Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів.

Цей спосіб менш надійний, ніж вищезгадані, тому користуватися ним слід лише у виняткових випадках (немає компаса, в районах магнітних аномалій, за умові обмеженої видимості).

Більшість ознак обумовлені розміщенням місцевих предметів по відношеннюі до Сонця а саме:

- кора великих дерев грубіша на північній стороні; тонша, еластичніша (у берези - світліша) - на південній;

- у сосни повторна (бура, потріскана) кора на північній стороні підіймається вище по стовбуру;

- дерева, каміння, черепичні та шиферні дахи раніше та густіше покриваються лишаями та грибками з північної сторони;

- на деревах хвойних порід смола рясніше накопичується з південної сторони, мурашники розташовуються з південної сторони дерев, пнів та кущів; крім того, південний схил мурашників пологий, а північний крутий;

- весною трава з південної сторони великого каміння, стовбурів дерев, на південних галявинах лісу вища та густіша, а влітку, під час довгої спеки, трава залишається більш зеленою з північної сторони цих предметів;

- ягоди та фрукти скоріше дозрівають (червоніють, жовтіють) з південної сторони:

- сніг швидше розтає на південних схилах; внаслідок цього на снігу утворюються зазубрини - шипи, направлені на південь,

- просіки в лісових масивах частіше прорубуються за лінією північ-південь або захід-схід, лісові квартали нумеруються з заходу на схід;

- вівтарі православних церков звернені на схід, а головні входи розташовані з західної сторони;

- вівтарі католицьких церков (костьолів) звернені на захід;

- припіднятий кінець нижньої поперечини хреста церков звернений на північ.

Топографічне орієнтування включае:

- орієнтування по карті;

- визначення точки стояння;

- звірення карти з місцевістю.

Воно проводиться перед тактичним орієнтуванням і є важливим первинним етапом роботи командира підрозділу при постановці бойового завдання.

При топографічному орієнтируванні вказується:

1. Час (місцевий).

2. Напрямок на одну з сторін горизонту (як правило в напрямку дій або на північ).

3. Своє місце знаходження.

4. Напрямок на оточуючі яскраво виражені предмети та форми рельєфу (напрямок вказується відносно свого положення (прямо, вправо, вліво), або по сторонах горизонту, найменування об’єктів – по карті), відстань до них.

Доповідь про своє місцезнаходження

Зорієнтувавшись на місцевості і визначивши сторони горизонту, солдат доповідає про своє місцезнаходження відносно місцевих предметів, називає місцевий предмет, біля якого він безпосередньо перебуває, і відстань до орієнтирів, за якими він визначив сторони горизонту.

Наприклад: «Перебуваю на північній частині узлісся: на північ 1600 м — роздоріжжя, ближче 600 м — зруйнована хата, на захід 1700 м — грунтова дорога, на схід 1800 м — окремі дерева».

Азимут та його визначення

Азимут — це кут між площиною точки спостережен­ня і вертикальною площиною, що проходить через цю точ­ку і спостережуваний об'єкт.

Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і магнітний азимут. Визначається азимут від північного напряму щодо меридіана за рухом годинникової стрілки від 0 до 360°.

Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для арти­лерійської стрільби (мал. 105).

Якщо доводиться пересуватися по незнайомій місце­вості — без шляхів, у лісі, вночі, у тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям руху можна визна­чити за магнітним азимутом по компасу.

Для цього, виходячи із завдання і необхідного напря­му шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і виз­начити азимут кожної ділянки шляху — від одного пово­роту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих напрямів, щоб вийти до зазначеного пунк­ту. Таким чином, рух за азимутом полягає в умінні знай­ти за допомогою компаса зазначений або накреслений на­прям і, дотримуючись його, вийти у потрібний пункт.

Для визначення напряму на місцевий предмет звичай­но користуються магнітним азимутом. Ним називають горизонтальний кут, що вимірюється за годин­никовою стрілкою від північного напряму меридіана до на­пряму на предмет. Він має значення від 0 до 360⁹.

Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, треба стати обличчям до цього предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас в орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб ві­зирна риска —

проріз — мушка збігалися з напрямом на місцевий предмет (мал. 106). У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки — це величина прямого азимута на місцевий предмет.

	Мал. 105 Визначення магнітного азимуту
	Мал. 106 Азимут напряму на сосну дорівнює 330°

Зворотний азимут — це напрям від місцевого пред­мета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° — у тому разі, якщо він менше 180°, або відняти 180°, якщо він більше 180°.

Відомості про місцевість, які здобуті розвідкою, необхідні командирам для оцінки впливу місцевості на виконання бойового завдання з найбільш ефективним використанням своїх сил і засобів, а при відсутності даних про противника допоможуть визначити вірогідне положення його підрозділів і можливий напрямок дії.

Основними способами розвідки місцевості є спостереження і безпосередній огляд місцевості. Крім того, командири підрозділів можуть отримувати відомості про місцевість за матеріалами повітряного і наземного фотографування, свідченнями полонених, опитуванням місцевих мешканців. Дані про місцевість можна отримати також вивченням топографічних і спеціальних карт, військово-географічних описів і довідок про місцевість.

Розвідка спостереженням ведеться у всіх видах бою, але найчастіше застосовується в обороні, особливо тоді, коли місцевість видно, але противник не дозволяє до неї наблизитись.

Спостереження ведеться особисто командирами підрозділів і спостерігачами.

Місця для спостереження обираються таким чином, щоб був найкращий огляд місцевості, при цьому вони повинні бути скритними від спостереження і вогню противника.

Спостерігачі забезпечуються біноклями, стереотрубами, великомасштабними картами або схемами місцевості, журналами спостереження, компасами, годинниками та засобами зв'язку. Вночі та за умов обмеженої видимості спостереження ведеться зі застосуванням приладів нічного бачення і засобів освітлення місцевості.

Зусилля спостереження повинні бути спрямовані на те, щоб виявити скритні підходи до переднього краю противника і визначити райони і рубежі, які вигідні для організації спостереження зі сторони противника; вивчити природні перешкоди і загородження, виявити шляхи їх обходу; виявити зміни місцевості під час спостереження тощо. При цьому вказуються ділянки та об'єкти, на які необхідно звернути особливу увагу, а також відомості, про які необхідно негайно доповідати.

Спостерігачу вказується сектор спостереження, орієнтири і порядок доповіді результатів спостереження. Після отримання завдання, спостерігач докладно вивчає місцевість у вказаному секторі, з'ясовує характерні обриси та взаємне положення орієнтирів і місцевих предметів, наносить їх на карту і визначає по ній відстань до кожного орієнтира. Якщо карта відсутня, то складається схема місцевості . На схему також наносять орієнтири, відстані до яких визначають віддалеміром або окомірно. Карта або схема місцевості з підписаними відстанями до орієнтирів використовується у подальшому для нанесення виявлених об'єктів і цілей, напрямків на них відносно орієнтирів.

Місцевість оглядається спостерігачем по зонах у такому порядку: спочатку у ближній зоні (до 500 м) справа наліво, потім у середній зоні (до 1000 м) зліва направо і після цього – у дальній зоні справа наліво. Потім спостереження ведеться у зворотному порядку.

Виявлену ціль або об'єкт вивчають за допомогою оптичних приладів, визначають її місцезнаходження на місцевості відносно орієнтирів і місцевих предметів, доповідають про неї засобами зв'язку і наносять її на карту (схему місцевості).

Розвідка безпосереднім оглядом дозволяє найкращим чином вивчити особливості місцевості, оцінити її прохідність, захисні і маскувальні властивості, визначити умови ведення вогню та орієнтування. Безпосередній огляд об'єктів місцевості проводиться в тому випадку, коли є можливість наблизитись до об'єктів, які розвідують, докладно обстежити їх, провести необхідні виміри.

Розвідка безпосереднім оглядом може проводитись розвідувальними дозорами на марші, у наступі, в обороні при відсутності зіткнення з противником та в інших випадках. Порядок руху, віддалення та способи дії дозору визначаються поставленим йому завданням і залежать від обстановки. Розвідка місцевості ведеться дозором під час руху, а також на коротких зупинках.

Результати розвідки місцевості оформляються на карті (схемі місцевості) спеціальними умовними знаками. Важливі відомості, які суттєво впливають на пересування підрозділів (зруйновані мости, гідротехнічні споруди, затоплені ділянки місцевості, пожежі та завали в лісі), доповідаються негайно.