Збройні сили держави (сторони), яка воює це організовані збройні формування, що знаходяться під командуванням осіб, відповідальних перед цією державою (стороною) за дії своїх підлеглих.

Громадяни держави-противника не повинні насильно притягуватися до участі у воєнних діях проти своєї держави.

Збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує можливість дотримання норм міжнародного гуманітарного права.

До складу збройних сил входять комбатанти (мал.22) (ті, які воюють) та медичний і духовний персонал (ті, які не воюють).

Комбатанти – особи зі складу збройних сил сторони, які беруть участь у збройному конфлікті (за винятком медичного та духовного персоналу). Вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.

Комбатанти повинні відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі (або у воєнних діях, які є підготовкою до нападу), щонайменше – відкритим носінням зброї.

Застосування військових заходів насильства щодо комбатантів у воєнних діях, аж до їх знищення, визнається законним.

У разі захоплення комбатанта противником, він має право на отримання статусу військовополоненого.

Проведення відмінності між комбатантами і цивільними особами є базовим принципом міжнародного гуманітарного права.

На відміну від комбатантів, цивільних осіб не можна атакувати - але для цього вони не повинні брати участь у військових діях. Беручи участь у військових діях, цивільні особи втрачають на цей час свій недоторканний статус і можуть притягатись до кримінальної відповідальності.

Партизани – особи, які добровільно воюють у складі організованих збройних партизанських сил на території, що зайнята противником (або контролюється реакційним режимом) за свободу і незалежність батьківщини.

Партизани (мал. 23) є комбатантами, якщо вони очолюються особою, яка відповідає за їх дії, мають знаки, що відрізняють їх від цивільного населення, відкрито носять зброю та дотримуються норм міжнародного гуманітарного права.

Бійці національно-визвольних рухів прирівнюються до регулярних збройних сил держави, тобто, розглядаються як комбатанти.

Мал.23 Партизани

Некомбатанти(ті, які не воюють) – особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі у воєнних діях не беруть. До них належать медичний персонал, духовні особи, військові кореспонденти тощо. До вказаних осіб не повинна застосовуватися зброя доти, доки вони зайняті виконанням своїх безпосередніх обов’язків.

Вказані особи стають комбатантами у разі їхньої безпосередньої участі у воєнних діях.

Шпигуни та найманці є незаконними учасниками воєнних дій.

Шпигуни – особи, які, діючи таємно або обманним шляхом, збирають (чи намагаються збирати) відомості на території, що контролюється однією із сторін, яка перебуває у збройному конфлікті, з метою подальшого передавання інформації протилежній стороні.

Найманці- особи, які спеціально завербовані і беруть участь у воєнних діях з метою отримання особистої вигоди. Вони не є громадянами протилежної сторони, яка перебуває в збройному конфлікті, та особами, які постійно мешкають на території, що контролюється цією стороною. Найманці не входять до складу збройних сил сторін, що воюють.

До найманців не відносяться військові інструктори і радники, які офіційно направляються однією державою для надання допомоги в будівництві збройних сил іншої держави за умови, якщо вони не беруть особистої участі у воєнних діях.

Шпигуни та найманці не мають права на статус військовополоненого і підлягають покаранню за свої дії. Проте їх покарання має бути призначене лише за вироком компетентного судового органу.

З метою запобігання зайвих страждань та невиправданих жертв серед цивільного населення, заподіяння великого і тривалого збитку природному середовищу, пов’язаних із воєнними діями, для сторін, які воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій.

У ході воєнних дій заборонено застосовувати такі методи:

Ø убивати або завдавати поранення цивільним особам;

Ø убивати або завдавати поранення особам, які, склавши зброю або не маючи засобів захищатись, здались у полон;

Ø убивати парламентера і осіб, які його супроводжують;

Ø нападати на осіб, які зазнали корабельної аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);

Ø примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, брати участь у воєнних діях;

Ø віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним;

Ø брати заручників;

Ø вводити противника в оману шляхом віроломства;

Ø використовувати не за призначенням розпізнавальну емблему Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно-визнані знаки і сигнали (Див.додаток № 3);

Ø незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об’єднаних Націй;

Ø здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником;

Ø здійснювати терор щодо цивільного населення;

Ø використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;

Ø знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;

Ø нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали;

Ø здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях);

Ø знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;

Ø знищувати або захоплювати власність противника, крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю;

Ø віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби:

Ø розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи);

Ø снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;

Ø отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;

Ø бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;

Ø будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів;

Ø міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу в ході їх розвідки (пошуку);

Ø будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;

Ø міни-пастки;

«Міна-Пастка» означає будь-який пристрій або матеріал, що призначений, сконструйований або пристосований для нанесення травм, і який спрацьовує зненацька, коли людина доторкається, або наближається до гаданого нешкідливого предмету, або робить дію, що здається безпечною.

Забороняється використання мін-пасток, котрі яким-небудь образом з'єднані або асоціюються з наступними особами і об'єктами:

а) міжнародновизнаними захисними емблемами, знаками або сигналами;

б) хворими, пораненими або мертвими;

в) місцями поховання, кремації або могилами;

г) медичними установами, медичним устаткуванням, медичними матеріальними засобами або санітарним транспортом;

д) дитячими іграшками або іншими переносними засобами або продуктами, спеціально призначеними для харчування, забезпечення здоров'я, гігієни або використаними як предмети одягу або навчання дітей;

е) продуктами харчування або напоями;

ж) кухонними приладами, за винятком присутніх у військових установах, військових
розташуваннях або на військових складах;

з) предметами явно релігійного характеру;

и) історичними пам'ятниками, творами мистецтва або місцями відправлення культу, які становлять культурну або духовну спадщину народів;

Ø дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам;

Ø торпеди без пристрою самоліквідації;

Ø автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря;

Ø лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;

Ø засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації;

Ø запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву.

Оборону(мал.24) слід організовувати, головним чином, поза густонаселеними районами. Командир зобов'язаний постійно уточнювати, які об'єкти у зоні дій підпорядкованих підрозділів знаходяться під захистом МГП, а які є воєнними об'єктами.

Цивільні особи та цивільні об'єкти слід вивести із розташування воєнних об'єктів. З цією метою командири повинні вжити всіх заходів щодо організації взаємодії із цивільною владою, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення, а також нанесення збитку цивільним об'єктам.

Переміщення цивільних осіб із районів, що розташовані поблизу воєнних об'єктів, бажано здійснювати у знайомі їм райони, які не становлять для них небезпеки.

Необхідно перевірити, чи позначені об'єкти, які користуються особливим захистом, розпізнавальними емблемами.

Мал.24. Правила організації оборони

Якщо можливий вибір між декількома смугами для отримання рівноцінної переваги, вибирається та із них, оборона якої створює найменшу небезпеку для цивільних осіб та цивільних об'єктів. Командир повинен постійно уточнювати місця розташування об'єктів, що знаходяться під захистом МГП, на маршрутах висування і рубежах розгортання противника, перед фронтом оборони, а також характер статусу об'єктів(цілей), що заплановані до вогневого ураження.

Наступ- проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об'єктами) місцевості.

Наступ (мал.25) може здійснюватись лише на конкретні воєнні об'єкти, які мають бути розпізнаними.

Для їх ураження повинні бути чіткі цілевказівки.

Слід вибирати такий напрямок і час нападу, за яких людські втрати та зруйнування цивільними об'єктами будуть найменшими (наприклад, нанесення вогневого ураження військовому заводу противника після закінчення робочого дня).

Якщо дозволяє бойова обстановка, слід зробити завчасне ефективне повідомлення про наступальні воєнні дії шляхом технічних засобів масового інформування, або попереджувальним вогнем із стрілецької зброї.

Мал.25 Правила організації наступу

У ході вогневого ураження противника необхідно:

- постійно вести розвідку цілей та уточнювати їх статус із метою недопущення невиправданих руйнувань, які не впливають на результати виконання поставленого завдання;

- торгові судна, що йдуть під конвоєм кораблів противника, та цивільні літальні апарати, що супроводжуються військовими літаками, можуть піддаватися нападу.

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8910 11 12 13 14 15 16 17 Следующая