ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРОМИСЛОВА ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ПОЛІТИКИ

Договорі про заснування Європейської економічної спільноти деталь­но регламентовано створення митного союзу, особливо щодо обігу промислової продукції держав-членів, однак у ньому немає жодного натяку на запровадження промислової політики як такої. Насправді засновники ЄЕСп на момент створення цієї організації сподівалися, що лібералізація торгівлі та посилення конкуренції всередині спільного ринку сприятимуть здійсненню структурних змін, яких потребувала промисловість Спільноти. Як було поясне­но в розділі про спільний ринок, через тривалі технічні перепони в торгівлі й зумовлене цим запізніле становлення єдиного ринку такі сподівання реалізува­лися доволі пізно [див. підрозділ 6.1.].

Потрібні були багаторічні зусилля, насамперед Комісії, для того, щоб усі держави-члени визнали необхідність запровадження промислової політики. Така політика була потрібна, по-перше, для створення спільного ринку проми­слової продукції, а по-друге — для подолання спільних структурних і секто­ральних економічних проблем. Перший і головний аспект цієї політики, сто­совно гармонізації законодавства та стандартизації, висвітлено в розділі про спільний ринок [див. підрозділ 6.2.].

Оскільки немає окремої структурної політики в промисловому секторі, більшу частину цього розділу буде присвячено підприємницькій політиці, яка тісно пов'язана з промисловою. На підготовчих етапах створення єдиного рин­ку, на початку 1990-х років, Спільнота приділяла багато уваги малим і середнім підприємствам (МСП), які стикаються з проблемами інтеграції в єдиний ринок і які становлять 99% промислової структури Спільноти та забезпечують пра­цею 70% осіб, які працюють у приватному секторі держав-членів. Однак підприємницька політика стосується не лише промислових підприємств, але й тих, що працюють в інших секторах економіки, зокрема ремісницьких, тури­стичних фірм і підприємств роздрібної та гуртової торгівлі.

Остання частина розділу присвячена секторальній промисловій політиці, тобто політиці Спільноти щодо секторів, які занепадають — сталеливарній промисловості та суднобудуванню, а також "молодим" видам промисловості та секторам, що швидко розвиваються, як-от інформаційним і телеко­мунікаційним технологіям.

 

298.

17.1. Конкурентність європейської промисловості

Не запроваджуючи промислової політики Спільноти, європейські догово­ри, втім, насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів. Справді, Договори про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС) та про заснування Європейської Спільноти з атомної енергії (ЄСАЕ) запровадили спільні політики в основних промислових секторах, тоді як Договір про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕСп) пере­дусім регулював функціонування спільного ринку промислових товарів [див. підрозділ 2.1 ]. Однак договори про заснування ЄСВС та Євратому конкретніші, ніж Договір про ЄЕСп чи навіть Договір про заснування Європейської Спільноти. Вони містять положення як про шляхи досягнення спільного ринку та про структурну політику в секторах економіки, яких вони стосуються, так і про надання повноважень інституціям Спільноти формулювати напрямки такої політики.

Звичайно, митний союз посилив здатність європейської промисловості конкурувати і на своєму власному ринку, і на ринках світових. Починаючи з 1968 року, разом із запровадженням Спільного митного тарифу і в силу своїх обов'язків, Спільнота отримала в своє розпорядження цінний інструмент для впровадження дієвої торговельної політики та для прискорення лібералізації міжнародної торгівлі [див. підрозділ 5.2.1.]. Цим інструментом успішно кори­стувалася Комісія, яка від імені Спільноти досягла домовленості про зменшен­ня митної протекції основних торговельних держав у рамках Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) [див. підрозділ 23.4.].

Однак зменшення міжнародного протекціонізму було недостатньо для поліпшення конкурентності промисловості Спільноти. Аби досягти рівня аме­риканських та японських транснаціональних компаній, європейські промислові підприємства мусили так поєднувати фактори виробництва - капітал та робочу силу, аби зменшити собівартість одиниці товару. Іншими словами, їм треба бу­ло знайти ті обсяги, які відповідали б новим умовам конкуренції, і поліпшити продуктивність через вироблення нових товарів і запровадження нових вироб­ничих технологій. Лише великий європейський ринок міг забезпечити їм ці умови підвищення їхньої конкурентності.

17.1.1. Єдиний ринок та промислова політика

Становлення єдиного європейського ринку та запровадження єдиної валю­ти дає змогу підприємствам скористатися перевагами ефекту масштабу, а са­ме: зменшити свої адміністративні й фінансові витрати, здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і тісніше співпрацювати од­не з одним, перебуваючи в різних державах. Переваги від ефекту масштабу щодо інвестицій на внутрішньому ринку суттєві не лише для масового вироб­ництва, але й для розвитку виробництва спеціалізованого. Якість внутрішнього ринку так само важлива, як і його розмір. Єдиний ринок сам по собі є важли­вим етапом для підприємств, аби вони могли стратегічно оцінювати, думати та

 

299.

діяти, долаючи державні кордони. Звичайно, прагнення транснаціональних підприємств здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як праг­нення достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки. Як було розглянуто в розділі про конкуренцію, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, дало змогу європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії, завдяки яким вони можуть зберігати свою конкурентність на світовому рівні [див. підрозділ 15.4.2.].

Декілька цілей промислової політики Спільноти було досягнуто завдяки становленню єдиного ринку. Отож від початку 1990-х років європейська стан­дартизація перетворилася з маргінальної діяльності на один з пріоритетних напрямків [див. підрозділ 6.2.2.]. Згідно з новим підходом до технічної гар­монізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоров'я населен­ня та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача. Європейські стандарти надають виробникам набір технічних умов, визначених у кожній директиві як такі, що відповідають основним вимогам. Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; вони також поступово стають ключовим елементом підвищення промислової конку-рентності шляхом зменшення витрат виробників та забезпечують вихід підприємств на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій. Водночас підвищена стандартизація продукції стимулює інновацію, підвищує якість виробництва, дизайн і надійність товарів, а не обмежується лише тра­диційними факторами - відповідністю ринкам, регламентацією дистрибуційних систем та відданості споживачам.

Для конкурентності європейської промисловості важливі є також державні закупівлі, які наразі стали доступні завдяки нормативному регулюванню єдиного ринку [див. підрозділ 6.3.]. Важливість державних закупівель для промисловості спирається на три чинники. По-перше, великі розміри державних закупівель -16% ВВП - свідчать, що доступу до державних ринків прагнуть усі фірми. По-друге, державні закупівлі можуть підвищити технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну про­дукцію. По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на відносно малій групі підприємств, дадуть змогу таким підприємствам увійти на такий конкурентний ринок для вироблення необхідних товарів та набуття досвіду, що може забезпечи­ти їхній світовий успіх.

17.1.2. Виклики європейській промисловості

Хоча європейська промисловість тепер користується перевагами великого єдиного ринку, вона все ж таки стикається з викликами нового часу. Гло­балізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної кон­куренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й пе­редбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. В контексті такої гло­балізації європейські підприємства мають бути здатні витримати таку міжнародну конкуренцію. Хоча рівень продуктивності робочої сили в Спільноті

 

300.

не погіршився, він все ще десь позаду аналогічних показників американської та японської промисловості. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продук­тивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робо­чої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва.

Поряд із глобалізацією ринків та конкуренції, європейська промисловість має бути готовою до викликів нової промислової революції, що випливає з роз­витку інформаційних і комунікаційних технологій. Такі технології роблять тра­диційну різницю між електронікою, інформаційними технологіями, телеко-мунікаціями й аудіовізуальним сектором застарілою [див. підрозділи 17.3.4 та 17.3.5.]. Ця революція матиме далекосяжний вплив на структуру й методи ви­робництва. Вона спричинює зміни в структурі організації компаній, в управлінських повноваженнях і стосунках з працівниками, зокрема, щодо питань організації праці. Саме тому є потреба в структурних пристосуваннях і постійній зміні ресурсів для провадження найпродуктивнішої діяльності. Загалом конку-реність підприємств дедалі більше залежить від інноваційних можливостей, зок­рема від здатності створювати нові товари та послуги.

17.1.3. Засади промислової політики

З набранням чинності в листопаді 1993 року Амстердамського договору [див. підрозділ 2.3.] конкурентність європейської промисловості стала однією із заявлених цілей європейської інтеграції. В статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що діяльність Спільноти спрямована, серед іншого, і на посилення конкурентності промисловості Спільноти. Розділ про промисловість Договору про заснування Європейської Спільноти наголошує, що Спільнота та держави-члени мають забезпечити умови, необхідні для підвищення конкурентності промисловості Спільноти. Задля цього згідно із системою відкритих і конкурентних ринків їхня діяльність спрямована на: при­скорення пристосування промисловості до структурних змін; забезпечення сприятливого середовища для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, особливо стосовно малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання ліпшої експлуатації промислово­го потенціалу інноваційної політики та розвитку дослідної діяльності та техно­логій (ст. 157 Договору про заснування Європейської Спільноти).

Ця стаття створює правову базу для діяльності Спільноти в сфері проми­словості та бізнесу. Водночас вона вказує, що не дає Спільноті жодних підстав вдаватися до будь-яких заходів, які могли б зашкодити конкуренції. Вищевка­зані цілі можна досягти за допомогою таких засобів: взаємні консультації держав-членів та, за потреби, координування їхньої взаємодії з Комісією та за її ініціативи; узгодження дій з іншими спільними політиками та діями Спільноти; вжиття державами-членами особливих заходів відповідно до рішення Ради, яка, діючи одностайно, підтримує пропозицію Комісії після консультацій з Європейським Парламентом та Економічно-соціальним комітетом. Правило про одностайність, що є вимогою для конкретних заходів у промисловому сек-

 

301.

торі, свідчить про небажання держав-членів послабляти свою національну політику на користь спільної промислової політики.

Спільна промислова стратегія базується на трьох принципах: постійному звертанні до всіх спільних політик, що зачіпляють промислову діяльность, зокре­ма до політики охорони довкілля1; поліпшеному доступі підприємств Спільноти до зовнішніх ринків і до заходів, що спрямовані проти нечесної торговельної практи­ки та сприяють міжнародній промисловій співпраці [див. підрозділи 23.2.2. та 23.4. f; та позитивному і послідовному пристосуванні до змін у промисловості.3 На цих принципах базується програма дій Спільноти з посилення конкурентності європейської промисловості.4 Основними напрямами дій є: стимулювання нема­теріального інвестування, наприклад, скористання конкурентними перевагами, пов'язаними з ліпшою охороною довкілля; розвиток промислової співпраці; за­безпечення чесної конкуренції та модернізація ролі державної влади, що позбав­ляє підприємства від зайвого бюрократичного навантаження. Були також досяг­нуті домовленості про рамки спільної політики в секторі комерційних послуг, який є чинником, що сприяє конкурентоздатності європейської промисловості та створенню робочих місць.0

17.1.4. МСП в умовах єдиного ринку

Як було вказано раніше, стаття 157 Договору про ЄЕСп зазначає, серед іншого, що Спільнота та держави-члени заохочуватимуть існування "середо­вища, сприятливого для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільно­ти, зокрема малих і середніх підприємств". Це є основою спільної підприємни­цької політики, політики, прихильної передусім до малого підприємництва, що на жаргоні Спільноти називається малими й середніми підприємствами (МСП). Але чим саме є МСП?

Донедавна в різних політиках Спільноти (щодо конкуренції, щодо струк­турних фондів, науково-дослідної діяльності, щодо проведення тендерів на дер­жавні закупівлі тощо) користувалися різними означеннями поняття "малі та середні підприємства". Таке розмаїття могло спричинити невизначеність серед органів влади і навіть посіяти плутанину серед бізнесменів, які працюють у ма­лому бізнесі. Відповідаючи на запит Ради міністрів промисловості про роз'яснення поняття МСП, Комісія ухвалила рекомендацію про визначення малих і середніх підприємств.1' Відповідно до цієї рекомендації, для того щоб підприємство належало до категорії МСП, в ньому має бути менше 250 робітників і воно не може належати одному чи кільком більшим підприємствам. Якщо конкретніше, то підприємство вважається "середнім", якщо в ньому працює від 51 до 249 працівників, щорічний обіг не перевищує 40 мільйонів

1 Resolution, OJC 331, 16.12.1992, p. 5-7.

2 Resolution, OJC 178, 15.07.1992, p. 1-3.

3 COM (92) 2000.

4 Decision 96/413, OJ L 167, 06.07.1996.

5 COM (1998) 534, 21.09.1998.

6 Recommendation, OJ L 107, 30.04.1996.

 

302.

євро або щорічний бухгалтерський баланс не більший від 27 мільйонів євро. "Мале" підприємство мусить мати близько 50 працівників, щорічний обіг, що не перевищує 7 мільйонів євро, або щорічний бухгалтерський баланс, що не перебирає за 5 мільйонів євро. Незалежно від обігу, підприємства, які мають менше 10 працівників, вважаються "мікропідприємствами").

Це визначення є стандартним для програм Спільноти, політики та зако­нодавства щодо МСП і, отже, створює загальні рамки, що можуть поліпшити злагодженість, дієвість та прозорість всіх заходів, що стимулюють розвиток цих підприємств. Варто відзначити, що відповідно до цього означення в Союзі нара­ховується приблизно 17 мільйонів МСП, що забезпечують понад 75% зайня­тості населення, здійснюють 50% усіх інвестицій та виробляють 60% усього багатства Європейського Союзу.

Поряд із кількісним критерієм, який легко перевірити, МСП також часто розрізняють за якісними критеріями, які насамперед спираються на прина­лежність їхнього капіталу, управління та методи фінансування таких підприємств. МСП часто є сімейним бізнесом, де власником і керівником є од­на особа чи кілька осіб. Щоденне керівництво МСП покладається на голову компанії, що забезпечує еластичність і швидкість процесу ухвалення рішень та особисті взаємини з персоналом, постачальниками та споживачами. Нарешті, МСП серйозно залежать від самофінансування, оскільки мають обмежений доступ до фінансових ринків; окрім того, їм часто бракує фінансових ресурсів. Ці якісні критерії розрізнення поєднуються з основними характеристиками ма­лих підприємств, характеристиками, які інколи можуть виявитися вадами, але також можуть бути й перевагами.

Звичайно, МСП мають свої слабкі риси, а саме: (а) труднощі в протистоянні складному адміністративному та правовому середовищу, створеному через станов­лення внутрішнього ринку та глобалізації виробництва; (б) недостатня управлінська кваліфікація багатьох бізнесменів та/або небажання делегувати частину управлінських повноважень кваліфікованим партнерам; (в) фінансові труднощі, що постають попри збільшення та диференціацію джерел фінансування на великому ринку. На відміну від великих фірм, МСП важче й відносно дорожче здобути доступ до світового технологічного капіталу, користуватися складнішими технологіями управління та комерційними послугами, а також посісти своє власне місце в гло­бальній економіці та навіть на єдиному ринку ЄС.

Аби досягти успіху на єдиному ринку, малі, і насамперед середні, підприємства мають передусім спиратися на власні зусилля. Для досягнення успіху вони мусять докласти зусиль, щоб пристосуватися до нового середовища, відмовившись від певних сімейних управлінських звичок і маркетингових методів, співпрацюючи одне з одним задля подолання вад, спричинених їхнім розмірам, зокрема, стосовно постачання та розповсюдження їхньої продукції в державах-членах. Водночас у цьому процесі МСП мають підтримати свої торговельні ор­ганізації, уряди та європейські інституції. Ось чому спільна підприємницька політика необхідна для створення рамок координування зусиль, докладених дер-жавами-членами задля сприяння своїм МСП, без спотворення конкуренції, що його викликала б протекція певним підприємствам або виробництву певних то­варів, у сенсі статті 87 Договору про Європейську Спільноту.

 

303.

17.2. Підприємницька політика

Європейська Хартія малих підприємств, схвалена Європейською Радою у Фейрі (19 та 20 червня 2000 року), зазначає, що становище малих підприємств у Європейському Союзі можна поліпшити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також врахування розробниками політики потреб малих підприємств. У цій Хартії держави-члени зобов'язалися посилити дух інновації та підприємництва; створити регуляційну, податкову й адміністративну структури, сприятливі для підприємницької діяльності; забезпечити доступ до ринків на найменш складних умовах, що відповідають основним цілям державної політики; полегшити доступ до найкращих досягнень науки та техніки; постійно спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб ЄС міг забезпечити найліпше в світі середовище для малого бізнесу; прислухатися до голосу малого бізнесу; заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу. Хартія зобов'язує держав-членів працювати відповідно до десяти напрямів діяльності для досягнення цих цілей. Відповідно до цього ор­ганізації, що представляють інтереси малого бізнесу в державах-членах, можуть тиснути на свої уряди, аби останні виконували свої зобов'язання.

Багаторічна програма підтримки підприємств та підприємництва (2001-2005 роки) запроваджує підприємницьку політику, що має бути реалізована через нову процедуру координації діяльності з державами-членами (процедура BEST) [див. підрозділ 17.2.2.] і яка спрямована на забезпечення потреб МСП у понад ЗО країнах (Європейський Союз, Європейський економічний простір та країни-кандидати на членство в ЄС).7 Програма має на меті посилити зростання та кон-курентність бізнесу в умовах наукомісткої глобалізованої економіки, заохотити підприємництво, спростити та поліпшити адміністративну й регулятивну структу­ру для бізнесу, щоб дослідна діяльність, інновація та креативність бізнесу могли процвітати, поліпшити фінансове середовище для ділової активності (у формі кредитної поруки та підтримки ризикованих інвестицій) та забезпечити бізнесу легший доступ до допомоги Спільноти, його програм і мереж.

17.2.1. Правове середовище європейського бізнесу

Цілі, що їх переслідує Спільнота шляхом досягнення гармонізації в сфері за­конодавства про компанії та бухгалтерський облік, такі: забезпечення мобіль­ності фірм задля зиску від переваг єдиного ринку; рівність умов конкуренції між фірмами, заснованими в різних державах-членах; сприяння розвитку торговель­них зв'язків між державами-членами; стимулювання транскордонної співпраці між фірмами та полегшення транскордонного злиття й придбання підприємств. Відповідні заходи на рівні Спільноти необхідні для запровадження правових ін­струментів, які б полегшували транскордонне заснування підприємств та інвесту­вання, а також згладжували розбіжності між національними системами законо­давства щодо компаній, які перешкоджають або гальмують таку діяльність.

7 Decision 2000/819, OJ L 333, 29.12.2000.

 

304.

Спираючись на свободу підприємницької діяльності, зафіксовану в Договорі, підприємства, засновані відповідно до законодавства однієї з держав-членів. не на­ражаються на адміністративні проблеми, перемішуючи свою діяльність на терито­рію іншої держави-члена [див. підрозділ 6.5.1.]. Утім цього не можна сказати про справжні економічні й правові проблеми, пов'язані з перенесенням діяльності на територію іншої держави-члена, які не можуть зникнути лише завдяки положенням Договору. Насправді разом із розвитком спільного ринку компанії стають свідками постійного зростання транснаціонального виміру їхніх стосунків з третіми сторона­ми, — чи то акціонерами, працівниками, кредиторами, чи то іншими категоріями осіб. Такий розвиток посилює загрозу колізії між різними державними гарантіями прав цих осіб. Відповідно, стає зрозумілим, чому перші зусилля Спільноти щодо проведення структурної політики стосувалися координування положень національних законодавства про компанії за допомогою директив Ради, що спи­ралися на статтю 54.3.g Договору про ЄЕСп (стаття 44.2.g Договору про Європейську Спільноту), яка передбачає координування гарантій, що вимагають держави-члени від компаній Спільноти для обстоювання інтересів членів та інших осіб. Починаючи з 1968 року треба було прийняти цілу низку директив Ради для того, щоб повноцінно реалізувати цю статтю Договору про ЄЕСп.

Перша директива запроваджує систему розкриття інформації, застосову­вану до всіх компаній, метою якої є координування гарантій обстоювання інтересів членів та інших осіб.8 Вона зобов'язує держави-члени вести реєстр компаній, з яким можуть ознайомитися всі охочі, та публікувати певну інформацію в державній офіційній газеті. Для цього ж обстоювання інтересів членів та інших осіб друга директива передбачає гармонізацію стандартів і про­цедур щодо створення державних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження й зміни їхнього статутного капіталу. Поправка до цієї директиви спрямована на забезпечення того, щоб для цього типу компаній унеможливити придбання своїх пайових часток за рахунок власних дочірніх компаній." Третя директива запроваджує в правові системи всіх держав-членів процедуру злиття державних товариств з обмеженою відповідальністю, що супроводжується переданням активів і пасивів придбаного товариства тому, що його придбало."1 Шоста директива регулює процес розділення, тобто поділу певної компанії на декілька одиниць." Одинадцята Директива запроваджує заходи з розголошення інформації в державах-членах, де розташована філія компанії задля охорони осіб, які через філію ведуть справи з компанією, діяльність якої регулюється законодавством іншої держави-члена.12 Дванадцята директива стосується при­ватних компаній з одним засновником і, за певних умов, дозволяє обмежити відповідальність приватного підприємця в межах Спільноти.13

8 Directive 68/151, OJL 65, 14.03.1968 та OJ L 1,03.01.1994.

9 Directive 77/91, OJ L 26, 30.01.1977 та Directive 92/101, OJ L 347, 28.11.1992.

10 Directive 78/855, OJL295. 20.10.1978 та OJL 1,03.01.1994..

" Directive 82/891. OJ L 378, 31.12.1982 та OJ L 1, 03.01.1994.

12 Directive 89/666, OJ L 395, 30.12.1989 та OJ L 1, 03.01.1994.

13 Directive 89/667, OJ L 395, 30.12.1989 та OJ L 1, 03.01.1994.

 

305.

Понад 31 рік після пропозиції Комісії щодо створення європейської компанії (рекорду законодавчому процесі Спільноти) Рада нарешті ухвалила два законодавчі документи, необхідні для її створення, — Правила про статут європейської компанії та Директиву, яка доповнює цей статут щодо участі працівників в управлінні компа­нією.14 Ці правові положення, що наберуть чинності 8 жовтня 2004 року, уможлив­лять заснування компанії на території Спільноти у формі державного товариства з обмеженою відповідальністю, що позначається латинським терміном Societas Europaea (SE). Ці європейські компанії будуть занесені в реєстр тієї держави-члена, на території якої знаходиться офіційна адреса компанії. Про кожну створену європейську компанію буде опубліковано повідомлення в Офіційному віснику Європейських Спільнот. Європейська компанія за формою має бути компанією з капіталом не менше ніж 120 000 євро. Правила про участь працівників в управлінні європейською компанією спрямовані на те, щоб створення європейської компанії не спричинювало зникнення чи скорочення практики участі працівників в управлінні компанії, якщо вони брали участь у її заснуванні [див. підрозділ 13.5.2.].

Статут європейської компанії надасть підприємствам новий додатковий інструмент, який зробить процес транскордонного управління підприємством гнучкішим та менш забюрократизованим, а також поліпшить конкурентність підприємств Спільноти. Європейські компанії будуть здатні повноцінно функціонувати в межах усієї Спільноти, як суб'єкти законодавства Спільноти, що має пряму дію в усіх державах-членах. Підприємства з принаймні двох держав-членів, прагнучи створити європейську компанію, матимуть кілька можливостей це зробити: здійснити злиття, створити холдингову компанію, дочірню компанію або перетворити компанію на європейську. Статут дозволятиме державному то­вариству з обмеженою відповідальністю, яке має офіційну адресу й орган управління в межах Спільноти, перетворитися на європейську компанію без за­стосування ліквідаційної процедури. Європейська компанія може сама заснувати одну чи кілька дочірніх компаній у формі європейської. Офіційна адреса європейської компанії в одній державі-члені може бути змінена на адресу в іншій за певних умов, але без ліквідації європейської компанії або створення нової юридичної особи. За умови, якщо інше не передбачено Правилами про статут європейської компанії, європейську компанію розглядатимуть у кожній державі-члені як державне товариство з обмеженою відповідальністю, створене згідно з законодавством держави-члена, де воно має свою офіційну адресу.

Гармонізація законодавства про компанії та запровадження інституту європейських компаній полегшує взаємопроникнення ринків. Але підприємства Спільноти також мають безперешкодно співпрацювати одне з одним, що не так очевидно. Різні форми співпраці між вітчизняними підприємствами, пере­дбачені національним законодавством, не пристосовані до співпраці на рівні спільного ринку через їхню прив'язаність до національних правових систем, з чого випливає, що співпраця між підприємствами з декількох країн має регу­люватися національним законодавством підприємств-учасників такої співпраці. Однак економічні гравці не готові прийняти прив'язку до іноземної правової

14 Regulation 2157/2001 та directive 2001/86, OJL 294, 10.11.2001.

 

306.

системи як через психологічні причини, так і через незнання іноземних законів. Такі правові бар'єри для міжнародної співпраці особливо значущі, коли сторо­нами виступають малі та середні підприємства.

Отже, необхідно було запровадити правовий інструмент у рамках права Спільноти, який би уможливив адекватну співпрацю між підприємствами з різних держав-членів. Це є метою "Групування європейських економічних інтересів" (ГЄЕІ), інструмента для співпраці на договірній основі, створеного регламентом Ради в 1985 році.'0 ГЄЕІ не є економічним утворенням, відокремленим та незалеж­ним від своїх членів, що діє автономно та прагне отримати прибутки для себе. Це гібридний правовий інструмент, який поєднує таку перевагу договору, як гнучкість, з деякими перевагами статусу компанії, насамперед її правомочність. Він є важли­вою підготовчою стадією для економічної діяльності своїх членів. В силу об'єднаних функцій він дає своїм членам змогу розвивати свою власну діяльність і, отже, збільшувати свої власні прибутки. Кожен член Групування цілком самостійний як в економічному, так і в правовому сенсах. Це передумова існування Групування європейських економічних інтересів, що відрізняє його від усіх інших форм або стадій злиття. Групування забезпечує рівність своїх членів. Жоден із них не міг би давати іншим членам або власне Групуванню обов'язкові вказівки. Нарешті, Групу­вання не може прагнути зиску для себе, а лише може надавати послуги винятково своїм членам за собівартістю. Ці послуги можуть полягати в проведенні маркетин­гових досліджень, гуртовій закупівлі сировини або представництві інтересів його членів.

17.2.2. Ділове середовище

У ході становлення єдиного ринку Спільнота намагалася усунути всі пере­пони для транскордонної бізнесової діяльності, щоби допомогти компаніям скористатися перевагами нових комерційних можливостей на ринках країн-партнерів і загалом поліпшити середовище, в якому діє бізнес Європейського Союзу. Однак через складну природу певних положень Європейського права та неналежне знання відповідного європейського законодавства [див. підрозділ 3.3. ] підприємці часто вважають це законодавство перешкодою підприємницькому духові. Отже, Європейський Союз має переконатися, що вплив застосування законодавства на підприємства, особливо МСП, не йде врозріз зі спільною ціллю досягнення підприємствами свого повного розвитку на єдиному ринку.

Справді, під час створення проектів і реалізації спільних політик (регіональної, соціальної, науково-дослідної, охорони навколишнього середови­ща тощо) європейські інституції намагаються врахувати проблеми й умови, вла­стиві МСП. Усі пропозиції, внесені Комісією Раді й Парламентові, супроводжу­ються оцінкою впливу, що передбачає їх можливі наслідки для бізнесу, зокрема на малі й середні підприємства та на створення робочих місць. "Анкета впливу", що її мають заповнювати служби Комісії — автори законодавчої пропозиції, за допомогою аналізу витрат і прибутків дає змогу оцінити наслідки запровадження

15 Regulation 2137/85, OJ L 199, 31.07.1985 та OJ L 1,03.01.1994.

 

307.

пропозиції на підприємствах, особливо на МСП. Оцінка впливу також містить детальну інформацію про проведені консультації з торговельними організаціями, пов'язаними з цією пропозицією.16 Отже, законодавча влада Спільноти цілком поінформована про наслідки реалізації пропозиції в бізнесі та на ринку праці. Задля полегшення консультацій зацікавлених сторін законодавчу програму Спільноти публікують в Офіційному віснику [див. розділ 3.3. ], де вказуються всі пропозиції, що потребують проведення "попередніх консультацій", та здійснюється оцінювання їхнього впливу на підприємства.

Водночас бажано, щоб держави-члени не ускладнювали проблеми, які по­стають у процесі впровадження законодавства в національне право. У 1990 році Рада прийняла відповідну рекомендацію державам-членам реалізувати програми адміністративного спрощення, які стосуються як нових законодавчих пропо­зицій, так і наявних норм, а також дослідити вплив усього запропонованого зако­нодавства чи правил на адміністративне навантаження підприємств.17 В резолюції про реалізацію всього потенціалу МСП Рада закликала держав-членів та Комісію дослідити, як саме бізнесове середовище для МСП можна поліпшити завдяки усуненню структурних перепон, що випливають з правової, фінансової й адміністративної систем.18 На запит Амстердамської сесії Європейської Ради Комісія заснувала в червні 1997 року Спеціальну комісію з питань спрощення ділового середовища (BEST), що складається з незалежних експертів і завдан­ня якої — вносити конкретні пропозиції щодо підвищення якості законодавства та скорочення перешкод на шляху розвитку МСП.

Аби поліпшити європейське ділове середовище, ухвалено директиву про боротьбу із затримкою платежів у торговельних операціях у державному та приватному секторах.19 Ця директива встановила єдину вимогу щодо граничних строків платежу - тридцять днів з дня видачі рахунку, якщо інше не передба­чено договором, а також гармонізувала розмір пені за прострочені платежі — сім процентних пунктів понад ставку Європейського центрального банку. Вона також передбачила збереження права власності на річ за продавцем до момен­ту сплати ціни за неї та прискорила процедуру повернення неспірних боргів, встановивши максимум 90 днів між пред'явленням претензії кредитором та моментом набрання чинності виконавчого листа.

Також необхідно поліпшити якість і кількість інформації про внутрішній ринок та інші сфери політики Спільноти, спрямованої підприємствам, зокрема МСП. Ме­режа євроінфоцентрів (ЄІЦ) створена для того, щоб задовольняти інформаційні запити МСП, зокрема, щодо внутрішнього ринку (правові, технічні та соціальні аспекти торгівлі всередині Спільноти) та можливості скористатися фінансуванням з боку Спільноти. ЄІЦ мають три основні мети: надавати інформацію про всі питання єдиного ринку та цікаві можливості для підприємств; сприяти та надавати поради

16 Resolution, OJC 331, 16.12.1992, p. 3-4.

17 Recommendation, OJ L 141, 02.06.1990, p. 55-56 та Resolution, OJ C 331, 16.12.1992, p. 3-4.

18 Resolution, OJ C 18, 17.01.1997, p. 1-5.

19 Directive 2000/35, OJ L 200, 08.08.2000.

 

308.

підприємствам щодо участі в діяльності органів ЄС та діяти як канал зв'язку між підприємствами та Комісією.

17.2.3. Фінансування підприємств

Чимало європейських МСП стикаються з фінансовими проблемами.

Власний капітал європейських МСП менший за аналогічні показники їхніх американських або японських колег. До того ж європейські МСП більше, ніж великі фірми, залежать від прямого інституційного фінансування (банківські овердрафти, короткострокові та довгострокові позички), що є дорожчим для них. Комісія відзначила, що ситуацію можна поліпшити завдяки наданню цим підприємствам дієвих порад щодо їхніх методів управління та взаємовідносин із фінансовими спонсорами.20 Комісія також запропонувала поліпшити координу­вання та зв'язки між різними європейськими, державними, регіональними й місцевими програми з посилення фінансових позицій МСП. План дій щодо ри-зикового капіталу (ПДРК), ухвалений на Кардіфському засіданні Європейської ради в липні 1998 року, заохочує функціонування ринків ризикового капіталу, зокрема, на етапах заснування підприємств і запусків проектів, які традиційно були найслабшими ланками у фінансовому циклі в Європі.21

МСП особливо зацікавлені в можливості фінансування Спільнотою під­приємств у рамках спільної регіональної політики. Правила про Європейський фонд регіонального розвитку22 передбачають низку заходів щодо підтримки ініціатив місцевого розвитку та діяльності МСП у регіонах, що підпадають під "Мету 1" та "Мету 2" [див. підрозділи 12.3.1. та 12.3.2.]. Зокрема, передба­чається:

■ надання допомоги підприємствам в отриманні необхідних послуг, особ­ливо в сфері менеджменту, маркетингових досліджень і спільних послуг для багатьох підприємств;

■ фінансування передання технологій, зокрема й поширення інформації та реалізація інновацій у бізнесовій діяльності;

■ поліпшення доступу підприємств до ринків капіталу, зокрема, шляхом надання гарантій та співпраці;

■ надання прямої допомоги в інвестуванні до становлення системи допо­моги та створення маломасштабної інфрастр

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти