?

— Як допоможе навчальний матеріал уроку розвивати вміння і навички учнів?

— Як вплине на погляди, переконання, почуття учнів, над чим примусить їх замислитись?

— Яке значення цього уроку в загальному процесі освіти й виховання учнів?

Розглянемо окремо кожний аспект освітньо-виховної мети уроку.

 

3.1. Навчальний аспект. Звернімо особливу увагу на його формулювання. На відміну від інших, він означається на уроці, бо виконує функцію навчального завдання, яке ставить учитель на початку уроку учням. Найтиповіша помилка, що трапляється в цьому випадку,— лексична. Наприклад:

«Ознайомити учнів із життям та творчістю Гі де Мопассана»; «Ознайомити учнів з історією створення романів Ясунарі Кавабата»; «Ознайомити учнів зі змістом новелістичної повісті «Тев'є-молочар» тощо.

Які ж конкретні дії вчителя та учнів, спрямовані на реалізацію навчального завдання, передбачено словом "ознайомити"? Воно означає лише «назвати і представити когось комусь». А хіба це може бути метою сучасного уроку? Подібне безвідповідальне ставлення до лексичного значення слів у формулюванні навчальних завдань ще в зав'язі знищує природне прагнення
школяра до глибокого творчого пізнання.

Якщо ж у названих формулюваннях замінити слово ознайомити доречнішим — пізнати, простежити, розкрити, показати, опанувати, осягнути, збагнути, вчити, підвести до розуміння, вчитель логічно звернеться на уроці не лише до репродуктивного, а й до евристичного та дослідницького методів роботи. А учні вже на початку заняття отримають настанову на творче
мислення: «...Простежимо і спробуємо зрозуміти життєвий і творчий шлях Гі де Мопассана...», «...Відкриємо сторінки історії створення роману Ясунарі Кавабата...», «Осягнімо ідейно-художній зміст новелістичної повісті Шолом-Алейхема «Тев'є-молочар».

Отже, можна з цілковитою певністю твердити: позбавлений навчальної мети урок зарубіжної літератури втрачає сенс, стає неповноцінним.

3.2. Аспект розвитку вмінь і навичок.Ця складова частина освітньовиховної мети уроку не оголошується учням, але її визначення на підготовчому етапі допоможе вчителю логічно й послідовно вибудувати систему розвитку необхідних умінь ) процесі ефективного сприйняття

школярами курсу зарубіжної літератури й подальшої самостійної літературної освіти.

Програми не мають рубрики "на допомогу вчителю", отож йому самому потрібно складати цю систему відповідно до класу й теми.

Учні 5 класу повинні вміти правильно, вдумливо, виразно читати вголос художні й навчальні тексти (орієнтовний темп — 100-110 слів за хвилину).

Ці вимоги з року в рік ускладнюються, а в 11 класі учні мають читати швидко, правильно, виразно великі за обсягом художні й наукові тексти, розуміти й аналізувати їх.

Творчий учитель уже на початковому етапі реалізації цього вміння повинен чітко бачити кінцевий результат, а головне — шлях до нього. Основна дидактична мета уроку літературного читання у 5 класі — робота над розвитком навичок читання вголос. Для її реалізації найефективніше використовувати метод творчого читання, його різноманітні прийоми: індивідуальне, хорове, виразне читання, читання під музику з коментарем, читання "ланцюжком" та інші. Учитель визначає способи читання відповідно до характеру художнього тексту, а це й конкретизує дидактичний аспект кожного уроку.

Наприклад: «...Працювати над розвитком навичок читання "ланцюжком" вголос з елементами коментаря...»; «...Працювати над розвитком навичок індивідуального читання, усних відповідей на запитання за змістом прочитаного, складання простого плану...», «...Працювати над розвитком навичок виразного читання за ролями, вмінням визначити тему та ідею художнього твору...».

Домінуючий вид роботи в реалізації дидактичної мети на уроках літературного читання в середніх класах — читання вголос. Послідовно він доповнюється додатковими видами робіт, які в старших класах стануть домінуючими, бо будуть спрямовані на здійснення іншої мети — вміння аналізувати художній твір.

 

3.3. Виховний аспектуроку. Навчання й розвиток учнів нерозривно пов'язані з їхнім вихованням. Тож учитель має продумати чітку відповідь на запитання: «Який вплив на учнів справить науково-художня інформація уроку?»

Загальну мету курсу світової літератури — виховання всебічно розвиненої особистості, необхідно конкретизувати щоуроку відповідно до навчального матеріалу.

 

Так, при вивченні оповідання О. Генрі «Вождь червоношкірих» учитель продумує запитання й завдання, які були б спрямовані на реалізацію освітньовиховної мети уроку.

 

Орієнтовні запитання та завдання:

* Ваше враження від прочитаного? Про що ви відразу подумали, прочитавши оповідання?

* Сформулюйте тему прочитаного твору.

* Підберіть українське прислів'я, зміст якого розкриває головну думку оповідання.

* Критики зазначають, що в оповіданнях О. Генрі чимало несподіваних закінчень, сповнених глибокого смислу. Чи підходить це твердження до прочитаного оповідання?

* В оповіданні «Вождь червоношкірих» О.Генрі пародіює явище, яке в наші часи отримало назву — тероризм. Це викрадення дітей, а тепер уже і дорослих, з метою викупу. Яку зброю обирає письменник для боротьби з цим явищем? Підказку на поставлене запитання приховано в наступних рядках:

 

Сміливим, мужнім і відважним, талановитим і звитяжним

Може ця зброя помогти.

І ті цінують диво-зброю, вважають чесною й святою.

Хто хоче Миру на Землі.

* Знайдіть і зачитайте ті місця в оповіданні, де О. Генрі найбільш вдало, на вашу думку, використовує цю зброю.

* Якщо ви бачили художні та мультиплікаційні фільми за мотивами оповідання О. Генрі, то пригадайте: чи вдалося акторам втілити задум письменника на екрані?

 

4. Обладнання уроку і ТЗН. Цю рубрику легко планувати й виконувати задумане, якщо кабінет світової літератури має:

— достатню кількість підручників;

— словники всіх типів (обов'язково тлумачний та іншомовних слів);

— газети й журнали, які школа передплачує для кабінету;

— набори портретів письменників, твори яких вивчаються за шкільними програмами, ілюстрації до текстів тощо;

— фонотеку та фільмотеку;

— велику розсувну дошку на якій можна розташувати й записати все потрібне для уроку.

Допоможе й рубрика № 14 календарно-тематичного плану (звичайно, якщо вона ретельно опрацьована раніше). Коли ж дібрані матеріали вже застаріли, то підбираючи нові. варто поміркувати, чи несуть вони корисну інформацію, яка зацікавить учнів і допоможе досягти освітньо-виховної мети; чи відповідає новим вимогам, що ставляться до вивчення творів всесвітньої культури. Якщо ж справді з'явилося щось варте уваги, то потрібно визначити, за рахунок чого його вводити до плану, що скоротити в ньому чи зовсім зняти. При цьому слід пам'ятати, що чільне місце на уроці зарубіжної літератури займає сам художній твір.

 

5. Тип уроку. У сучасній дидактиці та окремих методиках існують різні погляди на типологію уроку. Особливий інтерес викликає класифікація типів уроків М.І.Махмутова. Вона грунтується на завданнях організації занять, а типи поділяються на види. виходячи з форм реалізації методів навчання.
Зважаючи на це, автор подає таку класифікацію уроків:

а) вивчення нового навчального матеріалу (урок-лекція, урок-бесіда, кіноурок, урок із застосуванням комп'ютера та ін.);

б) удосконалення знань, умінь та навичок (урок самостійної роботи, семінар);

в) узагальнення й систематизації (урок-бесіда, урок-семінар);

г) комбінований (включає функції всіх типів);

ґ) контрольний (усі види контрольних робіт, опитування, заліки, урок самоконтролю, урок взаємоконтролю).

Дидактична класифікація, запропонована М.Махмутовим, порушує триєдину мету навчального процесу. Спрямована на реалізацію навчання, але не зорієнтована на формування особистісних якостей, вона ігнорує і саму особистість.

У методиці особливої уваги заслуговують класифікації вчених В.Голубкова, І. Соболева, М.Кудряшова, Є.Пасічника. Розглянемо їх за допомогою узагальненої схеми.

 

 

Кваліфікації уроків літератури вчених-методистів:

 

 

Голубков В.В.       Соболєв І.І.   Кудряшов М.І.   Пасічник Є.А.

│ │ │ │

│ │ │ │

В основу типології уроків літератури покладено

│ │ │ │

Мета уроку та його зміст     Методи навчання, види й форми роботи,дидактичні завдання     Структура навчального предмету   Характер основних дидактичних завдань
           
ТИПИ УРОКІВ ЛІТЕРАТУРИ  
                 

↓ ↓ ↓ ↓

Вступнезаняття; читання твору; орієнтовна бесіда; аналіз твору; вивчення додатко-вого матеріалу; підведен-ня під-сумків, облік.   Урок-лекція, урок-розповідь; урок учнівських читань; урок вивчення тексту художньо-го твору; урок самостійної робо- ти учнів; урок складання планів; урок письмової роботи; урок з вико-ристанням технічних засобів навчання або закріплення; урок-бесіда за творами для позакласного читання; урок-диспут; урок-екскурсія.   І. Уроки вивчення художніх творів: 1.уроки художнього сприйняття твору; 2.уроки поглибленої роботи умінь та над текстом; З.уроки узагальнюючого вивчення творів. II. Уроки вивчення теорії та історії літератури: 1.Уроки формування теоретико-літературних понять; 2.Уроки вивчення наукових літературно-критичних статей. 3.Уроки вивчення біографії письменника 4.Уроки за історико-літературним матеріалом; 5.Уроки узагальнення, повторення, опитування. III. Уроки розвитку мовлення: 1 .уроки творчих робіт, складених на основі життєвих вражень та на літературні теми; 2.уроки усних відповідей та усних доповідей; З.уроки навчання творам; 4.уроки аналізу творів. Уроки засвоєння нових знань і розвитку на їх основі навичок; уроки узагальнення і систематизації знань; уроки контралю знань, умінь і навичок злітератури.

 

 

Працювали над цією проблемою багато інших вчених-методистів, серед яких: Л.Айзерман, Т.Бугайко, Т.Зепалова, Н.Мещерякова. Але жодна із запропонованих класифікацій не може бути цілком прийнятною в організації та проведенні уроку, співпраці вчителя та учня на уроці, оскільки не передбачає самостійної навчальної діяльності учня й не відповідає сучасним вимогам, що ставляться до уроку літератури.

Проблема розроблення типології уроку літератури ще чекає свого розв'язання. Тому вчитель мусить творчо ставитись до вибору типології уроку й застосування її на практиці.

 

6. Ланцюжок навчальних ситуацій. У методичній літературі складові частини уроку мають кілька назв: структурні елементи уроку; етапи уроку; план уроку; компоненти уроку. Пояснюється це намаганням знайти точнішу назву. Щоправда, така термінологічна невизначеність часто утруднює взаєморозуміння автора і читача. Ми обрали термін «навчальної ситуації», бо з лексичної точки зору він найточніше визначає даний зміст. Навчальні ситуації залежать від теми, мети, типу уроку й реалізують їх.

Насамперед слід продумати часову узгодженість навчальних ситуацій уроку. На запропоно-ваній схемі один із прикладів розподілу часу уроку.

 

Учитель Учні Книжка Дошка Наочність

5 кл. 8 хв. 10 хв. 20 хв. 4 хв. З хв.
11 кл. 7 хв. 25 хв. 5 хв. 5 хв. З хв.

 

Така схема дасть змогу вчителю продумати не тільки свої дії на уроці, а й визначити, скільки часу необхідно відвести на роботу учнів із книжкою (художнім текстом, підручником тощо), біля дошки, з наочністю та ТЗН. Оскільки в середніх класах варто найбільше часу відводити саме читанню, робота з книжкою на уроці займає 20 хвилин. У старших класах значна частина уроку літератури присвячена аналізу художнього твору учнями під керівництвом учителя. тому й час необхідно розподіляти, скажімо, так: учні працюють 25 хвилин, а вчитель 7-10 хвилин.

Структура уроку літератури залежить від його типу та змісту. Учитель сам визначає порядок навчальних ситуацій.

Розглянемо кілька можливих варіантів структури уроку.

У середніх класах головною метою уроків літературного читання є навчання учнів правильного, вдумливого, виразного читання та розуміння прочитаного. Томуструктура уроку може бути такою:

1. Тема уроку. Епіграф. Завдання уроку.

2. Літературна хвилинка.

3. Слово вчителя з елементами співбесіди (підготовка до сприйняття художнього твору).

4.Читання художнього тексту вчителем.

5. Читання художнього тексту учнями «ланцюжком».

6. Читання художнього тексту учнями під музику.

7. Навчальна пауза.

8. Читання художнього тексту учнями «ланцюжком».

9.Словникова робота.

10.Бесіда (перевірка розуміння прочитаного).

11.Переказ учнями окремих уривків з художнього твору.

12.Висновки.

13.Домашнє завдання.

14.Заключне слово вчителя.

 

Ця структура може змінюватись.

1. Тему уроку не обов'язково щоразу огочош.вати на початку заняття, учитель сам визначить місце і час для цього, залежно від змісту й задуму уроку.

2. Літературна хвилинка планується, якщо є цікавий матеріал і потреба в ній.

3. Читати художній текст може розпочинати не лише вчитель, але й кращий учень. Доцільним є використання грамзапису твгру у виконанні митця.

4. Вибір прийомів читання художнього тексту («ланцюжком», під музику) залежить від самого тексту. Тут потрібно використовувати весь існуючий арсенал прийомів методу творчого читання — виразне, коментоване, хорове, про себе, вибіркове, в особах, вголос тощо.

5. Пропедевтичний курс літератури у 5-7 класах передбачає й інші види робіт, які спрямовані на розвиток творчої особистості підлітка. Тому, безперечно, на уроках літературного читання проводяться евристичні бесіди, творчі письмові та усні завдання різного плану, що вводяться як структурні елементи уроку.

У середніх класах багато уваги приділяєтьсяурокам розвитку зв'язного мовлення, які мають специфічну структуру. Ось, наприкчлд. танцюжок навчальних ситуацій уроку за картиною А. Куїнджі «Березовий гай»:

1. Вступна бесіда.

2. Слово вчителя (розповідь про художника).

3. Розгляд картини.

4. Словникова робота.

5. Елементи аналізу картини.

6. Слухання грамзапису «Пори року» П. І. Чайковського.

7. Складання плану твору.

8. Самостійна робота учнів (усний чи письмовий твір).

Урок позакласного читання має свої вимоги до структури. Наприклад, урок на тему «В країні Уолта Діснея» складатиметься з таких елементів.

1. Актуалізація опорних знань (відомості про країну Діснея, про його казки та про нього самого).

2. Перегляд виставки книжок відомого казкаря.

3 Розмова про прочитані казки Діснея.

4 Перегляд виставки учнівських малюнків за мотивами прочитаних казок.

5. Розповідь про нові казки Діснея.

6. Читання казки.

7. Перегляд уривків з мультиплікаційного фільму.

8. Бесіда (зіставлення казки Діснея з мультиплікаційним фільмом).

9. Підсумки уроку.

Структурауроку виразного читання теж має свою специфіку. Серед його різноманітних структурних елементів обов'язкові три, які повторюються кілька разів —

1. Читання тексту (з чергуванням відомих учителю прийомів методу творчого читання).

2. Словникова робота.

3. Бесіда (з чергуванням запитань): а) про що прочитали;

б) як прочитали;

в) як необхідно прочитати.

У шкільній практиці з'являються й нові форми уроку — нестандартні, нетрадиційні, творчі. Важко погодитися з цими не зовсім вдалими назвами, оскільки виникають запитання: а що ж таке стандартний або традиційний урок? Хіба всі інші уроки не носять творчого характеру?

Нові форми уроку з'являються тоді, коли вчитель формулює незвичайні, але необхідні для навчального процесу завдання уроку, дбає про ефективність їхнього втілення. Так виникають уроки-екскурсії (до музею, бібліотеки, пам'ятника), уроки-подорожі (у країну казок, до письменника, в минуле, майбутнє, у космос), урок — літературна гра, урок-ребус, урок-конкурс, урок-концерт, телеурок, кіноурок та інші.

Для прикладу наведемо ланцюжок навчальних ситуацій бібліографічного уроку для 6 класу, який проводиться в шкільній бібліотеці.

1. Вступне слово вчителя про бібліотеку.

2. Розповідь бібліотекаря про довідково-інформаційний фонд бібліотеки.

3. Знайомство з виставкою словників.

4. Практичне заняття (з'ясовується, як працювати зі словниками, яку допомогу вони
надають при вивченні літератури).

5. Виразне читання учнями віршів про словник (Д. Білоуса, М. Рильського, С. Маршака)

6. Заключне слово вчителя (роль словників у житті й діяльності відомих учених.
письменників, акторів, журналістів).

 

У старших класах структура уроків літератури ускладнюється, а саме: прочитавши художній твір, слід визначити його складові частини, проаналізувати їх, глибоко осмислити, об'єднати, щоб побачити художній твір у цілому й зуміти самостійно дати йому об'єктивну оцінку.

Структура уроку, на якому буде аналізуватися художній твір, залежить не лише від зазначеної вище мети. Слід також враховувати обсяг твору (буде він прочитаний у класі повністю, частково, чи буде читатися вдома); жанр; шлях аналізу; кількість годин за програмою, відведених на його вивчення тощо.

Враховуючи низку об'єктивних та суб'єктивних умов. учитель складає ланцюжок навчальних ситуацій.

Ось найпростіший приклад навчальних ситуацій (якщо художній твір невеликий і за програмою вивчається 1 годину):

1. Підготовка до сприйняття художнього твору.

2. Читання тексту.

3. Навчальна пауза.

4. Підготовка до аналізу прочитаного твору.

5. Аналіз художнього тексту.

6. Підсумки.

Якщо вчитель вирішив при вивченні художнього твору піти шляхом аналізу «вслід за автором» (інші визначення — цілісний аналіз, аналіз за розвитком дії, послідовний аналіз), то ланцюжок навчальних ситуацій, серед інших можливих, обов'язково матиме такі:

1. Правильне й виразне читання уривку художнього тексту.

2. Словникова робота.

3. Бесіда.

4. Дослідницька робота.

Вони будуть повторюватися кілька разів упродовж уроку, оскільки така робота допомагає вчителеві здійснити задум.

Якщо обрати інші шляхи аналізу, домінуватимуть інші навчальні ситуації.

Обрані вчителем нові форми уроку (урок-зустріч, урок-пам'ять, урок-диспут, урок-роздум, урок-прес-конференція, інтегрований урок тощо), вимагають цікавих, неповторних навчальних ситуацій. Прикладом може бути ланцюжок навчальних ситуаційоглядового уроку з новітньої літератури в 11 класі на тему: «По

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти