ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Спрямованість у структурі особистості: поняття, елементи.

Однією з основних соціально-обумовлених підструктур особистості є її спрямованість.

Спрямованість особистості — це система стійких спонукань людини, що визначає її соціальну активність, вибірковість ставлення до різних явищ, до тієї чи іншої соціально-корисної або антисуспільної діяльності.

Вчиняючи дії, люди виходять з різних спонукань. Усвідомлення свого службового обов'язку, почуття відповідальності, для прикладу, спонукають працівника правоохоронного органу виявляти взаємовиручку, надавати допомогу товаришу; потреба у пізнанні, інтерес до юридичної спеціальності викликають прагнення удосконалювати свою правову підготовку та професійну майстерність; ідейне настановлення та внутрішня спрямованість зумовлюють дисциплінованість, чесність та правдивість.

Вивчаючи спрямованість особистості, можна заздалегідь передбачити, до чого буде прагнути людина, чого слід від неї чекати. Знаючи елементи, які складають спрямованість особистості, легше впливати на поведінку людини. Розглянемо їх докладніше.

Першим елементом спрямованості особистості є потреби. Вони відображають залежність людини від оточуючих її умов буття та служать джерелом її активності. Потреби можуть проявлятись не лише в стані, коли людині не вистачає чогось важливого для її життєдіяльності, але й у прагненні звільнитись від всього того, що їй заважає. Такі потреби, на відміну від позитивних, називають негативними.

Основною властивістю потреби є її предметність. Потреба завжди конкретна. Вона співвідноситься з тими об'єктивно існуючими предметами реального світу, за допомогою яких може бути задоволена.

Іншою важливою властивістю потреби є її динамічність, тобто здатність змінювати свою напруженість, згасати або знову виникати.

Розрізняють потреби суто фізіологічного характеру, матеріальні, інтелектуальні (пізнавальні), духовні і соціальні (суспільні) потреби.

Зазвичай людина відчуває кілька потреб, які знаходяться в постійній взаємодії. Одні з них займають домінуюче становище, стримуючи прояв інших потреб, впливаючи у такий спосіб на спрямованість особистості. Така динамічна взаємодія різних потреб в багатьох випадках пояснює механізм і мотиви вчинення багатьох вчинків людини, в тому числі і протиправних.

Конфлікт особистості з оточуючими людьми, які перешкоджають задоволенню певної потреби, може призвести до протиправних дій, послужити основою для вчинення того чи іншого злочину.

Другим елементом спрямованості особистості є інтереси. Інтерес — це зосередженість людини на певному об'єкті в силу його особистісної значимості, привабливості для неї. Інтерес спонукає особу краще ознайомитись з об'єктом, глибше пізнати його, включити той чи інший предмет у сферу своїх відносин з оточуючою дійсністю. Інтерес породжує допитливість, стимулює уважність, дозволяє зосередити думки на певній проблемі. Завдяки проявленому інтересу до предмету останній набуває емоційної привабливості.

Інтереси людини є надзвичайно різноманітними та їх можна класифікувати за наступними критеріями.

За змістом, об'єктами та сферами діяльності, на які переважно спрямована увага та активність особистості, виділяють суспільно-політичні, професійні та побутові інтереси. Змістом визначається суспільна цінність інтересів особистості.

За широтою інтереси можуть бути широкими та вузькими. Для успішного вирішення завдань оволодіння юридичною професією важливо сформувати у майбутнього юриста основний інтерес до юриспруденції та поєднати його з іншими інтересами (суспільними, естетичними тощо).

За ступенем стійкості розрізняють стійкі та нестійкі інтереси. З людей зі стійкими професійними інтересами легше підготувати добрих юристів. Дієвість інтересів у юристів також різна. В одних інтереси, що виникли, проявляються слабо або зникають, в інших — вони характеризуються більшою збуджуючою силою.

У діяльності юриста велике значення мають професійні інтереси, які спонукають його оволодівати необхідними знаннями, набувати досвіду, успішно використовувати їх на практиці. Особливе місце серед професійних інтересів слідчого, прокурора, судді, адвоката займають пізнавальні інтереси, які необхідні для якісного розслідування та розгляду справ. Пізнавальні інтереси є одним з факторів професійної активності юриста, постійних пошуків ним істини в роботі.

Останнім елементом спрямованості особистості є світогляд. Світогляд являє собою систему поглядів, переконань людини, що визначають її моральний, ідейно-етичний склад. З розвитком світогляду відбуваються докорінні якісні зміни в особистості. Світогляд особистості оцінюється за змістом, систематичністю, повнотою, цілісністю, логічною послідовністю та доказовістю, рівнем узагальненості та конкретності, ступенем дієвості. Він може бути науковим або антинауковим.

Знаючи світоглядну основу особи, легше передбачити, як вчинить людина в тій чи іншій ситуації.

До структури світогляду людини входять її філософські, соціально-економічні, моральні, правові, естетичні та інші погляди. Погляди — це перехідна ланка від знань до переконань. Вони виражають, передусім, ступінь розуміння навколишнього світу, згоду або незгоду особистості з тими чи іншими явищами дійсності.

На основі світогляду в людині формуються ідеали, тобто створені уявою образи піднесеного та досконалого, до яких вона прагне. Ідеалом може стати конкретна (або уявна) особистість, певний спосіб життя, поведінка тієї чи іншої особи або групи людей, окрема риса характеру.

Здібності особистості.

Доки людина не почала займатись певною діяльністю, у неї існують лише потенційні здібності. Як тільки вона починає цією діяльністю займатися, її потенційні здібності стають актуальними.

Здібність — це динамічна функціональна структура особистості, що визначає якість засвоєння знань та виконання людиною відповідної діяльності.

В юриста здібності тісно пов'язані з такими якостями, як специфічні особливості пам'яті, емоційні властивості, рівень інтелекту. Стосовно знань, навиків та вмінь юриста здібності виступають як умова, що забезпечує їх набуття.

Усі здібності людини можуть бути виокремлені у чотири групи: елементарні, складні, загальні та часткові.

Елементарними загальними здібностями є здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати та виконувати рішення, запам'ятовувати.

Елементарними частковими здібностями є більш складні властивості особистості, такі як музичний слух, критичність мислення, рішучість, наполегливість смислова пам'ять.

Складними загальними здібностями є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним.

Складні часткові здібності розвивались спочатку до ремесел, а потім до професій. Саме до них належать здібності до оперативно-розшукової та слідчої діяльності.

Іноді про здібності юристів говорять лише тоді, коли вони виняткові, або проявляються як обдарованість чи наближаються до таланту. Обдарованість — це сукупність ряду здібностей, що зумовлює особливо успішну діяльність людини в певній сфері та виділяє її серед інших осіб, які навчаються чи виконують таку ж діяльність за тих же умов. Обдарованість зазвичай проявляється в наявності різносторонніх здібностей.

Рівень та ступінь здібностей в особистості виражають поняття таланту і геніальності. Талантом називають таку сукупність здібностей, які дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю та суспільною значимістю. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності.

Геніальність — це вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне та позитивне значення. Відмінність генія від талановитої людини не стільки в ступені обдарованості особистості, скільки в тому, що геній створює цілу епоху в галузі своєї діяльності.

Названі види здібностей не притаманні людині як дещо вроджене. Здібності формуються протягом життя та діяльності. Прийнято вважати, що формування здібностей проходить на основі задатків, вроджених анатомо-фізіологічних особливостей людини, насамперед, центральної нервової системи. При цьому розрізняють вроджені та спадкові задатки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти