ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


НА ШЛЯХУ ДО ПОЛІТИЧНОГО СОЮЗУ

Нє очікуючи завершення етапу формування економічного й валютного союзу, ЄС уже зробив певні кроки в напрямі формування політичного союзу, який мав грунтуватися на спільній зовнішній та безпековій політиці, з одного боку, й інтеграції в сфері юстиції та внутрішніх справ — з іншого. Як правило, ці сфери називають "другим і третім стовпами" Європейського Союзу, і реалістичніше їх розглядати як два крила однієї спору­ди Європейської Спільноти [див. підрозд. 3.1.]. Мало того, згідно з Амстер­дамським договором, крило внутрішніх справ фактично інтегроване до основної споруди Спільноти. Саме тому та в контексті системного аналізу ми спочатку розглянемо так званий "третій стовп", і тільки потім — "другий".

8.1. Юстиція та внутрішні справи

Базові спільні цінності, що визначають простір свободи, безпеки та спра­ведливості, є давніми принципами сучасних демократій Європейського Союзу. Основна ідея Амстердамського договору полягає в створенні умов для грома­дян спільно користуватися перевагами своїх демократій. Очевидно, що ці три засади — свобода, безпека та справедливість — тісно переплетені. Свобода втрачає сенс, якщо ЇЇ не можна реалізовувати в безпечному середовищі, повністю спираючись на систему правосуддя, що захищає всіх громадян і меш­канців Союзу та стримує тих, хто її відкидає або порушує. Проголошеною ме­тою Союзу є забезпечення громадян високим рівнем безпеки в рамках просто­ру свободи, безпеки й справедливості через запровадження спільних дій між державами-членами ЄС у сфері співпраці правоохоронних і судових органів у кримінальних справах та в справі запобігання й протидії расизму і ксенофобії. Засобами реалізації цієї мети є: тісніша співпраця між правоохоронними, мит­ними й іншими відповідно уповноваженими органами держав-членів ЄС; тісніша співпраця між судовими й іншими компетентними органами держав-членів Союзу; за потреби, наближення процедур розслідування кримінальних справудержавах-членах ЄС (ст. 29ДЄСп).

Саме в сфері юстиції та внутрішніх справ (ЮВС) наявне поступове за­стосування принципів європейської інтеграції [див. підрозд. 1.1.2.]. Мааст­рихтський варіант ДЄС [див. підрозд. 2.2.] передбачає, що питання вільного руху людей, притулку, імміграції, перетину зовнішнього кордону та судової співпраці залежать від міждержавної співпраці, тоді як амстердамський варіант Договору інтегрує ці питання до самої структури Спільноти [див. підрозд. 2.3.]. Цей момент має важливе значення для процесу ухвалення рішень [див. підрозд. 4.2.] і визначення компетенції Європейського Суду стосовно ведення судових процесів й трактування права [див. підрозд. 4.1.7.]. Інституції Спільноти

 

124.

відіграють певну роль у співпраці правоохоронних органів і кримінальному су­дочинстві. Інтегрування законодавства (acquis) щодо Шенгенського режиму до структури Європейської Спільноти успішно завершило зусилля держав-членів ЄС з активізації співпраці в цьому напрямку й дало громадянам держав-членів, які перетинають внутрішні кордони без поліційного контролю, відчуття належ­ності до справжнього союзу [див. підрозд. 9.2.].' Лише питання співпраці пра­воохоронних і судових органів у кримінальних справах наразі відбувається на міждержавному рівні; вона значно поліпшилася після запровадження нового інструмента — "рамкових рішень" (частина УЙДЄС) [див. підрозд 8; 1.2.]. Європейська Рада в місті Тампере (15 і 16 жовтня 1999 року) узгодила низку керівних напрямків і пріоритетів спільної політики, спрямованої на формуван­ня Союзу, як зони свободи та справедливості (детальніше див. далі).

8.1.1. Співпраця правоохоронних та судових органів у цивільних справах

Судова співпраця в цивільних справах важлива з огляду на те, що в спра­вжньому європейському просторі правосуддя несумісність чи складність право­вих та адміністративних систем держав-членів Спільноти не мають заважати особам і суб'єктам економічної діяльності користуватися своїми правами. Го­ловною метою в цій сфері є дотримання таких принципів, як правове забезпе­чення й рівний доступ до правосуддя, що передбачають легке визначення ком­петентної правосудності, чітке застосування відповідного закону, забезпечення швидкого та чесного судового слухання й застосування ефективних процедур виконання вироку й примусових заходів. Процедурні правила мають відповідати однаковим гарантіям, забезпечуючи рівне ставлення до людей, незалежно від юрисдикції держави, що розглядає справу. Правила можуть відрізнятися, однак бути еквівалентними за дією. На засіданні Європейської Ради в м. Тампере (15-16 жовтня 1999 р.) в цьому контексті було запроваджено принцип взаємного визнання судових рішень і вироків, що може перетворитися на ключовий ас­пект судової співпраці яку цивільних, так і в кримінальних справах.

Цей принцип закладений у кількох документах Спільноти, що замінили по­передні конвенції. Регламент стосовно юрисдикції, визнання й виконання ви­року в цивільних і комерційних справах, прийнятий на заміну Брюссельської конвенції 1968 р., передбачає положення щодо загальної й спеціальної юрис­дикції в справах, що стосуються страхування, споживчих контрактів, кон­трактів фізичних осіб стосовно працевлаштування й окремих сфер виняткової юрисдикції.2 В Регламенті також визначено правила відстрочення, слідства, права прийняття, виконання вироку, автентичності основних документів і судо­вих рішень. Європейський виконавчий лист стосовно неоскаржених позовів дозволяє кредиторам вдаватися безпосередньо до здійснення судових санкцій

' Decisions 1999/435 and 1999/436, OJ L 176, 10.07.1999.

2 Regulation 44/2001, OJL 12, 16.01.2001.

 

125.

щодо позову, який не був оскаржений, в іншій державі-члені, без будь-якої посередницької процедури в цій державі (скасування екзекватури)3.

Інший Регламент визначив загальні напрямки діяльності, спрямованої на спрощення здійснення співпраці правоохоронних і судових органів у

цивільних справах.4 Він має на меті заохочувати таку співпрацю; поліпшувати взаємну обізнаність щодо правових систем держав-членів у цивільних справах; полегшувати правильне застосування інструментів Спільноти в цій сфері; та ширше інформувати громадськість про правові можливості, співпрацю право­охоронних і судових органів та правові системи держав-членів.

8.1.2. Співпраця правоохоронних та судових органів у кримінальних справах

Співпраця правоохоронних та судових органів у кримінальних справах

(СПСОКС) означає, що кримінальне судочинство має бути однаковим у всіх державах Союзу. Конкретніше, в Спільноті має існувати принаймні мінімум спільних правил щодо тероризму, корупції, торгівлі людьми, організованої зло­чинності, що мають однаково переслідуватися безвідносно до місця здійснення злочину. Відповідь Союзу на цю проблему міститься в плані дій у боротьбі з організованою злочинністю, ухваленому на засіданні Європейської Ради в Амс­тердамі; цей план передбачає запровадження інтегрованого підходу до кожного етапу від запобігання до переслідування та покарання.

Стаття 29 Договору про ЄС проголошує, що метою Союзу є забезпечення громадян високим рівнем безпеки на просторі свободи, безпеки та правосуддя через запровадження спільних дій міждержавами-членами Союзу в сфері право­охоронної й судової співпраці, а також у запобіганні й боротьбі з расизмом і ксе­нофобією. Союз намагається досягти цієї мети, запобігаючи та борючись із ор­ганізованою й іншими видами злочинності, зокрема тероризмом, торгівлею людьми та злочинами проти дітей, незаконною торгівлею наркотиками та зброєю, корупцією і шахрайством. Держави-члени ЄС зобов'язані інформувати одна одну та проводити консультації в рамках Ради задля координування своєї діяльності в сфері СПСОКС. Реалізація цього завдання можлива шляхом взаємодії відповідних департаментів національних адміністрацій (ст. 34 ДЄС). Коорди­наційні функції в цій сфері виконує Координаційний комітет, що складається з високих посадовців. Комітет подає матеріали для розгляду Ради й бере участь у підготуванні обговорень Ради (ст. 36 ДЄС).

У сфері співпраці правоохоронних та судових органів у кримінальних спра­вах Рада з ініціативи однієї з держав-членів або Комісії ЄС, діючи одностайно, ухвалює такі документи: (а) спільні позиції щодо підходу Союзу з окремого пи­тання; (б) рамкові рішення, що служать наближенню законодавств держав-членів Союзу і які зобов'язують держави-члени досягти зазначеного в них ре­зультату, однак залишають національним органам право вибору щодо форм і

3 Regulation 805/2004, OJ L 143, 30.04.2004.

4 Regulation 743/2002, OJ L 115, 01.05.2002.

 

126.

методів реалізації; (в) інші рішення, що є обов'язковими, але не мають прямої дії й застосовуються в разі потреби, ухвалює Рада, діючи кваліфікованою більшістю; (г) конвенції, які, якщо вони прийняті принаймні половиною дер-жав-членів Союзу, набирають чинності для цих держав, і можуть бути ре­алізовані заходами, що їх ухвалює Рада двома третинами держав, які їх підписали (ст. 34 ДЄС).

Рада зобов'язана проводити консультації з Європейським Парламентом

перед ухваленням будь-якого з вищезазначених документів. Парламентові на­дається достатній проміжок часу для повідомлення про свою позицію, однак Рада, ухвалюючи рішення, не обов'язково має її враховувати (ст. 39 ДЄС). Отож Парламент тут не має тієї ролі, що закріплена за ним у процедурі спільного ухвалення рішень чи в процедурі співпраці [див. підрозд. 4.2.]. Іншим відхиленням від традиційної моделі ухвалення рішень у Спільноті є те, що в сфері СПСОКС право подання ініціативи належить не тільки Комісії, а й будь-якій державі-членові ЄС (ст. 34 ДЄС). Суд уповноважений надавати попередні висновки щодо законності й трактування рішень, рамкових рішень, конвенцій, ухвалених у рамках СПСОКС, та заходів щодо їх реалізації.

Судова співпраця в кримінальних справах має такі форми: співпраця відповідних міністерств і судових органів держав-членів ЄС щодо процедури ве­дення судових слухань і виконання вироків; спрощення процедур екстрадиції між державами-членами; сумісність правових норм держав-членів; запобігання конфліктам між судовими органами держав-членів; поступове запровадження єдиних правил і норм щодо складників кримінальних процесів і покарань у сфері організованої злочинності, тероризму та незаконного обігу наркотиків (ст. 31 ДЄС). Отож спільні дії Ради ЄС спрямовані на уніфікацію національних законо­давств щодо корупції в приватному секторі, відповідальності фізичних осіб у цій сфері, зокрема стосовно видів покарань і санкцій.5 Рамкові рішення передбача­ють, що всі види шахрайства, зокрема й через безготівкові розрахунки (касові апарати, комп'ютери та спеціальні розрахункові пристрої), вважаються карним злочином; і тому держави-члени Союзу запровадили відповідні механізми співпраці задля ефективного розкриття злочину.6 Інший тип рамкових рішень спрямований на визначення статусу жертв у кримінальних справах, а також на розроблення заходів захисту жертв, особливо коли жертва не є представником країни, де було здійснено злочин.7

Правоохоронна співпраця відбувається як безпосередньо між поліційними відділами, так і через Європейську поліційну агенцію (Європол). Співпраця здійснюється в таких напрямках: оперативна взаємодія компетентних поліцій-них відділів, митних служб та інших органів; збирання, зберігання, опрацюван­ня, аналіз та обмін відповідною інформацією; спільні ініціативи з тренування та обміну офіцерами зв'язку; спільне оцінювання окремих технологій ведення роз­слідування. Функції Ради в цій сфері такі: давати Європолові змогу координува­ти діяльність компетентних органів країн стосовно окремих розслідувань і до-

5 Joint Action 98/742/JHA, OJ L 358, 31.12.1998.

6 Framework Decision 2001/413/JHA.OJL 149,02.06.2001.

7 Framework Decision 2001/220/JHA, OJ L 82, 22.03.2001.

 

127.

помагати у веденні справ з організованої злочинності; сприяти домовленостям у співпраці між слідчими/судовими органами; формувати дослідну, архівну та статистичну мережі стосовно транскордонної злочинності (ст. ЗО ДЄС).

26 червня 1995 р. Рада ЄС ухвалила й підписала Конвенцію щодо діяльності Європолу.8 До сфер повноважень Європолу віднесено боротьбу з тероризмом9, а також із підробкою грошей та інших розрахункових засобів."' Протоколом від 24 липня 1996 р. визначено умови, за яких Європейський Суд може виносити попередні висновки з питань тлумачення Конвенції. Один із напрямів спільних дій визначає ґрунтовні умови та форми фінансування діяльності в рамках ЮВС — головного елемента функціонування Європолу." Завданнями останнього є боротьба з торгівлею людьми та сексуальною експлу­атацією дітей12 і відповідне координування зусиль у цих напрямах.13 Створені багатонаціональні групи для оцінки застосування на національному рівні між­народних домовленостей і документів щодо боротьби з організованою зло­чинністю.14

Держави-члени ЄС, які прагнуть запровадити тіснішу співпрацю між со­бою, мають здійснювати це на основі інституцій, процедур і механізмів, закла­дених договорами (зокрема, через відповідні процедури ухвалення рішень Спільноти та компетенцію Європейського Суду), за умови, якщо така співпраця поважає засади Європейської Спільноти та спрямована на якнай­швидше формування простору свободи, безпеки та правосуддя. У разі, якщо одна з країн Союзу відмовляється брати участь у тіснішій співпраці, Рада кваліфікованою більшістю вирішує передати питання на розгляд Європейській Раді, яка має одноголосно ухвалити своє рішення щодо цього (ст. 40 ДЄС).

8.1.3. Боротьба з тероризмом у рамках ЄС

Терористичні акти 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах спонукали до формування окремої спільної політики для боротьби з тероризмом, яка має два складники: всередині Європейського Союзу — у сфері юстиції та внут­рішніх справ; а поза межами Союзу — в рамках європейської безспекової та оборонної політики [див. підрозд. 8.2.3.]. До речі, в травні 2000 р. Союз ухвалив спільну стратегію та план дій стосовно запобігання та контролю над ор­ганізованою злочинністю. Стратегія передбачає накопичення й класифікацію даних і аналізу; посилення правового забезпечення для запобігання ор­ганізованій злочинності; посилення процесу розслідувань справ з організованої

8 Council Act OJ C 316, 27.11.1995 and OJ C 362, 18.12.2001.

9 Decision, OJ C 26, 30.01.1999, p. 22.

10 Decision, OJ C 149, 28.05.1999, p. 16-17.

" Joint Action 95/401/JHA, OJ L 238, 06.10.1995.

12 Joint Action 96/748/JHA, OJ L 342, 31.12.1996.

13 Joint Action 97/154/JHA, OJ L 63, 04.03.1997.

14 Joint Action 97/827/JHA, OJ L 344, 15.12.1997.

 

128.

злочинності; активізацію ролі Європолу; тіснішу співпрацю з країнами-претендентами на вступ до ЄС і третіми країнами.1''

Внаслідок терактів у США 11 вересня 2001 р. і в контексті реалізації рі­шень Європейської Ради в м. Тампере 20 вересня 2001 р. Рада з юстиції та внутрішніх справ провела зустріч, щоб виробити належні заходи для забезпе­чення найвищого рівня безпеки, а також інших заходів для боротьби з терориз­мом. За висновками зустрічі було вирішено інтенсифікувати реалізацію всіх заходів щодо боротьби з тероризмом, ухвалених Європейським Союзом раніше, зокрема: конвенції 1995 й 1996 років між державами-членами ЄС щодо екст­радиції; заснування Європолу й Євроюсту; Конвенції щодо взаємодопомоги в кримінальних справах від 29 травня 2000 p.; формування оперативно-тактичних сил голів поліцій ЄС.

Рада вирішила сформувати в рамках Європолу антитерористичну групу, до якої держави-члени направляють офіцерів зв'язку від поліційних департаментів кожної країни. Заплановано також заснування спеціальних розвідувальних служб для боротьби з тероризмом. Завданнями цих служб є такі: своєчасний збір всієї відповідної інформації та розвідувальних даних щодо цього типу за­гроз; оперативний і стратегічний аналіз отриманої інформації; подання доку­ментів з оцінкою вищезазначених загроз, що містять цілі, збитки, потенційні способи дії й наслідки для безпеки держав-членів Союзу.

8.1.4. Ставлення до громадян третіх країн

Нині всі країни Європейського Союзу зазнають міграційного тиску з чис­ленних, часто нових, джерел. Країни мають реагувати на цей процес, прагнучи зберегти рівновагу між економічними та гуманітарними потребами й дотри­муючись законодавства Спільноти та ключових міжнародних угод. Скасування внутрішнього прикордонного контролю й формування спільного зовнішнього кордону посилює прагнення країн Союзу до зближення підходів і тіснішої співпраці стосовно імміграційної політики. Із впровадженням спільного ринку формуються нові інтереси Спільноти, що відбиті в Договорі про Європейський Союз. Причому спільна політика стосовно ставлення до громадян третіх країн створює додаткове навантаження для законодавчої бази спільного ринку [див. підрозд. 1.1.2.].

Звичайно, в рамках великого простору, створеного спільним ринком, принцип рівного ставлення застосовується не лише до всіх громадян держав-членів ЄС, а й до громадян третіх країн. Скасування перевірок на внутрішніх кордонах Спільноти чинне як для громадян Спільноти, так і для громадян третіх країн, що вже перетнули зовнішній кордон однієї з країн ЄС. Іншими словами, свобода пересування поши­рюється на всіх громадян, що перебувають на території Спільноти. Саме тому країни Союзу потребують застосування спільних правил для перетину їхніх кордонів іноземцями й однакового ставлення до них на території Союзу. Внаслідок такої спільної потреби постала спільна політика щодо візового режиму, імміграції, права притулку, статусу біженців та екстрадиції.

15 OJC 124,03.05.2000.

 

129.

8.2. Спільна зовнішня та безпекова політика

Цілі спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), визначені в Амстердамському договорі, такі: оберігати спільні цінності, засадничі інтереси, взаємозалежність та єдність Союзу; зміцнювати безпеку Союзу всіма можли­вими засобами; зберігати мир і зміцнювати міжнародну безпеку відповідно до принципів, визначених у Статуті ООН, Гельсінському заключному акті та Па­ризькій хартії; розвивати міжнародну співпрацю; зміцнювати демократію та сприяти дотриманню принципів верховенства права, поваги до прав і основних свобод людини (ст. 11 ДЄС). Загальна природа вищезазначених цілей свідчить про те, що спільна політика охоплює майже всі напрями зовнішньої та безпе­кової політики.

Реалізація цілей Союзу в СЗБП здійснюється за допомогою різноманітних засобів: шляхом визначення принципів і загальних настанов для спільної зов­нішньої та безпекової політики; вироблення спільних стратегій; запровадження спільних дій і позицій; посилення систематичної співпраці країн Союзу в про­цесі реалізації політики (ст. 12 ДЄС).

Систематична співпраця є похідною від попередніх форм політичної спів­праці й передбачає інформування державами-членами один одного, а також проведення спільних консультацій у рамках Ради щодо питань спільної зовніш­ньої й безпекової політики, які становлять загальний інтерес, щоб забезпечити якнайефективніший спільний вплив держав-учасниць Союзу (ст. 16 ДЄС). Ди­пломатичні та консульські місії держав-членів Союзу, а також делегації Євро­пейської Комісії в третіх державах і їхні представництва при міжнародних орга­нізаціях мають співпрацювати, обмінюючись інформацією, проводячи спільне оцінювання й сприяючи реалізації СЗБП (ст. 20 ДЄС).

Держави-члени мають координувати свою діяльність у міжнародних ор­ганізаціях і на міжнародних конференціях. Всі держави-члени або учасники таких форумів мають дотримуватися спільної позиції й інформувати один одно­го з питань, що становлять спільний інтерес. Держави-члени Союзу, які є постійними або тимчасовими членами Ради Безпеки ООН, мають інформувати інші країни Союзу з усіх питань і забезпечувати захист позицій та інтересів Європейського Союзу в цілому (ст. 19 ДЄС).

8.2.1. Процес ухвалення рішень у рамках СЗБП

Рада ЄС визначає принципи й загальні орієнтири для СЗБП. Справді но­вим елементом, запровадженим Амстердамським договором, є розроблення спільних стратегій, що їх ухвалює Європейська Рада й реалізує Союз у сферах, які мають важливе значення для Союзу в цілому. Спільні стратегії окреслюють цілі, термін і засоби їх реалізації Союзом та його державами-членами зокрема. На основі загальних настанов, вироблених Європейською Радою, Рада міністрів ухвалює рішення, потрібні для визначення й реалізації СЗПБ. Вона розробляє рекомендації щодо спільних стратегій і подає їх Європейській Раді; окрім того, Рада міністрів втілює ці спільні стратегії (ст. 13 ДЄС). На підставі

 

130.

спільних стратегій зручно віднаходити стратегічні відповіді на міжнародні кризи та підвищувати ефективність діяльності Союзу, оскільки в рамках спільних стратегій рішення можна ухвалювати більшістю голосів. Зрозуміло, що визна­чення спільних стратегій залежить від окреслення спільних інтересів більшості держав-членів Союзу.

Спільні позиції, ухвалювані Радою, визначають підхід Євросоюзу до окре­мих питань, що випливають з географічної наближеності або проблемності іншого характеру. Національна політика країн Союзу має відповідати основним засадам спільних позицій (ст. 15 ДЄС). Стаття 3 Договору про ЄС містить зо­бов'язання додержувати узгодженості в діяльності Союзу. Отже, ухвалена на основі статті 12 Договору про ЄС спільна позиція має відповідати принципові поваги до розподілу відповідальності, передбаченого Договором, й не супе­речити настановам, що формують економічні відносини ЄС з третьою країною. Спільна позиція не має також суперечити цілям і пріоритетам зовнішньої політики Союзу, при цьому саме Європейська Спільнота ухвалює певні прак­тичні заходи [див. вступ до частини VI].

Спільні дії, що їх ухвалює Рада, стосуються специфічних ситуацій, які мо­жуть потребувати безпосереднього оперативного втручання Союзу. Вони ви­значають цілі, масштаби та наявні в Союзі засоби, а за потреби й терміни та умови реалізації спільних дій. У своїй діяльності держави-члени зобов'язані дотримуватися положень спільних дій. У разі, коли одна з країн Союзу планує ухвалити національну позицію чи здійснити національні заходи в рамках спільної дії, вона повинна заздалегідь надати відповідну інформацію для прове­дення, в разі необхідності, консультацій у рамках Ради. Держави-члени також можуть вдатися до термінових заходів, що не виходять за межі загальних цілей спільних дій, і негайно повідомити Раду про такі заходи (ст. 14 ДЄС).

8.2.2. Інституційна структура СЗБП

Відповідно до вимог статті 3 Договору про ЄС стосовно забезпечення Ра­дою та Комісією послідовності зовнішніх відносин Союзу, а також згідно з функціями, покладеними на них Договором, держава, що головує, Генеральний секретар/Верховний представник і Комісар із зовнішніх справ мають тісно співпрацювати для забезпечення цілісності й узгодженості дій Союзу в міжнародних відносинах [див. частину VI].

Верховний представник з питань СЗБП, що водночас є й Генеральним секретарем Ради, допомагає Раді в питаннях СЗБП, зокрема стосовно форму­лювання, підготування й реалізації рішень у рамках СЗБП, а також на прохан­ня держави, що головує в Союзі, проводить політичний діалог з третіми країнами (ст. 26 ДЄС). Детальніше завдання Верховного представника Сою­зу з питань СЗБП розроблені на Гельсінському саміті Європейської Ради (10-11 грудня 1999 р.) і полягають у такому:

• допомагати Голові ЄС у координуванні роботи Ради з метою забезпе­чення узгодженості різноманітних аспектів зовнішньополітичної діяльності Союзу;

 

131.

■ сприяти підготуванню політичних рішень і формулювань для Ради з пи­тань зовнішньої й безпекової політики з метою постійного зосереджен­ня на ключових політичних питаннях, що потребують швидкого розв'язання або політичного контролю;

■ докладати зусиль до реалізації рішень у сфері зовнішньої й безпекової політики, тісно співпрацюючи з Комісією, державами-членами й іншими органами, що відповідають за ефективну імплементацію цих рішень.

Держава, що головує в ЄС, представляє Союз в усіх питаннях, що стосу­ються СЗБП. Вона уповноважена відповідати за реалізацію спільних заходів і представляти позицію Союзу в міжнародних організаціях та на конференціях. Функції Комісії в цій сфері тісно пов'язані з функціями держави, що головує. Цій останній допомагають Верховний представник з питань СЗБП, а також країна, що головуватиме наступною (ст. 18 ДЄС). Після Амстердамського до­говору "Трійка Спільноти" складається з держави, що головує в ЄС, Верхов­ного представника з питань СЗБП і представника Європейської Комісії (Комісар із зовнішніх справ), крім того, до її складу можуть входити голова держави, що головуватиме наступною, та/або призначений Радою спеціальний представник, який має мандат стосовно конкретних питань зовнішньої політики. Голова ЄС має проводити консультації з Європейським Парламен­том стосовно основних аспектів і базових пріоритетів у рамках СЗБП, а також забезпечувати відповідне врахування думки Парламенту (ст. 21 ДЄС).

8.2.3. Європейська безпекова та оборонна політика

Спільна зовнішня та безпекова політика охоплює всі питання, які стосу­ються безпеки Союзу, зокрема й поступове оформлення спільної оборонної політики, що свого часу може привести до формування спільної оборони Сою­зу, якщо так вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада му­ситиме рекомендувати державам-членам ухвалити таке рішення відповідно до вимог їхніх національних конституцій. Поступове оформлення спільної оборон­ної політики буде підкріплене, за потреби, співпрацею держав-членів у сфері озброєнь (ст. 17 ДЄС). Формули, що їх ужито в цих статтях, свідчать про над­звичайну обережність держав-членів щодо питання про запровадження спільної оборони, зокрема й подальшої інтеграції національних збройних сил. Однак цілі безпекової політики Союзу було чітко визначено на засіданні Європейської Ради в Брюсселі у жовтні 1993 р. Ця політика спрямована на зменшення ризиків і джерел небезпек, що можуть загрожувати територіальній цілісності й політичній незалежності Європейського Союзу та його держав-членів, їхній демократичній природі, економічній стабільності, а також стабільності сусідніх з ЄС регіонів.

У цій сфері важлива роль відведена Західноєвропейському Союзові (ЗЄС), політико-військовому об'єднанню, утвореному 6 травня 1955 p., участьу якому передбачає автоматичне військове залучення держав-членів ЗЄС у разі агресії проти однієї з них. Одинадцять держав-членів ЄС є членами ЗЄС; Ірландія, Данія, Швеція та Фінляндія отримали статус спостерігачів у цьому утворенні. Інші європейські держави-члени НАТО - Норвегія, Туреччина та

 

132.

Ісландія — мають статус асоційованих членів, тоді як Угорщина, Польща, Чеська Республіка, Словаччина, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія й Естонія вважаються асоційованими партнерами. Структурні інституції ЗЄС (Рада, Генеральний Сек­ретаріат і Парламентська Асамблея) залишаються відокремленими від Європейського Союзу, однак мають тісно співпрацювати з ним та узгоджувати методи своєї роботи. Згідно з Амстердамським договором, ЗЄС є неодмінною частиною розвитку Європейського Союзу, є базою тих оборонних аспектів, що формуються в сфері СЗБП, та надає Союзові оперативні можливості. ЄС має розвивати тісніші інституційні зв'язки із ЗЄС, із перспективою подальшої інтеграції ЗЄС до Європейського Союзу (ст. 17ДЄС).

З огляду на відповідальність за весь обсяг завдань, пов'язаних із за­побіганням конфліктам та врегулюванням криз, передбачених Договором про ЄС - так звані Петереберзькі завдання, на засіданні Європейської Ради в Гельсінкі (10-11 грудня 1999 р.) держави-члени ЄС вирішили вживати заходи для підвищення ефективності свого військового потенціалу та сформувати нові політичні й військові структури для виконання цих завдань. У цьому кон­тексті мета ЄС — формувати окремі (автономні) структури для ухвалення рішень і, у випадках, коли НАТО не братиме участі у врегулюванні кризи в цілому, ініціювати й проводити під егідою ЄС військові операції у відповідь на ту чи ту міжнародну кризу. В результаті було проголошено "спільну європейську пріоритетну мету": до 2003 p., у результаті добровільної співпраці держав-членів, Союз має бути здатним мобілізовувати збройні формування в кількості 60 тис. осіб не менше ніж за 60 днів, утримувати їх принаймні протя­гом року для виконання операцій із запобігання конфліктам і врегулювання криз під егідою ЄС (Петереберзькі завдання). Хоча завдання було виконано вчасно, механізм розгортання потужностей порушує низку проблем, таких як командування й контроль в оперативних штабах, принципи й структура форму­вання вимог щодо військової потужності та координація й спільні дії з НАТО. "Головна мета 2010" — це здатність не пізніше як за 10 днів після ухвалення рішення про початок операції розгорнути військові формування на місці.

Для реалізації пріоритетної мети Європейської безпекової та оборонної політики (ЄБОП) в рамках Ради сформовано такі нові політичні й військові органи:

(a) постійний Політичний та безпековий комітет (ПБК), що засідає в Брюсселі і складається з національних представників на рівні послів, до сфери компетенції якого входять всі аспекти СЗБП, зокрема й спільна Європейська безпекова та оборонна політика. За проведення операції із врегулювання кризової ситуації ПБК здійснює політичний контроль і стратегічне керування нею16;

(b) Військовий комітет (ВК) складається з начальників штабів або їх війсь­кових представників; голову Комітету призначає Рада за рекомендації Комітету. ВК надає військові поради та рекомендації для ПБК, а також забезпечує військове управління Військовим штабом17;

16 Decision 2001/78, OJ L 27, 30.01.2001.

17 Decision 2001/79, OJ L 27, 30.01.2001.

 

133.

(с) Військовий штаб (ВШ) складається з військового персоналу, відрекомен­дованого з держав-членів до Генерального Секретаріату Ради, і здійснює військову експертизу та підтримку ЄБОП, разом із заходами щодо раннього попередження, оцінювання ситуації та стратегічного планування, що потрі­бні для виконання Петерсберзьких завдань, і зокрема ідентифікацію євро­пейських національних і багатонаціональних сил.18

Відповідно до рішень Європейської Ради в Гельсінкі, всі держави Союзу мають право повною мірою й на рівних засадах брати участь в усіх рішеннях та обговореннях Ради й відповідних органів Ради щодо операцій під егідою ЄС, однак рішення держави надавати національні військові угрупування для таких операцій має грунтуватися на її суверенному рішенні. До діяльності в рамках ЄБОП залучатимуться міністри оборони. У разі прийняття Радою рішення що­до участі ЄС у військових операціях до участі в таких операціях запрошують також держав, що претендують на вступ до Союзу. Росія, Україна й інші європейські держави, залучені до політичного діалогу з Європейським Союзом, а також зацікавлені держави можуть запрошуватися до участі в операціях під егідою ЄС. "План дій щодо європейського війського потенціалу", узгоджений Радою 19 листопада 2001 p., охоплює всі зусилля й заходи з розвитку та коор­динації, що відбуваються й заплановані як на національному, так і на багато­сторонньому рівнях задля поліпшення наявних ресурсів і поступового розвитку потенціалу, необхідного для діяльності Союзу в цьому напрямі. Рада запрова­дила механізм під назвою "Афіна" з відповідними юридичними повноваженнями для фінансування операцій ЄС військового чи оборонного спрямування.1"

2004 року з метою розвитку програм і проектів на підтримку європейської оборонної та безпекової політики створено Європейську оборонну агенцію (ЄОА).20 Підпорядкована Раді та відкрита до участі всіх охочих держав-членів, ЄОА має на меті розвивати оборонні потужності в галузі управління кризовими ситуаціями, сприяти співпраці європейських збройних сил і поліпшувати її, зміцнювати європейську оборонну промислову й технологічну бази, формувати конкурентний європейський ринок оборонної техніки та сприяти проведенню науково-дослідних робіт, спрямованих на здобуття першості в розвитку стра­тегічних технологій для оборони й безпеки.

Стаття 17 Договору про ЄС передбачає можливості розвитку тіснішої співпраці двох чи більше держав-членів Союзу на двосторонній основі, в рам­ках ЗЄС та Атлантичного альянсу в разі, якщо така співпраця не суперечить і не перешкоджає співпраці багатосторонній. Отож 5 листопада 1993 р. Франція, Німеччина та Бельгія виступили з важливою ініціативою, яка перед­бачає запровадження спільного командування для окремих підрозділів їхніх національних армій. Євровійсько, що підпорядковується "Спільному комітетові" в складі головнокомандувачів і політичних керівників трьох країн,

18 Decision 2001/80, OJ L 27, 30.01.2001.

19 Decision 2004/197, OJ L 63, 28.02.2004.

20 Joint action 2004/551/CFSP, OJ L 245, 17.07.2004 and Decision 2004/658/CFSP, OJL 300, 25.09.2004.

 

134.

може використовуватися автономно трьома країнами або надаватися в розпо­рядження НАТО чи ЗЄС.

У статті 17 ДЄС також наголошено, що Союз не ставиться упереджено до специфіки безпекової та оборонної політики окремо? держави-члена, поважає зобов'язання окремих держав-членів стосовно організації Північно­атлантичного альянсу (НАТО), і що такі зобов'язання цілком сумісні зі спільною безпековою та оборонною політикою Союзу. В інтересах зміцнення європейського складника Атлантичного альянсу держави-члени ЗЄС проголо­сили готовність до подальшого розвитку робочих зв'язків між ЗЄС та НАТО й сприяти посиленню ролі, відповідальності та участі країн ЗЄС в Альянсі. До­сягнення таких цілей можливе на основі відповідного рівня відкритості й взаємодоповнюваності між європейською безпековою та оборонною ідентичністю, що нині формується, та Альянсом. Дії ЗЄС не суперечитимуть підходам, затвердженим Північноатлантичним альянсом. При цьому держави-члени ЗЄС мають інтенсифікувати координування своєї діяльності щодо тих питань порядку денного Альянсу, які становлять спільний інтерес, з метою вве­дення погоджених в рамках ЗЄС спільних позицій до процесу консультацій в Альянсі. НАТО, зі свого боку, залишається ключовим форумом для консуль­тацій між його членами.

Позачергова зустріч Європейської Ради 21 вересня 2001 р. була присвя­чена аналізові міжнародної ситуації, що склалася внаслідок терористичних актів у Сполучених Штатах, а також виробленню необхідних заходів з боку Європейського Союзу. Заявляючи, що тероризм становить реальну загрозу світові та Європі, Європейська Рада проголосила боротьбу з тероризмом пріоритетною метою нинішньої діяльності Європейського Союзу. Відкидаючи асоціацію фанатичних терористичних угруповань винятково з арабським та ісламським світом, Європейська Рада проголосила, що Союз має відігравати вагомішу роль у спробах міжнародної Спільноти із запобігання та врегулюван­ня регіональних конфліктів, зокрема через розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) і застосування Європейської безпекової та обо­ронної політики (ЄБОП) за першої ж нагоди.

З огляду на терористичний напад у Мадриді 11 березня 2004 року, Європейська Рада 25 - 26 березня 2004 року в Брюсселі вирішила перегляну­ти план дій Європейського Союзу щодо боротьби з тероризмом. Вона визначи­ла такі завдання: поглиблення міжнародної злагоди та посилення міжнародних зусиль у боротьбі з тероризмом; обмеження терористам доступу до джерел фінансування та інших економічних ресурсів; мобілізувати можливості установ ЄС та держав-членів для виявлення та покарання терористів і відвернення те­рористичних актів; гарантія безпеки міжнародних перевезень і ефективної сис­теми прикордонного контролю; поліпшення здатності ЄС і держав-членів усу­вати наслідки терористичних нападів; протидіяти чинникам, які працюють на підтримку тероризму та сприяють залученню до лав терористів. Мало того, Європейська Рада проголосила, що в дусі положення про солідарність статті 42 проекту Угоди про Конституцію для Європи держави-члени і держави-вступники мають діят

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти