ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

План:

1. Основні принципи діагностики інфекційних хвороб. симптоматика інфекційних хвороб.

2. Збирання епідеміологічного анамнезу.

3. Об`єктивне обстеження пацієнта.Типи температурної кривої. Зміни з боку шкіри і видимих слизових оболонок. Види висипу. Зміни з боку лімфатичних вузлів, суглобів, органів дихання, серцево-судинної системи. Огляд язика, мигдаликів, слизової оболонки ротової порожнини. Зміни органів черевної порожнини (метеоризм, збільшення печінки, селезінки, болючість і спазм товстої кишки).

4. Основні лабораторні та інструментальні методи дослідження (бакте-ріологічні, бактеріоскопічні, серологічні, вірусологічні, ультразвукове об-стеження, ендоскопічне, ректороманоскопія). Шкірні алергічні проби.

5. Умови взяття інфікованого матеріалу від хворих для досліджень (кров, кал, сеча, жовч, спинномозкова рідина, мазки і змиви з носоглотки).

 

Діагноз інфекційного захворювання ставиться з урахуванням епіданамнезу, клінічних симптомів та результатів лабораторного дослідження.

Епіданамнез – хворого детально розпитують де, як, коли, при яких обставинах могло відбутись зараження; через які фактори передачі відбулось зараження; виявляють контактних осіб, професію хворого, перенесені раніше інфекційні хвороби, щеплення, чи були виїзди в небезпечні по інфекціям зони, умови життя.

Клінічні зміни –

переважна більшість інфекційних хвороб характеризується гарячкою, висипом на шкірі, токсичними змінами з боку органів та систем.

Типи температурних кривих.

1) ПОСТІЙНА – висока гарячка при якій різниця між ранішньою та вечірньою Т не перевищує 1°С.

2) ПОСЛАБЛЮЮЧА – різниця між ранковою та вечірньою Т складає 2-2,5°С.

3) ПЕРЕМІЖНА – добові коливання температури не більше 1-2°С, але між ними 2-3 доби нормальної температури.

4) ВИСНАЖЛИВА – добові коливання в межах 3-4°С.

5) ХВИЛЕПОДІБНА – спостерігається хвилеподібне підвищення та зниження Т протягом кількох днів, або тижнів.

6) ПОВОРОТНА – періоди високої Т протягом 5-7 днів змінюються кількома днями нормальної температури, надалі Т знов підвищується.

При деяких інфекціях температурна крива має характерний вигляд по якому можна ставити діагноз.

При огляді шкіри можна виявити різноманітний висип.

1) РОЗЕОЛА

2) ПЕТЕХІЯ

3) КРОПИВ`ЯНКА

4) ЕРІТЕМА

5) ПАПУЛА

6) ПУСТУЛА

7) ВЕЗИКУЛА

8) ПЕРВИННИЙ АФЕКТ.

З боку лімфузлів – збільшення, болючість, почервонін-ня, нагноювання.

З боку опорно-рухового апарату – обмеження рухливості суглобів, болі у кістках та м`язах, атонія м`язів, болі в суглобах та збільшення у розмірі, бурсити, фіброзити, тендовагініти.

З боку органів дихання – нежить, задишка, поява харкотиння, кашель, жорстке дихання, хрипи у легенях, набряк легень.

З боку серцево-судинної системи – зміни частоти пульсу, гіпер- або гіпотонія, болі в серці, шум в серці, симптоми міокардиту.

З боку шлунково-кишкового тракту – збільшення язика, наліт, сухість на ньому, зменшення апетиту, відраза до їжі, утруднення ковтання, закрепи, проноси, метеоризм, біль у животі різної локалізації, порушення функції печінки та підшлункової залози.

Відбуваються зміни також з боку сечовидільної та нервової систем, порушується картина крові.

Заключний діагноз інфекційного захворювання встановлюється за допомогою лабораторних методів, які поділяються на 2 групи:

1) прямі - прямого виявлення збудника в організмі хворого;

2) непрямі – виявляємо кінцевий результат дії збудника на організм.

До прямих методів лабораторної діагностики відносяться:

1) Бактеріоскопічний – виявлення збудника у досліджува-ному матеріалі за допомогою мікроскопа.

2) Бактеріологічний – посів досліджуваного матеріалу на живильні середовища та виділення чистої культури збудника.

3) Біологічний – введення досліджуваного матеріалу лабораторним тваринам.

До непрямих методів діагностики відносяться:

1) Серологічні реакції – засновані на взаємодії антитіл, що виробляються в організмі людини з певним діагностикумом. До них відносяться реакція аглюти-нації, преципітації, РПГА, РНГА, лізису, РЗК.

2) Шкірно-алергічні діагностичні проби.

Досліджуваним матеріалом може бути кров, сеча, випорожнення, харкотиння, жовч, залишки їжі, вода, ліквор, промивні води шлунку, виділення з носу.

Загальні правила забору матеріалу.

1) Забір проводиться біля ліжка хворого.

2) Забір проводиться до початку специфічного лікування.

3) Медсестра повинна чітко знати методику забору матеріалу.

4) При взятті матеріалу необхідео дотримуватись правил асептики та антисептики.

5) При взятті матеріалу виписується направлення, в якому вказується прізвище хворого, відділення, бокс, мета дослідження, дата та час забору матеріалу, підпис.

6) Доставити матеріал в лабораторію не пізніше ніж за 2 години від моменту забору.

Питання для самоконтролю :

1. З урахуванням яких даних ставиться діагноз інфекційної хвороби ?

2. Які принципи збирання епіданамнезу, його значення у профілактиці інфекційних хвороб?

3. Перелікуйте типи температурних кривих, дайте ім характеристику.

4. Перелікуйте і дайте характеристику елементам висипу на шкірі.

5. Які зміни з боку органів і систем виникають при інфекційних хворобах?

6. Перелікуйте прямі і непрямі методи лабораторної діагностики.

7. Які загальні правила забору матеріалу на посів ?

 

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРИХ

План :

1. Лікування комплексне та індивідуальне.

2. Засоби для етіотропного лікування (антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани, бактеріофаги, антипаразитарні, сироватки, імуноглобуліни, вакцини). Можливі побічні реакції: алергічні, ендотоксичні, дисбактеріоз. Анафілактичний шок, його симптоми та лікування.

3. Засоби для патогенетичного та симптоматичного лікування (препарати для боротьби з інтоксикацією та зневодненням організму, серцевосудинні, гіпосенсибілізуючі, жарознижуючі, вітамінні та інші).

На сьогоднішній день основним та найефективнішим методом є комплексне лікування інфекційних хворих, яке включає в себе етіотропну, імуно-, патогенетичну та симптоматичну терапію. На перше місце в цьому переліку виходить етіотропне лікування. Це лікування передбачає вплив на збудника і його токсини : знищення, нейтралізацію і видалення з організму збудника та продуктів його життєдіяльності. Етіотропне лікування побудоване на принципи застосування антибіотиків, фторхінолонів, сульфаніламідних препаратів, похідних нітрофурану, оксихіноліну, налідіксової кислоти, протипротозойних, протигельмінтних , противірусних засобів. Також специфічним є вплив на імунологічний статус організму за допомогою імунотерапії. Нижче ми детально розглянемо ці види лікування.

Етіотропна терапія

Антибіотики -це хіміотерапевтичні засоби, що утворюються м/о або отримані з інших природних джерел, а також їх похідні та синтетичні продукти . що мають здатність вбивати і вибірково пригнічувати в організмі хворого збудників ( бактерій, грибів, вірусів тощо ).

Основні принципи а/б терапії.1 Виділення, ідентифікація збудника та визначення його чутливості до а/б.2 Вибір більш активного і найменш токсичного препарату.3 Своєчасна і певна тривалість введення а/б для досягнення і закріплення терапевтичного ефекту.4 Визначення дози, методу і кратності введення препарату ( додержання певних інтервалів ). 5 Комбінування а/б між собою і з іншими лікарськими засобами для потенціювання антибактеріального ефекту.6 Врахування можливості побічної дії а/б під час лікування.

Розглянемо основні види а/б з прикладами препаратів.

Пеніциліни.Діють на стрепто-, стафіло-, менінго-, пневмо-, гонококів, збудників газової гангрени і правця, дифтерійну паличку, паличку сибірки, бліду спірохету.В механізмі дії цих препаратів лежить здатність пригнічувати синтез клітинної стінки м/о, які розмножуються. В результаті мікроби гинуть - проявляється бактерицидна дія.Пеніциліни руйнуються кислотою шлункового вмісту, тому застосовуються лише парентерально.Представники:

1 генерація - бензилпеніцилін ( 100000 ОД через 4 години в/м, в/в вводити повільно протягом 3-5 хв, ендолюмбально, інгаляційно, в порожнини, краплі в ніс, в очі), біцилін ( 2400000 ОД в/м, 300000 - 600000 ОД 1раз на 3 дні,1200000 - 2400000 ОД 1 раз на 2 тижні); 2 генерація - оксацилін (0,5 г в/м, в/в; таб. 0,25 і 0,5; капсули по 0,25 г всередину кожні 4-6 год);

3 генерація - ампіцилін ( таб., капс. по 0,25 г всередину по 0,5 г кожні 6 год; флак. по 0,5 в/м 4 рази на день )

4 генерація - мезоцилін, азлоцилін.

Ускладнення: алергічні реакції, подразнююча дія, кандидамікоз, дисбактеріоз.Профілактика: проба на чутливість, протигрибкові, вітамінні преперати.

Цефалоспорини.Мають широкий спектр протимікробної дії, високоактивні щодо пеніциліназоутворюючих стафілококів, активні щодо Г+ і Г- коків і більшості Г- паличковидних м/о,стійкі до пеніцилінази, але ( за винятком цефатоксиму ) руйнуються цефалоспориназою. Проявляють бактрицидну дію, яка пов`язана з пошкодженням клітинної мембрани бактерій, які знаходяться у фазі розмноження. Представники: - цефалексин ( капсули по 0,25 г ), цефалоридин ( флакони 0,25; 0,5 ; 1 г в/м, в/в ), цефаклор, цефатоксим. Застосовуються в якості резервних пригнійних інфекціях, захворюваннях сечовивідних, дихальних шляхів, захворюваннях оболонок мозку. Ускладнення: алергічні реакції, місцева подразнююча дія, ураження нирок, можуть викликати енцефалопатію ( як профілактика діазепам, фенобарбітал ).

Інгібітори беталактамаз ( клавуланова к-та, сульбактам, тазобактам ) застосовються в комплексі з "старими" пеніцилінами (ампіцилін ) - це підвищило ефективність напівсинтетичних пеніцилінів до рівня цефалоспоринів покоління, розширило спектр їхньої дії.

Макроліди активні переважно щодо Г+ м/о і Г- коків. До них чутливі бруцели, рикетсії, хламідії, мікоплазми, деякі найпростіші..Мають бактеріостатичну дію, швидко і повно розподіляються по тканинах, здатні накопичуватись в них і тривалий час зберігати ефективні концентрації, мають здатність проникати всередину фагоцитуючих клітин.

Представник - еритроміцин ( по 0,25 -0,5 г через кожні 4-6 годин за 1-1,5 год до їжі). Ускладнення: диспепсичніявища, порушення функції печінки з виникненням холестатичної жовтяниці, резистентність м/о.

Тетрацикліни - це а/б широкого спектру дії, активі щодо більшості Г+ і Г- бактерій, рикетсій, легіонел, мікоплазм, хламідій. не впливають на більшість штамів протея та синьогнійної палички, на гриби. Механізм дії бактеріостатичний і полягає у гальмуванні білкового синтезу мікробних клітин.Представник - тетрациклін ( таб. по 0,05; 0,025; 0,1 г всередину по 1 таб. 4 рази на день, мазь для очей по 10г ). Ускладнення: алергічні реакції, диспепсія, ураження печінки , фотосенсибілізація, кандидамікоз. Дітям до 7 років не можна.

Левоміцетин - синтетичний аналог прородного а/б хлорамфеніколу.Діє бактеріостатично, проникає в клітину, активний щодо Г+ і Г- коків, кишкової групи бактерій ( кишкова паличка ,збудники черевного тифу, дизентерії ), а також рикетсій, бруцел. В таблетках по 0,1; 0,25; 0,5 г, капсули по 0,25г, розчин у флаконах по 10 мл ( очні краплі ): по 2 краплі; суппозиторії. Ускладнення : пригнічення кровотворення ( призначають короткий час ) , алергія, подразнення слизових оболонок, не призначають дітям до 3 років.

Аміноглікозиди мають бактерицидний механізм дії: впливаючи на рибосоми м/о, вони сприяють утворенню аномальних білків, що незворотно інгібує життєдіяльність мікробних клітин. Активні щодо Г+ і Г- м/о, деяких найпростіших. Застосовують при лікуванні туберкульозу, туляремії, чуми , захворювань легенів, при гнійно _ септичних процесах, інфекції сечовивідних шляхів, менінгіті. Представники: стрептоміцин ( флакони 0,25; 0,5; 1 г в/м 1-2 рази на день ), гентаміцин ( ампули 4% розчин по 1 мл ( 40 мг ) і 2 мл ( 80 мг ) в/м; мазь по 10 г ). Ускладнення : алергія, ототоксична дія, ураження VIII пари черепно - мозкових нервів, нефротоксична дія.

Рифампіцини - це група а/б широкого спектра дії ( рифампіцин, рифампіцин SV ). Високоактивні щодо Г+ м/о ( Особливо стрепто- і стафілококів ) і мікобактерій туберкульозу. За ступенем активності щодо стафілококів мають перевагу над цефалоспоринами, аміноглікозидами, тетрациклінами. До рифампіцинів чутливі також збудники дифтерії, рикетсії, хламідії. Використовують у лікуванні хворих на туберкульоз, стафіло- і стретококові хвороби, сибірку, рикетсіози, легіонельоз, бруцельоз, хламідіози.

Поліміксини - група а/б , які вибірково впливають на Г- бактерії, зокрема кишкову і синьогнійну палички, клебсієли, єрсинії, шигели, бруцели, меншою мірою на сальмонели. В таб по500000 ОД, по 1 таб 4-6 разів на день доїжі, мазь по10, 30 г.Місцево: для лікування гнійних процесів. Ускладнення: диспепсія, іноді суперінфекція.

Групу лінкозамідів утворюють: лінкоміцин, активний щодо Г+ коків, мікоплазм, збудників сибірки, дифтерії; кліндаміцин ( похідне лінкоміцину ) з тим самим спектром дії; ристоміцин, ванкоміцин .

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти