ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ

ІНСТИТУЦІЙ

У першій частині цього розділу ми проаналізуємо структуру та роль інституцій і органів Європейського Союзу. У другій частині ми розглянемо їхню взаємодію, результатом якої є формування й застосування європейського права. Слід мати на увазі, що роль інституцій при ухваленні рішень Спільноти є дуже великою, особливо в контексті формування тієї чи тієї спільної політики.

4Л, Європейські інституції

Спільні політики, що є квінтесенцією багатонаціональної інтеграції, фор­муються внаслідок інтенсивних переговорів між учасниками процесу. Аби бути прийнятною для всіх сторін (держав-членів), концепція спільної політики має більшою чи меншою мірою задовільняти національні інтереси всіх сторін (або принаймні не суперечити їм), а отже, уряди всіх держав-членів мають брати ."часть у процесі ухвалення рішень. Водночас така участь може бути як безпо­середньою, так і опосередкованою. Рішення щодо фундаментальних спільних політик, запровадження яких вимагатиме ще більше поступитися національним суверенітетом, ухвалюють уряди держав-учасниць (на міжурядових конфе­ренціях), їх фіксують у договорах, що їх підписують уряди та ратифікують пар­ламенти [див. розділ 2]. Рішення щодо похідних спільних політик, себто таких, які потрібні для втілення визначених в угоді цілей, ухвалюють спільні інституції, створені згідно з визначеними у відповідному договорі процедурами ідив. підрозділи 3.3. та 4.2.]. На противагу організації, що базується на міжурядовій співпраці, головними дійовими особами якої є уряди, в процесі багатонаціональної інтеграції уряди держав-членів керують подіями з-за лаш­тунків, а сцену залишають акторам, які їх представляють і яких призначають зони та(або)громадяни.

Основними дійовими особами європейської інтеграції є головні органи Спільноти, які в договорах звуться "інституціями" та "консультативними ор­ганами", їх ми розглянемо нижче в тому порядку, в якому вони беруть участь у процесі ухвалення рішень у Союзі: Європейська Рада, що встановлює цілі спільних політик; Європейська Комісія, яка вносить пропозиції щодо рішень, які слід ухвалити; Економічно-соціальний комітет та Комітет регіонів, котрі дають свої висновки щодо зазначених рішень; Європейський Парламент та Ра­да міністрів, що затверджують рішення; Суд та Рахункова палата, які контро­люють законність цих рішень.

 

48.

4.1.1. Європейська Рада

Європейська Рада складається з глав держав (президент Французької Республіки, відповідальний за зовнішні та європейські відносини) чи урядів (прем'єр-міністри інших держав-членів) ЄС та президента Європейської Комісії. Європейська Рада є "архітектором" європейської конструкції. Вона надає Союзові необхідного імпульсу для розвитку, визначає для нього загальні політичні настанови та розв'язує найважливіші проблеми структурного харак­теру. Статус Європейської Ради (спочатку неформальний) визначено зараз у статті 4 ДЄС. Відповідно до цієї статті Європейська Рада збирається принаймні двічі на рік під керуванням глави чи уряду держави-члена, що головує. На практиці за кожного головування зазвичай скликають одне неофіційне й одне офіційне засідання Європейської Ради, яка таким чином систематично зби­рається чотири рази на рік. На цих засіданнях главам держав чи урядів і прези­дентові Комісії допомагають міністри закордонних справ та один член Комісії.

Європейська Рада — це передусім форум для вільного та неформального

обміну думками між лідерами держав-членів. Його рушійною силою є безпо­середність і неформальність, які породжують у політичних лідерів Європи так званий езргіі сіє согрз ["кастовий дух"]. Оскільки Європейська Рада є місцем, де можуть укладатися комплексні домовленості і, отже, не має тієї громіздкості, яка деколи паралізує справи Ради міністрів, вона часто діє як апеляційний ор­ган стосовно політично й економічно важливих справ, розв'язання яких галь­мується на міністерському рівні.

Отож Рада розв'язала декілька питань, які загрожували солідарності та прогресу Спільноти. Крім того, ця інституція надала імпульсу новим спільним політикам й започаткувала колективну відповідальність лідерів європейської дипломатії стосовно основних європейських і світових проблем.

Слід відзначити, однак, що глави держав або урядів не ухвалюють правових актів, які були б офіційно обов'язковими для держав-членів [див. підрозділ 3.3.]. Дискусії, що точаться між ними, приводять до оприлюднення декларацій, які містять настанови та загальні директиви для майбутніх дій Спільноти. Ці декла­рації мають незаперечну політичну значущість, але не мають значущості юридич­ної. Вони надають спільним політикам необхідного для подальшого розвитку політичного імпульсу; однак самі спільні політики формуються подальшими по­ложеннями, ухваленими згідно з визначеними в Договорах процедурами. Цілком іншою є ситуація в царині спільної зовнішньої й безпекової політики, в якій Європейська Рада, крім встановлення спільних стратегій, може ухвалювати рішення щодо спільних дій чи позицій, які є політично, хоча й не юридично, зо­бов'язальними для держав-членів [див. підрозділ 8.2.1.].

4.1.2. Європейська Комісія

Європейська Комісія (частіше згадувана просто як Комісія) складається з 20 членів, яких обирають терміном на п'ять років за згодою урядів держав-членів і які не можуть протягом цього періоду обіймати ніяких інших посад, байдуже, дохідних чи ні. Глави держав та урядів кваліфікованою більшістю

 

49.

призначають президента Комісії; це призначення має ухвалити Європейський Парламент. Склад Комісії в цілому затверджується голосуванням у Європейському Парламенті (стаття 214 ДЄС). Парламент вивчає програми й погляди кожного члена Комісії та може заперечити проти надання йому тих чи інших повноважень усередині Комісії, але не проти його призначення. Отже, в разі заперечення Парламенту щодо певних членів Комісії президент має змогу надати їм інші повноваження або ж наражається на ризик відхилення Парла­ментом усього складу Комісії.

Заради загальних інтересів Спільноти члени Комісії мають бути цілковито незалежними в здійсненні своїх обов'язків; не повинні приймати настанов від жодного з урядів, а всі уряди мусять дотримуватись цього принципу та не нама­гатися вплинути на членів Комісії у виконанні ними своїх обов'язків (стаття 213 ДЄС). Ніцький договір обумовлює, що до складу Комісії мають увійти по одно­му представникові від кожної держави-члена, але кількість членів Комісії Рада може змінити одностайно. Конституційний договір передбачає, що таке форму­вання Комісії - один комісар від кожної держави - збережеться до 2014 року. Відтак кількість членів Комісії становитиме дві третини від кількості держав-членів. Комісарів обиратимуть за системою ротації держав-членів, передбаче­ною в Ніцькому договорі.

Комісія є рушійною силою в процесі розбудови Європи. Згідно з процеду-зою ухвалення рішень Спільноти, визначеною ДЄСп [див. підрозділ 4.2.], "ільки Комісія має право ініціативи щодо внесення пропозицій про ухвалень таких рішень. Жоден інший орган або окрема держава не можуть замінити Комісію в цій справі. Тільки вона може вносити поправки до своїх пропозицій, за єдиним винятком — коли Рада одностайно вирішує це зробити.

Спираючись на політичний імпульс, який надає Європейська Рада своїми деклараціями і, часто, Європейський Парламент своїми резолюціями, Комісії належить далі подати пропозиції Раді й Парламентові заради розвитку нових зидів діяльності в рамках договорів. Слід зауважити, що декларації Європейської Ради та резолюції Парламенту часто з'являються завдяки до­повідям знову ж таки Комісії. Право на ініціативу, що належить Комісії, відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку спільних політик, а отже, й у прогресі багатонаціональної інтеграції. Всі спільні політики, всі законодавчі акти та всі програми Спільноти законодавчі органи ухвалили за ініціативи Комісії у формі пояснювальних звернень чи законодавчих пропозицій.

У своїх пропозиціях Комісія має в кожній політиці відзначити спільні інтереси, а також законні заходи чи дії, які вона пропонує; представники держав-членів можуть замінити її в цьому тільки за умови одностайності. Це означає, що навіть якщо тільки одна держава вважає, що поправка до пропозиції Комісії, підтримана більшістю, суперечить її інтересам, пропозицію не може ухвалити Рада кваліфікованою більшістю. Пропозицію має виправити сама Комісія, знай­шовши компромісне рішення, яке ближче до спільного інтересу. Звісно, якщо Комісія вирішить, що меншість перебільшує або ж затягує час, вона може внести правки відповідно до бажання більшості, яка зможе ухвалити їх. Однак у більшості випадків у процесі дискусій та переговорів у Раді Комісія неодноразово зносить зміни до своєї пропозиції, щоб спонукати до поступок щодо того чи

 

50.

іншого питання та, зрештою, досягти згоди. Водночас Комісія може як па­ралізувати процес ухвалення рішень Спільноти, так і прискорити його (що вона завжди й робить). З року в рік вона подає Раді близько 700 пропозицій.

Комісія є охоронцем договорів та правового доробку Спільноти (acquis communautaire). Одним з її головних завдань є забезпечення належного засто­сування державами-членами положень договорів та вторинного законодавства. Для цього їй надані права наглядача, які вона застосовує за власною ініціативою чи у відповідь на запит від уряду чи скаргу від окремих осіб. Якщо в результаті розслідування Комісія доходить висновку, що там чи там має місце порушення законодавства Спільноти, вона вимагає від держави-порушниці пояснень, що їх ця держава має надати протягом певного терміну. Якщо ця країна не задовольняє вимог або якщо її пояснення не переконують Комісію, остання подає аргументоване рішення, яке згадана держава-член має обов'язково виконати протягом визначеного часу, інакше Комісія передає справу в Суд, який, у більшості випадків, санкціонує рішення Комісії, а потім вимагає, щоб "непокірна" держава-член дотримувалась правових норм Спільноти. Розбіжності в поглядах між державами-членами та Комісією є до­сить поширеним явищем, проте в неупередженості Комісії стосовно держав-членів ніколи не сумнівалися.

Комісія також є виконавчим органом Спільноти та відіграє, отже, адміністративну роль. Для досягнення визначених у договорах цілей (ефектив­ного функціонування єдиного ринку, контролю за дотриманням правил конку­ренції, постачання ядерного палива тощо) вони надають -Комісії досить різнобічні повноваження. Вони постійно розширюються, оскільки Рада надає до них повноваження, потрібні для імплементації тієї чи тієї спільної політики.' Саме Комісія імплементує рішення законодавчих органів (Ради та Парламенту) й управляє бюджетом Спільноти [див. підрозділ 3.4.] та, зокрема, різними фон­дами Спільноти [див. підрозділ 12.3.], як-от: позиками ЄСВС, Європейським фондом керівництва сільським господарствам та гарантій, Європейським фон­дом регіонального розвитку, Європейським соціальним фондом, Європейським фондом розвитку, програмами з наукового та технічного розвитку. Ці виконавчі рішення Комісія зазвичай формулює у відповідних документах (регламентах, директивах чи рішеннях).

Нарешті, Комісія відіграє представницьку функцію. Вона забезпечує представництво Європейського Союзу в третіх країнах і багатьох міжнародних організаціях. Діючи від імені Спільноти відповідно до інструкцій Ради, Комісія веде перемовини щодо тарифних угод (наприклад, у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а нині - у рамках Світової організації торгівлі) [див. підрозділ 23.4.], торговельних угод з третіми країнами, угод про асоціацію і навіть угод про вступ нових держав до Європейського Союзу.

1Decision 1999/468, OJ L 184, 17.07.1999 and Regulation 1882/2003, OJ L 284, 31.10.2003.

 

51.

4.1.3. Економічно-соціальний комітет

Економічію-соціальний комітет (ЕСК) є офіційним органом, який дозволяє інституціям Спільноти оцінювати та враховувати в концепцію тієї чи тієї спіль­ної політики інтереси різних економічних і соціальних груп. Його склад фор­мується на пропозицію урядів держав-членів (Італія, Німеччина, Сполучене Королівство та Франція — по 24 члени; Іспанія та Польща — по 21; Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Угорщина, Чехія та Швеція — по 12; Данія, Ірландія, Литва, Словаччина та Фінляндія — по 9; Естонія, Латвія та Словенія — по 7; Кіпр та Люксембург — по 6; Мальта — 5), ухвалює його Рада після консультацій з Комісією. 317 його членів мають забезпечувати широке представництво різних економічних і соціальних категорій; вони добровільно поділені на три групи: група роботодавців (відома як "Група І"), яка складаєть­ся з представників промисловості, банків і фінансових інституцій, федерацій ■ранспортних операторів тощо; група робітників (відома як "Група II"), яка тереважно складається з представників профспілкових організацій, та група різних інтересів (відома як "Група III"), куди входять представники сільського господарства, ремісництва, малого і середнього бізнесу, асоціацій споживачів та організацій, що представляють інші інтереси (як-от організації з питань сім'ї збо довкілля).

У певних сферах, визначених у ДЄСп, Рада чи Комісія мусять консультува­тися з Комітетом. Щодо решти сфер, то Рада чи Комісія можуть консультуватися з ним скрізь, де й коли вважають за доцільне. Мало того, ЕСК може за власною ніціативою оприлюднити свої висновки з того чи того питання, коли вважає такі : доцільними (стаття 262 ДЄСп). Висновки комітету, зроблені за власної ііціативи або на вимогу Комісії чи Ради, не є обов'язковими для інституцій. Од­нак комітет відіграє роль форуму, на якому офіційно оприлюднюють думки різних соціально-професійних категорій (а не національні аргументи). Ці висновки зідбивають стурбованість економічних і соціальних груп з тих чи тих питань і є цінними індикаторами розходження інтересів і можливостей досягнення згоди на вні Спільноти. Мало того, ЕСК залучає до підготування законодавства Спільноти економічних операторів, які, врешті-решт, найбільше стурбовані практичними ефектами тієї чи тієї спільної політики в економічній сфері. Тому Комісія часто корегує свої пропозиції, для того щоб врахувати офіційні позиції зацікавлених груп Спільноти. Таким чином комітет впливає на рішення та робить свій внесок у формулювання спільних політик.

4.1.4. Комітет регіонів

Договір про заснування Європейської Спільноти офіційно визнав регіональне розмаїття і роль, яку відіграють регіони в процесі врядування Спільнотою, заснувавши Комітет регіонів, що складається з представників регіональних і місцевих органів (стаття 263 ДЄСп). 317 членів Комітету та стільки ж дублерів (національні квоти такі ж, як і в Економічно-соціальному комітеті) на чотирирічний термін Рада призначає одностайним рішенням.

 

52.

Із Комітетом регіонів мають консультуватися Рада чи Комісія в питаннях, які стосуються настанов щодо працевлаштування, законодавства й соціальних справ, довкілля, освіти, професійного навчання, культури, охорони здоров'я, європейських мереж і структурних фондів. Водночас Рада й Комісія можуть консультуватися з Комітетом в усіх інших питаннях, коли це доцільно, зокрема в тих, що стосуються транскордонної співпраці. Своєю чергою, Комітет також може за власною ініціативою оприлюднювати свої висновки, коли вважає, | що питання зачіпає інтереси того чи того регіону (стаття 265ДЄСп).

Отже, комітет регіонів залучає регіональні й місцеві органи влади в процес і ухвалення рішень та обстоює їхні інтереси щодо всіх спільних політик, які ма­ють до них який-небудь стосунок.

4.1.5. Європейський Парламент

Кількість членів Європейського Парламенту зростала через поступове розширення Спільноти/Союзу. Після розширення 2004 року кількість місць І збільшено до 732, і вони розподілені так:

· 99 місць у Німеччині;

· по 78 - в Італії, Сполученого Королівства та Франції;

· 54 — в Іспанії та Польщі;

· 27 — у Нідерландів;

· по 24 - у Бельгії, Греції, Португалії, Угорщини й Чехії;

· 19-у Швеції;

· 18 — в Австрії;

· по 14 - у Данії, Словаччини та Фінляндії;

· по 13 — в Ірландії та Литви;

· 9-у Латвії;

· 7-у Словенії;

· по 6 — у Кіпру, Естонії та Люксембургу;

· 5-у Мальти.

Ніцький договір зміцнив роль Парламенту за кількома напрямками. Роз­ширено сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень, отож Парламент може, так само, як і інші інституції, звертатися до Суду ЄС із запи­том щодо відповідності до права Спільноти.

Завдяки тому, що членів Європейського Парламенту безпосередньо оби­рають громадяни Союзу, він (Парламент) є єдиним справжнім багато­національним законодавчим органом у світі та відіграє дедалі більшу роль у процесі європейської інтеграції. Справді, попри те, що згідно з вихідними дого­ворами Парламент був суто дорадчим органом, його роль поступово зростала через поширення політичного впливу. Нині Парламент виконує чотири функції: законодавчу, політичну, наглядову та бюджетну.

 

53.

Перше завдання Європейського Парламенту, згідно з договорами, що їх заснували вихідні Спільноти, тобто консультування (коли Парламент дає свої висновки на пропозиції Комісії), було доповнене Єдиним актом 1987 року, який запровадив процедуру співпраці з Радою в багатьох рішеннях Спільноти. Зако­нодавчу функцію Парламенту було істотно посилено Амстердамським догово­ром. У статті 192 ДЄСп, зокрема, зазначено, що Європейський Парламент братиме участь у законодавчому процесі Спільноти, використовуючи власні повноваження згідно з процедурами, визначеними в статтях 251 та 252 (спільне ухвалення рішень та співпраця) [див. підрозділ 4.2.]. Мало того. Пар­ламент має право давати чи не давати свою згоду щодо укладання певних міжнародних угод, щодо вступу нових членів, а також щодо структурних фондів та Фонду гуртування. Погоджувальну процедуру можна розглядати як повно­важення Парламенту долучатися до ухвалення рішень у визначенні, імплементації й моніторингу зовнішньої політики Спільноти. Хоча повнова­ження Європейського Парламенту не збігаються з повноваженням національних парламентів, його законотворча роль зростає з кожною новою редакцією договорів. Поза тим, треба сказати, що національні парламенти рідко використовують свої законодавчі повноваження повною мірою, оскільки залежать від волі партій, що підтримують уряди, які подають до них проекти законодавчих актів. У Європейського Парламенту таких обмежень немає.

Політична функція Парламенту також дуже важлива. Оскільки він пред­ставляє 375 мільйонів громадян і є головним європейським форумом. Парла­мент, по суті, є основним підрядником європейського будівництва. Він закликає :нших головних учасників, тобто Комісію й Раду, розвивати або змінювати на­явні спільні політики чи ініціювати нові. Насправді, згідно з договорами, він має право вимагати від Комісії подання будь-яких слушних пропозицій у спра-зах, щодо яких він вважає за потрібне ухвалення того чи того акту Спільноти (стаття 192 ДЄСп). Крім Комісії, Європейському Парламентові звітує і Європейська Рада (щодо кожного свого засідання, а також щорічно - стосовно досягнутого Союзом поступу).

Наглядову функцію Парламент здійснює передусім стосовно Комісії. Згідно з положеннями договорів. Комісія відповідальна тільки перед Парла­ментом, що унезалежнює її від волі національних урядів — всіх чи кількох із них. Комісія має звітувати Європейському Парламентові, захищати свої позиції леред парламентськими комісіями і на пленарних засіданнях, а також щорічно подавати до нього "Загальний звіт про діяльність Європейського Союзу". Кан-іидатуру Голови Комісії, а також склад Комісії в цілому має схвалити Парла­мент. Аби узгодити строки роботи обох інституцій, термін повноважень Комісії "-ікож збільшено до п'яти років (стаття 214 ДЄСп). Мало того, Європейський Парламент може висунути (більшістю в дві третини голосів) проти Комісії во­лі недовіри і, отже, примусити її всім складом піти у відставку, як він погрокував зробити в березні 1999 року.

Кожен член Парламенту може поцікавитися сутністю або підставами будь-:і їх дій Комісії та вимагати відповіді, звернувшись до неї з усно чи письмово вик-деними запитаннями. Щороку Парламент ставить приблизно три тисячі запитань, дев'ять десятих з них — Комісії, решту — Раді. Ці запитання дозволяють

 

54.

Парламентові не тільки стежити за будь-якими новаціями в тій чи тій політиці Спільноти, а й часто ініціювати ці новації. Європейський Парламент також здійснює моніторинг діяльності Європейської Ради, завдяки чому отримує звіти про її дії, позиції та рішення, ухвалені на кожному з її засідань.

Європейський Парламент призначає омбудсмана, уповноваженого розгля­дати скарги від усіх громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, які мешкають у державі-члені чи ведуть у ній свої справи. Скарги стосуються поганого управління з боку інституцій чи органів Спільноти, за винятком Суду та Суду першої інстанції (якщо вони діють у рамках своїх повноважень).2 У разі, коли ом-будсман встановлює факт порушення в діяльності інституцій ЄС, він надсилає запит до відповідної інституції, яка протягом трьох місяців має надати омбудсма-нові своє бачення справи (ст. 195 ДЄСп). Європейський Парламент має право на формування Спеціального тимчасового комітету для проведення розслідування зі спірних питань або прикладів поганого управління в процесі імплементації права Спільноти (ст. 193 ДЄСп). Такі процедури можуть сприяти зближенню європейських інституцій з громадянами [див. підрозділ 9.3.].

Розглянемо тепер бюджетні функції Парламенту. Парламент дає свою згоду щодо всіх важливих рішень, які стосуються витрат, що їх має нести бюд­жет Спільноти. Саме Парламент у завершальній стадії узгоджувальної проце­дури, що розподіляє процес ухвалення бюджету між Парламентом і Радою, приймає чи відхиляє бюджет, запропонований Комісією. У такий спосіб Пар­ламент здійснює демократичний контроль над ресурсами Спільноти [див. підрозділ 3.4.]. Він також здійснює нагляд за витратами Спільноти, бо має пов­новаження звільняти Комісію від управління бюджетом Спільноти (ст. 272 і 276 ДЄСп). Такі повноваження Європейського Парламенту в бюджетній сфері подібні до повноважень національних парламентів, які хоч і мають за консти­туціями своїх країн ширші повноваження, однак часто менш рішуче ними кори­стуються, з огляду на залежність більшості членів національних парламентів від владної партії чи владної коаліції.

4.1.6. Рада

Рада Європейського Союзу, яка складається з міністрів держав-членів і за­звичай зветься Радою міністрів або просто Радою, є головним органом у струк­турі процесу ухвалення рішень, що функціонує в Союзі. Власноруч (у кількох пи­таннях) чи спільно з Європейським Парламентом (нині ця практика поширюється на дедалі більшу кількість сфер — див. підрозд. 4.2.) Європейська Рада ухвалює акти вторинного законодавства, спираючись на пропозиції Комісії. На практиці важливі рішення ухвалюють або одностайно, незалежно від розміру країни, і кожна країна має змогу заблокувати інтеграційний процес, або кваліфікованою більшістю, зокрема щодо питань, що розглядаються за участі Європейського Парламенту в процесі ухвалення рішень.

Європейський Парламент призначає омбудсмана, уповноваженого розгля­дати скарги від усіх громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, які мешкають у державі-члені чи ведуть у ній свої справи. Скарги стосуються поганого управління з боку інституцій чи органів Спільноти, за винятком Суду та Суду першої інстанції (якщо вони діють у рамках своїх повноважень).2 У разі, коли ом-будсман встановлює факт порушення в діяльності інституцій ЄС, він надсилає запит до відповідної інституції, яка протягом трьох місяців має надати омбудсма-нові своє бачення справи (ст. 195 ДЄСп). Європейський Парламент має право на формування Спеціального тимчасового комітету для проведення розслідування зі спірних питань або прикладів поганого управління в процесі імплементації права Спільноти (ст. 193 ДЄСп). Такі процедури можуть сприяти зближенню європейських інституцій з громадянами [див. підрозділ 9.3.].

Розглянемо тепер бюджетні функції Парламенту. Парламент дає свою згоду щодо всіх важливих рішень, які стосуються витрат, що їх має нести бюд­жет Спільноти. Саме Парламент у завершальній стадії узгоджувальної проце­дури, що розподіляє процес ухвалення бюджету між Парламентом і Радою, приймає чи відхиляє бюджет, запропонований Комісією. У такий спосіб Пар­ламент здійснює демократичний контроль над ресурсами Спільноти [див. підрозділ 3.4.]. Він також здійснює нагляд за витратами Спільноти, бо має пов­новаження звільняти Комісію від управління бюджетом Спільноти (ст. 272 і 276 ДЄСп). Такі повноваження Європейського Парламенту в бюджетній сфері подібні до повноважень національних парламентів, які хоч і мають за консти­туціями своїх країн ширші повноваження, однак часто менш рішуче ними кори­стуються, з огляду на залежність більшості членів національних парламентів від владної партії чи владної коаліції.

4.1.6. Рада

Рада Європейського Союзу, яка складається з міністрів держав-членів і за­звичай зветься Радою міністрів або просто Радою, є головним органом у струк­турі процесу ухвалення рішень, що функціонує в Союзі. Власноруч (у кількох пи­таннях) чи спільно з Європейським Парламентом (нині ця практика поширюється на дедалі більшу кількість сфер — див. підрозд. 4.2.) Європейська Рада ухвалює акти вторинного законодавства, спираючись на пропозиції Комісії. На практиці важливі рішення ухвалюють або одностайно, незалежно від розміру країни, і кожна країна має змогу заблокувати інтеграційний процес, або кваліфікованою більшістю, зокрема щодо питань, що розглядаються за участі Європейського Парламенту в процесі ухвалення рішень.

2 Decision 94/114, QJ L 54, 25.02.1994, Decision 94/262, OJ L 13, 04.05.1994 та Decision 1999/780, OJ L 306, 01.12.1999.

 

55.

Термін "Рада" є доволі абстрактним, оскільки фактично існує 16 спеціалізованих рад: рада з загальних питань, сільського господарства, еко­номіки й фінансів, соціальної й трудової політики тощо.3 До складу кожної спеціалізованої ради входять відповідні профільні міністри, і вона має власний розклад нарад. Окремі ради проводять щомісячні наради, як, наприклад, спеціалізовані ради із загальних питань, зовнішньої політики та сільського гос­подарства тощо. Інші ради збираються на зустрічі три чи чотири рази на рік, зокрема такі, як ради з економіки й фінансів, соціальної політики, з питань транспорту та з питань бюджету. Решта рад збираються на спільні наради в робочому порядку. Це стосується рад із промисловості, енергетики, регіонального розвитку та рибальства. В окремих випадках дві або три ради проводять спільні наради. Хоча пропозиції Комісії обговорюють у перебігу спеціалізованих рад, погоджені всіма державами-членами рішення можуть ух­валювати без обговорення ("пункт А" порядку денного) в рамках будь-якої спеціалізованої ради. Це зазвичай застосовується в раді із загальних питань, що до неї входять міністри закордонних справ держав-членів. Останні є голов­ними представниками держав-членів у Раді.

Головування в Раді змінюється щопівроку за принципом абетки. Отже, влас­не Раду та її засідання очолює міністр закордонних справ країни, що головує в ЄС.4 Перевагою ротаційного принципу головування є надання можливості кожній країні якнайефективніше реалізовувати спільні політики на основі пропозицій Комісії, у такий спосіб стимулюючи конкуренцію серед держав-членів у досягненні цілей єв­ропейської інтеграції. Ефективність головування фактично визначається кількістю започаткованих у цей час спільних політик.

Важливу роль у підготуванні обговорень Ради відіграє Комітет постійних представників (COREPER - КОРЕПЕР), що відповідає за налагодження по­всякденної роботи Ради й виконує функції, котрі визначила для нього сама Рада (ст. 207 ДЄСп). Фактично в разі представлення Комісією пропозиції, доповіді або меморандуму Рада доручає їх розгляд або Комітетові постійних представ­ників, або Спеціальному комітетові з питань сільського господарства (СКСГ), якщо справа стосується сільськогосподарських питань. Ключовим у роботі КОРЕПЕРу є координування діяльності на технічному та політичному рівнях, що здійснюється за допомогою робочих груп національних держслужбовців, які розглядають кожне питання і подають відповідні звіти. Власне КОРЕПЕР ПОДІЛЯЄТЬСЯ на дві частини: КОРЕПЕР 1 складається із заступників постійних представників і займається загалом технічними питаннями, КОРЕПЕР 2 складається власне з послів і займається передусім ПОЛІТИЧНИМИ ПИТАННЯМИ. Гене­ральний секретаріат Ради сприяє КОРЕПЕРу й відповідним робочим групам у виконанні покладених на них завдань, Європейська Комісія бере участь у всіх нарадах для роз'яснення своєї позиції. Розглянувши те чи те питання КОРЕПЕР або подає звіт до Ради, в такий спосіб готуючи грунт для обговорен­ня, акцентуючи особливу увагу на політичних аспектах, що заслуговують на особливу увагу, або в разі одностайної згоди між постійними представниками та

3Decision 2000/396, OJ L 149, 23.06.2000.

4Стосовно порядку Головування див. OJ L 1, 01.01.1995.

 

56.

представниками Комісії КОРЕПЕР рекомендує ухвалити підготовлений текст "як пункт А", тобто такий, що схвалюється без обговорення. В обох випадках робота Ради здійснюється за сприяння КОРЕПЕРу.

4.1.7. Суд

Суд Європейських Спільнот (СЄСп), або, як його частіше називають, Єв­ропейський Суд, засідає в Люксембурзі. Кількість суддів відповідає кількості кра-їн-членів Європейського Союзу, ця кількість має бути непарною (наразі п'ятнадцять суддів); окрім того, до Суду входять дев'ять генеральних адвокатів. Функціями останніх є ґрунтовне дослідження окремих питань і публічне пред­ставлення Судові неупереджених висновків. Як суддів, так і адвокатів признача­ють на шестирічний термін за взаємної згоди держав-членів. До компетенції Суду першої інстанції (СПІ) Європейських Спільнот належить розгляд всіх заяв, по­даних юридичними та фізичними особами, а також справи у сфері сільського гос­подарства, рибальства, європейських структурних фондів (регіональних, соціальних), транспорту та державної допомоги підприємствам. Рішення Суду першої інстанції можуть бути оскаржені відповідно до положень європейського права в Європейському Суді (ст. 225 ДЄСп).

Головним завданням Європейського Суду є гарантування дотримання

права в тлумаченні та застосуванні положень договорів, правових актів і відповідних рішень Ради, Парламенту або Комісії ЄС (ст. 220 - 245 ДЄСп). У Спільноті держав тлумачення та застосування спільних правил можуть відрізнятися в кожній окремій країні за умов контролю за їх дотриманням з боку національних судів. Право Спільноти не застосовують держави-члени однако­вою мірою [див. підрозділ 3.3. ].

Діючи як верховний суд Спільнот, Європейський Суд не лише подає все-охопне тлумачення права Спільнот, він також гарантує, що всі держави-члени ЄС і їхні громадяни його дотримуються. Окрім поширеної тенденції тлумачення державами-членами права Спільнот у своїх інтересах, право Спільноти є новим типом права і, як правило, ще не добре відомим. Національні судді діють як судді першої інстанції правил і поведінки, що стосуються права Спільноти. Вони мають право звертатися до Європейського Суду із запитом надати попередні висновки щодо тлумачення чи оцінювання тих чи тих положень законодавства Спільноти. Зазвичай розгляд таких запитів про попередні висновки не обов'язковий. Однак у випадках, коли заходи національного судового захисту вичерпані, тобто суд, який мав застосувати право Спільноти, є останньою інстанцією, розгляд запиту вва­жається обов'язковим. Застосовуючи механізм попередніх висновків, Європейський Суд відіграє роль юридичної ради, рішення якої є обов'язковими для виконання зацікавленими сторонами. Національні суди часто вдаються до таких запитів надання попередніх висновків, що й заохочує їхню співпрацю з Європейським Судом.

Суперечки, що підпадають під необмежену юрисдикцію Суду, складаються, зокрема, зі справ, пов'язаних із недотриманням норм права Спільноти чи з тлума­ченням правил конкуренції, що їх передбачає Спільнота. За апеляцією фірм або підприємств, що зазнали на собі санкцій Комісії, Суд дає свою оцінку рішенню

 

57.

Комісії та відповідності накладеного нею покарання. Суд також розглядає справи, які піддають сумніву громадську відповідальність Спільноти через шкоду, завдану однією з інституцій або її персоналом підчас виконання їхніх обов'язків.

Рішення Європейського Суду, найважливіші з яких подано в посиланнях (до цієї книги), відбивають життєздатність права Спільноти. Вони надають сили праву ЄС і надають йому необхідної ваги в стосунках з урядами, національними судовими органами, парламентами й громадянами. Рішення й тлумачення Європейського Суду сприяють формуванню справжнього європейського права, якого дотримуються всі європейські інституції, держави-члени, національні суди та кожен громадянин. Органи, залучені до процесу ухвалення рішень, часто вно­сять поправки до окремих двозначних положень європейського права, аби набли­зитися до прецедентного права Європейського Суду. У такий спосіб Суд відіграє важливу роль у процесі європейської інтеграції.

4.1.8. Європейська рахункова палата

Другий бюджетний договір [див. підрозд. 2.1.] передбачає заснування Європейської рахункової палати як органу, що здійснює зовнішній нагляд за ви­конанням бюджету Спільноти. Кількість її членів визначається кількістю держав-членів Спільноти. їх призначають одностайним рішенням Ради ЄС після консуль­тацій з Європейським Парламентом. В Амстердамському договорі положення щодо Європейської рахункової палати перенесено з частини стосовно фінансових положень до інституційних (ст. 246-248 ДЄСп), а це означає зростання її ролі. Декларація, що додається до Договору про Європейський Союз, закликає інші інституції Спільноти спільно з Європейською рахунковою палатою розглянути всі можливі шляхи посилення ефективності її функціонування. Таке посилення ваги Європейської рахункової палати свідчить про прагнення європейських інституцій та урядів держав-членів розширити й удосконалити фінансовий контроль [див. підрозд. 3.4.]. Фактично це відбувається через зростання бюджету Спільноти, що є результатом розвитку різноманітних спільних політик Спільноти, які розгляда­ються в цій роботі.

Європейська рахункова палата наглядає за рахунками всіх адміністративних витрат і прибутків Спільноти й усіх створених Спільнотою органів, таких як Європейський центр професійного навчання та Європейський фонду справах поліпшення умов життя та праці. Палата перевіряє законність отриманих прибутків і витрат, а також стежить за фінансовим менеджментом бюджету Спільноти, особливо з боку Комісії [див. підрозд. 3.4. ].

Європейська рахункова палата може також призначити перевірку з особ­ливих питань і представити рішення на прохання будь-якої європейської інституції. І нарешті, Палата також уповноважена здійснювати розслідування щодо діяльності держави-члена, яку вона провадить від імені Європейського Союзу, зокрема щодо стягнення митних зборів або управління асигнуваннями Європейського фонду керівництва сільським господарствам і гарантій. Спеціальні доповіді Європейської рахункової палати вважаються цінним внес­ком у ході парламентських дебатів стосовно опрацювання рекомендацій Комісії в процесі виконання бюджету.

 

58.

4.2. Процес ухвалення рішень Спільноти

Ми вже мали змогу переконатися, що основоположні договори Спільнот визначають цілі, яких треба досягги, містять процедури, яких слід дотримува­тись, окреслюють часові рамки досягнення цілей і встановлюють інституційн\ структуру, що закладає основи унікальної законодавчої системи й процесу ух­валення рішень у рамках Спільнот. Процес ухвалення рішень Спільноти на­справді є <

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти