Міжнародні системи військової безпеки

Державі належить прерогатива у визначенні національних інтересів та загроз, що негативно впливають на стан країни. Держава також визначає головні напрями міжнародної політики, приймає рішення щодо участі в міжнародних системах безпеки .

Будь-яка система міжнародної військової безпеки створюється з розрахунку на зміцнення, передусім, зовнішньої безпеки її членів. Така її специфіка. Водночас, це не проста сума можливостей держав забезпечити свою безпеку, а новий якісний стан, що грунтується на системі зобов’язань, гарантій і можливостей. Ефективність міжнародної системи безпеки залежить від багатьох факторів, а саме:

• від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних реалій на регіональному й субрегіональному рівнях;
• від внутрішнього стану справ у державі та її реальних можливостей змінити цей стан на краще;
• від характеру сучасних загроз, що найсуттєвіше впливають на стабільність держав на регіональному й субрегіональному рівнях;
• від ефективності вже існуючих систем безпеки та їх спроможності змінюватися з урахуванням нових завдань;
• від реальних можливостей створення нових систем безпеки і характеру їх взаємодії з уже існуючими.

Функція міжнародної системи безпеки полягає в утворенні безпеки, і система має оцінюватися, виходячи з того, як вона це робить. Це також означає, що система, що створювалась за часів усталеного розвитку, має ефективно працювати у кризовий період. Тому й давати їй оцінку слід з точки зору її ефективності у кризових умовах, а не з точки зору стабільного періоду розвитку.

Для того щоб з’ясувати дієвість та потенційні можливості будь-якої системи безпеки, необхідно з’ясувати такі питання:

• Що система пропонує робити?
• Яким чином?
• Коли впроваджувати?
• Які засоби залучатимуться для досягнення мети?

Система військової безпеки є механізмом, що стоїть на сторожі суверенності її членів, та має функціонувати згідно з певними нормами. Оскільки система не орієнтована на стримування будь-якого визначеного супротивника, вона не діє безперервно у мирний час, а може бути задіяною тільки у певному випадку, коли з’являється реальний суб’єкт, що кидає виклик існуючому міжнародному «status quo».

Дуже важливим для оцінки системи військової безпеки є визначення, яким чином починає діяти ця система, чи її головні елементи починають діяти автоматично, без впливу суб’єктивного фактора (на рівні аварійної системи захисту ядерної силової установки), чи то певні особи (інституції) здійснюють обдуманий вибір, яким чином задіяти систему безпеки, та як багато варіантів такого вибору. При цьому слід врахувати й те, що взаємодії в складних системах, які базуються на автоматичних перемикачах, не можуть бути повністю передбачувані. Але вони будуть більш передбачувані, ніж системи, що залежать від комбінації навмисних виборів. В останньому випадку можливість непередбачуваної взаємодії компонентів системи потенційно подвоюється, оскільки механічні невизначеності доповнюються невизначеністю рішень, що приймаються.

Проблема визначеності у подальшому ускладнюється стратегічною якістю рішень, що приймаються, у рамках системи безпеки.

Сучасні реалістичні теорії рівноваги силових систем грунтуються як на емпіричних, так і нормативних засадах, однак вони віддають перевагу останнім («Держави прагнуть опанувати силою, бо так треба робити»). Найбільш консервативні версії реалізму передбачають, що завжди у розпорядженні є (чи можна знайти) доступ хоча б до маленького реального вибору. Визначальний аспект реалізму надає особливого значення автоматичним якостям системи балансу сил у міжнародній системі, більш ніж це роблять ідеалісти, які фокусують увагу на співробітництві та взаємодії, а також на моральних альтернативах.

Крайні реалісти уявляють собі правила і норми рівноваги сил майже як кібернетичний процес постійного регулювання та підтримки рівноваги. Якщо одна держава або коаліція держав починає домінувати у системі, інші докладуть максимальних зусиль і, як термостати, підуть на зближення та виправлять становище.

Система колективної військової безпеки у багатьох випадках залежить від вольового акту та чинних нормативних правил. Задум колективної безпеки базується на нормі, що держави змушені підкоряти свої тимчасові інтереси загальним або віддаленим у часі інтересам.

Таким чином, намагання дати оцінку системі військової безпеки завжди буде висувати на перший план питання: чи відповідає форма системи безпеки її функціям, чи робота системи відповідатиме наміченим нормам і правилам? Якщо ні, то чи не буде цей задум завеликим чи антикварним? Чи взагалі він може бути реалізованим?

Перевірка системи військової безпеки з точки зору її функціонування може бути здійснена, коли виникають певні виклики безпеці. Але віртуальні сценарії міжнародних конфліктів не дають змоги оцінити ефективність дії створеного механізму безпеки. Тому будь-яка система безпеки створюється за стабільних умов розвитку, а її дієздатність перевіряється вже в умовах реальної кризи.

Оскільки система військової безпеки починає діяти лише тоді, коли нормативні умови міжнародного середовища порушуються (постійно діючою вона може бути тільки у випадку постійної наявності чіткого протистояння між протидіючими силами чи угрупованнями), її головний задум безпосередньо залежить від уяви про гіпотетичне майбутнє. Тобто прогнозування майбутніх подій, створення моделей кризових ситуацій – це одна з найважливіших умов побудови системи безпеки.

На пострадянському просторі має ще місце побудова прогнозів щодо розвитку світових подій, виходячи з особистої позиції та уподобань авторів. Але на Заході найбільш поширеним є спосіб, який у проектуванні майбутнього спирається на дослідження існуючих тенденцій та їх екстраполяцію у просторі й часі. У цьому випадку прогноз виглядає як траєкторія через існуючі тенденції у майбутнє.

Тому однією з головних проблем для політики є прогнозування загроз та створення засобів та способів протидії цим загрозам. При надзвичайно низькій упевненості в істинності наших прогнозів щодо можливих загроз – гнучкість та можливість пристосування до непередбачуваних випадковостей стає визначальною характеристикою системи. Гнучкість стосовно різних непередбачуваних ситуацій виключає необхідність оптимізації заздалегідь підготовлених рішень та дій відповідно до будь-якого непередбачуваного рішення [20]. Гнучкість та сила постійно конкуруючі між собою категорії.

Гнучкість передбачає максимальне розширення можливості вільного вибору, що вимірюється обернено пропорційно до загальної чисельності незалежних «дієвих осіб та виконавців», які спільно виробляють рішення до дій.Сила ж вимірюється прямо пропорційно кількості сторін, що беруть участь у системі військової безпеки і вирішили поєднати свої збройні сили.

Як це впливає на механізм забезпечення військової безпеки? Односторонні дії є найбільш гнучкими; вони можуть бути спрямовані проти будь-якої сторони (так само, як можуть бути прийняті рішення щодо утримання від участі у певних колективних діях).

Ціна максимальної гнучкості є нижньою межею максимальної кількості сил, що будуть розгорнуті. Союзи (альянси) поєднують знижену гнучкість з підвищеною силою. Тобто вибір політики будь-якого члена альянсу є більш обмеженим, ніж у випадку коли б кожний з них діяв незалежно, але формуючи загальний фонд ресурсів для досягнення певних цілей, вони значно підвищують свою силу та можливості досягти поставлених цілей.

Колективна безпека (якщо вона функціонує згідно зі своїм призначенням) є найменш гнучкою категорією, оскільки потребує найбільшої кооперації між незалежними державами відповідно до найжорсткіших правил. Разом з тим колективна безпека може запропонувати максимальні потенційні сили.

Таким чином, альянси є виразом найкращого компромісу між слабкістю односторонніх дій та жорсткою обмеженістю колективних дій. Однак будь-який альянс приречений на загибель, якщо не має супротивника чи загрози, з якими треба рахуватися. З втратою такого супротивника та у випадку кардинальної зміни загроз система безпеки втрачає головний лейтмотив свого існування, і її подальша доля залежить від набутого потенціалу і досвіду.

Принципи автоматичності та універсальності є саме тими, що значною мірою відрізняють колективну безпеку від рівноваги сил.

Головною метою системивійськової безпеки на державному рівні є захист національних інтересів, так само, як і забезпечення національної безпеки на міжнародному рівні (а це є одним з життєво важливих національних інтересів для будь-якої країни) змушує держави світу об’єднувати свої зусилля у військово-політичні союзи або робити спроби створення широких за змістом систем колективної безпеки. Різні політичні структури є як продуктом, так і причиною інтересів. За традицією, при структурному підході проблема фокусується, передусім, на інтересах, а вже потім конструюються системи або структури. Тому він особливо прийнятний для аналізу конфлікту.

По-перше, його спрямованість на інтереси робить структурний підхід найбільш придатним для аналізу конфліктів, викликаних негативним втручанням у сферу будь-чиїх інтересів.

По-друге, він акцентує увагу на взаємозв’язках між матеріальними інтересами та владними структурами і тим самим надає можливість повною мірою використовувати як концепцію насильства, так і концепцію миру, тобто розробляти структуру з мінімумом насильницької влади як такої.

По-третє, притаманний йому пошук базових структур (basic frameworks) особливо можна застосовувати до тих з них, інтереси яких полягають у засвоєнні уроків та в визначенні специфічного й загального аспектів конкретних казусів конфлікту.

Ідея дилеми безпеки, а також характеристика світового порядку як системи організованої відсутності миру (non-peace) є важливим результатом структурного аналізу.

Зважаючи на те, що і національні, і колективні системи безпеки створюються та діють відповідно до національних інтересів, усвідомлення цих інтересів та засобів їх захисту на теоретичному та практичному рівнях перетворюється на головне завдання політики безпеки.

Надзвичайно важливу роль у діяльності системи забезпечення військової безпеки відіграє чітке визначення викликів, загроз та факторів з точки зору можливостей їх негативного впливу на стан особи, суспільства і держави. Здатність передбачати потенційні та реальні загрози і виклики є одним з головних завдань створюваної системи забезпечення безпеки.