ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПОЛІТИКА ДОПОМОГИ З РОЗВИТКУ

Надання допомоги з розвитку відобиває як прагнення до солідарності ^ розвиненими країнами ЄС та менш розвиненими країнами світу, так і економічну потребу Союзу в гарантуванні постачання сировинних ма­теріалів і створення ринків збуту для своєї продукції. Усвідомлюючи той факт, що переваги, надані на світовому рівні, передусім як наслідок переговорів у рамках ГАТТ, про які йшлося в попередньому розділі [див. підрозділ 23.4.], сприяють зменшенню привабливості регіональних преференцій, ЄСп/ЄС за­початкували процес надання допомоги країнам, що розвиваються, причому об­сяги цієї допомоги постійно зростають. Отже, кожна угода з країнами, що роз­виваються, розглядається як один з інструментів комплексної стратегії політичного, соціального й економічного розвитку.

24.1. Цілі та інструменти

Згідно зі статтею 177 Договору про ЄСп, політика Спільноти в сфері співпраці з розвитку є комплементарною, тобто має доповнювати політики, що їх реалізують держави-члени, та сприяти забезпеченню сталого еко­номічного й соціального розвитку країн, що розвиваються; безперешкодної та поступової інтеграції їх до світової економіки; боротьби з бідністю в цих країнах. Згідно зі статтею 301 (ДЄСп), Спільнота має право застосовувати політично вмотивовані економічні санкції, що в результаті перетворює будь-яку угоду про співпрацю на інструмент широкого політичного, соціального й економічного підходу.

Вимоги щодо реалізації проектів у рамках політики Спільноти у сфері міжнародної співпраці сприяють досягненню загальної мети розвитку й кон­солідації демократії та норм права, а також дотримання прав людини та забез­печення основних свобод у третіх країнах.' Спільна політика щодо допомоги з розвитку передбачає також залучення Тендерних питань у процеси співпраці з розвитку, зокрема, шляхом підтримки внесення до складу проектів Спільноти з розвитку тих видів діяльності, що спрямовані на ліквідацію істотних тендерних нерівностей, які були наявні в таких проектах, а також шляхом розбудови внутрішнього потенціалу розвивиткових країн для впровадження тендерного виміру до цих проектів.2 Крім того, ЄС сприяє повномасштабному залученню екологічного виміру'1 до процесів розвитку; зокрема, йдеться про збереження

1 Regulation 976/1999, OJ L 120, 08.05.1999.

2 Regulation 2836/98, OJ L354, 30.12.1998.

3. Regulation 2493/2000. OJ L 288, 15.11.2000.

 

419.

тропічних лісів і стабільне господарювання у цих та інших видах лісів у країнах, що розвиваються.4

На сьогодні Європейський Союз нагромадив потужний арсенал інструментів допомоги з розвитку - від підписання Конвенції з Африканськими, Карибськими та Тихоокеанськими країнами (АКТ) та особливих відносин з колишніми колонія­ми та заморськими територіями до надання допомоги країнам, які не мають угод про асоціацію з ЄС, запровадження узагальненої системи тарифних преференцій, участі в угодах про світову торгівлю деякими видами товарів та надання допомоги через недержавні організації, що займаються розв'язанням низки глобальних проблем, зокрема проблеми голоду. ЄС повною мірою бере участь у реалізації ініціативи Міжнародного валютного фонду та Світового банку з надання допомо­ги обтяжених великим державним боргом країнам АКТ, спрямованої на змен­шення тягаря боргових зобов'язань." Таке розмаїття форм допомоги з розвитку виразно свідчить про вірність ЄС своєму довгостроковому підходові. Фактично в 1990-х роках ЄС та його держави-члени забезпечили 45% світового обсягу офіційної допомоги з розвитку для країн, що розвиваються, тоді як на Сполучені Штати припадало менш ніж 20%.

Крім того, Європейський Союз використовує широкий спектр ресурсів політики допомоги з розвитку — від співпраці в промисловому й техно­логічному секторах до запровадження режиму сприяння в торгівлі, надання допомоги в забезпеченні харчами та фінансової допомоги. Фінансова допомога може здійснюватися у формі позик та ризикового капіталу з ресурсів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ)\ субсидій Європейського фонду розвитку (ЄФР); або субсидій, передбачених іншими статтями бюджету Спільноти, що стосуються, зокрема, надання допомоги в забезпеченні харчо­вими продуктами. ЄФР фінансується в рамках розрахованої на п'ять років про­грами спеціальних внесків держав-членів, проте одночасно є одним зі складни­ків бюджету Спільноти [див. підрозділ 3.4.].

24.2. Угоди про асоціацію між ЄСп та АКТ

У перші роки після набрання чинності Договору про ЄЕСп [див. підрозділ 2.1.] політика Спільноти щодо допомоги з розвитку переважно обмежувалася угодами про асоціацію, передбаченими в четвертій частині Договору, що мали бути підписані з колишніми колоніями Франції, Італії, Бельгії та Нідерландів. Після того, як більшість цих колоній здобули незалежність, 20 липня 1963 р. в Яунде (Камерун) було підписано першу конвенцію між ЄЕСп та асоціацією 17 африканських країн і Мадагаскаром. Внаслідок розширення Спільноти в 1973 р. кількість асоційованих країн істотно збільшилась, насамперед за раху­нок колишніх британських колоній. Це спонукало учасників переглянути зміст

4 Regulation 2494/2000, OJ L 288, 15.11.2000.

5 Decision 98/453, OJ L 198, 15.07.1998 та COM (1999) 518, 26 October 1999.

6 Decision 97/256, OJ L 102, 19.04.1997 та Regulation 2666/2000, OJ L 306, 07.12.2000.

7. Financial Regulation. OJ L 191, 07.07.1998.

 

420.

угоди. Підписана 28 лютого 1975 р. у місті Ломе (Того) Конвенція між на той час дев'ятьма державами-членами ЄЕСп та 46 Африканськими, Карибськими та Тихоокеанськими країнами (АКТ) заклала підґрунтя нової спільної політики щодо допомоги з розвитку.

Четверта Конвенція між ЄЕСп та АКТ, також підписана в Ломе 15 грудня 1989 p., остаточно закріпила режим співпраці між державами-членами ЄСп та 70 країнами АКТ, зокрема з усіма країнами Північно-західної Африки (суб-Сахарськими країнами) і, з певними застереженнями, з Південною Африкою.

Термін чинності четвертої Ломеської конвенції завершився 29 лютого 2000 р. її наступниця, Угода про партнерство, підписана 23 червня 2000 р. в місті Котону (Бенін), хоча й враховує доробок чотирьох попередніх Ломеських конвенцій, уособлює фундаментальні зміни у відносинах між АКТ та Спільнотою і ЇЇ державами-членами.8 Термін чинності нової угоди — 20 років. Після приєднання до неї шістьох острівних держав Тихого океану кількість держав-членів групи АКТ збільшилась до 77.

Угода, підписана в Котону, за свідчила важливі зміни в торговельній політиці в напрямі розвитку регіональної інтеграції між згаданими державами, кожна з яких має провести переговори й укласти зі Спільнотою окрему торго­вельну угоду. Метою цих угод є допомога розвитковим країнам інтегруватися до світової економіки, збільшити обсяги виробництва та стимулювати торгівлю й інвестиції відповідно до норм Світової організації торгівлі [див. підрозділ 23.4.]. Ця угода також містить положення про співпрацю у сферах, пов'язаних із торгівлею. Численні фінансові інструменти перегруповано й раціоналізовано, внаслідок чого всі ресурси Європейського фонду розвитку (ЄФР) віднині розподілятимуть за допомогою лише двох інструментів: фінансового пакету, з якого надаватимуть субсидії, та іншого пакету, що міститиме ризиковий капітал та ресурси для позик приватному сектору. Проек­ти з розвитку передбачається зосередити в конкретних секторах (охорона здо­ров'я, транспорт тощо) і пов'язати з різними аспектами співпраці (в еко­номічній, екологічній, соціальній та інших сферах), щоб тим самим гарантувати ліпше цілеспрямування зовнішньої допомоги.

В Угоді про партнерство передбачено поєднання активного політичного діалогу між партнерами з інноваційними формами співпраці в економічній та торговельній сферах і новими механізмами й стратегіями співпраці з розвитку. Отже, ця угода підтримується п'ятьма взаємопов'язаними "стовпами", а саме: загальнополітичним виміром; заохоченням застосування підходів, основаних на "принципі участі"; посиленням акценту на досягнення мети подолання бідності; створенням нової системи співпраці в економічній та торговельній сферах і реформуванням системи співпраці у фінансовій сфері. До переліку основних елементів партнерства, окрім цілей дотримання прав людини, принципів демо­кратії та верховенства закону, додано ще одну мету - забезпечення якісного державного управління. Згідно зі статтею 11 Котонійської Угоди про партнер­ство, "сторони провадитимуть активну комплексну та цілісну політику

8 Agreement and Council Decision 2000/483, OJL 317, 15.12.2000.

 

421.

зміцнення миру й запобігання конфліктам, спрямовану на їхнє розв'язання в межах і з допомогою засобів партнерства".

Усі спільні інституції для організації співпраці, створені в рамках попе­редніх Ломеських конвенцій, збережені та функціонують надалі, а саме:

■ Рада міністрів, що складається з членів Ради Європейського Союзу, членів Європейської Комісії та представників уряду кожної з країн АКТ, скликається один раз на рік з метою ініціювання політичного діалогу, затвердження основних напрямів політики й ухвалення рішень, не­обхідних для імплементації положень угоди;

■ Комітет постійних представників, до якого входять постійні представ­ники кожної з держав-членів ЄС, представник Комісії та голови місій від кожної з країн АКТ, надає допомогу Раді міністрів;

■ Спільна парламентська асамблея, що складається з рівної кількості членів Європейського Парламенту та представників держав АКТ, має право ухвалювати резолюції та подавати рекомендації Раді міністрів.

Нова система застосування програмного підходу до розподілу допомоги, наданої Спільнотою, сприяє підвищенню гнучкості партнерства й покладає на держави АКТ більшу відповідальність, зокрема, шляхом запровадження систе­ми циклічного програмування (rolling programming), в рамках якої передбаче­но ліквідацію поняття позапрограмної допомоги, тобто допомоги, що її планує Спільнота в односторонньому порядку. Нині держави АКТ мають більші повно­важення стосовно визначення цілей, стратегій і проектів, а також щодо управління програмами та їхнього вибору.

Процес планування орієнтований на досягнення результату. Фінансову допомогу у визначеному обсязі відтепер надають не автоматично. Розподіл суб­сидій здійснюється за результатами оцінювання потреб та ефективності роботи, відповідно до критеріїв, розроблених у процесі переговорів між країнами АКТ та Спільнотою. Ці критерії відбивають основні цілі партнерства, зокрема досягнен­ня прогресу в проведенні інституційної реформи, боротьбі з бідністю тощо.

Основним інструментом, що використовується для планового розподілу суб­сидій, є так звані стратегії підтримки країни (СПК). їх розробляють спільно Комісія та відповідна країна. СПК визначають загальні напрями використання допомоги й доповнюються рамковими програмами реалізації проектів, де вказу­ються конкретні проекти — операції та календарний план їхнього виконання.

У разі значних коливань експортних надходжень нова система циклічного та гнучкого планування, запроваджена замість інструментів "Stabex" та "Sysmin", передбачених попередніми конвенціями, надає мож­ливість забезпечення додаткової підтримки за рахунок коштів, що роз­поділяються в межах СПК та операційних програм. Додаткова підтримка в цій сфері необхідна, оскільки країни АКТ є особливо вразливими через свою висо­ку залежність від експорту продукції сільськогосподарського та гірничодобувного секторів економіки.

 

422.

24.3. Заморські країни та території

Нині чинні низка міжнародних домовленостей про асоціацію колишніх ко­лоній і заморських територій (ККЗТ) та ЄС, які охоплюють двадцять ККЗТ, залежних від Франції, Нідерландів, Великої Британії та Данії (Гренландія).' Хоча ці країни діють під опікою держав-членів, а їхні громадяни, починаючи з 1996 p., вважаються громадянами ЄС, ККЗТ не входять до складу Союзу, але пов'язані з ним угодами про асоціацію і в такий спосіб користуються допомогою з боку ЄФР та отримують вигоди від реалізації деяких інших заходів у сфері розвитку співпраці, як і країни АКТ. Солідарність Спільноти щодо них вияв­ляється переважно шляхом забезпечення практично вільного доступу на ринок Спільноти продукції, що походить із ККЗТ, завдяки впровадженню систем стабілізації експорту, аналогічних колишнім "Stabex" та "Sysmin", і реалізації співпраці у фінансовій та технічній сферах з використанням ресурсів ЄФР та Європейського інвестиційного банку.

До галузей, де вдаються до співпраці у фінансовій і технічній сферах,

належать сільське господарство та розвиток сільської місцевості, рибальство, розвиток промисловості, використання потенціалу в гірничодобувній та енер­гетичній галузях, транспорт і комунікації, розвиток торгівлі та послуг, регіональна кооперація, а також співпраця в культурній та соціальній сферах. Залежно від рівня розвитку та ситуації в ККЗТ, докладаються також зусилля з налагодження тісної співпраці між ними та країнами АКТ. Партнерські угоди на користь ККЗТ містять чимало моментів, які раніше були відбиті в четвертій Ломеській конвенції і передбачають встановлення тристороннього партнерства "Комісія/держави-члени/ККЗТ". Проміжне оцінювання домовленостей про партнерство має поліпшити ситуацію з правами людини й підвищити статус громадян ККЗТ у Європейському Союзі.

24.4. Допомога країнам, що не асоційовані з ЄС

Спільнота реалізує програму надання фінансової й технічної допомоги країнам, що розвиваються, з Південної Америки й Азії. Стосунки ЄС з цими країнами структуровані менш чітко, ніж відносини з державами АКТ, і ре­алізуються через угоди про співпрацю. Ці угоди обмеженіші за своїми масшта­бами і не передбачають забезпечення пільгового доступу на ринки ЄСп екс­портної продукції з країн Азії та Латинської Америки, за винятком тих мо­ментів, що відбиті в Генеральній системі преференцій (GSP), про яку йтиметь­ся далі. Допомога надається в межах спеціальних статей бюджету Спільноти і, отже, має затверджуватися щороку бюджетними органами.

Співпраця Спільноти з країнами Азії та Латинської Америки нині орієнтована на найбідніші верстви населення й економічну співпрацю з тими країнами та регіонами, що мають великий потенціал для розвитку [див. також підрозділи 25.6. та 25.8.]. Вона передбачає надання фінансової та технічної до-

9 Decision 91/482, OJ L263, 19.09.1991 та Decision 2001/161, OJ L 58, 28.02.2001.

 

423.

помоги і визначення нових пріоритетних сфер, серед яких - довкілля, людсь-кий вимір процесу розвитку та захист прав людини. Ьільша частина коштів спрямовується на задоволення потреб аграрного сектору (сільське господарст­во в цілому, зрошування, рибальство тощо) або на реалізацію проектів, пов'язаних із сільським господарством (дослідження в аграрному секторі та харчовій галузі, кредитування сільгоспвиробників тощо). Певну частку коштів резервують для проведення реабілітаційних і невідкладних відновлювальних робіт у разі природних або техногенних лих." Спеціальна фінансована Спільнотою програма підтримки передбачає надання допомоги людям, що зму­шені покинути свої домівки (біженцям, мігрантам тощо) в азійських та латино­американських країнах, що розвиваються.12 ЄС має угоду про співпрацю та до­помогу розвиткові з Південно-Африканською Республікою, яка має на меті, крім іншого, підтримати зусилля ПАР зміцнити соціальне й економічне підґрунтя перехідного процесу в країні.13

24.5. Генеральна система преференцій

Спільнота ініціювала запровадження Генеральної системи преференцій

(GSP), принципи якої визнали інші промислово розвинені країни на другій сесії Конференції ООН з торгівлі й розвитку (UNCTAD) в 1968 році. Хоча GSP тра­диційно функціонує в рамках статті 133 Договору про ЄСп (колишня стаття 113) і, отже, теоретично належить до сфери юрисдикції спільної торговельної політики, на практиці її використовують як інструмент впливу у сфері розвитку. Генеральною системою преференцій передбачається надання тарифних пільг приблизно 130 країнам, що розвиваються, або, в деяких випадках, забезпечення безмитного доступу на ринки Спільноти їхніх промислових товарів та окремих видів сільськогосподарського експорту. GSP, як тарифний інструмент, функціонує винятково на рівні тарифів, котрі, якщо не враховувати окремих сек­торних винятків, нині є далеко не головним бар'єром на шляху торгівлі. Оскільки GSP — це автономний інструмент, преференції, що надаються в її рамках, визна­чаються Спільнотою в односторонньому порядку (а не шляхом переговорів) і є комплементарними стосовно багатостороннього процесу лібералізації торгівлі під егідою COT [див. підрозділ 23.4.].

24.6. Співпраця на світовому рівні

Чимало країн, що розвиваються, надзвичайно залежні від експорту лише одного або двох товарів, і, відповідно, їхні доходи можуть істотно збільшуватися або зменшуватися залежно від коливань світових цін на ці това­ри. Як наслідок, міжнародні угоди, досягнуті в рамках Конференції ООН з

10 Regulation 443/92, OJ L 52, 27.02.1992.

11 Regulation 2258/96, OJ L 306, 28.11.1996.

12 Regulation 443/97, OJ L 68, 08.03.1997.

13 Regulation 1726/2000, OJ L 198, 04.08.2000 and Decision 2004/441, OJ L 127, 29.04.2004.

 

424.

торгівлі й розвитку (UNCTAD), передбачають підтримку або стабілізацію ви­робництва деяких видів товарів. Ці угоди загалом стосуються трьох аспектів: цін, кількісних показників і механізмів (квоти на виробництво, резервні запаси тощо). Країни-виробники розглядають подібні товарні угоди переважно як засіб гарантування своїх надходжень від експорту й забезпечення певного рівня доходу для виробників, тоді як імпортери сприймають їх як засіб забезпечення в майбутньому гарантованого постачання певної кількості того чи іншого продук­ту за заздалегідь установленою ціною. Для різних видів продукції укладаються різні угоди, деякі з них спрямовані на поліпшення збуту та підвищення конку-рентності, інші передбачають спроби втручання у вільну роботу ринкових ме­ханізмів на світовому рівні.

Товарний фонд ООН (United Nations Comon Fund for Commodities) надає підтримку для виконання угод за певними видами товарів, виробництво яких регулюють спеціальні відповідальні організації. Для цього фонд послуговується двома "вікнами": з одного забезпечується фінансування резервних та національних запасів, які координуються на міжнародному рівні, і якими керу­ють спеціальні відповідальні міжнародні організації з окремих видів товарів; з іншого — фінансуються всі інші заходи підтримки, окрім створення запасів (зокрема, наукові дослідження та інші дії, спрямовані на підвищення продук­тивності й поліпшення збуту). Спільнота є учасником цього фонду й діє на тих самих засадах, що і її держави-члени.

24.7. Боротьба з голодом та іншими лихами

Європейська Спільнота розглядає надання допомоги в забезпеченні харчо­вими продуктами передусім як структурний інструмент сприяння тривалому розвиткові. Рамковий Регламент про політику щодо допомоги в забезпеченні харчовими продуктами та її розподілу, зокрема стосовно реалізації спеціальних проектів на підтримку забезпечення харчовими продуктами, по­кликаний сприяти не лише підвищенню рівня забезпеченості цими продуктами тих, хто їх потребує, а й також загальному соціальному й економічному розвит­кові в регіонах, де відчувається їх дефіцит.14 Цей регламент передбачає такі за­ходи, як поліпшення забезпеченості харчовими продуктами (закупівля насіння, кредити сільгоспвиробникам, будівництво складських потужностей, надання допомоги в сферах збуту, транспортування, розподілу й переробки продукції, надання підтримки приватному сектору, навчання, дослідна діяльність та розви­ток, надання допомоги жінкам та асоціаціям виробників), та схеми раннього попередження для запобігання виникненню масових лих.

Окрім надання традиційної допомоги в забезпеченні харчовими продукта­ми, Спільнота щороку нагромаджує значні резерви сільськогосподарської про­дукції (зерна, цукру, рослинної олії) для надання термінової й невідкладної допомоги в забезпеченні такими продуктами жертв природних і техногенних катастроф. Вона також виділяє значні кошти на фінансування невідкладної

14. Regulation 1292/96, OJ L 166, 05.07.1996 та Regulation 1726/2001, OJ L 234. 01.09.2001.

 

425.

допомоги, з одного боку, країнам АКТ та ККЗТ (через Європейський фонд роз­витку), а з іншого — решті країн (через загальний бюджет Спільноти). Термінову допомогу надають для подолання труднощів, спричинених політичними подіями або природними лихами: смерчами, повенями, посухами й епідеміями. Кошти, виділені на надання такої допомоги, використовуються для закупівлі харчових продуктів, медикаментів, оплати медичних послуг, придбан­ня одягу, спорудження житла, закупівлі насіння та транспортних засобів. Кон­троль за використанням цих коштів здійснюють уряди, спеціалізовані міжнародні й недержавні організації, а також Комісія.

В іншому регламенті визначено цілі гуманітарної допомоги та процедури управління процесами її надання й усіма операціями в цьому контексті.15 Точніше кажучи, в цьому регламенті описані види ситуацій, коли Спільнота може надавати фінансову допомогу, зокрема стихійні та антропогенні катаст­рофи та їхні безпосередні наслідки, а також довготриваліші кризові ситуації, що призводять до загибелі людей, фізичних страждань, травм та істотної ма­теріальної шкоди. Завдяки своїй гуманітарній допомозі Спільнота намагається послабити напруженість і полегшити страждання й тим самим схилити ворожі сторони до проведення переговорів або принаймні обмежити масштаби катаст­рофи. Основні дії в рамках гуманітарної допомоги - це конкретні проекти або загальні плани, спрямовані на полегшення ситуації, надання допомоги в невідкладних та відновлюваних роботах, сприяння доставці допомоги інших учасників, запобігання подальшому розвиткові кризи й надання допомоги в ре­патріації та розселенні біженців, що повертаються додому. Крім того, можли­вими видами операцій є участь у підготовчих заходах, спрямованих на пом'якшення можливих негативних наслідків катастрофи та захист потенційних жертв конфлікту.

Згідно зі згаданим рамковим регламентом, загальний контроль операцій з мобілізації та надання допомоги здійснює Комісія. Проте сфера юрисдикції Комісії завершується, щойно допомога надходить до країни-отримувача. До того ж, доки допомога не буде доставлена до місця, передбаченого в угоді, укладеній з країнами, що її отримують, відповідальність за неї несе організація, яка виграла тендер на її надання. І нарешті, щоб гарантувати належне виконання гу­манітарних операцій, регламент передбачає моніторинг за процесом надання до­помоги, що його здійснюють призначені Комісією фахівці. Якщо внаслідок роз­витку ситуації на ринку зерна або м'яса в певній країні (наприклад, надзвичайно щедрий урожай) постачання харчів виявиться непотрібним або загрожуватиме місцевій економіці, його можна замінити фінансовою допомогою.16 Надаючи фінансову підтримку, Спільнота заохочує країни, що розвиваються, зміцнювати свою безпеку в забезпеченні харчовими продуктами. Зокрема, Спільнота зосе­реджує свою увагу на розробленні стратегій забезпечення харчовими продук­тами, одним із головних пріоритетів яких має стати підвищення безпеки в цій сфері. Потрібно докласти якнайбільше зусиль, аби вся допомога Спільноти та двостороння допомога надавалися з урахуванням цього пріоритету, визначеного

15 Regulation 1257/96, OJ L 163, 02.07.1996.

16 Regulation 1292/96, OJ L 166. 05.07.1996.

 

426.

на тривалу перспективу, і аби процес надання цієї допомоги був максимально узгодженим. Європейська Спільнота бере активну участь у Конвенції з питань допомоги в забезпеченні харчовими продуктами.1'

Підпорядковане Комісії Управління Європейської Спільноти з питань надання гуманітарної допомоги (УЄСГД) покликане забезпечити розширення присутності Спільноти в цій сфері шляхом об'єднання всіх видів невідкладних гуманітарних заходів Спільноти та координування діяльності держав-членів, інших донорів, НДО та спеціалізованих міжнародних організацій. УЄСГД несе повну відповідальність за адміністрування гуманітарної та термінової допомоги харчовими продуктами, а також забезпечення підготування до дій у надзвичай­них ситуаціях. На сьогодні обсяги гуманітарної допомоги ЄС перевищують 1 млрд. євро на рік, а сфера її надання розширена й охоплює криваві етнічні кон­флікти в Африці, наслідки розпаду Радянського Союзу та братовбивчих війн у колишній Югославії. Фактично робота УЄСГД на понад 95% пов'язана з ліквідацією наслідків лих, спричинених діями людей.

24.8. Висновки

Європейський Союз та його держави-члени на сьогодні є найбільшими в світі постачальниками допомоги з розвитку. Хоча спершу така допомога обмежувалася лише асоційованими країнами й територіями, нині спільна політика допомоги з роз­витку охоплює практично всі малорозвинені країни світу. До того ж внесок ЄС у розвиток країн Африки, Азії та Латинської Америки не обмежується субсидіями, що надають з бюджету Спільноти, та позиками Європейського інвестиційного банку. Важливою складовою допомоги з розвитку є торговельні поступки у відносинах з країнами АКТ та ККЗТ (через безмитний імпорт їхньої продукції), та з країнами Азії й Латинської Америки (в рамках Генеральної системи преференцій) [див. підрозділ 24.5.]. Крім того, політика Спільноти щодо допомоги з розвитку спрямована на підтримку демократичних режимів, дотримання прав людини, поліпшення станови­ща жінок і захист довкілля в країнах-реципієнтах [див. підрозділ 24.1.], хоча в цьому напрямі досі не вдалося досягти особливих успіхів.

Хоча цілком очевидно, що в цьому напрямі ще треба зробити чимало, врахо­вуючи економічну кризу в розвиткових країнах та криваві конфлікти й політичну нестабільність у багатьох із них, угоди про асоціацію між ЄС та АКТ і ККЗТ, а також угоди про співпрацю з країнами Азії та Латинської Америки стали помітним внеском у підтримку солідарності між Північчю та Півднем планети. Однак допомога Спільноти не мусить просто виправляти вади у внутрішній політиці та торгівлі, вона є значно ефективнішою за умови її використання як важеля для реалізації економічних і політичних реформ. Отже, слід застосовувати підхід, який спонукав би країни, що розвиваються, до проведення внутрішніх ре­форм з урахуванням чотирьох головних напрямів, визначених у Договорі про Європейський Союз, серед яких - зміцнення та розвиток демократії, сталий еко­номічний і соціальний розвиток, інтеграція до світової економіки та боротьба з бідністю. Враховуючи той факт, що негативні наслідки кліматичних змін мають

17 Convention and Decision 96/88. OJ L 21, 27.01.1996 та COM (1999) 308, 22 June 1999.

 

427.

особливо вагоме значення для найменш розвинених країн, екологічний чинник має стати неодмінним складником політики Європейського Союзу щодо допомоги з розвитку. її головна мета полягає в розвитку максимально можливого взаємопосилення заходів, спрямованих на подолання бідності, та заходів із за­побігання кліматичним змінам.

Управління Європейської Спільноти з питань надання гуманітарної до­помоги (УЄСГД), поліпшуючи систему мобілізації допомоги Спільноти, по­кликане не лише забезпечити ефективну допомогу країнам, що її потребують, а й підвищити обізнаність громадян ЄС про рівень дієвості європейських гу­манітарних заходів [див. підрозділ 24.7.]. Воно має представити громадськості вагомі свідчення ролі Спільноти як активного учасника в наданні гуманітарної допомоги. Підвищення обізнаності особливо потрібне й через те, що надання допомоги здійснюється за рахунок європейських платників податків (див. підрозділ 3.4.]. Громадяни ЄС мають знати, що через бюджет Спільноти вони зробили свій невеликий внесок у полегшення жорстоких страждань людей, котрі живуть у розвиткових-країнах, про які щодня сповіщають засоби масової інформації. Саме тому особливо прикрими є випадки шахрайства в управлінні коштами УЄСГД, які були виявлені 1998 р. і які кинули тінь не лише на УЄСГД, а й на Комісію в цілому.

У майбутньому ЄС має гарантувати, що співпраця з розвитку, спільна торго­вельна та спільна зовнішня й безпекова політики [див. підрозділ 8.2.] розвивати­муться узгоджено й скоординовано, забезпечуючи тісні зв'язки з країнами-партнерами. Поліпшення координації допомоги з розвитку необхідне як на рівні ЄС, так і на світовому рівні. Внутрішня координація між Комісією та державами-членами сприятиме активізації спільних зусиль ЄС і підвищенню їхньої дієвості. Стратегії посилення безпеки в сфері забезпечення харчовими продуктами в най-уразливіших країнах треба реалізовувати паралельно зі стратегіями боротьби з бідністю, а їхні цілі та засоби мають бути повною мірою інтегровані в рамки загаль­ної політики Спільноти з надання допомоги з розвитку. На глобальній арені ЄС та його держави-члени мають відігравати активнішу роль у роботі координаційних механізмів, створених зусиллями Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку й Організації Об'єднаних Націй, і розвивати власну координацію для посилення ефективності цих механізмів та підвищення дієвості й наочності європейської допомоги з розвитку.

Список літератури

■ ARTS Karin. "ACP-EU relations in a new era: the Cotonou Agreement", Common Market Law Review, v. 40, n. 1, February 2003, p. 95-116.

■ BARTELS Lorand. "The WTO enabling clause and positive conditionality in the European Community's GSP program", Journal of International Economic Law, v. 6, n. 2, June 2003, p. 507-532.

■ BRINKENHOFF Derick, GOLDSMITH Arthur. "How citizens participate in macroeconomic policy: international experience and implications for poverty reduction", World Development, v. 31, n. 4, 2003, p. 685-701.

 

428.

■ DAUDIN Guillaume (et al.)- "Pays en developpement", Problemes economiques, n. 2829, 29 octobre 2003, p. 1-32.

■ DEARDEN Stephen. "The future role of the European Union in Europe's development assistance", Cambridge Review of International Affairs, v. 16, n. 1, April 2003, p. 105-117.

■ EUROPEAN COMMISSION. Africa and the European Union. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Towards the full integration of co-operation with ACP-countries in the EU budget. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ GILLESPIE Richard, YOUNGS Richard (eds.). The European Union and Democracy Promotion: the Case of North Africa, London: Frank Cass, 2002.

■ GOTOVITCH Jose, MORELLI Anne (sous la dir. de). Solidarites internationales: Histoire et perspectives. Bruxelles: Labor, 2003.

■ HALBA Benedicte. Benevolat et volontariat en France et dans le monde. Paris: Documentation francaise, 2003.

■ HOEKMAN Bernard, MAVROIDIS Petros. "Economic development, competition policy and the WTO", Journal of World Trade, v. 37, n. 1, February 2003, p. 1-27.

" HOLDEN Patrick. "The European Community's MEDA Aid Programme: a Strategic Instrument of Civilian Power?", European Foreign Affairs Review, v. 8, n. 3, Autumn 2003, p. 347-363.

" HOLZGREFE J.L., KEOHANE Robert Owen (eds.). Humanitarian intervention: ethical, legal and political dilemmas. Cambridge: Cambridge University Press, 2003.

■ KRAUSE Alexandra. "The European Union's Africa policy: the Commission as policy entrepreneur in the CFSP", European Foreign Affairs Review, v. 8, n. 2, Summer 2003, p. 221-237.

" ORBIE Jan. "EU development policy integration and the Monterrey Process: a leading and benevolent identity", European Foreign Affairs Review, v. 8, n. 3, Autumn 2003', p. 395-415.

■ ORFORD Anne. Reading humanitarian intervention: human rights and the use of force in international law. Cambridge: Cambridge University Press, 2003.

■ ROUDART Laurence (employment al.). "Le developpement durable", Mondes en developpement, v. 31, n. 121, 2003, p. 1-70.

■ SCIFF Maurice, WINTERS Alan. Regional integration and development. Washington, DC: World Bank; Oxford University Press, 2003.

■ THIRLWALL A.P. Trade, the balance of payments and exchange rate policy in developing countries. Cheltenham: Edward Elgar, 2003.

■ VINCENT Philippe. "L'entree en vigueur de la convention de Cotonou", Cahiers de droit europeen, v. 39, n. 1-2, 2003, p. 157-176.

* Публікації управління офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP* ) зазвичай доступні всіма офіційними мовами ЄС.

 

429.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Чи мають держави ЄС спільні інтереси щодо надання допомоги з розвитку малорозвиненим країнам світу?

2. Якими є основні напрями спільної політики допомоги з розвитку?

3. Опишіть механізми підтримки розвитку, що застосовуються асоціацією між ЄСп та АКТ.

4. Чи допомагає ЄС якимсь іншим країнам, окрім АКТ?

5. Чи є можливість тісніше пов'язати спільну політику допомоги з розвитку зі спільною торговельною та спільною зовнішньою й безпековою політиками?

 

 

430.

Розділ 25

ЗОВНІШНІ ВІДНОСИНИ

Зовнішні відносини Європейської Спільноти, що розвивалися від пер-их років його існування, не слід плутати із зовнішньою політикою Європейського Союзу, що впроваджена Маастрихтським договором, однак досі належно не визначена. Як ми пояснюємо в розділі 8, спільна зовнішня та без-пекова політика (СЗБП) залежить від особливих процедур ухвалення рішень [див. підрозділ 8.2.1.], тоді як зовнішні відносини ЄСп провадяться на основі звичайного процесу ухвалення рішень [див. підрозділ 4.2.]. Утім зовнішні відносини Спільноти в своєму сучасному вигляді тісно пов'язані зі спільною торговельною політикою та політикою Спільноти щодо допомоги з розвитку і є прообразом реальної спільної зовнішньої політики та орієнтиром, що дозволяє оцінити масштаби, яких вона, зрештою, має досягти.

Далі ми проаналізуємо зв'язки, що їх Європейська Спільнота — як певне ціле — налагодила й підтримує з багатьма країнами в усьому світі. Хоча ці зв'язки мають економічне або торговельне походження, вже не раз трапля­лося так, що вони виходили за встановлені для них межі та проявлялися на суто політичній арені. Це передусім стосується відносин з іншими європейськими країнами. В майбутньому цікаво було б дізнатися, скільки рішень у сфері за­кордонних справ буде ухвалено в межах процедур спільної зовнішньої та безпе-кової політики, а скільки — в рамках звичайних процедур Спільноти. Інакше кажучи, цікаво дізнатися, де закінчується сфера зовнішніх відносин Європейської Спільноти й починається сфера зовнішньої політики Європейського Союзу.

25.1. Європейська асоціація вільної торгівлі та Європейська економічна зона

Як відзначалося в розділі 1, Європейську асоціацію вільної торгівлі

(ЄАВТ) створено в 1959 р. з ініціативи Великої Британії, лідери якої вважали, що Спільнота надто поспішає й надто далеко заходить на шляху європейської інтеграції [див. підрозділи 1.1.2. та 1.3.]. Коли 1973 року Велика Британія й Данія переорієнтувалася з ЄАВТ на ЄЕСп, масштаби їхніх комерційних стосунків з іншими країнами ЄАВТ змусили поставити на порядок денний питання про усу­нення митних бар'єрів у торгівлі між цими двома групами країн. Як наслідок, у 1972 та 1973 р. було підписано угоди про вільну торгівлю між Спільнотою та ЄАВТ. Ці угоди усунули митні тарифи й інші обмеження для торгівлі промисло­вими видами продукції. Крім того, Спільнота погодилася піти на певні поступки в реалізації спільної сільськогосподарської політики, які доповнювалися взаємними поступками країн ЄАВТ в аграрному секторі. Механізм вільної торгівлі ЄЕСп-ЄАВТ функціонував цілком задовільно і фактично забезпечив ста-

 

431.

лий розвиток торгівлі між двома згаданими групами країн. На цю торгівлю на­прикінці 1980-х років припадало 25% загального обсягу торгівлі Спільноти та від 40% до 65% — загального обсягу торгівлі країн ЄАВТ.

У 1989 р. Жак Делор, тодішній Голова Європейської Комісії, запропонував, а Європейська Рада дала згоду на подальше поглиблення стосунків між двома європейськими торговельними блоками. У жовтні 1991 р. було завершено пере­говори між Спільнотою та ЄАВТ, як єдиним утворенням, про базові правові та інституційні аспекти такого глобального об'єднання. У 1992 р. уряди дванадцяти країн ЄС і шести країн ЄАВТ підписали Договір про європейську економічну зону (ЄЕЗ). Проте через негативні результати референдуму від 6 грудня 1992 р. стосовно ЄЕЗ у Швейцарії та вступ до ЄС з 1 січня 1995 р. Австрії, Швеції та Фінляндії, Договір про ЄЕЗ, зрештою, встановлює асоціацію з ЄС лише трьох країн — Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.1 Нові члени ЄС стають учасниками Договору про ЄЕЗ.

Інституційна система ЄЕЗ складається з: (1) Ради ЄЕЗ, до складу якої вхо­дять представники Ради ЄС та Комісії, а також по одному представнику від уря­ду кожної країни ЄАВТ, що підписала договір. Рада ЄЕЗ забезпечує політичні стимули для імплементації договору та визначає загальні настанови; (2) Спільного комітету ЄЕЗ, у складі представників сторін, що підписали угоду, до функцій якого належить реалізація договору; (3) Спільного парламентського комітету ЄЕЗ; і (4) Консультативного комітету ЄЕЗ, який забезпечує форум для представників соціальних партнерів. Країни ЄЕЗ-ЄАВТ мають певний вплив на формування рішень, що їх ухвалює Європейська Комісія.

Метою Договору про ЄЕЗ є створення динамічного й однорідного інте

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти